Люди

Руслан Тремба: Сучасне мистецтво – це життя

29 Квітня 2013 6 319

Сьогодні молодому митцю 33 роки. Почав цікавитися мистецтвом він ще змалку. Спочатку була художня школа, потім коледж, а згодом львівська академія.

– Чому саме Львів?

– Я навіть не обирав, відверто кажучи. Разом зі мною до Львова вступило ще багато ужгородців – чоловік п’ятнадцять. Майже всі, до речі, стали художниками.

– Чому саме сучасне мистецтво?

– Я роблю і портрети, і пейзажі. Але загалом, в академії все само собою якось сформувалося. Я не зациклююсь над тим, яке саме мистецтво: сучасне або класичне. Якось само собою виходить так, що те, що я роблю більше вписується до рамок сучасного мистецтва.

– Чи є різниця між тим, як сприймають Ваші роботи в Україні та за кордоном?

– Поки я не їздив разом зі своїми роботами, тому й не бачив, як на них реагують люди. Можливо, цього року поїду.

– А в українських виставкових залах?

– На мою думку, в Україні виставки сучасного мистецтва проходять у тих залах, до яких приходять люди підготовлені до сприйняття. Є ще й певна частина людей, які завжди хвалять і кажуть, що все дуже добре, навіть, якщо їм це не надто подобається.

– Ви виставлялися в Ужгороді у рамках "Березневих котів". "Мініатюри і ноктюрни" від вашої творчої групи "Кружка Есмарха" як сприйняли?

– На виставці була переважна більшість наших друзів, які добре нас знають та розуміють, тому відгуки були лише хороші.

– Як сформувалася творча група?

– Усі ми у 1999 році вступили з Ужгорода у Львів, жили на одному поверсі та в одній кімнаті. Багато років ми прицювали, як то кажуть, "кожен собі", а у 2010 – вирішили об’єднатися.

– Бувають творчі непорозуміння у групі? Чи важко дійти кінцевої думки?

– Ні, непорозумінь у нас взагалі не буває. Ми дуже давно один одного знаємо, тому й працюємо на одному диханні. Як каже Іван Небесник, ми як рок-гурт, де кожен знає, що має роботи.

– Чому "Кружка Есмарха"?

– Есмарх – це німецький лікар. Один з його винаходів – клізма від одного до трьох літрів, яка омиває кишківник. Вона й називається кружкою Есмарха. Можливо, змити увесь бруд наша мета.

– Сучасне мистецтво – це для Вас що?

– Це все, що нас оточує. Це життя.

– Що Вам найбільше до душі: робити твори класичного мистецтва чи сучасного?

– Коли я щось роблю, то ніколи не думаю над тим, що це: сучасне мистецтво чи класичне. Мені взагалі не подобається термін "сучасне мистецтво". Думаю правильніше було б казати просто “мистецтво”. Навіть "життя" – якость більше підходить.

– Дуже багато художників, що присвятили життя класичному живопису, кажуть, що сучасним мистецтвом може займатися кожен. Ви як гадеєте?

– Я теж так думаю. Ще проблема не тільки у тому, що кожен може займатися, а й в тому, що займаються всі, кому не ліньки. Сьогодні багато молодих художників роблять аби що. Головна мета для них – епатаж і випендрьож. Мені здається, що це не дуже правильно. Дуже легко облити все брудом або кров’ю, але у чому сенс.

Я думаю, що такі речі треба перерости. До перикладу, я вже багато років працюю лише з деревом. Мені здається, що це дуже приємний матеріал. Коли у бабусі у дворі я знаходжу якийсь пеньок, то я довго його розглядаю. Таких бездоганних форм людина ніколи б не змогла зробити навмисне. Я додаю до цього ще щось своє. Це наче співпраця з Богом. Ти ставиш свій відбиток на його творі.

– У Вас є така річ, як натхнення?

– Думаю, що у кожної людини це є: і у мене, і у Вас. Бувають такі дні, що зовсім не хочеться йти у майстерню.

– І Ви не йдете?

– Йду. (ред. – сміється) Прийду, посиджу годинку-дві і все стає на свої місця.

– Важко відпускати свої роботи?

– Я думаю, що це прекрасний процес. Якщо хтось вирішить, що ти зробив настільки прекрасну річ, що вона може стати частинкою життя – це дуже добре.

– У Вас є незакінчені роботи?

– У мене таких робіт немає. Навіть, якщо я думаю, що робота не закінчена і приходжу наступного дня до майсерні, то я її вже не чіпаю.

– Є митці, за якими Ви пильно стежите?

– Мені дуже подобаються роботи всіх учасників нашої групи. Є багато цікавих робіт.

– Як ставитесь до критики?

– Рідко вона буває конструктивною, тому майже не прислухаюся. Не дуже розумію слів “я б зробив так”. Якщо художник зробив так, то значить це і має бути таким.

– Чим Ви замаєтесь ще?

– Вітражі виготовляю. Важо сказати, що це приносить мені мистецьке задоволення, хоча сам процес мені дуже подобається.

– Як Ви почали співпрацювати з "Я Галерея" та Павлом Гудімовим?

– Павло мене знайшов у 2008 році, після того, як побачив мої роботи у Львові. Співпраця на відстані досить важка. Роблячи один проект для Києва, я можу зробити три-чотири інші.

– Над чим Ви працюєте сьогодні?

– Над темою смерті для іноземної творчої організації.

– Не важко над такими темами працювати?

– Сьогодні вже важкувато. Раніше було інакше, навіть друзі дивувалися, як мені це вдається, але з часом усе переглядаєш і дивишся спокійніше.

Раніше навіть деякі люди думали, що я насміхаюся з цих тем, але у мене було обгрунтування до кожної роботи. Але я зрозумів, що це ображає і зачіпає людей, тому припинив це робити або почав робити інакше.

Росана Бісьмак, Varosh.com.ua

Фото Varosh.com.ua, Руслана Тремби, Володимира Денисенкова люб’язно надані Русланом Трембою

0 #