Чому, коли у нас болить шлунок, горло, серце, рука чи нога, ми йдемо до лікаря? Риторичне запитання, правда? Звісно ж самі ми не маємо відповідної компетенції, аби собі допомогти. Тоді чому, коли ми сумуємо, відчуваємо апатію, депресію, перебуваємо тривалий період часу в стресі, не маємо натхнення «жити на повну», то у переважній більшості випадків вважаємо, що впораємося самі і допомога спеціаліста не потрібна? Напевно тому, що так «заведено» у нашому пострадянському суспільстві, яке на підкірці має інформацію про те, що до психотерапевтів, психологів та психіатрів, потрапляють лише «душевнохворі», і взагалі це дуже соромно і от дуже-дуже погано.
Самі лікарі кажуть, що звикли до стигматизації їхньої професії, але добрі симптоми все ж є – люди все ж починають звертатися і не соромляться того, що не можуть самі впоратися з якоюсь емоційною задачею так само як і не призначають собі самостійно лікування шлунку чи серця. До слова, ця категорія людей – які думають, що впораються самі і що все «якось та й мине» – чи не найбільше потребує психологічної підтримки та допомоги.
Ми поговорили з лікаркою клініки доказової медицини Credoclinic Маргаритою Грабар про сучасних психіатрів, їхніх клієнтів (а не пацієнтів!), дали відповіді на кілька простих запитань, які допоможуть зрозуміти відмінності між суміжними, але не однаковими професіями, а також пояснюємо, чому сум, апатія, стрес та тривожність протягом тривалого часу не дуже добрі симптоми, на які точно треба звернути увагу.
— Маргарито, розкажіть про роботу лікаря-психіатра. Що входить до його компетенції?
— Моя робота як лікар-психіатр сьогодні полягає в наданні амбулаторної допомоги, тобто обстеження стану психічного здоров’я людей, а також профілактиці, діагностиці психічних розладів, лікуванні в амбулаторних умовах. Консультую клієнтів щодо організації надання допомоги їхнім близьким та рідним. Людина з емоційними, когнітивними, поведінковими проблемами, що порушують її функціонування в сімейній, соціальній, професійній, академічній сферах, потенційно є моїм клієнтом. Також ним може стати особа, яка досягла 14 років, на її прохання або за її усвідомленою письмовою згодою.
Що ж до компетенції, то все залежить від закладу, у якому психіатр працює – якщо це клініка, то це амбулаторне надання допомоги, що полягає в обстеженні клієнта, а якщо обласна лікарня, то тут психіатр – універсальний спеціаліст – за одне чергування ти будеш психіатром для дорослих, оглянеш не одну дитину, проконсультуєш батьків щодо експертних питань, проконсультуєш декількох людей з алкогольними проблемами, оглянеш підлітка чи людину похилого віку, а також заспокоїш, запевниш чи розрадиш їх рідних. Скажімо, я проходила інтернатуру в обласному закладі у Берегові і там працювала з усіма категоріями пацієнтів – від дітей до алкозалежних та людей з розладами психіки.
— Психіатрів часто плутають із психологами. У чому принципові відмінності і чи є певні точки дотику, де ці професії справді подібні?
— Психолог — спеціаліст, який отримав вищу гуманітарну освіту в галузі психології. Він не може рекомендувати медичні препарати. У більшості випадків, сфера діяльності психолога не стосується захворювань: це маркетинг, управління персоналом, професійний підбір кадрів, педагогіка. Також психолог може займатися психологічним консультуванням — за допомогою знань людської психології, підказувати клієнтам шлях в складних життєвих ситуаціях.
Психіатр має медичну підготовку. До прикладу, я закінчила медичний факультет УжНУ та отримала спеціалізацію «Психіатрія». Коло компетенції психіатра досить широке: невротичні розлади, розлади настрою, відхилення характеру, психотична симптоматика, розумова відсталість. Психіатр розглядає проблеми пацієнта з точки зору біо- (тобто тіло, сома) психо- (когніція, емоції, поведінка) соціального (роль в суспільстві, родині) підходу.
Психотерапевт не обов’язково є одночасно лікарем-психіатром, проте, треба визнати, що краще за все, коли психотерапевт має підготовку і досвід роботи в психіатрії. Психотерапевт — це спеціаліст, який займається лікуванням методом «психологічного впливу».
— Яким чином проходить прийом у вашому кабінеті, скільки він триває?
— Сьогодні в програмі існує первинна та повторна консультація. Первинна консультація є переважно знайомством, триває годину. Повторна до 40 хвилин. Звичайно, все залежить від клієнта та ситуації, клієнт може бути не один, а з рідними, які можуть надати додаткову інформацію. Як всі лікарі, вислуховую скарги, збираю анамнез, провожу клінічне інтерв’ю, заповнюю опитувальники, складаю попередню думку або надаю рекомендації.
— З якими питаннями слід звертатися до психіатра?
— За бажання клієнтом може стати кожен. Якщо серйозно. Надмірні страх, тривога, злість, радість або сум, постійні стреси, втома, тілесні симптоми, що не мають об’єктивного підтвердження, зловживання алкоголем, порушення сну, переїдання, емоційний тягар насилля, думки, що заважають, важкість зосередитись, запланувати завтрашній день, вирішити побутову справу – все, що може впливати негативно на якість життя, робити поведінку неефективною, непродуктивною, ускладнювати виконання професійних та соціальних обов’язків, навчання, провокувати конфлікти в родині. Не варто чекати «щоб все минулося», це втрата дорогоцінного часу.
— Які питання точно не до вас?
— Напевно, питань не до нас немає. Кожен лікар пам’ятає, що при будь-якій хворобі завжди є елемент психології. Адже пацієнт — це не лише «тіло», але й особистість з притаманними лише їй переживаннями, баченням хвороби та лікувального процесу… Саме ігнорування цього аспекту є одною з чи не найчастіших причин невдалого лікування. Ми всі можемо згадати самопочуття навіть при ГРВІ: відчуття втоми, втрати мотивації та задоволення від життя дошкуляє не менше, ніж той самий, нежить чи біль у горлі.
— Розкажіть трохи про методи профілактики або ж психологічної гігієни, які дозволять уникнути відвідин психіатра та лікування?
— Найчастіше клієнти звертають в пошуку чудо-таблетки, яка миттєво вирішить всі проблеми. Однак, чомусь всі забувають прості рецепти, дотримання яких попереджає взагалі потребу у цій таблетці. Хто не чув про регулярні вправи із зосередження та психічного і фізичного розслаблення, сон з дотриманням відповідних психогігієнічних правил, здорове харчування, гумор?
Повертаючись до основної концепції: те, що робить здоровим тіло, тримає в тонусі й психіку. Можливо, варто згадати соціальні фактори: зазвичай, менше потреби звертатися до психіатра у людей, які не є одинокими, мають хобі, роботу, яка приносить задоволення, соціально активні та тих, хто відчуває підтримку інших людей. Мої рекомендації щодо профілактики: не відгороджуйтесь від світу та отримайте насолоду від життя.
— З якими проблемами найчастіше до вас звертаються?
— Найчастіше звертаються з емоційними розладами, реакціями на стрес, порушенням адаптації, наприклад на новій роботі, чи через з інші кардинальні зміни у житті. Переважна більшість виказує симптоми депресії, тривоги чи емоційний неспокій. Багато клієнтів звертаються із здавалося б тілесними хворобами, наприклад, відчуття кому в горлі, напруження м’язів, дискомфортом у шлунку чи кишечнику, біль голови чи інший хронічний біль, це саме ті стани, які ми звикли називати психосоматичними, і які потребують особливої уваги. Клієнти намагаються обійти кожного спеціаліста в регіоні та після тривалих марних пошуків, все ж розуміють, що від психологічні проблем не сховатись, треба вирішувати.
— Які лікарі найчастіше направляють на огляд до психіатра?
— Найчастіше неврологи та сімейні лікарі. Неврологи чітко знають межі власної компетенції, але деяким пацієнтам важко наважитись на візит до психіатра. За радянських часів психіатрія була інакшою, боязнь та упередження старшого покоління я розумію.
Сімейні лікарі дотримуються клінічних протоколів та за потреби скеровують до психіатра. Після виключення соматичної патології, наприклад, надмірні тривога чи пригнічення можуть бути наслідком порушення функції щитоподібної залози, якщо існує проблема, вам запропонують психотерапію або медикаментозне лікування, чи поєднання методів на ваш вибір.
— Як в Україні сучасний психіатр може вдосконалювати свій професійний рівень?
— З 2020 року всі медики, отже й психіатри, створюють портфоліо власного безперервного професійного розвитку. За поточний рік їх знання мають бути оцінені за допомогою балів, обов’язкові 50 балів, наприклад за участь у конференціях, дистанційне навчання. БПР – це сучасний підхід до професійного вдосконалення лікаря. Лікарі стали вільними у виборі теми, форми навчання; подібна форма стимулює постійний розвиток.
Щоб покращити психодіагностику підтримую зв’язок з психологами, особливо з київською компанією OS Ukraine, Giunti Psycometrics Ukraine, яка розробляє та адаптує інструменти для психологічної оцінки, які забезпечують високу якість, наукові стандарти та адаптацію до конкретної країни під наглядом власників авторських прав.
Фармакотерапію щоквартально представляють фармпредставники для товариства психіатрів, розказують про переваги та недоліки, про новітні препарати, які запускають на українському рівні.
А ще рятує інтернет, медичні сайти, додатки на телефон, переважно англомовні. Щодо мене я орієнтуюсь більше на «американську психіатрію», в неї чіткі критерії, майже всі препарати психо-неврологічної лінії досліджують саме там, в неї відсутня стигма, знімають фільми про психіатрію, психотерапію, окремі нозології, виховується толерантність до ближнього.
Маю мету з вересня запустити консультації англійською мовою, сьогодні вдосконалюю саме розмовний рівень. Сподіваюсь, це виявиться корисним.
Мені дуже комфортно працювати у Credoclinic, бо це медичний заклад, майже не схожий на поліклініку в класичному розумінні, з керівниками, які завчасно продумали усі деталі для людей з інвалідністю. Це місце, де поєднуються первинна та вторинна ланка й комплексно надається медичне обслуговування.
Партнерська публікація
Розмовляла: Росана Тужанська
Фото: Карл Смутко
