Наш фантастичний Мараморош – один з найзагадковіших регіонів Румунії та України. Варто освоїти не лише його українські долини річок Тиси, Тересви, Тереблі й Ріки та верхню течію Боржави, але й податися до лівобережних тисянських приток Виші, Ізи й Сопинци. Бо саме румунське лівобережжя навіть у часи тирана Чаушеску найменше скомуніздили.
Сьогодні – це живий музей у центрі Європи й у центральній Європі. Бо знаходиться географічно на відстані від Уральських гір, Атлантичного океану, Скандинавського півострова та острова Крит. У 20 км від Сігету-Мармацієі, історичної столиці Марамороша, є знак (Ділове), що позначає рівновіддаленість між верхнім узбережжям Норвегії на півночі, узбережжям Криту на півдні, Ірландським узбережжям на заході та гірськими хребтами на сході.
Великий румунський поет і есеїст Іоан Александру, уродженець сусіднього з Марамурешем жудецю Клуж, написав цілу збірку «Гімни Марамуреша», де зокрема йдеться: «Марамуреш, наше Мертве море. Ліс, що всмоктує в себе хрести придорожні. Вежі, що списами врізаються в небо».
Поезія Александру глибоко містична, як сама румунська ортодоксія, патріархально-модерна, як життя селян у горах Цібле, Гутай і Родней.
Долина річки Іза (не плутати із селом Іза, що під Хустом) від Ваду-Ізей до Сечел сподоблена різьбленими дерев’яними портами дворів, шпилями кріпацької готики Потисся і тими хрестами, про які пише Іоан Александру, продовжувач традиції Мірчі Еліаде. Правда, завершив життєвий шлях extraRomania, західнонімецькому місті Бонн 2000 року.
Найунікальніший по цій Ізянській долині комплекс монастиря Барсана, де не тільки другий за висотою в Європі дерев’яний шпиль церкви, а ще крута ігуменя, що їздить у Сігет на дорогому позашляховику.
Фото автора
З Верхнього Селища (у нас Нижнє Селище) на скруті в Сечел у попелястій мряці можна побачити вершину Пієтросул Родней, про який я писав раніше. У комуні Богдан-Воде височіє пам’ятник марамороському воєводі Богдану. Він і Драгош дали назву поселенням Богдан-Воде, Драгомірешті й нашому Драгову.
Неподалік комуна Йовд, де був створений Збірник Йовд – свідоцтво зародження румунської писемності на ґрунті цивілізації даків.
Над фантасмагоричним Марамурешем золотисті хмари, небесний ультрамарин і тривання вічності.
Зрештою, де ми живемо, мультикультурні краяни? Ми не читаємо Александру, не дивимося Глюка й Голлоші. Аби бабло, ковані порти, а не краса марамороського дерева.
У підсумку, ми так і не потрапимо на Cimitrul vessel, бо не маємо такого майстра виготовлення надгробків, яким був Петраш із Сопунки. В нас будуть цілі марвань-шафи в узголів’ї, а ще краще металеві крижі. Та спершу варто пройтися по некрополю в Сопунці. І зануритися в марамороський трансцедент…
Петро Мідянка, спеціально для Varosh
*** Цей матеріал опубліковано, як авторська колонка, відтак редакція Varosh може не розділяти погляди та думки, які автор висловив у даній публікації.
