Війна

Після фронту. Гори, плавання, собаки, або Немедична реабілітація військових на Закарпатті

21 Березня 2024 1 636

Кілька сотень військовослужбовців, які лікуються у шпиталях Закарпаття, військові, які перебувають тут на ротації та чимало ветеранів, які демобілізувалися з лав ЗСУ, попри свою фізичну присутність тут, все одно залишаються на війні — поряд зі своїми побратимами. Лікарі та реабілітологи докладають усіх зусиль, аби вилікувати їх, а от за рідними, суспільством та психологами — повернути у відносно спокійний стан свідомість. 

Про те, як зробити це максимально ефективно, ми поспілкувалися з психологами, які щодня працюють з нашими воїнами.

Адаптувати цивільних до військового життя

—  Добре, що ми про це вже бодай говоримо, на 10-й рік війни, — каже психологиня, психотерапевтка Марія Вовк. — Якщо питання реінтеграції ветеранів у суспільство було більш актуальним у 2015-2016 роках, то сьогодні, на мою думку, коректніше говорити про адаптацію нас, цивільних, до військового життя. Тепер практично не лишається людини, в якої б не було на фронті родича, друга чи колеги. Соціальна підтримка військових, ветеранів — це базова потреба сьогодні. 

Дуже важливо, щоб була підтримка та розуміння у суспільства та громади, де знаходиться ветеран. Від його колег, друзів, знайомих. Інколи достатньо щиро поцікавитися, чи все добре в людини, чи бодай подякувати за службу та захист. Єдине, це має бути щиро. І дуже неприємно, коли досі все ще можна почути «Я тебе туди не посилав» чи «Це його рішення», «Чому ти його пустила?». 

Окрім того, зі слів Марії Вовк, дуже не сприяє відновленню наших військових стигматизація психологічної допомоги, яка досі ще доволі сильна в менших містах та селах Закарпаття. У нас люди не звикли звертатися по допомогу до фахових спеціалістів. Частково так є й через те, що за часів Радянського Союзу репресивна влада перетворила психіатрію на інструмент покарання, ув’язнюючи політичних дисидентів у психіатричних лікарнях. І це відчутно у всіх сферах суспільства, не лише серед військових. 

Reabilitacija18

Марія Вовк проводить тренінг “Надання першої психологічної допомоги при гострому стресі. Протокол iCover.” для Закарпатського обласного центру національного спротиву.

— Десь чула цифри, що близько 70% людей відновлюються самостійно, 15-25% — за допомогою психологів та психотерапевтів, а 5-10% матимуть ПТСР (посттравматичний стресовий розлад, — ред.), — каже психологиня. — Разом з тим, частина осіб може мати посттравматичне зростання після пережитих травматичних подій. Це все приблизні відсотки.

Психолог, психотерапевт та психіатр

Марія Вовк пояснила: психологічна допомога полягає більше в консультативній взаємодії, в порадах. Психотерапевтична допомога — це довготривала консультативна допомога і лікування вербальне, тобто терапія здійснюється в процесі розмови. Але якщо в людини є якісь серйозні проблеми, наприклад, вона не може заснути, має симптоми депресії чи тривожності, то її направляють на консультацію до психіатра. Він проводить обстеження і при потребі призначає медикаментозне лікування. Людина стабілізується ліками і продовжує ходити до психотерапевта. 

— І якщо для сім’ї чи оточення ветерана звернення до цих фахівців є нормою, то для ветерана це теж не буде проблемним моментом, — каже вона. — Однією з важливих проблем є не те, що цієї допомоги немає, а що люди все ще не завжди готові звертатися до цих фахівців. Психологічна допомога надається за індивідуальним запитом людини. Багато людей відкладають візит до спеціаліста в галузі ментального здоров’я через страх, і часто приходять вже у важкому стані. А тут як і з фізичним здоров’ям, не варто нехтувати профілактикою та звертатися при перших симптомах, які затягнулися. 

“Дерево Мого Життя”

Адаптація, реінтеграція в цивільне життя може починатися тоді, коли війна закінчиться. Відновлення може початися тоді, коли ти вже в безпеці, — у цьому з Марією Вовк погоджується консультантка з військової психології Благодійного фонду “Дерево Мого Життя” Любов Михайлюк

— На Закарпатті відносно спокійно, але ми не відчуваємо себе на 100% у безпеці, і це ілюзія, коли люди вважають, що живуть у безпечному місці, — каже вона.

Reabilitacija19

Фонд  “Дерево Мого Життя” виник із проєкту “Психологічно-ресурсний освітньо-культурний проєкт “Дерево мого життя”, що був створений після повномасштабного вторгнення. Він почав працювати з 1 березня 2022 року, а благодійний фонд “Дерево мого життя” створили 18 квітня, як вузькоспеціалізований напрямок. 26 фахових працівників організації, серед яких військові консультанти, військові психологи, ресурс-орієнтовані консультанти, терапевти, психологи, — працюють у різних напрямках психологічної підтримки військовослужбовців та їхніх родин. Зокрема, тепер відновлюють роботу дитячих груп (від 3 років) для того, щоб дружини військовослужбовців, які не мають можливості відвідувати групи психологічної підтримки через маленьких дітей, могли приходити з ними. Дитяча група працюватиме паралельно з групою для дружин військових, чоловіки яких знаходяться на передовій.

Reabilitacija16

Любов Михайлюк

Любов Михайлюк, яка водночас є кандидаткою в ресурс-орієнтовані консультанти, журналісткою та магістеркою з релігійних наук, пояснила: команда “Дерева Мого Життя” не проводила психологічну підтримку військових до того, поки не пройшла відповідне навчання — підвищення кваліфікації з військової психології. Навчались вони в Інституті підвищення кваліфікації з психології в Одесі та паралельно навчаються онлайн в Українському католицькому університеті. Усі вони є консультантами з військової психології. 

Далі — пряма мова Любові Михайлюк:

Гори, рибалка та тваринотерапія

Терапія музикою, заняття керамікою, мистецтвом, іпотерапія тощо, — все це є елементами психологічної терапії. Ми надаємо системну психологічну підтримку і цим вирізняємось з-поміж інших фондів та організацій. Вона триває постійно, ми запускаємо групи, які діють на постійній основі. У нас тут є кішка Леля, собака Торі, які теж виконують роль терапевтів для військових, тому що тварини — це один із таких ключиків, через які ми можемо до них достукатись. У нас є бальнеологічне відновлення, через заняття плавання в комплексі “Гармонія”, яке хлопці мають можливість відвідувати раз на місяць, і це теж сприяє їхньому відновленню та поверненню до життя.

Reabilitacija8

В басейні

Тепер, з настанням тепла, ми відновимо виїзди з нашими військовими на природу. Торік ми їздили на кінну ферму і хлопці мали можливість покататися на конях, поспілкуватися з тваринами, їздили з ними на рибалку. 

Знову плануємо духовну терапію, торік у вересні ми з хлопцями їздили в Перечин, там вони проходили Хресну дорогу на гору і таким чином могли попрощатися зі своїми побратимами. Думаю, що тепер перед Великоднем знову щось таке організуємо.

Reabilitacija6

“Емоційний військовий = мертвий військовий”

Вони не дозволяють собі плакати, бо є такий вираз, і це правда, що емоційний військовий — це мертвий військовий. У тому розумінні, що вони не мають права проявляти емоції, бо мають бути весь час зібрані та мобілізовані, а емоції розхитують психіку і не дозволяють раціонально мислити. Тому ми намагаємось ці речі впровадити вже тут, щоб військові, будучи тут чи на ротації, чи на лікуванні, вивільнили свої емоції, пережиті травми, втрати, і це для них дуже цінно і важливо. 

Тому ми знову плануємо Хресну дорогу, щоб хлопці могли попрощатися зі своїми побратимами, бо навіть на похоронах вони не дозволяють собі проявити емоції. Ця втрата їх дуже болить, тому що, як би це прикро не звучало для дружин, матерів і дітей, але це наразі найрідніша для них людина — побратим, і так залишатиметься ще довший час після війни. Один військовий зізнався, що побратим для нього найрідніший, тому що вони з ним народилися в горнилі смерті… Дружини мають це усвідомлювати, розуміти і не ревнувати їх.

Reabilitacija4

Ми маємо привчити громадськість, спільноту до того, що з війни повернуться військові, які потребуватимуть від нас розуміння. Ми їх не зрозуміємо, але принаймні можемо підтримувати їх, не вимагати того, чого вони поки що не можуть нам дати. Розуміти, що вони бачили таке, про що ми не готові почути, навіть про дещицю баченого і пережитого ними.

Не тамувати емоції

Reabilitacija15

Любов Михайлюк та собака-“психотерапевтка” Торі

Заняття у просторі “Дерево Мого Життя” відбуваються щодня за чітким графіком із різними групами та є безкоштовними для ветеранів. Любов Михайлюк розповіла: намагаються витягувати військових для занять у простір, тому що цінність психології полягає в тому, щоб вивести людину зі звичного середовища, це краще для психологічного відновлення здоров’я. Осередки фонду діють також у Мукачеві та Сваляві.

— Ми допомагаємо нашим хлопцям та дівчатам у плані психологічного повернення з фронту додому, — каже Любов Михайлюк. — На превеликий жаль, це повернення триватиме роками, це не відбувається за одну-дві зустрічі чи навіть за один-два роки. До повноцінного мирного життя ветеран не повернеться ніколи… Цей досвід, який вони пережили, вони нестимуть усе своє життя, він може бути менш інтенсивним і не викликатиме важких спогадів. Умовно кажучи, ветеран може повернутися до мирного життя після пʼяти років перемоги. Але все залежить від психотипу людини. 

Є в нас групи, які працюють на постійній основі, це більше стосується тілесно орієнтованого, арттерапевтичного напрямку, і є в нас учасники, які відвідують ці групи практично від дня нашого створення.

Хаб “ВДОМА” та підтримка ветеранів

Кілька місяців тому “Дерево Мого Життя” почало співпрацювати з ветеранським хабом “ВДОМА”, який працює з ветеранами, займається підтримкою родин загиблих та зниклих безвісти, надаючи їм соціальну та юридичну допомогу.

Reabilitacija1

Дмитро Панарін (ліворуч) з ветеранами

— Сама ідея ветеранського простору — це ветерани, які допомагають ветеранам, — пояснив фахівець зі зв’язків з громадськістю хабу Дмитро Панарін. — У нас усі ветерани — які звільнилися за інвалідністю, за сімейними обставинами, та є ветеран, який звільнився за віком. Ветеран ветерана швидше зрозуміє і знатиме, як допомогти. При спілкуванні з ветеранами ми перш за все визначаємо проблему: чи це оформлення пільг, чи проблема з територіальними громадами, які часто неідеальні в нас. 

Чоловік розповів: влада максимально іде ветеранам назустріч, але інколи хотілося б, щоб вони цікавилися, чи запланований ними проєкт або підтримка будуть актуальними для ветеранів? Трапляється, що ініціатива хороша, але була б доречною в інший час чи в іншій формі.

Дмитро Панарін з дружиною — військові ветерани, він старший сержант, дружина — кадровий офіцер, медик, звільнилася у 2018-му за станом здоров’я, Дмитро — у 2019-му, та в кінці лютого 2022 обоє вже були у військкоматі. Зрештою, через проблеми зі здоров’ям Дмитро з дружиною звільнилися з лав ЗСУ і, коли почули, що Закарпатська обласна військова адміністрація торік запустила ініціативу “Собака для ветерана” — програму підтримки ветеранів за участю собак-терапевтів для психоемоційної реабілітації, — то подали заявку на сайті ОВА і стали одними з трьох ветеранів, які першими отримали бельгійську вівчарку малінуа.

Reabilitacija11

Дмитро та Олександра Панаріни отримали собаку одними з перших ветеранів

Суцільна емоція на чотирьох лапах і з хвостом

Перші три бельгійські вівчарки, придбані обласною адміністрацією, в кінологічному центрі пройшли перші етапи соціалізації та навчання загальним командам. Дмитро Панарін розповів: собаку дуже хотіли давно.

— Коли отримали собаку, емоції нас переповнювали шалено, взимку наш Блек жив у домі, він тоді ще був малий, 5-місячне щеня. 15 березня йому виповнилося 9 місяців. Купили йому велику будку, він поступово до неї звикав, на ніч ми його забирали в дім. Зараз наш Блек живе в дворі, виконує ті команди, яким його навчили в кінологічному центрі, але на подальше дресирування у нас немає досвіду і ми спитали, чи не погодилися би в кінологічному центрі час від часу брати Блека на навчання новим командам. І нам з радістю дозволили приїжджати.

Начальник центру — дуже хороша людина, з радістю погодився. Зокрема, малінуа — це штурмова розшукова собака, яка потребує постійного дресирування, вони дуже розумні. Але наш Блек ще маленький, невихований, і трапляється, що заграється і не впорається із зубами… 

Пес дуже веселий, каже Дмитро Панарін, суцільна емоція на чотирьох лапах і з хвостом. Дружина Олександра додала:

— Ми хотіли собаку, тому що тоді ти завжди чимось зайнятий, вона наповнює тебе емоціями і відволікає від спогадів та копання у собі.

Sobaka

Ініціатива адміністрації з надання собаки ветерану працює й сьогодні. Подати заявку можна на порталі “Допомога Закарпаття”, зайшовши в розділ “Собака для ветерана”.

Зоряна Попович, Varosh

Фото Аркадія Шиншинова, Наталі Петерварі та зі сторінок “Дерево Мого Життя” та “Ветеранський хаб “ВДОМА”” у фейсбуці

Головна світлина ілюстративна, “Новинар”. На ній ветерани під час другого підйому на Говерлу. Попереду — Анатолій Фатєєв, втратив ноги у 2015 році, а на цій війні, повномасштабній, втратив сина… Другим іде батько трьох дітей, Олександр Надточій, ветеран АТО, на цій війні отримав дуже важке поранення і зараз бореться за своє життя.

Не пропускайте цікаве з життя Закарпаття! Читайте більше в наших соцмережах — Facebook та Instagram

0 #
# "Собака для ветеран" # вдома # ветерани # війна # Дерево мого життя # немедична реабілітація # повномасштабна війна # психолог # реабілітація