Грози і сонце. Бідність і розкіш. Сльози і посмішки. Такою різною запам’ятала Мексику Катерина Зотова. Дівчина протягом року мешкала у мегаполісі Гвадалахара. Неймовірна архітектура, вулички з кольоровими будиночками, музика звідусіль і величезна кількість ресторанів та пабів – з одного боку, з іншого – кримінальні райони із зубожілими людьми, які краще оминати десятою дорогою.
Чоловік Катерини поїхав у тривале відрядження до Мексики і запропонував їй переїхати туди також. Оскільки метою поїздки був туризм, Катерині віза не знадобилася. Електронний дозвіл отримала всього за хвилину на спеціальному сайті. Літаком, з двома пересадками, дісталася Гвадалахари. Найдовший переліт тривав 12 годин. «Пригоди» почалися вже у Мехіко. Там з’ясувалося, що зникла валіза. А коли її знайшли і доставили до місця проживання, з’ясувалося, що не вистачало декількох особистих речей (забрали навіть кросівки). Це був єдиний випадок пограбунку у Мексиці, каже Катерина.
Пара орендувала у Гвадалахарі апартаменти у новому районі Запопан. Місцеві кажуть, що це один з найбезпечніших районів у місті. До житлового комплексу можна було потрапити лише за перепустками. Він обнесений огорожею висотою три метри, з колючим дротом під напругою. На території таких комплексів, зазвичай, є басейни, спортзали, кінотеатр, дитячі кімнати, зони відпочинку або барбекю. Катя каже, що оренда подібних кватир коштує чималі гроші, однак, спокій, безпека та сервіс гарантовані. Середня вартість оренди на місяць від 700 доларів.
– Гвадалахара – місто-мільйонник, промислове місто. Тут є, наприклад, підприємства, як і на Закарпатті – Флекс і Джейбіл та багато міжнародних компаній. Тобто, робочих місць вистачає. Особливістю Мексики є й те, що тут дуже популярно наймати домогосподарок. За послуги з прибирання оселі, приготування їжі і навіть покупки продуктів, жінки беруть від 250 гривень в день. Також у Гвадалахарі поширені «швидкі підзаробітки». Наприклад, за «чайові» вам помиють вікна машини, поки та стоїть на світлофорі, а в супермаркеті біля каси складуть продукти у пакет, віднесуть сумки до машини, відвезуть візок. Це може робити як підліток, так і бабуся. І ти платиш стільки, скільки можеш чи хочеш. Утім, помічники завершать розпочату справу і з посмішкою побажають хорошого дня, навіть, якщо ви не заплатите їм жодної копійки. Цей сервіс ввічливий і не нав’язливий. Проте, є у мексиканців і певні недоліки. Вони досить непунктуальні. «Нехай весь світ зачекає» – це про них. Їм притаманна жвава жестикуляція, гарячий темперамент і водночас якась дитяча безтурботність і безпосередність. Можливо, так впливає клімат – цілий рік там літо. Стимулів, як у нас, – купити зимову куртку, заплатити за тепло – нема. Мені здається, жорсткіші умови, стимулюють людину прагнути чогось більшого. Мексиканці ж, принаймні у Гвадалахарі, ведуть спокійне і розмірене життя, нікуди не поспішають, і навіть, попри певні проблеми, насолоджуються кожною прожитою хвилиною, – каже Катя.
Загалом, Гвадалахара – це місто постійних контрастів. Мегаполіс, де поряд із новими районами, торгівельними і розважальними центрами, є й бандитські квартали, які не варто відвідувати туристам.
– Знайомі розповіли таку історію. Серед білого дня, просто на проїжджій частині, до машини підходять люди із пістолетами, витягують чоловіка і жінку із авто, і викрадають його. Джип новий, із системою, за якою можна визначити, де знаходиться автомобіль, але поліція каже, що авто в такому районі, звідки його не дістати. Кажуть, що там й досі існують картелі, закриті кримінальні райони. Тому, коли ви йдете на прогулянку, думайте – куди і з ким. Не варто далеко відходити від туристичних маршрутів, – розповідає Катерина.
Теж кажуть, що поліція там бере хабарі. Якщо вас упіймали за порушення правил дорожнього руху, не хочете платити штраф – можна домовитися, відкупитися. Але поліцейських, яких я бачила, виглядали дуже солідно – високі, спортивні, у гарній формі, як Термінатори.
Найбільший мінус Мексики для Каті-солодкоїжки був у відсутності традиційних українських десертів, про це дівчина розказувала в Ужгороді, смакуючи тістечками кондитера Валентина Штефаня.
– Там нема тістечок. Солодкого – нуль. Один єдиний десерт – кукурудзяний пудинг із карамеллю. Шоколад – не смачний. Компенсували це, звичайно, фрукти. Вони є цілий рік і їх смак не порівняти із тим, що у наших магазинах, куди везуть екзотичні фрукти за тисячі кілометрів. Ціни на їжу у Мексиці помірні. Там ви з голоду точно не помрете. На кожному кроці пропонують «перекус». Наприклад, у вуличного продавця можна купити миску фруктового салату приблизно за 30 гривень. Фрукти прямо біля вас нарізають. Купа ресторанчиків із терасами, зазвичай відчиняються після 13 години. Окрім замовлених страв, на стіл традиційно подають ще й фірмові закуски, якими можна досхочу наїстися. Такоси, хліб, випічка, круасани, зелень, перець, помідори, соуси сальса та гуакамолє – це усе, зазвичай, кладуть на стіл безкоштовно. Тобто, «Скільки шматків хліба?», як у нас, там ніколи не спитають. Одна страва з морепродуктів у ресторані коштуватиме приблизно від 120-170 гривень, а на базарі можна купити вполовину дешевше, – ділиться враженнями дівчина.
Спочатку Катя їхала до Мексики на пару місяців, але їй сподобалося і вона залишилася на рік.
– Найбільше мене вразили самі мексиканці. Вони – привітні, завжди посмішка на обличчі, яскраво одягнені. Жінки – дуже гарні, доглянуті. Макіяж, манікюр, зачіска, підбори – як і у нас, обов’язкові. Тут дуже цінують родину. Сім’ї разом снідають, вечеряють у ресторанах. Неділя – це взагалі сімейний день для всіх мексиканців.
Мексика – це кольори. Вони досить схожі на нас, але є одна сильна відмінність. От у нас, бідний квартал – це сірі обшарпані будинки і нещасливі сумні люди, там, навіть, якщо це небагатий район, будинки все одно різнокольорові, а люди завжди усміхнені і на позитиві, – каже Катерина.
За словами Каті, великий плюс Гвадалахари у тому, що за три-чотири години їзди машиною – океан із неймовірними краєвидами.
– В соцмережі я знайшла групу українців у Гвадалахарі – вони класні. Ми час від часу зустрічалися. Наша діаспора цікавиться життям в Україні, радіє нашим успіхам, разом з нами сумує. Переважно виїжджають туди українки, які вийшли заміж за мексиканців, там у Гвадалахарі вони – домогосподарки, займаються сім’єю або влаштовуються на роботу і обов’язково – насолоджуються життям, – розповідає Катя.
Що ж до самого досвіду життя в іншій країні, то дівчина переконує, що це був гарний експеримент, про який вона не жалкує.
– Ні краплі не шкодую, що відважилася на таку далеку подорож. Загалом, мені дуже сподобалася Мексика. Це тепла і вдячна країна. Вона збагатила мене новими враженнями, змінила мій світогляд, подарувала незабутні спогади, які досі зігрівають мене. Постійно жити у Мексиці я би не змогла. Але точно знаю, що це моя перша, але не остання мексиканська мандрівка. І в мене ще обов’язково буде побачення з цієї сонячною і теплою країною, – підсумовує річну мандрівку Катя.
Марина Коваль, Varosh
