В ужгородському салоні Диптих відкрилася виставка живопису Марини Кісів – “Барви сонця”, триватиме експозиція до 31 березня.
Чин. Закаратський канон
Ужгород, Орлина вулиця, 1, виставково-презентаційний зал видавництва «Ґражда», 16:00
«ЧИН. ЗАКАРПАТСЬКИЙ КАНОН». Під таким гаслом 6-го березня відбудеться мистецька акція «ПОСТАМЕНТ ДЛЯ Ф. П.» з нагоди 110-ї річниці від дня народження Федора Потушняка.
Організатори: видавництво «Ґражда», Науково-мистецький клуб ім. Василя Довговича, ГО «Історичний клуб “Красне Поле”». Арт-промоутери письменник Василь Горват та літературознавець Наталія Ребрик. Модерує Іван Ребрик. В експозиції ‒ керамічні роботи Маріанни Пап-Малеш із серії «Народні вірування Федора Потушняка».
ХVII Міжнародний фестиваль вина в Берегові
Площа Лайоша Кошута
– Запрошуємо відвідати подію та посмакувати кращими винами та закусками до напою під час традиційного міжнародного фестивалю вина протягом 6-8 березня на центральній площі міста. Офіційне відкриття відбудеться 7 березня о 12.00. Протягом фестивальних днів на пл. Кошута діятиме ярмарок та запланована концертно-розважальна програма, – кажуть організатори фестивалю, Берегівський винний лицарський орден св. Венцела.
Фестиваль короткометражного кіно ШОК-SHORTS 2020
Ужгород, вулиця Гленца, 10а, Das Haus Maler, 20:00
– Не прогавте найбільш провокаційний кінофестиваль “ШОК-Shorts”! Тебе складно шокувати, налякати чи змусити почервоніти? Ми приймаємо виклик! Еротика, жахи, безумство та цілковита вседозволеність знову на великих екранах! З нової програми остаточно викреслено всю скромність та цифру “16+”. Фільми тільки для дорослих, безстрашних та розкутих. Ризикнеш? Чекаємо на тебе в кінотеатрах. Тільки не кажи потім, що ми не попереджали! Буде дуже дивно…але приємно, – кажуть організатори.
Varosh Talks 7: Волонтер С.Притула: розповідь від першої особи
Панорама Лаунж, Льва Толстого 5, Ужгород, 14:00
У суботу, 7 березня, відбудеться 7-а за ліком і перша в цьому році відкрита дискусія у форматі «Varosh talks».
Головним героєм дискусії стане шоумен Сергій Притула, який на ці 2 години постане перед аудиторією, перш за все, волонтером, який підтримує українську армію, та небайдужим українцем. Дискутуватимемо про важливе.
Модератором дискусії буде Віталій Глагола.
Місцем проведення Varosh Talks 7 ми обрали заклад Panorama by Kashtan, який не просто добре відомий ужгородцям, закарпатцям та туристам, а й давно вже перестав бути просто розважальним закладом. За запрошенням власника і героя однієї з наших дискусій Милослава Баганича, на час Varosh Talks заклад перетвориться, перш за все, на громадський простір.
Довідка за контактами: the.varosh@gmail.com або +380953275590
Більше про наші дискусії Varosh Talks ви можете дізнатися в матеріалах: тут, тут, тут, тут.
Навчальний центр “Поліглот”, Мукачево, І.Зріні, 30, 18:00
– Запрошуємо класно провести вечір, переглядаючи фільм та попрактикувати англійську. Зустрічаємось в Поліглоті для перегляду фільму ‘Passengers’! Ми будемо: дивитись кіно мовою оригіналу; вивчати нову лексику; практикувати навички слухання та говоріння. З нас – великий екран, проектор та снеки, а з тебе – гарний настрій, – кажуть у навчальному центрі.
Для рівнів Pre-Intermediate та вище. Тривалість 2,5 години. Вартість – 140 грн. (Для студентів Поліглоту вартість участі 120 грн).
Реєстрація обов’язкова: 099-798-39-79.
Фестиваль короткометражного кіно ШОК-SHORTS 2020
Ужгород, вулиця Гленца, 10а, Das Haus Maler, 20:00
– Не прогавте найбільш провокаційний кінофестиваль “ШОК-Shorts”! Тебе складно шокувати, налякати чи змусити почервоніти? Ми приймаємо виклик! Еротика, жахи, безумство та цілковита вседозволеність знову на великих екранах! З нової програми остаточно викреслено всю скромність та цифру “16+”. Фільми тільки для дорослих, безстрашних та розкутих. Ризикнеш? Чекаємо на тебе в кінотеатрах. Тільки не кажи потім, що ми не попереджали! Буде дуже дивно…але приємно, – кажуть організатори.
Панорама лаунж, Ужгород, площа Льва Толстого, 5,14:00
В Ужгороді вперше організують денну вечірку. Ось що про неї кажуть організатори: Хто сказав, що вечірка має бути саме вночі? Адже ритм життя і розклад справ не кожного спонукають тусити до ранку, і проспати щось цікаве наступного вихідного дня… Тож ми спробуємо і в Ужгороді приєднатися до традиції денних вечірок, що пропагують легкий формат розваг, зустрічі з друзями, цікаву музику і якість звучання. Ідею нам підкинули Ксенія Палфі і Наталія Жданова, які саме тепер анонсують Night is For у Києві, за що ми їм вельми вдячні. Напівгучний лайн-ап – від діджеїв Jaco, Oleggio, Fallen Fox, Plisov, Eshka та Rythmique.
Дівчатка Біжать
BodyZone, вул. Новака, 16, 10:00 – 12:00
8 березня, о 10:00 пройде відкрите бігове тренування від BODYZONE і Колі Фомішкіна. Що буде? Розминка, спеціальні бігові вправи, розбір техніки бігу, легка святкова пробіжка стадіоном Спартак.
Де? Зустрічаємося на OCR-майданчику, парк Підзамковий.
Весняна вечірка без стереотипів. 8 березня для всіх!
Starytsya Bar, Фединця 52а, 19:00
Ось, що пишуть про подію організатори:
Оголошуємо найбижчу неділю днем без стереотипів! Ми однаково раді бачити і чоловіків, і жінок. Ніяких тюльпанчиків і пряників у формі вісьмірки. Пригощаємо гарним настроєм, музикою, готуємо подарунки для всіх.
Яка програма? По-перше, танці. З нами професійний інструктор Zumba with Valentina Kasych. Абсолютно різна музика, можливість випробувати на собі різні стилі. Парних танців не буде, тому можна сміливо приходити. На чоловіків ніхто кидатися не буде. Танцюємо для насолоди!
По-друге, тату. Здивовані? Так отож! Послухаємо, як майстри Студія VeAn tattoo Ужгород професійно і з гумором спростовують найпоширеніші міфи щодо татуювань. Можна буде і своє питання задати, і в неформальній обстановці обговорити з майстром свою тату-мрію. А може відразу і на сеанс записатися? Тим більше, що, VeАn Tattoo розіграють серед учасників заходу сертифікати на свої послуги.
Вхід вільний! Але радимо бронювати столики заздалегідь, бо найкращі місця займають швидко. Просто телефонуй на 0956672226.
– Легенди, казки та розповіді про кохання – одні з найстаріших історій на Землі. Адже яка ще сила може долати будь-які випробування, прокляття, дарувати життя і рятувати світи? І коли думати про кохання як не з початком весни? Розповідатиме свою власну Легенду про кохання найромантичнішою мовою – мовою музики – 8-го березня у Закарпатському драмтеатрі відомий та улюблений публікою львівський симфонічний оркестр LUMOS Orchestra разом із чарівними солістами. То буде вечір надзвичайно зворушливий та неймовірно романтичний. Добірка музики цього концерту перевірена часом та нашими серцями. Класика, знана та улюблена кожним: “Ла Ла Ленд”, “Титанік”, “Форест Гамп”, “Вічне сяйво чистого розуму”, “Великий Гетсбі”, “Мулен Руж”, “Форма Води”, “007: Координати „Скайфолл“, “Віднесені вітром”, “500 днів літа”, “Красуня та чудовисько”, “Легенда про піаніста”, “Ромео та Джульєтта”, “Чужоземка”, “Особистий охоронець”, “Перл-Гарбор”, “Армагеддон”, – кажуть організатори.
Фестиваль короткометражного кіно ШОК-SHORTS 2020
Ужгород, вулиця Гленца, 10а, Das Haus Maler, 20:00
– Не прогавте найбільш провокаційний кінофестиваль “ШОК-Shorts”! Тебе складно шокувати, налякати чи змусити почервоніти? Ми приймаємо виклик! Еротика, жахи, безумство та цілковита вседозволеність знову на великих екранах! З нової програми остаточно викреслено всю скромність та цифру “16+”. Фільми тільки для дорослих, безстрашних та розкутих. Ризикнеш? Чекаємо на тебе в кінотеатрах. Тільки не кажи потім, що ми не попереджали! Буде дуже дивно…але приємно, – кажуть організатори.
Скуштуйте запечений рол із вугрем чи лососем або гарячий рол із лобстером чи устрицями у “Chizay. Мала Гора” (Берегово, вул. Мужайська, виїзд із міста – 500 м у напрямку м.Виноградів)
7 лютого відбудеться майстер-клас з гончарства разом з Юля Егорова. Ви зможете попрацювати з глиною на гончарному кругу, намалювати мультики прямо на гончарному крузі та зробити казкові вироби з глини.
Вартість майстер-класу: 100 грн для дітей, 150 грн для дорослих.
Костянтин та Наталія Стукаліни, засновники кафе-бутік BOTANIFIQUE.
Віктор Стинич, мандрівник та організатор бізнес-подій і тревел-зустрічей, розповість про трьохсотрічну історію своєї родини.
Олександр Ухач, керівник біг-бенду “Ужгород”.
Вхід за попереднім бронюванням – 150 грн, на місці – 200 грн. У вартості: примірник одного з номерів журналу Унікум, який оберете, і келих вина від Стариці. Кошти з квитків будуть спрямовані на випуск дев’ятнадцятого номеру журналу Унікум.
Замовлення квитків за тел.: 050 372 27 23 (Тетяна).
Медовуха фест
Ужгород, Совине гніздо
Продукція бджільництва
Приготування та дегустація медівки
Фермерський ринок
Закарпатська кухня
Концертна програма
8 лютого
Вистава “З Училища”
Ужгород, драмтеатр, Мала сцена, 18:30
2 роки Betyár Grill
Ужгород, Betyár Grill, Швабська 26, з 14:00 по 19:00
– Проекту Бетяр Гриль виповнилось два роки, тому ми хочемо це весело та смачно відсвяткувати! Багато що відбулось за цей час, буде про що поговорити, що пригадати. Вже на вході вас чекатиме зігріваючий велкам-дрінк, після чого головний бетяр Едгар Петі проведе майстерклас з приготування чогось дуже смачненького. Звісно ж, все це будемо дегустувати. Федір Шандор розповість цікаві та корисні факти, проведе конкурси з подарунками. Все це під акомпонемент американських грилів та смачного барбекю, – кажуть у закладі.
Замовити столик можна за телефоном: 099 541 33 15.
Презентація нового курсу у студії “Косиця”
Ужгород, скансен, 12:00
Студія займається відтворенням унікальних закарпатських сорочок, навчає призабутих технік і вишивальних швів. Вже цієї суботи у скансені презентація одного з найцікавіших вишивальних проектів студії під назвою “Сорочка заспульниця”.
Чемпіонат Закарпаття з хокею
Цими вихідними, 8 та 9 лютого, в Ужгороді на льодовій арені “Ice Land” (стадіон “Авангард”) відбудуться фінальні поєдинки Чемпіонату Закарпаття з хокею. Відповідно до регламенту змагань, дві команди лідерів чемпіонату змагатимуться за звання чемпіона, а дві інші з’ясовуватимуть, кому дістануться бронзові нагороди. Відтак у битві за “золото” зійдуться “Ужгородські вовки” та “Синевир”, а “Шахтарські барси” та “Спартак” боротимуться за “бронзу”.
Субота:
9.00 Ужгородські вовки Синевир 1 фінальна гра
10.30 Шахтарські барси Спартак 1 гра за 3 місце
Медовуха фест
Ужгород, Совине гніздо
Продукція бджільництва
Приготування та дегустація медівки
Фермерський ринок
Закарпатська кухня
Концертна програма
9 лютого
Чемпіонат Закарпаття з хокею
Цими вихідними, 8 та 9 лютого, в Ужгороді на льодовій арені “Ice Land” (стадіон “Авангард”) відбудуться фінальні поєдинки Чемпіонату Закарпаття з хокею. Відповідно до регламенту змагань, дві команди лідерів чемпіонату змагатимуться за звання чемпіона, а дві інші з’ясовуватимуть, кому дістануться бронзові нагороди. Відтак у битві за “золото” зійдуться “Ужгородські вовки” та “Синевир”, а “Шахтарські барси” та “Спартак” боротимуться за “бронзу”.
Неділя:
9.00 Шахтарські барси Спартак 2 гра за 3 місце
10.30 Ужгородські вовки Синевир 2 фінальна гра
12.00 – церемонія нагородження переможців та учасників турніру.
Відкритий Похід: Велика Ясенівка
Черговий зимовий одноденний похід. З невисоких вершин, що розташовані в околицях с. Поляна відкривається мальовнича панорама на навколишні гори та долини від словацького кордону до Полонини Боржави. Цього разу ми вам підготували компактний та гарний маршрут: с. Поляна – г. Вуяжов (Вуляхова) – г. В. Ясенівка (767 м.) – г. М. Ясенівка – ГЛК Kateryna (Поляна).
Основна група їде з м. Ужгород до м. Свалява рейсовим автобусом Ужгород – Міжгір’я.
Деталі та обов’язкова реєстрація: +380 67 958 3820 (Орест).
Beauty Brunch
Ужгород, Ресторан Country Club, вул. Запорізька 2а, 12:00
– Четвертий Beauty Brunch вже до Дня святого Валентина. Зимова тематика, неймовірна фотозона, декор, ведучий, величезна кількість подарунків, а головний сюрприз точно вас вразить. Три наздвичайні спікери поділяться з вами найспекотнішими темами, – кажуть організатори.
Вартість квитка 600 грн.
Медовуха фест
Ужгород, Совине гніздо
Продукція бджільництва
Приготування та дегустація медівки
Фермерський ринок
Закарпатська кухня
Концертна програма
Програма «ROMANTIC» від Олександра Садварія
Ужгород, філармонія, 16:00
Заслужений артист України Олександр Садварій у рамках мистецького проекту «Sunday performance» презентує нову програму. У ній візьмуть участь: солістка філармонії Анастасія Вишневська, вихованка медико-реабілітаційного центру «Дорога життя» Юляна Кастран, ансамбль «Закарпатські візерунки». Керівник – Оксана Хижун, ведуча – Ольга Донецька.
Куди ще піти?
Скуштуйте аторські шоколадні цукерки та плитки у Boutique le Chocolat в Ужгороді на проспекті Свободи, 55.
Душа філолога звеселилася, коли побачив серію матеріалів, присвячених закарпатським діалектам на сторінках Varosh. Багато слушних думок та спостережень висловлено Петром Мідянкою, Павлом Чучкою та Михайлом Рошком. Ця тема справді вартує обговорення, дискусій та досліджень. Вона дійсно обросла дуже багатьма стереотипами та спрощеннями. Долучаючись до цієї поважної когорти, хочу звернути увагу на ще декілька аспектів, пов’язаних із закарпатськими діалектами. Почну із загального.
Закарпатський діалект, точніше діалекти, самі по собі не є абсолютно відокремленим мовним явищем. З деякими (переважно сусідніми) діалектами у закарпатських багато спільних рис. Разом вони творять підсистему під назвою південно-західне наріччя.
Окрім закарпатського (середньозакарпатського), сюди належать бойківський, гуцульський, лемківський, надсянський, покутсько-буковинський, наддністрянський, волинський та подільський діалекти. Південно-західне наріччя займає територію Закарпатської, Львівської, Івано-Франківської, Чернівецької, Тернопільської, а також частини Волинської, Рівненської, Вінницької і навіть південь Одеської областей). Також воно виходить за межі України (Східна Словаччина, окремі анклави у Польщі, прикордонні терени Румунії та Молдови). У цьому величезному масиві багато спільних мовних рис, які відрізняють діалекти південно-західного наріччя від діалектів північного та південно-східного наріч української мови.
Саме південно-західному наріччю притаманні ті особливості, які Михайло Рошко виділив як граматичні особливості суто закарпатського діалекту.
Закінчення іменників жіночого роду в орудному відмінку «руков», «ногов», «головов» характерні і для наддністрянського діалекту, і для бойківського, і для покутсько-буковинського.
Стягнені займенники го (його), му (йому), ти (тобі) так само уживають і з північного боку Карпат, як і форми «бувім», «булам», «робилам», «спалам», «бувісь, «робивісь» з незначними фонетичними відмінностями.
Закінчення дієслів «співат» (співає), «плават» (плаває), «рубат» (рубає) також трапляються, наприклад, у надсянському діалекті.
Тепер щодо фонетичних відмінностей. Справді, на Закарпатті функціонують доволі екзотичні з точки зору літературної норми звуки, зокрема голосні, що їх прийнято позначати у діалектології символами ы, ӱ та інші, але давайте поглянемо на поліські діалекти. Тут маємо таке нетипове для решти ареалів української явище, як дифтонги іе та уо – куонь (кінь), ліето (літо).
Тепер щодо лексики. Як слушно зазначили Петро Мідянка і Павло Чучка закарпатським діалектам характерні численні запозичення з угорської, румунської, німецької. Михайло Рошко також не схибив, коли сказав, що в діалектах чимало своєї специфічної лексики. Питання тільки у тому, що специфічну, не запозичену лексику можна знайти у всіх діалектах. І загадкові речення для українців з інших теренів на кшталт «Позирай, як онде за вызором потятко файно фітькат» (до речі, слово «файний» – таки запозичене з німецької) можна скласти також і іншими діалектами.
Ось, наприклад, речення західнополіським діалектом: Стринéшня увúглядку загікнулася (Двоюрідна сестра у дзеркалі заїкнулася). Ось ще кілька цікавих для закарпатців словечок з цього діалекту: цюх – собака, копáнка – сапка, жилíзник/горóдник/шпáґель – лопата, стýло – стілець, повáл – стеля.
А тепер речення сіхднополіським діалектом: Нє шиндикай, вазьмі батарейку, сон і кікі ля юшкі. (Не ходи без діла, візьми соняшникове насіння і кукурудзу біля заслонки печі). Також у цьому діалекті є слова габлі – вила, дорщ – дощ, вока – око, ягур – аїр.
А ось речення близьким до закарпатців гуцульським діалектом (але не з закарпатської, а з галицької частини): Иршєний зєкь пидоймивси на ґрунь за ґоґодзов, а там фіфіла (Хрещений зять пішов на горб за брусницею, а там завірюха).
Ось екзотичні слова зі степового діалекту: бакáй – яма, каби́ця – пічка у дворі, кирд – велика отара овець, вáда – рівчак для поливання городини. А ось зі слобожанського: кобýшка –глечик, ри́га – клуня, неудóбиця – цілина, рябець – яструб, сівеирко – холодно, половіддя – повінь, хáлаш – будівля для реманенту.
Так, закарпатські діалекти справді архаїчні (завдяки ізольованості Карпатами), але ще архаїчніші за них поліські діалекти. Саме тому у них є спільні фонетичні риси.
Словом, закарпатські діалекти справді унікальні, але інші діалекти української не менш унікальні. Якісь з них ближчі до літературної норми, якісь дальші, але усі вони колоритні.
Думаю, доречно пояснити читачам-нефілологам, звідки узагалі беруться відмінності у діалектах.
Як уже було сказано у попередніх матеріалах, одна причина – це запозичення з сусідніх мов. Одні діалекти контактують з мовою Х, і в них з’являються запозичення з цієї мови, а інші контактують з мовою У, і в них, відповідно, запозичення звідти.
Але другий, не менш важливий, механізм – це внутрішньомовні зміни. Мова не стоїть на місці, вона весь час змінюється, навіть сьогодні. Просто мовні зміни закріплюються протягом кількох поколінь, тому побачити їх у реальному часі (і передбачити) дуже складно.
Для прикладу уявімо ареал у сто квадратних кілометрів, де поселилися представники одного діалекту. Так чи інакше, їм довелося утворити певні центри (пов’язані з річками, торговими шляхами, родючими землями, покладами копалин). Уявімо, що в цьому ареалі сформувалися два центри – на сході і на заході. Раптом хтось на заході придумав якесь чіпке слово, яке усім сподобалось і увійшло в активне користування, тоді як на сході воно не прижилось (або між двома центрами гірський хребет і брак комунікації, тому у східному центрі не дізналися про існування цього слова). Так з’являється перша відмінність у мові двох центрів. З часом їх накопичується багато, і так шляхом внутрішньомовних змін утворюються два діалекти.
Діалекти починають віддалятися один від одного не тільки через різні слова, але і через звуки. Якщо в одному центрі приживеться мода замість твердого ч говорити м’яке чь, або замість короткого о говорити довге о:, то це також стане причиною розбіжностей у діалектах.
Важливим фактором варіації діалектів української мови став один давній звуковий процес, а саме перехід о та е у новозакритих складах в і, так званий ікавізм. Він тривав з XIII по XVII ст., а потім припинився. Так ось цей процес переходу був доволі складний, і в різних діалектах він зупинився на різних етапах і, відповідно, дав різні результати.
Саме тому в одних діалектах стіл, віл, ніж, в інших – стуол, вуол, нуож, а у найзахідніших говорах української: стул, вул, нуж або стӱл, вӱл, нӱж, або стил, вил, ниж або ж стыл, выл, ныж. Різними завихреннями у історії звукових змін можна пояснити усі фонетичні відмінності діалектів.
Ще одна річ, яку хочеться прокоментувати – це здатність порозумітися представників різних діалектів/мов. Насправді цей фактор не зовсім науковий. Скажімо, якщо ви опинитеся у Китаї (не знаючи мандаринської) і сильно зголоднієте, то вам вдасться порозумітися, використовуючи мову жестів та міміки, з голоду ви не помрете. Так, представники верхньонімецького діалекту не завжди розуміють нижньонімецький, але від цього ці два діалекти не перестають бути діалектами. За часів Чехословаччини чехи і словаки виробили звичку спілкуватися на своїх мовах без переходу на мову співрозмовника і чудово розуміли одні одних, хоча це і дві окремі мови.
При аналізі діалектів слід враховувати цілу низку факторів: внутрішньомовні зміни (що тягнуться століттями), вплив сусідніх мов чи діалектів та політичні моменти.
Дуже часто саме політика починає диктувати, хто кому діалект, а хто окрема мова.
Адепти політичного визначення діалектів і мов дуже не люблять фахових філологічних дискусій, у чому я переконувався не раз, сперечаючись з поборниками окремішності «русинської мови». Насправді це питання доволі ґрунтовно досліджено, і є цілий корпус фахової літератури різних авторів з різних країн, які доводять, що філологічних підстав говорити про окрему «русинську» мову немає. Їхні аргументи поки ніхто не спростував.
Діалекти української мови – це наше багатство. Мене дуже тішить, що закарпатські уже якось пробиваються у масову культуру. Можливо, на каналі «UA: Закарпаття» нарешті замінять політично заангажовану передачу «Русинська родина» на чотири передачі усіма діалектами Закарпаття, бо їх справді слід оберігати та культивувати.
Лесь Белей, спеціально для Varosh
*** Цей матеріал опубліковано, як авторська колонка, відтак редакція Varosh може не розділяти погляди та думки, які автор висловив у даній публікації.
Що читати осінніми і зимовими вечорами і не тільки: список від Михайла Марковича
Скажу відверто, читати книжки в наш бурхливий час – це привілей. Думаючи про хліб насущний, кидаючись то в одну, то в іншу країну на заробітки, закарпатцям геть не до книжок. І якось це не модно, стверджують одні, і що в них такого – скептично просторікують інші. Мільйон відмазок знайдеться лиш би не взяти книжку і не цікавитись новинками літератури, або насолоджуватись класикою. Спитайте себе, коли ви востаннє бачили людину, яка читає книгу в автобусі, в потягу, в парку на лавці, на набережній в Ужгороді, в кафе? Не часто? А скільки вам доводиться бачити людей, що зависають в соцмережах? А скільки годин на добу ви скролите Instagram чи Facebook, намагаючись продивитись стрічку до кінця?
Сучасний світ дарує нам свободу вибору. Хтось не може відірватись від екранів TV, хтось підсів на новий серіал від Netflix, хтось прямо зараз встановлює нові фільтри на фото, а хтось насолоджується запахом нової паперової книги, відкриває для себе нового письменника, жанр, зміст, стиль… На жаль, останні – в меншості.
Свіже дослідження запевняє, що кожен третій українець не прочитав жодної книжки за рік. І лише кожен 10-й читає їх щодня. Тож впевнено можу сказати: я – в цій десятці! І також переконаний, що віддати перевагу книзі перед екранами ґаджетів просто – досить, завжди тримаючи її під рукою, правильно підібрати захопливу тему, жанр, історію – і пріоритет на користь читання виникне сам собою. Спробуйте!
А для першого кроку майбутніх спраглих читачів пропоную підбірку з п’яти книг сучасних письменників: двох поляків, двох австрійців і одного закарпатця, які можна з легкістю встигнути прочитати ще цього року! Цікавою вона буде насамперед для закарпатців, адже всі книги так чи інакше пов’язані із нашим краєм. Загляньте в них, і ваші думки, а може навіть і життя, вже не будуть колишніми!
Маріуш Щиґел
«Ґоттленд»
Відомий польський репортер колись поїхав до Чехії, ні, не на заробітки, а досліджувати життя таких близьких і таких далеких чехів. З цієї його пригоди народились дві книжки репортажів: «Ґоттленд» і «Зроби собі рай». Безумовно, обидві вони варті уваги, але зосереджу вашу увагу на першій.
Як-не-як, а закарпатці пишаються, коли заходить мова про Чехословаччину. Ще й зараз доводиться чути від літніх людей, що «при чехах» було май добре. Тож «Ґоттленд» допоможе більше відкрити для себе цю країну через призму доль людей, які в той час творили історію, чи просто мешканців, чия історія життя була не менш цікава. Вже перший розділ книги – «Жодного кроку без Баті» – скільки всього може нам сказати!
У «Ґоттленді» перед читачем розгортається панорама світу, який, здається, зник після останнього десятиліття ХХ віку, але дуже багато в чому ще й донині залишається в нас за вікном. Особливо в Ужгороді, коли гуляєте Малим Галаговом. Ця захоплива книжка перекладена десятьма мовами, ще й принесла автору п’ять престижних літературних нагород. І навіть, якщо ви на заробітках в Чехії, повірте, буде цікаво дізнатись більше про цю країну з книг Маріуша Щиґела!
Карл-Маркус Ґаус
«Собакоїди та інші люди»
Карл-Маркус Ґаус – сучасний австрійський письменник, знаний численними глибокими текстами про малі народи й етнічні меншини Європи. В пропонованій до уваги книзі відкриває читачам ромські спільноти Східної Словаччини, заховані від зовнішнього світу, але так знайомі закарпатцям.
Зовсім поряд з Ужгородом автор знайомиться з ромами в таборі, розповідає про їхні звичаї та побут, злидні й утіхи, про іншість і людське в кожному з нас. В книзі відверто описано спробу соціалізації ромів в районі «Лунік ІХ» – місті в місті Кошице. Читаючи, можна дізнатись чому роми не розводять курей, не люблять жити в багатоповерхівках, позичають гроші лише в барона, не рвуться навчатись в університетах, не виготовляють кінську упряж. Одним словом все, що ви хотіли дізнатись про ромів, але не знали де шукати.
Можливо, перегорнувши останню сторінку, хтось по-іншому дивитиметься на ромів в наших містах. Адже живучи поряд, ви багато розповісте про цей народ, крім стереотипів і міфів? Українське видання книги проілюстроване фотографіями Курта Кайндля, який подорожував разом з письменником.
Кшиштоф Варґа
«Гуляш із турула»
Справжні закарпатці зразу здогадаються, про яку країну йтиметься в книжці ще одного поляка – Кшиштофа Варґи. «Гуляш із турула» – про сучасну Угорщину, яку автор зі своєю візією зображує з тонкою іронією і чуттям менталітету.
У книзі багато історичних екскурсів та роздумів над угорською культурою, в яку Варґа поринає просто з головою. Для нього Угорщина – це не тільки лечо, боґрач, фарширований перець і картопляна запіканка, але також і розпач, комплекси, невиліковна, болюча, покривлена пам’ять. Ностальгія за історією, життя з ностальгією, бо власне вона і формує угорське життя.
Закарпатці прожили поряд з угорцями тисячоліття, однак мовний бар’єр не всім дає можливість пізнати один одного глибше. Саме тому слід прочитати цю книгу, бо кому з українців, як не нам, слід знати про своїх сусідів-угорців більше. А доїдаючи тарілочку з гострим боґрачем, чи фотографуючись з турулами в ужгородському та мукачівському замках, згадаєте про смішні та вражаючі факти з цієї книги.
Мартін Поллак
«Цісар Америки. Велика втеча з Галичини»
Мартін Поллак – австрійський письменник-інтелектуал, книги якого зацікавлять справжніх читачів-гурманів. Безумовно, всі перекладені українською книги цього автора варті уваги, але зупинимось на «Цісар Америки». Це своєрідне дослідження порубіжжя ХІХ-ХХ століть, коли за океан лине багатотисячний потік заробітчан і переселенців.
Серед бажаючих втілювати американську мрію було і багато закарпатців. Українці-русини тікали від злиднів, сподіваючись на милість заокеанського цісаря Америки. Книга дасть відчути всі важкості відчайдушних кроків для тогочасного населення західної України, зокрема, Підкарпатської Русі. Разом зі «спокушеними еміграцією» ми попливемо через океан, до омріяної Статуї Свободи. Але спочатку доведеться пройти численних агентів, торговців людьми, банальних злочинців, які не соромились наживатися на чужій біді.
Книга-репортаж Мартіна Поллака читається легко, як пригодницький роман, і серед її сторінок можна дізнатись, чому навіть через сто років заробітчанство і еміграція постійно присутні в наших регіонах. А можливо дехто захоче знайти багатих родичів в Америці.
Петро Мідянка
«Стовп у центрі Європи»
Закарпатці часто не помічають геніальних людей, які живуть з нами поруч. З ким асоціюється у вас Тячівщина, зокрема, село Широкий Луг, що тулиться до полонин та лісів? Для культурного осередку закарпатців – асоціація з поезією, вишуканими діалектизмами, з енциклопедичними знаннями, які несе в світ Петро Мідянка.
Поет, педагог, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка цьогоріч презентував широкому загалу давно очікувану першу збірку есеїстки «Стовп в центрі Європи».
Це книжка, яка має стиль, яка розкриває карпатські й закарпатські культурні ландшафти. На її сторінках знов оживають сміливі галицькі опришки, що шукали долю за Карпатами, мудрі священники, колоритні митці, креативні письменники, і звичайні люди, які для Мідянки є об’єктами захоплення й спостереження. Через призму мистецького світобачення автор осмислює роль особистості у творенні історії і розкриває справжній мультикультурний колорит Закарпаття.
Після прочитання есеїстики, також раджу прослухати пісню «Сервус, пане Воргол» у виконанні Тараса Чубая й зачитатися поезією Мідянки зі збірки «Луйтра в небо».
Це перша підбірка книг, актуальних для прочитання закарпатцям (і не тільки), і я буду щиро втішений, якщо вони дадуть початок для відкриття читачами інтелектуального книжкового світу.
«Закарпатський діалект»: що це таке, як він виник та чому важливо його берегти
Бодай раз, але, мабуть, з кожним, хто відвідував Закарпаття, траплявся випадок, коли не до кінця було зрозуміло, що говорять місцеві. І це в будь-якому куточку найзахіднішого регіону України, а не тільки у місцях компактного проживання, до прикладу, угорців чи румунів, котрі розмовляють рідною мовою.
Йдеться про випадки, коли начебто чуєш українську мову, знайомі наголоси та закінчення, проте частина слів малозрозуміла.
Як не парадоксально, але подібні ситуації трапляються не тільки з туристами, а й місцевими, коли закарпатці з однієї частини регіону приїздять в інший, – до прикладу, ужгородці на Іршавщину, або рахівчани – у сусідню Тячівщину. Особливо це відчутно в сільській місцевості між мешканцями віддалених один від одного районів Закарпаття.
Не дивно, що довкола цього «мовного питання» на Закарпатті навіть не роками, а вже століттями точаться гострі дебати, переважно політичні та, на жаль, зазвичай безкінечно-безглузді, деталізувати які навіть не хочеться через їхню маніпулятивність та гібридність.
Позаяк ми не хочемо, аби наша публікація стала їхньою частиною. Ми радше прагнемо внести більше ясності в ситуацію.
А тому, досліджуючи цю тему, звернулися до фахівців-мовознавців, що важливо, місцевих – Петра Мідянки та Павла Чучки. Вони, з одного боку, вкрай точні у своїх міркуваннях, а водночас – дуже тонкі й академічно делікатні. Адже, як наголошує Петро Мідянка, цитуючи Івана Франка, «діалект чи самостійна мова – найпустіше в світі це питання».
– Закарпатський діалект (від грецького – говірка, наріччя, говорити – ред.) або закарпатські говірки – це один із найархаїчніших діалектів української мови. Він сформувався історично внаслідок того, що територія сучасного Закарпаття багато століть була на суміжжі кордонів та у складі різних країн. Відтак кожна влада і держава привносила в цей діалект запозичення зі своїх державних літературних мов. Найбільше у закарпатському діалекті – угорських запозичень, бо за останні кілька століть територія сучасного Закарпаття найбільше часу перебувала саме у складі угорських державних утворень, – пояснює 60-річний лауреат найпрестижнішої в Україні Шевченківської премії Петро Мідянка з села Широкий Луг, що на Тячівщині, він майже 40 років працює вчителем української мови та літератури в Тисалівській школі.
– Той діалект, який ми зараз називаємо закарпатським, сформувався у XVIII столітті, коли всі ці діалектизми були письмово зафіксовані, та коли формувалися сучасні літературні мови по всьому світові. До прикладу, у моїй бібліотеці є книга «Деловая письменность русинов XVIII века», і там все це є.
– Якщо коротко відповідати на запитання, що таке закарпатський діалект, то я завжди кажу, що нічого особливого з українською мовою тут не сталося, лише те, що вона на пограниччі постійно вступала і вступає у взаємозбагачуючі процеси з мовами сусідів, своєрідну мовну дифузію, – додає мовознавець та наш другий експерт Павло Чучка, який разом з батьком, також Павлом Чучкою, давно вивчали українську мову та її розвиток саме в Карпатському регіоні, при чому не тільки України.
За словами Петра Мідянки, закарпатський діалект має слов’янську та українську лінгвістичну основу, але він не є однорідним, і шарується на багато говірок:
– Кожне сільце має своє слівце, мовиться в українському прислів’ї. Так і на Закарпатті ми говоримо не про монодіалект, коли всюди розмовляють специфічно однаково, а про велику кількість різновидів цього діалекту – Боржавський, Ужанський, Турянський і так далі.
Як пояснює Петро Мідянка, і його підтримує й доповнює Павло Чучка, закарпатські говірки формувалися за долинами річок, де розселялися місцеві мешканці, однак через природні бар’єри, у першу чергу, гори, мало комунікували між собою. Так виокремлювалися певні лексичні, фонетичні та морфологічні особливості.
– Якщо ви поглянете на гідрографічну карту Закарпаття, то вона буде нагадувати гребінець: практично вздовж регіону тече Тиса, і вниз на мадярський південь спускаються Тересва, Теребля, Ріка, Боржава, Латориця, Уж, а з ними і русинська, або руснацька, або українська регіональна жива мова, – описує діалектну карту Закарпаття Павло Чучка.
Як змінюється закарпатський діалект
Залежно від регіону Закарпаття, веде далі Петро Мідянка, превалюють чи то словацькі та чеські, чи то угорські, чи то німецькі, чи то румунські запозичення, деякі з яких уже відмирають:
– Особливо це помітно з угорськими дієсловами, які використовуються ще літніми людьми в місцевих діалектах як гунгаризми. Наприклад, fáradtság, що вимовляється як фарачаґ і означає втома. Відповідно, фарадловати на діалекті – це трудитися. Або галасити – ловити рибу, що походить від угорського слова hal та halászik, і означає “риба”.
– У долині річки Уж діалект формувався через наповнення українського мовного поля словакізмами, і тут їхній відсоток значно вищий, ніж, наприклад, у долині річки Боржава, де діалект має свою фонетичну та лексичну ніші. У верхів’ї Тиси, де мешкають гуцули, мова найбільш близька до літературної української, але також наповнюється румунізмами від сусідів (по річці Тиса в Рахівському районі проходить державний кордон з Румунією – ред.), – акцентує Павло Чучка.
Ми попросили Петра Мідянку написати речення на закарпатському діалекті, в якому були би запозичення з усіх мов, які живлять цей діалект. Звісно, вийшла штучна конструкція, але для розуміння явища – цікава:
Я фурт собі роблю фрігу із свіжої бринзи, стоплю солонину на великому шерпеньові, попригу туди не даю, ота їда за фірталь готова й пожиточна.
А Павло Чучка підготував для нас імпровізований випуск новин на діалектах різних місцевостей Закарпаття.
Петро Мідянка звертає увагу на ще один аспект закарпатського діалекту: у його вивченні зазвичай зважають на те, які слова запозичуються та інтегруються на певну літературну основу. Проте є ще й зворотний процес:
– Сьогодні можемо говорити про певне нівелювання того первинного діалекту, який існував колись. Сьогодні він уже став значно олітературненим – під впливом ЗМІ, школи, літератури. Цей процес олітературнення був найбільш динамічний в період «совка», коли йшло не просто олітературнення діалекту, а його зросійщення, – акцентує Шевченківський лауреат.
Водночас, додає Павло Чучка, небезпека зросійщення закарпатської говірки є й тепер, і він бачить такі намагання з боку певних політизованих кіл, які працюють з цією темою:
– Сьогодні, на жаль, мало системності у дослідженні закарпатських говірок, як і бажання триматися певної традиційності в діалекті, не домішувати туди відверто чужих слів, нетипових для регіону вживання, у першу чергу, російських слів, які ніколи не були ні в українській, ні в інших мовах, але вони формували закарпатський діалект, до прикладу, «конєчна», «пожалуйста». Тобто я насправді бачу іншу системність – намагання викорінити з закарпатського діалекту елементи української літературної мови та замінити їх штучними нетиповими лексемами.
Петро Мідянка зізнався нам, що певний час, коли він тільки починав писати поезію, над ним висів тягар не просто діалекту, а діалектного мислення:
– Я пишу літературною українською мовою згідно з усіма лексичними, синтаксичними та морфологічними нормами, використовуючи слова-запозичення та архаїчні слова. Однак коли видавав свою першу поетичну збірку в Києві, мені навіть радили деякий час пожити у Львові та Івано-Франківську, щоб позбутися діалектного мислення, яке відчувалося в моїх перших роботах.
Та попри це Петро Мідянка наполягає, що ключова користь діалекту – у збагаченні будь-якої мови:
– З огляду на те, що центральний та середньодніпрянський діалекти української мови дуже порусифіковані, карпатський та закарпатський діалекти є вкрай важливими та корисними для української мови, бо живлять та збагачують її, хоча не завжди доступно та зрозуміло, як це буває в моїх текстах. Тому діалекти потрібно леліяти і берегти, і, в тому числі, від спроб штучно кодифікувати діалект у ранг літературної мови заради екзотики чи інших цілей, що трапляється у наш час.
Павло Чучка наголошує, що закарпатський діалект є складовою основного туристичного продукту Закарпаття, задля нього сюди приїздять люди, як і заради гір, гастрономії, термальних вод і так далі.
– Діалект, як і інші атракції Закарпаття, спонукає їздити в різні куточки регіону, бо вони абсолютно різні, в тому числі за говірками. І щоб скласти собі повну картину Закарпаття та осягнути його, треба побувати всюди, при чому не лише туристу, а й місцевим.
Звісно, діалект слугує засобом ідентифікації як у межах країни, так і регіону, бо в громадському транспорті закарпатці безумовно впізнають іршавчанина, хустянина або рахівчанина.
А ще, як каже наш викладач з мовної школи, закарпатцям дуже легко вчити угорську, словацьку та румунську, бо з першого уроку вони вже знають по кілька десятків слів з усіх цих іноземних мов.
Навіть якщо вам здається, що ви досі не чули закарпатські говірки, то це не так, бо за останні кілька років діалект із найзахіднішого регіону України звучить звідусіль, найчастіше – в музиці. Зокрема, його використовують у своїй творчості гурти Rock-H, Vandor, Марина і Компанія, Hudaki Village Band, які вже двічі виступали на найбільшому фестивалі Європи Sziget, Чаламада, Триставісім.
У квітні минулого року всю країну вразила «Бітанґа» у виконанні Аліни Паш, яка згодом виступала навіть у Давосі, представляючи Україну.
Зрештою, назва нашого видання – Varosh – це одне з найбільш універсальних слів закарпатського діалекту, запозичене з угорської мови, але вживається в усьому регіоні, а не тільки в місцях компактного проживання угорців. Ми додали до угорського слова város, що означає місто, букву h, аби створити унікальну назву, яка би читалася усіма так, як це слово звучить на закарпатському діалекті.
І тому, як підсумок, пропонуємо вам послухати пісню, співзвучну з назвою нашого видання – «Се мій варош» від гурту Чаламада, в якій діалектизми особливо «смачно» вплітаються в українську мову.
Цей матеріал представлений ГО «Інститут Центральноєвропейської Стратегії» за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Його створення стало можливим завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID). Зміст продукції є винятковою відповідальністю ГО «Інститут Центральноєвропейської Стратегії» та не обов’язково відображає погляди USAID або уряду США. Забороняється відтворення та використання будь-якої частини цієї продукції у будь-якому форматі, включаючи графічний, електронний, копіювання чи використання в будь-який інший спосіб без відповідного посилання на оригінальне джерело.
Кожного дня ми у Varosh знайомимося з людьми, дізнаємося все про їхнє життя та роботу, намагаємося зрозуміти їхні головні ідеї та мотиви. А потім розповідаємо про них вам.
За понад 6 років роботи ми познайомили вас з кількома сотнями професійних, розумних, талановитих, незвичайних. Кожен з них – робить внесок у розвиток своєї сфери, міста, області та країни.
Ми поставили перед собою амбітну задачу – написати про 100 людей, які змінюють Закарпаття. Почнемо з перших двадцяти, яких ми обрали. Далі – справа за вами, нашими читачами. Ми прочитаємо кожен коментар та зробимо наступні матеріали, перш за все, на основі них.
Перш ніж ви почнете читати, зазначимо, що це аж ніяк не рейтинг та не порівняння. Це просто люди, які добре роблять свою роботу. Настільки добре, що змінюють Закарпаття. Звісно ж, на краще.
Селиська компанія
Петро та Інна Пригари, Орест Дель Соль, Юрген Крефтнер та люди, які об’єдналися навколо них, їхніх ідей та любові до Нижнього Селища – перетворили депресивну місцевість на приклад для наслідування. До того ж не лише для закарпатців, а й для всієї країни. На території села успішно працює «Селиська сироварня», еко-ферма «Зелений гай», равликова ферма, хостел для груп та простір для проведення культурних подій «Шарго Ріго», Міжнародний театральний фестиваль «Птах» та багато інших менших, але не менш важливих ініціатив.
Письменники: Мирослав Дочинець, Петро Мідянка, Андрій Любка
Незабаром ми опублікуємо розлогий матеріал під назвою «Закарпаття літературне», у якому ми спробували розповісти про усіх сучасних закарпатських письменників та поетів – як дитячих, так і дорослих. Але, на нашу думку, найбільше в країні Закарпаття презентують саме Мирослав Дочинець, Петро Мідянка та Андрій Любка. Мирослав Дочинець отримав Національну премію України імені Тараса Шевченка у 2014 році за романи «Криничар. Діяріюш найбагатшого чоловіка Мукачівської домінії» та «Горянин. Води Господніх русел». Петро Мідянка – у 2012 році за збірку поезій «Луйтра в небо». Андрій Любка, можливо теж на черзі.
Колонки Петра Мідянки читайте тут, Андрія Любки тут.
Ліна Дегтярьова та Олег Олашин
Можливо ці імена не надто відомі великій кількості людей, але роботу Ліни та Олега важко переоцінити. Дослідники опікуються модерністськими будівлями Ужгорода та розповідають про важливість їх збереження на локальному, національному та міжнародному рівнях.
На сторінці Uzhhorod Modernism, яку заснували Ліна та Олег кілька років тому, можна знайти цінну інформацію про архітектуру модернізму в Ужгороді, будівлі, архітектурні деталі та міське середовище часів Чехословацької республіки, функціоналізм, неокласицизм, пуризм, ар-деко, рондокубізм, експресіонізм, стрімлайн тощо.
Олег також є автором та засновником видання Transcarpathian Heritage, в якому розповідає про історію Закарпаття та закарпатців.
Олімпійці та спортсмени: Анатолій Герей, Аннамарі Данча (Чундак), Іван Ковбаснюк
На Закарпатті є кілька десятків талановитих спортсменів, які представляють область на світовому рівні. Розкажемо сьогодні про трьох з них.
За сприяння заслуженого тренера України Василя Герея в області створено відому фехтувальну школу, яка увійшла в топ-5 провідних в Україні. Справу брата підхопив Анатолій Герей, а тепер фехтувальну традицію продовжує і племінник – Анатолій Герей-молодший, чемпіон світу та призер чемпіонатів Європи та світу.
Аннамарі – сноубордистка, призерка чемпіонату світу, учасниця трьох Зимових Олімпіад (2010, 2014, 2018). Майстер спорту міжнародного класу зі сноубордингу.
Іван Ковбаснюк з Рахівщини – гірськолижник, член збірної України на Олімпійських іграх 2018 року.
Валентин Штефаньо
Кондитер, який на Закарпатті не потребує додаткових слів перед представленням, а туристи серед «must visit» ставлять його кондитерські, якщо не на перше місце, то точно в першу п’ятірку. Валентин – автор сотні шоколадних бестселерів від однойменного бренду, а також – торту «Ужгород», який став візитівкою міста.
Молоді художники: Руслан Тремба, Віктор Мельничук, Наталія Тарнай, Беата Корн
Вони молоді, але правильніше напевно все ж назвати їх «новою генерацією закарпатських художників». Усіх їх об’єднує свіжість та легкість у творчості. Як у живописі, так і скульптурі чи фотографії. Ось частина тих, за ким стежимо ми та радимо вам. І звісно, це далеко не всі прізвища.
Туризмознавець, професор, викладач, соціолог. Людина, яка закохала в Закарпаття та закарпатське не одну тисячу українців. Федір Шандор – співавтор десятків міських та обласних проектів, якщо роблять нашу область туристично привабливою. Він згуртував крафтових виробників продукції, є співавтором проекту міні-скульптур в Ужгороді, автором та екскурсоводом сотні маршрутів містом та Закарпаттям.
Михайло Ілько – засновник ILKO Gallery в Ужгороді. Місця, яке змінило уявлення про виставки та музичні події та вивело їх на якісно новий рівень. Галерея цьогоріч відзначила шосту річницю з часу відкриття і за ці роки в її стінах пройшло кілька десятків виставок, виступів українських та іноземних виконавців, а також освітніх та презентаційних проектів.
Сам Михайло є, окрім того, художником, працював над проведенням Євробачення 2005 та Євро 2012 в Києві, а також над створенням українського національного шрифту.
Мирослава Каламуняк
Ужгородську швейну фабрику важко уявити без Мирослави Каламуняк. Більше 20 років вона очолює підприємство, створене ще 1946 року для розвитку легкої промисловості на Закарпатті, і за цей час сама стала брендом. Амбітна, цілеспрямована, вольова. Ці якості допомогли зберегли виробництво у період найбільших криз, створити власну торгову марку Parada.
Наразі швейна фабрика залучає молодих дизайнерів, працює на українському та зарубіжному ринках. Зокрема шиє речі для таких брендів як Hugo Boss, Dolce & Gabbana, Marc O’Polo та інших.
Василь та Андрій Рябичі
Василь та Андрій Рябичі керують підприємством «Фішер», що у Мукачеві. Це ексклюзивний представник відомих австрійських брендів Fischer та Lőffler в Україні. Фабрика є однією з найбільших у Європі. Окрім австрійців, продукцію тут, зокрема хокейну, замовляють канадські і американські компанії.
Щорічно на фабриці роблять повне оновлення колекції лиж та ключок, а це 180 моделей спортивно-бігових лиж, 130 моделей гірських і 70 різних модифікацій ключок. Продукція з Мукачева продається у понад 40 країнах світу.
Подружжя Бартошів
Унікальне подружжя. Орендувати замок – скільки у цьому словосполученні романтики, на перший погляд. І скільки титанічних зусиль, аби цей замок зберегти, – на другий. Йосип Бартош робить усе для цього. Сент-Міклош у Чинадієві, що під Мукачевом, за ці роки став справжнім магнітом для туристів, місцевих та для організаторів різних події. До прикладу, виставки флористів з усієї України та фесту середньовічної культури «Срібний Татош».
Його дружина, Тетяна, допомагає у всьому. А поза тим є художницею та мисткинею, яка займається древньою технікою вишкрябування на писанках. Щоправда не традиційних мотивів, а картин відомих художників. Прочитайте про це за посиланням.
Олексій Іванчо та Косино
Олексій Іванчо та створений ним оздоровчо-рекреаціний комплекс «Косино» відомий на всю країну. Сюди щодня приїздять за оздоровленням та цілющою водою сотні гостей. Розташований він серед 200-річного дубового гаю на Берегівщині.
На території комплексу працює сім різних басейнів з термальними та прісними водами, сауни, готель, ресторан. А цьогоріч Олексій Іванчо відкрив також перший на Закарпатті аквапарк.
Геннадій Гутман, Анатолій Полосков, Олександр Мересій – Шато Чизай
Шато Чизай – створює закарпатське вино лише з вирощеного власноруч винограду. У своєму розпорядженні бренд має 272 гектари винограду, розливає 1,3 мільйонів пляшок на рік та має 120 бочок у підвалі. Майстри, які створюють вина, навчалися переважно у Європі, утім завжди намагаються максимально дотримуватися місцевих традицій.
Шато Чизай засноване у 1995-го році на Берегівщині. Засновники компанії кажуть, що це не винзавод, а виноробне містечко, осередок благородного ремесла і рукотворне диво Закарпаття.
Про війну сьогодні говорять мало. Або нічого. І здається, що волонтери вже не так багато роблять як раніше. Але це зовсім не так, бо вони як і багато років тому не спали тижнями та працювали 24/7 задля того, аби забезпечити на передовій військо, яке захищало наше спокійне життя тут, так і сьогодні – кожного дня «на контакті» з військовими, дружинами, батьками, дітьми. Очолила цей рух на Закарпатті Галина Ярцева та згуртувала навколо себе кілька десятків людей, роботу яких важко переоцінити.
Еміл Сокач та хор Кантус
Офіційних 25 років, а фактично ще більше, академічний камерний хор задає тон музичній культурі Ужгорода. З появою колективу місто, область вийшли на інший мистецький рівень. Під звуки “Кантусу” росло нове покоління. З ними професійно ріс і сам хор.
Про музику і людей ми говорили з диригентом, художнім керівником хору, народним артистом України Емілом Сокачем у цій розмові.
Наша файта
Створивши перший закарпатський гумористичний мультфільм, його автори Михайло Карпенко та Павло Мандзич, розповіли країні про Закарпаття більше, ніж часом це може зробити ціла книга. Тут і локальні сюжети, і говір, і стиль життя. У цьому матеріалі ми зібрали 10 найцікавіших фактів про мультик. Першу серію серіалу, який викликав найжвавішу реакцію можна подивитися тут. А кліпи, які створили хлопці для гуртів ТІК і Триставісім за посиланнями.
Олександр Ковач
Олександр Ковач не лише винороб, який робить добре вино вже понад 20 років, але й людина, яка має активну позицію та відстоює її для своєї професії. Він є головою спілки приватних виноградарів та виноробів Закарпаття, організатором фестивалів, популяризатором закарпатського вина в Україні.
Дегустаційна зала «Шардоне», заснована Ковачем, працює в Ужгороді з 2007. Тут представлені виключно місцеві – закарпатські вина, які виробляє сімейна виноробня. Олександр перший відкрив заклад із закарпатськими винами за межами Закарпаття, у Львові.
Валентин Фречка
Закарпатець Валентин Фречка у 17 років став автором технології створення паперу з опалого листя. Еко-проект приніс хлопцю перемоги у багатьох українських та міжнародних конкурсах. Після “золота” на Genius Olympiad 2018 (USA), про нього дізналась вся Україна. Зараз Валентин навчається у Києві в університеті імені Тараса Шевченка і водночас продовжує розвивати та вдосконалювати свій винахід, який отримав назву «RE-leaf». Презентація проекту вже відбулася у кількох країнах Європи.
Тетяна Літераті
Вже близько 4 років відтоді як Тетяна Літераті розпочала проект «Втрачений Ужгород». Закарпатці зачитуються публікаціями журналістки про старовинне місто, його знаменитих і маловідомих особистостей, історії будівель з драмами і щасливими життєвими моментами, що траплялися в них. Легка і невимушена подача, неординарні факти, увага до деталей зробили його популярним. Публікації Тетяни дивовижним чином змушують людей епохи Інтернету зі стрімким ритмом життя і поверхневим сприйняттям інформації читати лонгріди та з нетерпінням очікувати на нову розповідь. Цікаві, без академічного пафосу, дослідження виконують, втім, велику місію – виховують справжній патріотизм, закликають сучасників до збереження історичних пам’яток і традицій, спонукають зупинитися й замислитися над важливими речами у житті.
Тетяна Жовківська-Лемак – той випадок, коли навчають хорошому власним прикладом, без повчань, засуджень та нехтування. Завдяки її наполегливості та вірі у правильність своїх дій, в Ужгороді з’явилася перша в Україні крамниця без використання пластику. Одна – у 2018 році, а друга – кілька місяців тому. Дівчина вже багато років є вегетаріанкою, проводить і організовує у місті різноманітні майстер-класи на цю тему.
Цей матеріал представлений ГО «Інститут Центральноєвропейської Стратегії» за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Його створення стало можливим завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID). Зміст продукції є винятковою відповідальністю ГО «Інститут Центральноєвропейської Стратегії» та не обов’язково відображає погляди USAID або уряду США. Забороняється відтворення та використання будь-якої частини цієї продукції у будь-якому форматі, включаючи графічний, електронний, копіювання чи використання в будь-який інший спосіб без відповідного посилання на оригінальне джерело.
Автор: Росана Тужанська
Закарпатський рейд Петра Мідянки
Ми довго узгоджували цю подорож, бо в останній час їздить ся більше поза межами Батьківщини, ніж по її необлаштованих і непередбачуваних шляхах.
Що це, власне, було?
Це була неповторна панорама Закарпатського Йордану – Боржавської долини від стародавніх стін Імстичівського монастиря, звідки видно не тільки сивочолі вершини Бужори, Стоя й Кука, але й обриси Шаланецької гори на півдні й угорські села в рожевому серпанку погожої жовтневої днини. Це були густонаселені крайнянські села по дорозі на Сваляву. Величезне вулканічне плиття в руслі Латориці й роззолочений Абранський перевал, де ти натхненно читав друзям свій давній текст «Кохана Ельзо, край наш не Ельзас». У долині Вичі гуркотіли блакитні електровози на Галичину й Будапешт і затятий фан вузькоколійок і широких колій Денис Добра кайфував від того гулу, котрий відлунював до ущелин Великого Верха, що був як на картині Йосифа Бокшая….
Переїзд на Міжгір’я через Пилипець нагадував мені коломийку у виконанні закарпатського скрипаля Шпіря «Ой дубе-дубовику, та дубе-дубове, ци я дуба ізрубаю, пущу на Волове..»
На Синевирському перевалі в мене йокнуло під серцем, оскільки переді мною відкрилася панорама полонини Красна. Назви її вершин пояснював мені в дитинстві батько з поля, де ми косили.
Тоді ще не було ажурної вежі на хребті й смуги від розритої газотраси.
Величезна Колочава, в якій маю сентимент не так до банкіра Аржевітіна, а до своїх давніших друзів, поховалася в ущелинах Сухаря й Брадольця.
Колочава – це не тільки Ольбрахт і Шугай,це сучасний чеський культурний істеблішмент театру «Гуска на мотузці» з його режисером Владіміром Моравіком, книжкового видавництва «Vetrnemliny» з його засновниками, колишніми празькими рок-панками Павлом Жегожіком і Петром Мінажіком з Брно.
Колочава – це сентимент чеського журналіста Рене Кочіка і науковця-економіста Владана Годулака. Рене Кочік мешкав у доньки Миколи Шугая Анни Штаєр, котра йому готувала ріплянку і не випадково в колочавській греко-католицькій церкві охрестив сина Миколу.
У минулому колочавців у гунях можна було бачити в оточенні німецького етносу Конунґсфельду-Устьчорного. Вони переходили через важко пробивний і на сьогоднішні часи перевал Присліп у долину Мокрянки. Усть-чорнянські німецькі дітваки ходили в тирольках і шортах. Нині в одному з барів Устьчорного висить топографічна мапа, де позначені всі гілки знаменитої вузькоколійки, яку знищила катастрофічна повінь 1998 року.
Тут можна спожити традиційні «фуксіґ» грам закарпатського коньяку йрухатися нічною Тересівською долиною на південь до румунського кордону, роблячи скрут на Рахів, де біля готелю «Оленка» припарковані авто з угорськими номерними знаками і чинить свою подвижницьку працю Шамуел Горкаї з Мішкольця, надзвичайно приємна й світла людина. Йому не байдужа наша спільна історія.
«Там, де Чорногора угрів край вітає, там, де Біла Тиса Чорну доганяє…» – співається в одній з українських пісень. Там і розкинувся Богдан – одне з найбільших лісорубських поселень Закарпаття. Пасторальний центр храму Теодора Ромжі, збудований колишнім моїм школярем, нині рахівським деканом о.Володимиром Проданцем вражає не тільки європейською вишуканістю, але й тою гостинністю, що притаманна закарпатським гуцулам.
В околицях Богдана пролягає українсько-румунський кордон. Коли Сталін поклав «залізну завісу», то кілька людей зі сусіднього українського села Репедя (Кривий) не могли повернутися додому й навіки залишилися в Богдані.
В селі Поляни, що в сучасній Румунії, нам колись розповідали, як на полонині збирали афини й бачили «катунів» (прикордонників). Це угорське «котоно» у Марамороші цілком природнє й невимушене…
Це тільки в старому фільмі «Дума про Ковпака» говорилося, що «карпатские долини – кладбища удальцов». Бо насправді я не хочу прив’язувати заголовок своєї колонки до «Карпатського рейду» Ковпака. Але ці карпатські долини варті захоплення й сповнені чарівности й сокровенности. Хай це буде «голуба мандрівка», «BlaueWanderung». Саме так називалася поетична книжка німецькомовної поетеси з Кушниці Ольги Рішаві. Це скоріше мрія, голуба мрія кожного, хто з рідним домом, як з батьківщиною.
x
Петро Мідянка, спеціально для Varosh
*** Цей матеріал опубліковано, як авторська колонка, відтак редакція Varosh може не розділяти погляди та думки, які автор висловив у даній публікації.
Також радимо вам переглянути інші авторські колонки Петра Мідянки, написані для Varosh. У продовження цієї пропонуємо його колонку про мандрівку, а точніше сходження на Петросул.
Вихідні на Закарпатті: 18-20 жовтня
18 жовтня, п’ятниця
Вечірка “Круглий звук: У шокови”
Ужгород, Авто-Шок, вул. Анкудінова 4 | 23:00
– В Ужгороді дуже важко знайти нове місце для того, аби там зібрались люди послухати музику в нічний час. Три місяці пішло на те, аби таку локацію знайти. На вул. Анкудінова 4 знаходиться бар “Шок” – прямо над магазином для автомобілів. Хороше місце для танців. На цей раз “Круглий звук” буде експериментальним, адже вініли крутитимуть тільки з однієї вертушки. За пультом Олексій Ямайський \ Kool Deee \ Микола Мага та ESHKA, – каже організатор вечірки Олексій Уманський.
Кубок Закарпатської області з плавання серед юнаків та дівчат
с. Баранинці, спортивний комплекс «Зінедін» | 11.00
До участі в Кубку зареєструвалися понад 100 учасників з 10-ти клубів області. За результатами змагань буде формуватися збірна Закарпаття для участі в Чемпіонаті України з плавання.
19 жовтня, субота
Презентація вина та сирів Закарпаття
Ужгород, СироВина, Духновича,23 | 18:00
Пам’ятаєте ми обіцяли презентувати новинки від виробників Закарпаття? Так, виконуємо! У нас в гостях Віталій Муска – презентує, як нові сорти, так вже ваші улюблені. Розповість про створення своєї винарні та про ті сорти, які вирощує власноруч. Вино в поєднанні з новими сирами від Перечинської Мануфактури – молоді та витримані сири представить Олексій Синельніков власник сироварні. А Ольга Тоічкіна член асоціації сомельє України – правильно поєднає ці смаки, – кажуть організатори.
Бронюйте місця за телефонами: 066 5581050 або 0509040459.
Вхід вільний!
Вистава “Я Чекаю на тебе, мій любий”
Ужгород, МАЛА СЦЕНА, вулиця Льва Толстого 12 | 18:30
– За п’єсою Даріо Фо та Франке Раме. Ключ до трактування вистави варто шукати у творчості лауреата Нобелівської премії Д. Фо, наскрізною темою якої є мотиви італійської народної комедії масок у сучасному віддзеркаленні. Цим і зумовлений спосіб існування актриси на сцені: у вільному контакті з залою вона веде дію у форматі то щирої бесіди, то молитви, то сповіді. Героїня вистави Марія – своєрідна дельартівська Коломбіна, маску якої вдягнено на сучасну жінку. Її сутність складається з гострих протиріч: розпусна і свята, сильна і слабка, турботлива й жорстока, здатна водночас як на самопожертву, так і на вбивство. Це історія жінки, яка, на перший погляд, має все, а насправді нещасна та глибоко самотня. Марія – єдина жива істота у штучному світі. Героїня відчайдушно і, на жаль, безрезультатно намагається “оживити” своє оточення, чим лише завдає собі болю. Наприкінці, коли вщухли емоційні бурі, жінка вимовляє ключову фразу вистави: “Я чекаю на тебе, мій любий!”, вкладаючи в ці слова біль самотности і життєдайну надію, – йдеться в описі до вистави.
Жінка, дружина, мати двох дітей, ув’язнена своїм чоловіком.Чи то через ревність, чи то просто – для порядку.
Хто вона ще? Об’єкт домагань телефонного маньяка? Секс-рабиня чи палка коханка? Свята розпусниця чи розпусна свята?
Героїня вистави на ім’я Марія за п’єсою Даріо Фо та Франке Рамі – і перше, і друге, і третє… Чому? Бо вона – Жінка.
Квитки: 095 621 14 70. Вартість: 100 грн.
Кубок Закарпатської області з плавання серед юнаків та дівчат
с. Баранинці, спортивний комплекс «Зінедін» | 11.00
До участі в Кубку зареєструвалися понад 100 учасників з 10-ти клубів області. За результатами змагань буде формуватися збірна Закарпаття для участі в Чемпіонаті України з плавання.
20 жовтня, неділя
Плогінг Набережною Незалежності
Ужгород, Набережна Незалежності,1 | 13:00
Все починається з ідеї! #StarsEcoChallengeplogging& Плогінг (plog в перекладі зі шведської – «плуг») – процес збору сміття під час пробіжки – популярний в Європі рух, гібрид здорового способу життя і турботи про екологію.
Що потрібно для того, щоб зайнятися плоггінгом?
Взяти з собою на пробіжку міцний сміттєвий пакет.
Скласти в нього знайдене по дорозі пластикове сміття.
Cфотографувати «здобич» і викласти фото з хештегом #plogging в соцмережі, щоб залучити до руху якомога більше людей.
Як результат – звичайна пробіжка перетворюється в екологічну акцію, яка допомагає зробити навколишній простір чистішим.
Плогінг в Україні тільки почав свій рух. Діти-вихованці соціально-спортивної школи «Фонду Реал Мадрид» ініціювали та провели флешмоб по прибиранню місцевості у місті Тернополі та передали челлендж Ужгороду.
Вистава “Я Чекаю на тебе, мій любий”
Ужгород, МАЛА СЦЕНА, вулиця Льва Толстого 12 | 18:30
– За п’єсою Даріо Фо та Франке Раме. Ключ до трактування вистави варто шукати у творчості лауреата Нобелівської премії Д. Фо, наскрізною темою якої є мотиви італійської народної комедії масок у сучасному віддзеркаленні. Цим і зумовлений спосіб існування актриси на сцені: у вільному контакті з залою вона веде дію у форматі то щирої бесіди, то молитви, то сповіді. Героїня вистави Марія – своєрідна дельартівська Коломбіна, маску якої вдягнено на сучасну жінку. Її сутність складається з гострих протиріч: розпусна і свята, сильна і слабка, турботлива й жорстока, здатна водночас як на самопожертву, так і на вбивство. Це історія жінки, яка, на перший погляд, має все, а насправді нещасна та глибоко самотня. Марія – єдина жива істота у штучному світі. Героїня відчайдушно і, на жаль, безрезультатно намагається “оживити” своє оточення, чим лише завдає собі болю. Наприкінці, коли вщухли емоційні бурі, жінка вимовляє ключову фразу вистави: “Я чекаю на тебе, мій любий!”, вкладаючи в ці слова біль самотности і життєдайну надію, – йдеться в описі до вистави.
Жінка, дружина, мати двох дітей, ув’язнена своїм чоловіком.Чи то через ревність, чи то просто – для порядку.
Хто вона ще? Об’єкт домагань телефонного маньяка? Секс-рабиня чи палка коханка? Свята розпусниця чи розпусна свята?
Героїня вистави на ім’я Марія за п’єсою Даріо Фо та Франке Рамі – і перше, і друге, і третє… Чому? Бо вона – Жінка.
Квитки: 095 621 14 70. Вартість: 100 грн.
Куди ще піти?
Насолодіться осіннім теплом та горнятком доброї кави на терасі затишного BYRON espresso bar на Волошина 14.
На головному фото: ключ від однієї з дверей у мукачівській ратуші
Вихідні на Закарпатті: 20-22 вересня
20 вересня, п’ятниця
Презентація фестивалю “Фортеця Унг”
“Під замком” кафе-музей, вул. Ольбрахта 3, Ужгород | 19:00 по 21:00
Організатори фестивалю розповідатимуть про свої наміри, мету та програму фестивалю “Фортеця Унг”, відповідатимуть на питання гостей. Ужгородські музиканти та гості зі Швеції – ансамбль “Лауде Новелла” – розважатимуть публіку виконанням на історичних музичних інструментах. Для охочих потанцювати – урок ренесансної хореографії.
Майстер-клас бізнес-тренерки Людмила Калабухи в жіночому клубі “Imago”
Мукачево, ресторан Savoy, вул. Лермонтова, 27 | 18.30
ТОП-5 тарганів в голові:
Не зараз. Спочатку зароблю грошей, вийду заміж, переїду в інше місто, куплю квартиру, закінчу першу/третю вищу освіту. А потім підніму ціни, народжу дитину, поїду у відпустку. Тільки потім буде щастя. Зараз ніяк.
Перфекціоніст. Я маю зробити на 5+, а тільки потім комусь покажу чи почну продавати. А ще краще не покажу, раптом хтось робить краще.
Ми бідні та горді. Які гроші? Багаті чесними не бувають. Добре ніколи не жили, нема чого і починати.
Я тільки починаю. Краще посиджу тихенько і підівчуся, заробляти на цьому мені ще рано. І ціни підняти рано. Ще років 500 почекаю, 20 курсів закінчу, от тоді!
Без права на помилку. Я маю все передбачити, ніколи не помилятися, а якщо помилюся – крах репутації і кінець світу.
– Комлекси, самозаборони, хибні переконання таргани в нашій голові. Не криза, а вони не дають жити і заробляти. Як вивести своїх тарганів? Прийти на майстер-клас провідної бізнес-тренерки України Людмили Калабухи, блогерки та письменниці і ваше життя ніколи не буде таким, як раніше, – кажуть організатори.
Ціна? 550 грн.
Координатор зустрічі +380 (99) 602 54 57, Юлія.
Вистава «Чому люди не…?»
Ужгород, МАЛА СЦЕНА, вулиця Льва Толстого 12 | 18:00
Четвертий день Міжнародного театрального фестивалю «Монологи над Ужем» познайомить ужгородців та гостей фестивалю з неймовірно талановитим і творчим колективом театру «THEATRUM MUNDI» з міста Чернігів.
На «Малій сцені» обласного музично-драматичного театру учасники фестивалю з Чернігова представлять моновиставу «Чому люди не…?» (С. Астраханцев). Вистава є учасником багатьох Міжнародних фестивалів, та відзначена нагородами та дипломами.
Режисер – Євгеній Сидоренко. Актор – Микола Бичук.
«Чому?» – питання, яке ми задаємо собі та близьким найчастіше. Але є такі «Чому?», відповіді на які отримати практично неможливо. Історія молодої людини у виставі – не виняток. Людини, яка заплуталася в житті і повністю розчарувалася. Людини, яка піднялася на дах багатоповерхівки. Відчай, розчарування, відсутність сенсу… Потрібен лише один крок для втечі. Дах будинку – гарне місце, щоб розібратися і зрозуміти, для чого ми прийшли у цей світ, знайти новий сенс і просто поговорити…
Квитки в театральних касах: ТЦ «Дастор» (099) 319 26 20; драмтеатр (050) 432-05-57; ляльковий театр (0312) 61-58-01.
Вистава «Fridа»
Ужгород, Закарпатський академічний обласний театр ляльок “Бавка”, пл.Театральная, 8 | 19:30
Вистава «FRIDА» (Скажена Голубка) Тетяни Іващенко (режисер-постановник – засл. арт. України Людмила Колосович) – це спільний мистецький проект Національного Центру Театрального Мистецтва ім. Леся Курбаса та Театру «SOLO» .
Божевільна історія кохання мексиканської художниці Фріди Кало до свого чоловіка Дієго Рівери, який постійно зраджував її, доводив до самознищення, емоційного вигорання. І лише мистецтво рятувало покинуту Фріду – вона створювала свої фантастичні полотна. Паралель обох грандіозних захоплень Фріди емоційно існує у виставі.
За допомогою пензля і полотна Фріда намагалася зрозуміти себе, дослідити свій внутрішній світ і показати його іншим. Довести, що вона не просто прикута до ліжка дівчинка, а набагато більше – і, певно, перш за все вона доводила це сама собі, намагаючись справді стати «кимось».
Вона малювала своє минуле і нереалізоване майбутнє, малювала свій біль і ту реальність, яка вирувала у її свідомості.
В її картинах зранені і перевтілені постаті такої різної Фріди наче виходять з її голови, щоб звільнити її від болю і дати можливість знову бути щасливою. Але без болю вона не є собою. Без болю вона не може ні жити, ні творити. І він знову повертається операціями, абортами, паралічами. Він супроводжує її все життя.
Біль – це синонім її життя. І вона знову малює – випускає його і намагається жити далі…
Квитки в театральних касах: ТЦ «Дастор» (099) 319 26 20; драмтеатр (050) 432-05-57; ляльковий театр (0312) 61-58-01.
Вечірка “Funk’s not dead”
Ужгород, пл. Ш. Перефі, 8а, Хотьшо | 21:00 по 03:00
– П’ятниця – хоч і невеличке свято, але зате таке очікуване і постійне. Запрошуємо святкувати разом з нами і Max Rudskoi під качовий фанк, – кажуть у закладі.
21 вересня, субота
Свято Закарпатського меду в Мукачеві
Мукачево, парк Перемоги | 21-22 вересня з 11:00 по 22:00
“Свято Закарпатського меду” – вже традиційне свято бджолярів та пасічників, де вони представляють мед і продукти бджільництва, це ярмарок та концерт колективів Мукачівського центру дитячої та юнацької творчості, анімація, змагання та конкурси, медова освіта для дітей і дорослих, бджолині старти, вивчення життя бджіл, показові матеріали бджільництва, прозорий вулик.
Вистава “Коли ластівки повернуться додому”
Ужгород, Закарпатська обласна філармонія | 17:00
Театральна студія «Купе №5» (м.Конотоп) запрошує на виставу “Коли ластівки повернуться додому”, яка побудована на історіях реальних жінок, які стали вимушеними переселенками у своїй країні.
Колектив конотопської театральної студії «Купе №5» здобув перемогу у всеукраїнському проєкті театральних постановок, що проходив у рамках проекту «Голос жінки має силу». З вересня студія розпочала гастролі в українських містах. Гру акторів побачать глядачі в Одесі, Вознесенську, Дніпрі, Ужгороді, Чернівцях, Києві та Запоріжжі.
Вхід вільний!
Вистава «Момент кохання»
Ужгород, драмтеатр, вул. Льва Толстого, 12 | 19:00
Вистава «Момент кохання» за творами Володимира Винниченка.
Кохання…прекрасне, і водночас ефемерне почуття, що може врятувати життя, чи згубити навіки. На тернистих шляхах і автомагістралях, у дрімучих лісах і кам’яних джунглях міста, у квітучих лугах і переповнених маршрутках – шукають люди це почуття, заглядаючи в очі усім перехожим. Ніколи не знаєш, де зустрінеш своє кохання, ніколи не знаєш, коли його втратиш. І лиш усвідомлюючи це, ти починаєш жити на повну, цінуючи кожен момент життя.
У виставі використані пісні Святослава Вакарчука «Така, як ти» та Андрія Середи «Вийди, змучена людьми».
Дійові особи та виконавці: Народний артист України Євген Нищук, Інна Цимбалюк
Купуйте квитки в театральних касах: ТЦ «Дастор» (099) 319 26 20; драмтеатр (050) 432-05-57; ляльковий театр (0312) 61-58-01.
22 вересня, неділя
RED HAIR DAY – Міжнародний день рудих в Мукачеві 2019
неділя з 11:00 по 20:00
– Вони завжди виділяються в сірому натовпі. Їх мало – всього від 1 до 3% земного населення – і вони особливі: талановиті, норовливі, темпераментні, волелюбні. У роки похмурого Середньовіччя в багатьох країнах їх боялися і спалювали на вогнищах, вважаючи чаклунами і відьмами. Вони – руді! На початку вересня всі рудоволосі люди на землі відзначають Міжнародний день рудих. Третій парад рудих Закарпаття відбудеться в Мукачеві, в парку Перемоги, разом з Святом меду, яке також трішечки руде, – кажуть організатори.
Ужгород, Закарпатський академічний обласний театр ляльок “Бавка”, пл.Театральная, 8 | 18:30
Міжнародний фестиваль моновистав «Монологи над Ужем» представляє виставу Могильовської філармонії (Білорусь) – «Андрій Миронов. Життя продовжується».
Музична вистава, присвячена видатному акторові театру та кіно Андрію Миронову. Він людина-явище, людина-епоха, його неможливо переплутати ні з ким, а фільми з його участю не любити дуже складно. Незважаючи на недовге життя, він зробив блискучу кар’єру як в театрі, так і в кіно.
14 серпня 1987 року на сцені Ризької опери Андрій Миронов грав виставу «Весілля Фігаро». За 10 хвилин до кінця вистави, під час фінального монологу Фігаро, на фразі «…чи тому, що я їй більше подобаюсь, вона сьогодні надає перевагу мені…», він знепритомнів. Через два дні, не приходячи до тями, актор помер від крововиливу в мозок…
Квитки в театральних касах: ТЦ «Дастор» (099) 319 26 20; драмтеатр (050) 432-05-57; ляльковий театр (0312) 61-58-01.
Вистава «Інтерв’ю з другом»
Ужгород, МАЛА СЦЕНА, вулиця Льва Толстого 12 | 17:00
Галерея сценографії в рамках проекту «Застільний період» м. Львів представляє на театральному фестивалі «Монологи над Ужем» документальну моновиставу Андрія Бондаренко «Інтерв’ю з другом».
Назар, «зайва людина» з вищою освітою та епізодичними заробітками на будові, живе як вміє. Якось, мандруючи додому після «горілчаних» посиденьок з другом, він знайомиться з повією Ірою. У нього нема і не буде грошей, щоб «зняти» її, вона ж – поки не має замовлення. Випадкова зустріч манить їх обидвох якимись смутними сподіваннями. Та як відкритися іншому, коли за плечима занадто багато важкого і дивного досвіду? Історія маленької людини, що має в середині багато вибухової енергії, яка розриває її на шматки шукаючи своє русло.
Квитки в театральних касах: ТЦ «Дастор» (099) 319 26 20; драмтеатр (050) 432-05-57; ляльковий театр (0312) 61-58-01.
Арт-платформа у Мукачеві
Мукачево, парк Перемоги | 18:00
В рамках фестивалю меду пройде молодіжний творчий захід Арт-латформа, організаторами якого є ГО “Молодіжний центр Арт-залежність”. Арт-Платформа – новий проект в Мукачеві, спрямований на розвиток молодіжної творчості. Це платформа, де молодь може представити свою творчість та свої здібності в музиці, поезії, танцях та інших видах мистецтва. Перший відкритий захід пройшов 14 липня у дворі художньої школи ім. Мункачі, та зібрав біля чотирьох десятків учасників та декілька сотень глядачів.
Тороцвізіяраш, політичний округ Тересва: децентралізація давня та нинішня
Уявляю собі двадцятитрьохрічного вітця в крисані, закосиченій розмарином, в білому сукмані, що вертається з Нересниці в Луг морозного й сніжаного лютого 1919 року. Недавно його повінчав намісник Юлій Пукан і він ходив реєструвати шлюб у нотарське управління. Крисаня бетярська, леґінська, мороз пощипує за вуха, за ретельно виголену синяву підборіддя, а під постолами порипує сніг.
У нотарському каламарі ще не висох атрамент і нересницький нотариш висушив промокальним папером свій каліграфічний почерк. Зі світових мап зникає Австро-Угорська імперія, комітат Мараморош з десятьма адміністративними дистриктами. Масариківська Чехословаччина ще сповитку. Але адміністративний поділ утверджений документальними параграфами. На сьогодні це здається дивним, як на ті часи дивними були б сільські ради зі совковим гаслом: «вся влада – радам». Совковість між нами живуча й тривала; районування, кущування, РДА, ОДА та інші абревіатури.
Власне з Ужгорода додому я проїжджаю кілька новочасних ОТГ. В історичному Тороцвізіяраші одна – Вільховецька. Чому такий штучний топонім чи урядова назва – не збагну. Село називається Вільхівці, а похідні вільхівський, Вільхівчик, вільхівчани. Та менше з тим. Вона є, та громада. З офіційними щитами-білбордами перед Добрянським і Нересницею та Углею. І функціонують у ній величезні села Тересівської долини. Що вони мають у розпорядженні, я глибоко не вникав. Але якщо в Тячівському районі (величезному й географічно незграбному від румунського кордону до меж з Івано-Франківською областю) є дві ОТГ, то це про щось говорить.
Я не маю нічого проти «радянізованих» сільських голів, що побоюються самоврядування, як дідько ладану, мовляв, багатий населений пункт не утримуватиме бідний. Проте так чи інакше всі довколишні села Нересницького куща змушені звертатися бодай транзитом до тієї ж Нересниці. У ній зосереджені не лиш найбільший у східному Закарпатті базар, але й численні аптеки, поліклініка, відділення банку, не кажучи про великі торгові точки. Торгівля там була розвинена завжди: від торговців газованою водою з малиновим сиропом до потужного торгового об’єднання.
Торговельна інфраструктура там розвинена й зараз, іноді доводиться їздити чималий шмат за побутовою дрібничкою, але не в цьому справа.
Колись у підугорському Підкарпатті існувало періодичне видання «Літературна неділя», в якому друкувалися й популярні статті, наприклад «Як наш народ себе ділить». Автора не пригадую. Це був поділ руснаків на локальні групи: бляхи, лишаки, дротарі. Рудименти такого поділу між локаціями збереглися й зараз. Місто Хуст ділилося на босняків, бартушів та ізько-польових. Ці групи в молодіжному середовищі ворогували між собою.
Щось подібне творилося між жителями сіл Тересівської долини. Вважалося, що ніколи не будуть приятелювати «здерка» (Нересниця) з «бабцем» (Новоселиця) або ж «медведі» (Широкий Луг) з «мотузяниками-личаниками» (Тарасівка). Жителям інших сіл погрожували (заставляли танцювати силоміць коломийку на хисткому містку чи нахабно витягували з громадського транспорту для побиття). Нині це вважається пережитком, але в закарпатському руралістичному середовищі пам’ять чіпка.
У часи глобалізації превалюють економічно-господарські, майнові інтереси, комп’ютерні технології спрощують затяжні бюрократичні процеси. Різноманітні природні особливості населених пунктів уможливили б усунення ряду екологічних проблем; вивезення й переробка сміття, центральна каналізація, очисні споруди.
У стародавні часи побутувала велика кількість церковних філіалів, правда, була одна конфесія й це не ставало перепоною в спілкуванні, яке було зовсім відмінне від сучасного.
Якщо Україна рухатиметься за європейським вектором, то в найближчому часі справдяться слова Тичини «живем комуною», бо комуна, комінікувати – спільнокореневі, без комунізму. Тобто децентралізація не обернеться лихом для державної казни, краще контролюватимуться податки, а при належному законодавстві будуть інвестиції для віддалених регіонів.
Всі давні лексикони, головно історико-етимологічні, географічні, укладалися за описами не центральної локації, а по окремих населених пунктів. То й же Тороцвізіяраш чи політичний округ Тересва, виділений на мапах окремим кольором, мав позначені всі локації. Отож ця земля пережила не одну децентралізацію, маючи стовп у центрі Європи…
Петро Мідянка, спеціально для Varosh
*** Цей матеріал опубліковано, як авторська колонка, відтак редакція Varosh може не розділяти погляди та думки, які автор висловив у даній публікації.
Відповідь Петра Мідянки на колонку Андрія Любки про мультикультурність Закарпаття
Наприкінці травня цього року Андрій Любка написав для Varosh авторську колонку про те, що можливо Закарпаття насправді не є мультикультурним, і та публікація викликала шквал реакцій від читачів.
Відреагував на неї й Петро Мідянка, лауреат Шевченківської премії та давній приятель Андрія. Вийшла зразкова інтелектуальна дискусія. Чи, можливо, дискусія інтелектуалів? Байдуже. Читаємо!
Поняття Закарпаття як таке виникло за часів совка. Якщо глянути на історичний переріз, стародавні мапи, то значна частина краю опинилася за кордоном ще після першої світової війни. Латиномовна, угорськомовна церковна документалістика, русинське ділове мовлення (урбарні записи, грамоти, зрідка судочинство) вказають на європейський стик цієї найоригінальнішої закутини сучасних теренів України.
На сьогодні найбільший відсоток населення краю складають українці: їх тут мешкає понад мільйон, разом з корінним населенням та еміграційним прошарком. Звісно, що вони мають свою ментальність, почасти спотворену чужинецькими прижимами, але з міцною національною основою. Населення головно рустикальне, сільське, села тісні, переповнені, землі страшенно покавалковані, порівняно з австрійською інтабуляцією ХІХ століття. Але все ж таки це Срібна Земля, Карпатська Україна (чи як писав Павло Тичина «Будь здорова, Закарпатська Україно), а Василь Вовчок «Орденоносне Закарпаття»… Віктор Балога на вивісках своїх супермаркетів пише Silverland. Можна й так. Повертаючись до давнього ще пишуть «Мараморош», «Унґварський» і т.д.
Справа не в тому чи освічені закарпатці чи закарпатські гастарбайтери знають картини Кароя Ференці, Йозефа Лади, тих же Ревеса, Мункачі, Голлоші, Іяса. Останнім це майже не потрібно, так само як Шевченкові «Катерина», «Байгуші під вікном»… Вони цього не мусять знати. Їм байдужі Барток, Чонтварі, не кажучи про якусь автентику.
Мультикультурність краю в наші часи цікаве перш за все нашим сусідам: чехам, угорцям, що видають на своїх мовах про Закарпаття цілі гросбухи. Вони ретельно обсервують пам’ятки «спільної» історії, роблять детальні описи впереміш з фотосесіями. Наразі там не йдеться про обізнаність кревняків з літературами сусідніх народів, іншими цивілізаційними надбаннями.
Колишні господарі, наприклад ґраф Шенборн, також не надто переймався мультикультурним збагаченням Мукачівсько-Чинадіївської домінії в комітаті Береґ. Він стимулював розпорошенню корінного населення німецькими колоніями Верхнього Коропця, Барбова, Німецької Кучави. Синяка, Березинки…
Німці переселялися охоче в Латірську долину зі Спіша, який був бідніший у господарському плані. Таке ж розпорошення в йозефінські та терезіянські часи відбувалося на Горішньому Потиссі: італійці в Трибушанах, німці в Ясіню, не говорячи про угорсько-єврейський сегмент. По собі ці етноси залишили римо-католицькі костели, реформатські церкви, синагоги, некрополі.
Давньоруські місцеві діалекти також наповнювалися «мультикультурністю»: купа угорських, німецьких, єврейських лексичних запозичень. Всі ці «анцуґи», «цайґери», «штримфлі» або з німецької, або з ідиш. Звісно, германізми поступалися гунгаризмам, як сьогодні питомо автентична лексика поступається русизмам: технічна термінологія.
У новітні часи не без глобалізації етносередовища нахлинула неогерманізація через англомовну термінологічну лексику. Молодша генерація нею активно послуговується.
Русин з походження Енді Воргол був чільним представником мультикультурного мейнстріму, інтегрувавши в світову полі культурність поп-арт. Воргол ніколи не підкреслював своє коріння в багатоплановій творчості, цього не робив і Чонтварі. Мігай Мункачі хіба що намалював русинські бочкори на ногах в’язнів…
Гадаю, що не варто клеїти до мультикультурності Закарпаття єврейську депортацію 1944 року. Корінне населення було перестрашене угорською жандармерією й мало що могло зробити для їх порятунку. На цю справу відважився хіба що шведський дипломат у Будапешті Рауль Валленберґ. Хто з уцілілих від Аушвіца потрапляв у будапештянські ґетто, мав шанс на виживання. Так трапилося з родиною широколужанського єврея Зельмана Розенталя, що певний час переховувалася в бункері. Їх здали ґої, але вже після масових чисток. Після повернення в Луг, їх прихистили місцеві жителі, допомагали чим могли.
Щодо посілостей у закарпатських містечках і селах, то за сприяння радянської влади нерухомість отримували добровольці, активісти або ж колгоспи. Ця проплакана земля мстить і досі: недарма ізраеліти говорили, що вони свати, а місцеві будуть приданці. Від місцевих землі відібрали колгоспи, вже за часи незалежності деякі стали на жидівських землях ґазди. І нікому з колишніх власників було займатися реституцією, бо законодавчо цього в Україні ще не затверджено.
Я вже згадував про те, що неє обов’язковим знати словацького Андруховича чи якогось модерного румунського белетриста. І не кожен має можливість і настрій відвідувати найближчу кошицьку чи львівську оперу, а в ній Бейлу Бартока. Навіть не відаючи про стосунки Бартока й Філарета Колесси чи Любки Колесси, яка записувала Бейлу-бачі руські народні пісні в Закарпатті.
Комунікації транспортні з Румунією бажають кращого, хоч із Солотвина в Сіґету-Мармацієй можна пройтися пішки мостом через Тису з прихованими цигарками, а звідти компанія Mara-Nordчерез Оаш-Неґрешті відвезе і в Сату-Маре. В історичному комітаті Уґоча майже немає румунських сіл, а в Сатмарі українських. У румунській комуні Мойсей жудецу Марамуреш я спілкувався з продавчинею цуйки з Галмеу (Сату-Маре) по-горськи краще, ніж по-румунськи.
І бидла, і рагулів у Закарпатті вистачає, як в усій Україні. Корупція, контрабанда, послаблений контроль державних структур зробили чи роблять свою справу. Але не можна до прикордонного, суміжного регіону припасовувати мультикультурність й рафіновану культуру естетів.
Давні закарпатці просто змушені були володіти мовами державотворчих народів, почасти не знаючи про Алмоша, Арпада, Цепеша й Пинтю, але тямили своїх опришків.
І культура виховується не пастирсько-лісорубським архетипом Закарпаття, не засимільованим духовенством, а тими чинниками, що складають цілісність загальнолюдської духовної, не гастрономічно-кулінарної культури чи дизайну .
Мультикультурність Закарпаття тотожна його поліетнічності, бо важко запідозрити росіян, угорців, румунів, словаків у незнанні культури…
Петро Мідянка, спеціально для Varosh
*** Цей матеріал опубліковано, як авторська колонка, відтак редакція Varosh може не розділяти погляди та думки, які автор висловив у даній публікації.
Презентація книжок “Карпати на трьох” та “Луг”
17 листопада у мистецькому центрі "Галерея Ілько" відбудеться презентація відразу двох книжок.
Перша з них – "Карпати на трьох" – вийшла у видавництві "Брустури", єдиному в Україні видавництві, зареєстрованому в селі. Заснував його поет Василь Карп’юк, який у селі Брустури й живе. І книжка поетична вийшла у співавторстві трьох авторів, два з яких також живуть у горах.
Перший (найближчий до нас) – Петро Мідянка – мешканець Широкого Лугу на Закарпатті, шевченківський лауреат. Премію отримав 2012 року за "Луйтру в небо" 2010-го. Як і належить класикам, поводиться негордо, порає господарство і викладає в місцевій школі. Людина енциклопедичних знань. Час від часу їздить із презентаціями книжок столицями сусідніх держав, як правило, у бік, протилежний східному.
Другий горянин із "Карпат…" – Василь Зеленчук – трохи з іншого боку, франківського, і є головою села Криворівня. Теж український філолог, має в школі два уроки літератури на тиждень. Брав участь в укладанні словника гуцульської лексики.
Третій – Назар Федорак – львів’янин, кандидат філологічних наук, член Асоціації українських письменників, поет. Досліджує поетику давньої української літератури, історію світової літератури Середньовічя та Відродження, та історію давнього українського театру.
"Карпати на трьох", поетичну ковдру, накинуту на гори з трьох боків, презентуватиме самостійно Петро Мідянка, найближчий до нас територіально і за лексичним колоритом.
Крім того, в цей же вечір презентуватиметься роман у новелах Людмили Загоруйко "Луг", виданий у "Лірі". Авторка народилася в Ужгороді, зараз же мешкає в Широкому Лузі, і про філологічний результат такого переїзду Петро Мідянка пише: "Мені важко назвати когось із письменників, де в рафіновану російську мову так органічно вживлено марамороські діалектизми".
Довідки: gallery@ilko.ua та +38 067 112 20 29.
8 закарпатських літераторів візьмуть участь у Львівському форумі видавців
Форум видавців у Львові за останні роки став головною подією в літературному житті України, адже це не тільки найбільший книжковий ярмарок, але й сотні презентацій, зустрічей, дискусій. Почесною країною-гостем ювілейного форуму буде Польща.
Цьогоріч у попередній програмі Форуму значиться імена восьми закарпатських літераторів, які візьмуть участь в офіційних заходах. Це Лесь Белей, Олександр Гаврош, Мирослав Дочинець, Василь Кухта, Андрій Любка, Олександр Масляник, Петро Мідянка та Сергій Степа.
Серед численних міжнародних гостей нарешті будуть і словаки. Свою творчість представить письменник Міхал Хабай, а словацький гурт "Longital" розважатиме охочих в останній день форуму. На жаль, Угорщина так і залишається не представленою на найбільшому літературному фестивалі України.
