Думки

Фодри, ройти і фараметлики: Петро Мідянка про історичне вбрання Закарпаття

2 Березня 2020 356

Намагання осучаснити чи модернізувати давню ношу закарпатців – це один із цікавих проектів на сайті Varosh.


Звісно, що ужгородський скансен володіє багатющою колекцією народного вбрання. Цим упродовж багатьох років займалися його колишні працівники Ярослав Байрак, Володимир Фединишинець, Микола Матола та Павло Федака. У проекті представлено різні етнографічні та локальні групи Закарпаття головно в жіночому вбранні. Адже «фешіон» були переважно закарпатські пані та панянки. Чоловічий одяг буде адаптовано або згодом або взагалі не буде…

Коли сніжаної зимової пори я вийшов на сільський базар у білій ворсистій гуні з оксамитовими обшлагами, старше жіноцтво скептично на те дивилося.

Ті, хто затямив такий вид одягу, не хотіли повернення в давнину. Очевидно глибоко в’їлися в шкіру гумові постоли з автопокришок. Шустерські топанки були не в усіх та й то здебільшого на свято.

Не знаю наскільки розвинена в нашому краї служба кутюр і стилізації давнього одягу, але концертний одяг художніх колективів часто грішить на автентику.

Наразі існує чимало літератури та ілюстративного матеріалу про народну ношу закарпатських українців, починаючи з малюнків художників ХІХ століття та фоток чеського періоду.Ясінянські гуцули та інші, котрі мешкали при залізниці, задля заробітку позували перед фотокамерами та олівцями заїжджих чеських фотографів та малярів.

Про це розповідає в статті «Мої зустрічі на Срібній Землі» чеський художник Вацлав Фіала. Саме йому оплачували в селах Тячівщини місцеві мешканці за свої портрети грудкою домашнього масла.


Музейні бібліотеки Ужгорода мають у своїх фондах праці Федора Потушняка «Русинський народний костюм», публікований у науковому збірнику «Зоря», яке видавало «Подкарпатське общество наук», а також чудовий альбом Маковського «Народное искусство Подкарпатской Руси».

Ця книжка вийшла в Празі 1925 року тиражем усього 300 примірників. Там уміщено детальні описи народного вбрання Турянської долини, де побутував «фараметлик» як вишивка чоловічої сорочки.

Одну зі свої поетичних книжок я не випадково назвав «Фараметлики», котра вийшла у приватному видавництві «Ґражда» в 1994 році. Про «фараметлики» я вже знав тоді.

Очевидно у «вариському» проекті не стояло завдання деталізувати всі нюанси закарпатського народного вбрання, бо це справа етнографів-науковців. Тотального носіння народної одежі не затямив я сам. У шістдесятих роках минулого століття в закарпатські села прийшла фабрична одежа. І тільки в якості весільного одягу молодої використовували головний убір нареченої – «примітку». В селах долин Тереблі, Тиси й Ріки її називали «парта». Либонь від «партиця», що означало смужка.

Стародавній одяг мав і естетичну, і ритуальну цінність. На прохання старих ґаздинь на мертве тіло мусили вдягати вишивану сорочку.

Таку сорочку тримала моя мама на смерть, але в суєті вона не потрапила нам під руки й ми поклали фабричне. Моя баба померла 1968 року, я був тоді третьокласником і добре пам’ятаю, як бабі на мертву голову вдягали оксамитовий чепець. Покривало на тіло називали «фатьолом» і були такі сміхованці, що до нього прив’язували нитку й симкали за неї. Здавалося, що покійник встає і налякані дяки втікали з «псалтирі», погасивши свічки й гасову лампу. Народ був ще досить суєвірним.

Тересівська долина, звідки я родом і проживанням,  як більшість марамороських сіл увібрала в себе елементи румунського традиційного одягу.


Жіноча сорочка була з квадратовим вирізом коло шиї й дуже пікантним «морщінням» на пазусі й зап’ясниках. Літні чоловічі штани були знизу на холошах оздоблені «ройтами»-торочками. Тобто до назв деталей народної одежі була й специфічна лексика, яка частково використана в матеріалах сайту.

Нині з усього того надібку модною залишається тільки вишиванка. На жаль, я сам не маю автентичної закарпатської вишиванки, натомість є гуцульська, досить дорога в ціні. Дорога тканина онікс не рівня домотканому «помуту», в якому ходили наші предки.

Але таке оживлення сприяє зв’язкам духовної спадщини поколінь. Пригадую, як одна київська мадам хизувалася костюмом такого крою, який носила її бабця за Австрії ві Львові. І в цьому є якась загадка, містика й фантастика.

27 #
# вишиванка # історичне вбрання # коріння # мода