Подорожі

Куба очима Андрія Шекети: невигадана історія від першої особи

17 Вересня 2019 1 456

Мій батько, Андрій Федорович, колись був моряком дальнього плавання, і перший його рейс був на Кубу. Тому про цю країну я чув з раннього дитинства, але чітке бажання туди поїхати з’явилось дещо пізніше, в основному після того, як я полюбив ром, ну і дещо інше, що у нас асоціюється з Кубою. Серед багатьох країн, які я обирав для наступної подорожі, Куба займала окреме місце, бо туди треба їхати якомога швидше, поки до острова Свободи не добрались МакДональдси, БургерКінги і інші символи капіталізму та глобалізації.

Тому ми вирішили вже цієї весни летіти на Кубу, ми – це я і двоє моїх друзів, умовно їх можна назвати Олег і Іван, хоча насправді це був Іван і Олег. Якось так прийнято вважати, що Куба – це дорого, передусім через дорогий переліт. Ми летіли компанією Air Europa, виліт з Венеції (Марко Поло) з пересадкою в Мадриді. Квитки, які ми купили за 4 місяці, в обидва боки коштували 14 500 грн, до Венеції добирались на авто, щоб глянути Любляну і погуляти по самій Венеції.

Для відвідин Куби потрібна віза. На вигляд це просто талончик з вашими даними, його видає консульство в Києві, роблять швидко, за годину можна отримати, набір документів мінімальний – квитки, бронь готелів, два фото, про відмови я не чув. Цю візу навіть не вклеюють в паспорт.

Ми прилетіли в аеропорт імені Хосе Марті в Гавані. Якщо ви думаєте, що місцевий Ленін – це Кастро чи Че Гевара, то ні, найбільші аеропорти, вулиці, проспекти і т.д. носять ім’я Хосе Марті, умовно це їхній Тарас Шевченко, гугл підтвердить.

Shek Havana 20190507 125459

Паспортний контроль – звичайна формальність, але потім ви потрапляєте в трохи незвичну, та прекрасну країну. Для того, щоб поїхати в місто, вам необхідно скористатися таксі, а для цього потрібні гроші. Коротко про гроші. На Кубі є дві валюти: для туристів і для кубинців. Офіційно вони називаються конвертоване песо (CUC) це для іноземців, і національне песо (CUP) для місцевих. Курс одного кука = 1 долару, а курс 1 кука до песо націонал десь на рівні 1 кук = 24 песо націонал.

Відразу скажу, щоб не забути, що з доларами на Кубу краще не їхати, бо при обміні ви сплатите ще й комісію в розмірі 10%, краще брати євро.


В аеропорту гроші обміняти можна в спеціальних банкоматах, де є сканер для закордонного паспорту. В банках так само: для обміну валюти вам треба  пред’явити паспорт, або в крайньому разі, посвідчення депутата Закарпатської обласної ради ( припускаю, що його сприйняли як ID-card). В дорогих готелях можуть міняти і без документів, але курс там трохи гірший.

Проблемним є не тільки обмін валюти, а й підключення до інтернету. Мобільний інтернет тут надзвичайно дорогий, як і мобільний зв’язок взагалі. Отримати доступ до мережі можна купивши спеціальну картку місцевого провайдера, і підключившись до Інтернету в зоні відповідного сигналу Wi-Fi. Ці зони є, як правило, у фоє готелів чи просто окремі зони в місті, їх завжди легко впізнати по тому що там перебуває багато людей з телефонами.

Майже про весь транспорт ми потурбувались завчасно і купили всі внутрішні перельоти-переїзди ще в Україні, не потурбувались тільки про таксі, і правильно зробили, бо кожен, хто має авто, вважає себе таксистом і пропонує підвезти. Але з аеропорту ми їхали на офіційному (державному) таксі.

Скажу вам, що коли вам на Кубі акцентують, що товар чи послугу вам надасть державна компанія, то це не є погано, бо це регульовані державою ціни, а система ціноутворення у приватників, працює як генератор випадкових чисел і часто залежить від того як ти виглядаєш і котра це година, виняток може мати тільки процес купівлі сигар, але про це пізніше.

Якщо по місту можна ходити пішки чи їздити на таксі, то пересуватись між містами можна або єдиною авіакомпанією Cubana, якщо вам потрібно на інший бік  острова, або автобусами, якщо відстані 200-500 км. Автобуси звісно китайські, як і більшість нових авто, але досить таки комфортні. Є кілька автобусних компаній, які їздять по всій країні, ми користувались компанією Viazul. Квитки, до речі, купували завчасно, на сайті компанії.

Гавана – було нашим першим містом на Кубі. І з впевненістю можу сказати, що це найбільш контрастне місто, яке я тільки бачив, особливо, якщо взяти до уваги Стару Гавану, в самому центрі столиці.

Shek 20190429 082756


Тут поряд з їхнім Капітолієм (до речі точною копією Вашингтонського) і шикарними готелями розміщені напіврозвалені будинки, на яких уже ростуть дерева, на вулиці смердить, багато сміття, десь тече якась не зрозуміла рідина і ходять, нікуди не поспішаючи, кубинці.

Ні, ну звісно, що є дуже гарні місцини, де навіть трохи прибрано. Але якщо зайти в житлові квартали Старої Гавани, то це як у нас … ну ок, не буду порівнювати, але дуже колоритно.

У Гавані ми поселились в так званій «касі» (casa), по суті, це кімната у великій квартирі чи в будинку, з окремим санвузлом і спільною  кухнею, часто терасою. Недавно кубинцям дозволили здавати своє житло туристам, і для багатьох це стало дуже вигідним бізнесом.

Shek Casa 20190429 081446

Ціна за ніч на одну особу в таких апартаментах коштує близько 10 доларів, сніданок 4-5 долари, що для місцевих дуже хороші кошти. Такі апартаменти, як правило, обладнанні кондиціонером, холодильником і телевізором. Якщо техніки немає, то ціна буде ще дешевшою. Правила проживання різні, і залежать від того, як ти домовишся з господарями, до прикладу господар «каси», де ми поселилися, вперше показуючи нашу кімнату, сказав що можна привести собі одну дівчину, типу одну на трьох це нормально. А от в іншому місті, Сантяго-де-Куба власники житла чітко заявили, що дівчат приводити не можна, навіть одну на трьох, але це, як то кажуть, інша історія.

Про туристичні родзинки Гавани можна прочитати багато в і інтернеті, але прибувши туди хочеться просто відчути дух міста.

Знаючи, що ми ще повернемось у Гавану наприкінці мандрівки, перші 2 дні ми присвятили саме старій Гавані: Капітолій, проспект Хосе Марті, бар Ал Флорідіта, де Гемінґвей пив свій улюблений коктейль дайкірі, набережна Малекон, пам’ятки і пам’ятники, церкви і музей Революції, старі американські автомобілі 50-60 хх років, ром, сигари …


Гавана вже звикла до туристів, це відчувається в багатьох речах: в туристичних місцях усі ціни вказані саме в куках, і ціни не маленькі. Всі намагаються з тобою про щось поговорити і щось запропонувати, наприклад сигари по ціні в 10 разів нижчій ніж в офіційному магазинці, екскурсію, в тому числі на конях, але при цьому ти відчуваєш себе безпечно, жодного разу ми не відчули якоїсь агресії у свій бік, скоріш навпаки.

Снідаючи в одному кафе, офіціант запитав звідки ми, і приносячи замовлення вклав в нього маленькі паперові українські прапорці, екскурсовод, який показував нам місто, казав, що в Україні дуже гарні жінки, при цьому він ніколи не був в Україні.

Shek Flag 20190429 091347

Гуляючи по Гавані під спекотним сонцем, постійно хочеться пити, і звісно не воду. На вузьких вуличках Старої Гавани ми знайшли магазинчик, який виглядав, як радянські магазини 80-х, але там продавали місцеве пляшкове пиво, ми взяли собі по пляшці, сіли на бордюр тротуару і повільно пили, можливо саме в цей момент ми найбільш гостро і яскраво відчули «острів Свободи».

З Гавани, після дводенного перебування там, ми полетіли в інший бік острова в місто Сантяго-де-Куба, місто де розпочалась історія мого улюбленого рому Bacardi, і де половина історії міста пов’язана з цим прізвищем. Полетіли  внутрішніми авіалініями – Cubana. Квиток ми купували завчасно, але потім компанія внесла якісь зміни в час рейсу, потім змінила літак, і приїхавши в аеропорт, ми ходили по різним стійкам і кабінетам, щоб вони зареєстрували нас на цей рейс і видали посадкові квитки, які  потім знову чомусь поміняли, вже після проходження нами «секюріті» перед посадкою в літак, ми чекали зайву годину в терміналі, який нагадує автовокзал в якомусь райцентрі.

Одним словом, внутрішні перельоти на Кубі – це не найприємніший атракціон.

У Сантяго (не плутати зі столицею Чилі) ми прилетіли пізно ввечері, на таксі доїхали до «каси», де мали проживати, і запитали хазяйку, де можна повечеряти. Вона відвела нас в ресторанчик поряд, не просто показала, а прямо  відвела (може, вона отримала за це «відкат»).


До речі, про їжу. Сказати, що на Кубі якась смачна і різноманітна кухня не можу. На гарнір, як правило рис з квасолею, а основна страва – це риба, креветки чи м’ясо. Окремо, правда, треба згадати про лобстерів, які тут коштують 10-15 доларів, є дорогими для місцевих і вважається особливим делікатесом. Але після 4 лобстера за 4 дні ти вже хочеш звичайну відбивну. От чого багато і різного, то це фруктів: банани часто навіть подавали на гарнір, інколи смажені, і взагалі таке враження, що банани на Кубі – як у нас картопля, також подавали манго, папаю і всякі інші не завжди відомі нам фрукти.

У місті Сантяго-де Куба ми відвідали музей Еміліо Бакарді, і я сподівався, що там буде ром, а там були картини, зброя і навіть мумії, а рому не було.

Виявляється, родина Бакарді, яка тримала тут свій завод, дуже сильно вплинула на місто, бо завод був, як то у нас кажуть, «бюджетоутворюючим» підприємством. До речі, зараз на Кубі вже не розливають мій улюблений ром Bacardi, завод націоналізували і на ньому розливають ром, який називається так само, як і місто, до речі, він продається в Україні, а на стінах заводу можна ще прочитати прізвище попереднього власника.

Shek Sant 20190501 111902

Гуляючи по Сантьяго, до нас підійшов місцевий, який запропонував провести екскурсію, як на «кустарного гіда», розказував він досить непогано, особливо про події, які стосувались початку революційної боротьби Фіделя Кастро, спроби захоплення казарм Монкада і так далі. Здається, вони це все дуже детально вчать у школі. За свою роботу гід не просив якусь конкретну суму, ми в свою чергу дали йому 10 доларів і запросили на обід з нами. Він замовив рибу, але не їв її сам, а забрав для своєї мами, обмежившись супом і закусками.

У Сантьяго не так багато іноземців, як в Гавані, але теж є. По вечорах вони, як правило, збираються в місцевих ресторанах, де є жива і запальна кубинська музика. Тут можна курити сигари, пити ром чи коктейлі на його основі, танцювати, знайомитись з місцевими дівчатами, яким, по-моєму, просто цікаво «потусити» з іноземцями. Якщо в когось склалось враження, що це місцеві повії, то ні, вони на Кубі, звісно, теж є, але в таких закладах це дівчата, які знають англійську і яким цікаво знайомитись з іноземцями, можливо з надією виїхати за межі острова Свободи.

Клаудія, 20-річна дівчина, з якою я познайомився, якось з сумом сказала фразу, що Куба – це як магазин, куди можна приїхати і вибрати собі дівчину, чи може я щось не так зрозумів, зважаючи на мій сумнівний рівень знання англійської.


Наступним містом нашого маршруту був Тринідад ( не плутати з країною Тринідад і Тобаго). До нього ми їхали автобусом, цілу ніч, один нічний переїзд за всю мандрівку можна було і пережити. Тринідад – невелике місто, важливий порт періоду колоніальної Куби, досить миле і симпатичне. Зважаючи, що  ми його обійшли досить швидко, ми найняли авто і поїхали в гори, в національний парк, що знаходиться поряд, де красиві водоспади і озера.

Цікавий момент: якщо у нас надписи типу «тут був Вася» пишуть на всьому підряд, то на Кубі – на кактусах чи подібних рослинах, а взагалі це все буйство зелених джунглів вражає.

До речі, в місті Тринідад  я зустрів свої 36 років за київським часом, що було відзначено скромною вечерею та ромом.

Shek 20190503 121250

А на масштабніше святкування мого дня народження з самого ранку ми вирушили на один з найвідоміших пляжів у світі – Варадеро. Цю місцину облюбували американці ще в дофіделівські часи, і це цілком логічно, зважаючи на бірюзову воду і білий пісок.

Зараз Варадеро – це курорт, де розташовується багато готелів, які працюють в основному за системою «все включено». Думаю, багато хто був в подібних готелях Туреччини чи Єгипту, тому зупинятися на чомусь окремо не варто: море, пляж, ресторани, ром, сигари.

О, про сигари: в готелях на Варадеро є окремі кімнати, де ви можете курити сигари, при чому як купити їх там, так і принести з собою. Ми, звісно, принесли з собою, бо купили їх трохи підпільно. Взагалі в офіційному магазині коробка сигар, наприклад Cohiba, (тих, які курив Фідель), коштують 500 доларів, а ми купили в нелегальних продавців за 150 доларів, вони були хороші і навіть з голограмою, а підробка без голограми може коштувати і 50 доларів, ну, може вони і на колір трохи інакші, і … але якщо ти не сильно розбираєшся в сигарах, то всі хороші. Сигара має бути просто як атрибут. Продавець, коли бачив наш сумнів брати чи ні, сказав: це ж Куба, тому має бути сигара, ром і чіка (дівчина іспанською).


Shek 20190505 154923

З Варадеро, де ми кілька днів потусили на пляжі і в барах готелю, ми знову поїхали в Гавану, – місто, яке ми вже знали, де в нас залишились знайомі і де ми хотіли подивитись Нову Гавану, вулицю посольств і покататись на шикарних американських авто 50-60-х років 20 століття. Поселившись, для різноманіття, в іншій «касі», ввечері ми пішли в центр на якесь музичне шоу.

Спочатку ми думали про те, щоб піти в кабаре «Тропікана», але нам розказали, що це для туристів, а кубинці ходять в інший заклад в самому центрі Старої Гавани біля Капітолію.

Квитки ми купили завчасно, зараз сиділи і слухали музику, п’ючи коктейль, який входив у ціну квитка. Якщо чесно, нам не дуже сподобалось, було таке враження, що вони якось багато кричать, тому ми продовжили знайомство з Кубою в місцевому барі неподалік.  Коли в Гавану приїздили якісь поважні персонажі, типу Черчиля чи Синатри, то їх селили в готель Національ де Куба в районі Ведадо, який працює з 1930 року. З цього готелю ми і почали знайомство з Новою Гаваною, пройшовшись до височенного меморіалу Хосе Марті, а потім взявши в оренду старий, але шикарний кабріолет «Бюік», поїхали кататися по вулиці посольств в бік парку, де сидить Джон Ленон, а спеціально навчений працівник слідкує, щоб у Джона (на скульптурі) були окуляри і їх ніхто не забрав з собою.

Shek 20190508 110513

Гавана славиться великою кількістю старих автомобілів, в центрі стоять десятки фордів, бюіків, олдсмобілів і шевроле, на яких за 25-30 баксів ви можете кататись столицею Куби, з водієм звісно.

Якщо від’їхати з туристичного центру в звичайні житлові райони Гавани, то можна знайти дуже пристойні ресторани, ціни в яких у 5-7 разів нижчі, ніж в туристичній зоні, а самі ціни в меню вказані в песо націонал, і страва коштує не 12-15 доларів а 2-3. У той ресторан ми ходили кілька разів, і навіть в аеропорт поїхали з нього, на Шевроле 1952 року, трохи меншою за ЗИЛ.


Шкода, що перед поїздкою, я не прочитав такої статті, як ця, і не знав про такі колосальні різниці.

Головними сувенірами з Куби є ром і сигари, про сигари ми подбали ще в Гавані, знаючи місцевих сигарних бариг, а ром, звісно, Havana Club, купили в д’юті фрі, частину вивозили в пляшках, частину в собі, і коли прокинулись в літаку, що приземлився, ми були в Мадриді, і Закарпаття здавалось майже поруч, за кукурудзяним полем, а позаду в мене залишилась сорокова країна яку я відвідав.

Shek Ma 20190508 110857

 

Андрій Шекета, спеціально для Varosh

44 #
# Гавана # Кастро # Куба # Туризм