Думки

Залишиться 4 райони: нові виклики децентралізації для Закарпаття

30 Липня 2019 4 394

Нещодавно в адміністрації президента заявили, що в Україні будуть переглянуті межі районів. У результаті чого їх буде збільшено, а кількість, відповідно, суттєво зменшена. Таким чином замість 490 районів, у 2020 році існуватиме близько 100.

Перш за все, потрібно сказати, що ідея змінювати райони – не зовсім «свіжа». Мова про неї ведеться з того часу, як в Україні розпочалась реформа під назвою децентралізація, в основі якої посилювалось місцеве самоврядування, як базова одиниця місцевого розвитку, й відповідно, зменшувались повноваження районів, або експертною мовою, субрегіонального рівня. Саме тому, райони та їхня влада в такому вигляді, в якому вони існують сьогодні, – нам в найближчому майбутньому не будуть потрібні.

Власне, через це експерти почали говорити про те, якою буде місія районів, і зрештою, що на субрегіональному рівні можна робити ефективніше, ніж на базовому (рівень ОТГ); чи які завдання можна виконати виключно на районному рівні. До всього, дискусію ускладнює існування іншого зручного інструменту для місцевих громад – міжмуніципального співробітництва, яке дозволяє об’єднуватись ресурсами на базовому рівні і вирішувати спільними зусиллями проблеми без допомоги районів. Наприклад, три сільські ради мають спільне комунальне підприємство, яке утримує в належній якості територію трьох громад.

Розуміння необхідності змін на районному рівні з’явилося і від низької якості районної влади, де відверто бракує коштів та інших належних можливостей розв’язувати проблеми людей. Крім економічної, серйозним викликом є їхня низька управлінська ефективність. Візьмемо хоча б тему функціонування у селах садочків, частина з яких сьогодні перебувають на балансі районної ради. В окремих районах області значна їх частина по кілька місяців на рік не функціонують. Офіційна версія – брак грошей. Неофіційна версія, в районної влади інші пріоритети.

Відверто кажучи, у силу нестабільного та тяглого реформування базового рівня, про райони досі говорили в залишковому порядку. Їм приділяли менше уваги, особливо, мало було розмов про них у владних кабінетах. Напевне, щоб не вносити додаткову тривогу у і без того обгорнуту в міфи реформу. З іншого боку, мало хто був готовий конкретно моделювати вигляд районного рівня в окремо взятій області.

Звісно можна було б довго уникати тієї розмови про райони, і далі робити вигляд, що все рухається за чиїмось планом, де всьому свій час. Однак, в 2020 році місцеві вибори, які повинні пройти на новій територіальній основі. А це значить, що до жовтня наступного року ми повинні завершити реформу, створити повсюдно об’єднані територіальні громади, узгодити субрегіональний рівень та змінити природу місцевих державних адміністрацій, утворивши державні органи, що здійснюють функції нагляду та контролю. Тобто, роботи багато, а часу залишилось зовсім мало. Якщо не сказати, що його взагалі майже не залишилось.

Актуалізувало питання перегляду районного рівня й той факт, що сьогодні в Україні існує 20 районів, територія яких на 100% заповнена об’єднаними територіальними громадами, а значить їх районні ради та місцеві адміністрації втратили левову долю завдань і повноважень, і їм, направду, нікого представляти. Ще в 154 районах більше 50% заповнено ОТГ.

Саме тому новообрана влада й почала робити гучні заяви, які дійсно є логікою та реальністю «завтрашнього дня». У регіонах почали проводити велелюдні обговорення, створюватись робочі групи. Десь робота викликає підтримку, а десь додаткові гарячі обговорення. Існує окрема методика утворення субрегіонального рівня, що в головному передбачає нові райони з населенням неменше 150 тисяч, та зоною доступності від центру району до будь-якого населеного пункту в його межах – 60 кілометрів. І тут одразу хочу зауважити, що домінуюча кількість послуг, які отримують люди на місцях будуть надаватись в їхніх об’єднаних територіальних громадах. Відтак, пересічному мешканцю не варто перейматись тим, як далеко від нього знаходиться центр району. Однак, фактор доступності в Закарпатській області відіграє одну з ключових ролей. Через це є багато однозначних концептів, і кілька – до глибокого обговорення, в першу чергу, серед компетентного середовища.

З великою ймовірністю на Закарпатті буде створено 4 райони замість 13 існуючих. Три з них сміливо може назвати кожен, хто добре уявляє собі автошляхи та сполучення в області між сьогоднішніми районними центрами, розуміє що таке природній бар’єр, як наприклад перевал в горах, та орієнтується в кількості населення кожного з існуючих районів. Таким чином, швидше за все будуть названі Ужгородський, Мукачівський та Хустський райони. Четвертий район має охопити ту територію, яка є віддалена від Хустського – це східна частина Закарпатської області. І тут справді будуть питання до дискусії: Рахів чи Тячів як центр майбутнього району.

«Проти» Тячева, в першу чергу, його наближеність до іншого потенційного центру району Хуста – 28 км, і значна віддаленість від, наприклад, села Лазенщина Рахівського району – 110 км. З іншого боку, села Тячівського району більш адаптовані логістично до Тячева, в силу значно більшої розгалуженості шляхів. Зрештою, Дорога між Тячевом та Раховом часто піддається руйнуванню, її часто засипає лавинами, пошкоджує річка. Якщо говорити суто про Тячівський район, то його можна було б віднести й до Хустського району. Однак, в такому разі Рахівський до Хустського – не приєднаєш, через значну відстань, а залишити Рахівський район наодинці – методика та здоровий глузд не дозволять.

Відтак, маємо наступну картинку:

Потенційний Ужгородський район, який вмістить Великоберезнянський та Перечинський райони, і матиме площу 2350 кв.км та неселення 250тис.населення.

Потенційний Мукачівський район, який вмістить Берегівський, Іршавський, Свалявський, Воловецький райони; та матиме площу 3700 кв. км та 430 тис. населення. Варто зазначити, що Воловецький район може бути розірваний між населеними пунктами Воловець та Верхні Ворота. Все тому, що там так званий Воловецький перевал, який важко долати зимовою порою, і який є суттєвим природнім бар’єром. Відтак, інша частина району може відійти до потенційного Хустського.

Потенційний Хустський район – вмістить Виноградівський, Міжгірський та, ймовірно, частину Воловецького районів; і матиме площу 3100 кв. км та 310 тисяч населення.

І от, врешті, Рахівський та Тячівський райони, які разом мають площу 3709 кв. км та 268 тис. населення.

Знову ж таки, хочу наголосити, що райони формуються не за межами існуючих районів, а за межами існуючих чи потенційних об’єднаних територіальних громад. Відтак, для чистоти цього процесу потрібно мати Перспективний план формування територій громад області. Його на сьогоднішній день в Закарпатській області – немає, хоча потенціал прийняття сьогодні значно вищий, ніж будь-коли. Якщо відверто, то є незначні сподівання на те, що цей документ максимально відповідатиме методиці, яку затверджено державою, і мінімально матиме політичні контексти. Це суттєва обставина, адже формувати райони на основі «місцевої політики» значить на корні рубати головну ідею реформи районів – підвищення їх ефективності. Однак, стислі строки що відведені до завершення реформи вимагатимуть значно більших компромісів.

Напруги додає той факт, що Закарпатська область відстає у всіх процесах. У нас найменше створено ОТГ (7), і потенціал до їхнього швидкого створення на добровільній основі можна обрахувати днями. Ми єдина область в Україні, яка немає перспективного плану, і наразі є лише його проект, та й той сьогодні проходить повторні узгодження, а значить є «сирим». На Закарпатті обґрунтовано не може бути чіткого узгодженого бачення щодо субрегіонального рівня, бо два попередні пункти ми відверто провалили. Все це треба надолужувати, і вести окремі процеси паралельно не видається можливим. Якщо ми за чистоту процесу.

А строки «дихають в спину». І звісно, простіше всього тут було б працювати невеликою групою людей в одному кабінеті. Але так не буває, бо ми говоримо про публічний простір і публічну владу, і про рішення, які стосуються кожного в Закарпатті. І от тут мені видається, буде найважче, бо з комунікацією в області досі не складалось, немає прецедентів і єдиних публічних авторитетів, які б «вели» цей процес. Швидше за все, влада обмежиться узгодженням з політичними середовищами, які в свою чергу, потім будуть тлумачити доконаний результат на місцях.

Зрештою, і цей сценарій в нашій ситуації не є найгіршим. Закарпаття свідомо вирішило «відсидітись» в цій реформі, і тепер мусить поступатись в багатьох питаннях, в тому числі щодо якості, щоб виконати всі домашні завдання хоча б на четвірку з мінусом.

Володимир Феськов, експерт з децентралізації, спеціально для Varosh

 

*** Цей матеріал опубліковано, як авторська колонка, відтак редакція Varosh може не розділяти погляди та думки, які автор висловив у даній публікації.

108 #
# децентралізація # реформа # реформи