63-річний ужгородець є одним із небагатьох майстрів в Україні, котрий виготовляє копії старовинних музичних інструментів. Чоловік розповів про свій шлях у творчій індустрії.
Про зустріч зі світом давньої музики
Це знайомство і відразу й любов розпочалися, коли у випускному класі я потрапив на концерт московського ансамлю "Мадригал". Враження були неймовірними — вперше вживу послухав старовинну музику. Не менш щасливим був і тоді, коли через 20 років познайомився із деякими солістами, багатьох із них уже нема в живих. Після школи поїхав у Росію, в Томськ, вирішив вчитися на лікаря, вступив на педіатричний факультет. Там зустрів однодумців, із хлопцями почали виконувати рок-музику, я грав на класичній гітарі, брав приватні уроки. Пригадую, якось приїхав ансамбль із Прибалтики — у старовинних костюмах, із давніми інструментами. Грали напрочуд живо, то був прекрасний перформенс. Я ніби відкрив для себе інший світ, став цікавитися музикою. Хотів грати на лютні, якої тоді ніхто не мав, я її лиш у тих ансамблях бачив. Уже коли працював викладачем медичного інституту, купив собі омріяний інструмент. Відтоді з нею не розлучаюся. Грав у гурті до 1991 року, а тоді покинув Сибір і приїхав на батьківщину: ностальгія, перебудова, Україна заявила, що буде самостійною.
Про вуличне музикування
Тут роботи не знайшлося, почав за кордоном — у Словаччині, Швейцарії, Німеччині — грати на вулицях. Та виявилося, що й цим не надто заробиш: одного разу мене пограбували. Складна це праця, не кожен витримає. Але був радий, що покінчив із цим. Для лютні як для аристократичного інструменту вулиця — непідходяще місце. Це один із найтихіших інструментів, тендітний, інтроспективний, аристократичний, сила якого — в слабкості. Він заглиблює і зосереджує на собі.
Потім стало цікаво самому робити музичні інструменти, тут же, у Закарпатті, і деревина є, якої не було в Росії. Почав заготовляти матеріали, знайшов учителів: спершу — скрипаля пана Петровці з Мукачева, а потім Сергія Голубоокого, аспіранта Київської консерваторії. Змайстрував я і кілька скрипок, однак не маю до них такої цікавості, як до лютень, віол, арф.
.jpg)
Певний час я був у камерному хорі "Cantus", працював із нашим видатним хоровим диригентом Емілем Сокачем, цей період мене підняв і розвинув. Взяли в колектив, хоч і не мав музичної освіти.
Згодом я створив ансамбль "Castrum Hung", ядром якого є сам, моя жінка (я граю на щипкових інструментах, вона на смичкових і блокфлейтах), ще були з нами музиканти, які виїхали за кордон. Коли необхідно, до нас приєднуються львівські маестро, маємо такі домовленості. Виступаємо в місті і деінде на фестивалях, тепер готуємо пасхальну програму, ймовірно, теж у форматі невеликого фестивалю.
Про майстрування
Креслення купую у музеях Західної Європи, а також друзі й знайомі з усього світу передають їх у подарунок. Нині можна знайти будь-які креслення й матеріали, лише б мати мотивацію, вона тепер найдорожча.
Зазвичай на виготовлення інструменту йде місяць-другий. Це залежно від того, чим лакувати поверхню. За традицією, для цього використовували олійні лаки. Таке натуральне покриття висихає за 2-3 місяці. Нині ж послуговуються спиртовими лаками — вони застигають за тиждень-два.
Мої інструменти перебувають у Бразилії, Швейцарії, Швеції, Україні, Чехії, Австрії, Росії. На сайті домовляємося з клієнтами про умови. Ціни бувають різними — коли бачу, що людина не зможе без цього інструмента жити, що дуже хоче, але не має можливості придбати, то можу подарувати.
У 1995 році відвідав із дружиною фестиваль у латвійському місті Бауска, там познайомився зі шведською сім’єю, подружилися, вони стали замовниками багатьох інструментів. Для них уперше в житті змайстрував готичну середньовічну арфу. Зауважили, що мій витвір виявився ліпшим, ніж той, що придбали в англійського фахівця за великі кошти.
У нас нема виробництва, виготовляю інструменти всупереч, а не завдяки. Самому треба віднайти породи дерева, деякі з них можна знайти лише за кордоном. Там же купую струни, лак. Матеріали закуповуємо за європейськими цінами, а продавати треба за українськими.
Про душу і філософію
В інтернеті можна опанувати технічні навички, але майстер передає більше: традицію, людськість, культуру, світогляд. В інструменти, які виготовляю, я вкладаю свою філософію.
Музика — це особливе сприйняття світу, це всесвіт, що своєю чергою поділяється на планети. За харизматичність люблю історичну музику, якій багато століть. 18 років, котрі прожив у Томську, провів у залі з симфонічним оркестром, ходив на всі їхні виступи; прослухав усіх видатних російських та українських виконавців.
Люблю свою справу і віддаю їй багато часу, хоча іноді, крім фізичного опору дерева, треба долати ще внутрішній опір, лінь. Я трохи мізантроп, одинак. Подобається ні з ким не розмовляти, сидіти на самоті, слухати музику в час, коли працюю. Тікаєш від світу, проблем, політики.
Не вважаю себе майстром — я самоук, ніде не вчився, не маю дипломів. Коли запитують, хто я, відповідаю: виробник. А витвір мій оцінювати вже покупцям: своїм гаманцем, захопленням чи критикою.
Ярослава Тимощук, Varosh
