Ця мультимедійна історія є продовженням нашої великої теми «Коріння» – про те, ким ми є, чому це важливо знати та усвідомлювати кожному, берегти цю пам’ять та не припиняти пошуки.
Тому, щоб зробити цей матеріал і зробити його правильно, ми не тільки ретельно підбирали тему, експертів, героїнь та команду. Ми заглибилися в історію української вишиванки та закарпатської вишивки на історичному вбранні місцевих народів, уважно перечитали міжнародний кодекс етики музейної справи та вивчили дискусію українських музейників про дилему між збереженням і просвітництвом. Протягом 3-х місяців ми досліджували, сумнівалися, перевіряли, зважували кожен крок, доповнювали матеріал новими фактами та контекстами.
Ця мультимедійна історія – не просто про історичне вбрання, а в першу чергу, про той код та сакральний зміст, які в це вбрання закладені. Зазвичай, підсвідомо, як результат колективної історичної пам’яті. У випадку із Закарпаттям – це коди унікальності та самобутності, але водночас коди діалогу культур та історій різних етносів.
Жіночий одяг 100-річної давнини боржавських, тереблеріцьких, королевських, турянських, тересвянських та ужанських долинян був зовсім не подібний до вбрання лемків чи бойків, румунів чи угорців, і зовсім не такий як у рахівських гуцулів. Разом з тим, усі вони – поліфонічно перегукуються та вкрай органічні в єдиній композиції історичного вбрання Закарпаття.
Під кожну історичну територію ми знайшли героїню з корінням саме з тієї місцевості, щоб через сучасні образи зануритися в минуле. Спонукати кожного з вас робити те саме.
Окремо ми б хотіли наголосити, що зовсім не агітуємо носити автентичне історичне вбрання. Більше того, закликаємо всіх його берегти та через нього досліджувати своє коріння. З цієї метою в нашому матеріалі є схеми вишивок та їхнє наукове пояснення, яке може стати дороговказом для історичних пошуків та створення реплік історичного вбрання.
Нам видається несправедливим, що багато навіть закарпатців, не те, що немісцевих, можливо, ніколи не бачили цього вбрання та не замислювалися про його зміст. Коли ми створювали цей матеріал, то нас в тому числі мотивували переживання, що всього цього багато хто навіть не бачив, не цікавився, досі ігнорував.
Тому ще одна амбітна ціль цього матеріалу – перенести музей історичного вбрання Закарпаття в онлайн через переосмислення існуючих знань та їхню сучасну інтерпретацію.
Ми його створили спільно з Закарпатським музеєм народної архітектури та побуту. І зараз ми запрошуємо вас до цього нового онлайн-музею, і починаємо з короткого словника, які історичні назви має різний одяг та окремі його елементи на Закарпатті.
- Головні убори – хустя, кестиман, шеринка, платок, чепець, весільна косиця, молодиця
- Сорочка – довганя, опліччя, кошуля, заспульниця, ромованка, блуза
- Спідниці – сукня, віган, сукман, юбка
- Фартуки – плат, шурц, сапиначка, припиначка
- Спідні спідниці – фодрованці
- Взуття – постоли, бочкори, вербці, чоботи, чіжми, бокончі, топанки
- Шкарпетки – капчурі, штримфлі, фусиклі
- Безрукавки – лайбик, камізелька, бунда, візитка
- Верхній одяг – реклик, уйош, кожух, гуня, сердак, сірак
- Прикраси – монисто, гердан, силянка, гусоші
- Пояси – окрайка, пасина, тканка
- Аксесуари – подвійні сумки (бесаги), тайстра, трайстра
Воловецький район. Бойки
Плечову частину жіночих сорочок бойків Воловеччини оздоблювали поперечною орнаментальною смугою, “наплечником”. В її основі лежав широкий рядок із квіток, який обрамляли вузенькі смужечки, “заснурки” та смуги з “перок”. Основними орнаментальними мотивами виступали чотирипелюсткові квіти, серцевиною яких були квадрати із вписаними в них скісними хрестами. Червоно-синя кольорова гама свідчить про те, що подібні вишиванки побутували в кінці XIX – на початку XX століття.
Ірина Янцо
лідерка гурту «Анця» та менеджерка гурту «Рокаш»
Пишаюся тим, що я – підкарпатська русинка. Дідусь і бабуся за маминою лінією депортовані лемки. Нещодавно відвідала село, звідки був переселений мій дідусь, знайшла там його хату, вона досі стоїть. А також село бабусі, але хата вже зруйнована. Це села Віслок Велкий і Мощанець Саноцького повіту, зараз вони знаходяться в Польщі.
Прадідусь за батьковою лінією, Лукачишок, походить з села Тишів Воловецького району. Прабабуся – з Підлоззя.
Третя лінія, звідки походить моя кров, це Хустщина. Мій дідусь по батьковій лінії з Ізи. Там дуже багато людей з прізвищем Пристая. Я народилася в Хусті і провела свої дитячі роки у бабусі в селі. Усе своє свідоме життя живу в Мукачеві, тому його вважаю рідним містом.
Великоберезнянський район. Лемки
На жіночих сорочках лемків Великоберезнянщини вишивкою найпишніше оздоблювалася нагрудна морщена та верхня плечова частина рукавів. Тут вишивали цілі композиції з квітів, “косиці”. Значного поширення у 20-их роках ХХ століття набули візерунки, в основі яких лежить велика квітка (найчастіше троянда або ромашка), яку оточують дрібні ромашки, фіалки, волошки, бутони та листочки, замкнені у віночок.
Лариса Липкань
журналістка та ведуча
Моє коріння не в Закарпатті. Обоє моїх батьків з Вінничини. Там усі мої родичі, бабусі, дідусі. Сюди направили по роботі мого батька, спочатку до Ужгорода, а потім у Великий Березний. Там я народилася, виросла і закінчила школу.
Свою прив’язаність до Березного та ідентифікацію з ним я відчула вже аж тоді, коли ми переїхали до Ужгорода. Почала відчувати, що це дуже близький для мене регіон.
Королевські долиняни. Виноградівський район
Жіночі сорочки Виноградівщини мали прямокутний виріз горловини. Вишивкою оздоблювали вузький комір та горловину, рукави, манжети та волани («фидриші»). Кольорова гама – поєднання 2-3 кольорів, основні поєднання – синьо-червоний та коричнево-червоно-синій з незначними вкрапленнями жовтих, зелених, оранжевих, синіх кольорів. Переважали реалістичні квіткові мотиви. Часто – мотив берегині.
Валерія Турок
журналістка та ведуча
Я народилася в Ужгороді, але мій тато з Хустщини, а мама з Виноградівщини. За маминою лінією – угорці, які жили на Виноградівщині. За татовою – усі з Міжгірщини. В процесі мандрів та поїздок на заробітки, мій дідусь народився посеред океану, коли його батьки пливли в Аргентину. Тому в нього у свідоцтві про народження написані довгота та широта.
Після повернення на Закарпаття, рідні оселилися на Виноградівщині, де вирощували виноград.
Тересвянські долиняни. Тячівський район
У 20-40 роках ХХ століття у селах долини річки Тересва в одяговій вишивці переважали рослинні мотиви у вигляді стилізованих галузок з квітів, листочків, бутонів. Доповненням могли бути зображення вазонів з квітами, метеликів, тощо.
Аліна Паш
музикантка та співачка
Я з Тячівського району, з селища Буштино. Про це всюди розповідаю, тому що мені гордо, що я з такої красивої глибинки. Родичі мої також звідти, але оскільки в нас перехрещено багато національностей, то за батьковою лінією в мені тече румунська кров. А мамин дідусь родом з Хмельниччини. Кажуть, що Несіймуки козацького роду.
У Буштині в мене живуть батьки, бабуся, мамині сестри, батькова родина. Додому приїжджаю обов’язково на Різдво, Пасху, 1 листопада, та й загалом завжди як тільки трапляється можливість.
Тереблеріцькі долиняни. Хустський район
Одним із варіантів оздоблення рукавів жіночих сорочок тереблеріцьких долинян була прямокутна, суцільна, рапортна вишивка, що у народі отримала назву “заспульниця”. Її орнаментальне поле заповнювали різномінітними мотивами. На вишивках початку ХХ століття часто зустрічається видозміна мотиву розети. В основі одного з них лежав ромб, оздоблений чотирма парами зубчиків. Саме тому подібне зображення восьмипелюсткової розети у народі отримало назву “на звізди з зубчиками”.
Наталія Янцо
засновниця «Майстерні Свят»
Моя мама з Хуста, її батьки та бабусі з дідусями – також. Тому моє коріння дуже глибоко там. От вже декілька років як мама продала свій будинок, тому ми їздимо до Хуста лише на цвинтар до бабусь та дідусів.
З народним вбранням у мене окрема історія – я танцювала у «Джерельцях Карпат» до 20 років, тому добре з ним знайома і вмію його носити. Неймовірно, що на Закарпатті стільки районів, таке різноманітне вбрання і танці.
Угорці. Берегівський район
Для одягової вишивки угорців Закарпаття характерною була вишивка рослинного характеру, виконана технікою “двосторонньої гладі”. Основні мотиви – троянди, айстри, фіалки та ромашки. У поєднанні зі стеблами та листочками різної форми вони утворювали цілісні орнаментальні композиції.
Тетяна Літераті
авторка проекту «Втрачений Ужгород»
Я, як то кажуть, чоботар без чобіт – історії інших пишу, а свою досить мало знаю. Народилася не в Ужгороді. Мій батько угорець, який походить з угорського села Тисаашвань на Ужгородщині. Мама – з села Худльово. Все своє життя прожила в Чопі і от вже 19 років живу в Ужгороді.
Свалявський район
Розета – це один із найпоширеніших архаїчних мотивів закарпатської вишивки. Її вишивали з чотирма, шістьма або вісьмома загостреними чи заокругленими пелюстками. Часто пелюстки однієї розети вишиваються почергово нитками двох кольорів: блакитним і фіолетовим, червоним і жовтим тощо. Розети чергуються із зображенням ромбів, кругів, квадратів, хрестів, s-подібних фігур.
Наталія Ворона
громадська діячка, фіналістка конкурсу «Міс Україна-92»
Мій тато був військовим, тому так сталося, що я народилася у Стрию, Львівської області. У 1983 році ми переїхати до Ужгорода і вже в третій клас я пішла тут. Із Закарпаттям пов’язане, перш за все, походження моєї мами. Вона зі Сваляви. І з боку дідуся та бабусі усі мої родичі свалявські.
Тато мій переїхав сюди з Харкова у 1957 році, він був молодим лейтенантом, який ставив перші в Радянському Союзі радіолокаційні установки. Так у Сваляві познайомилися мої батьки.
Важливо та гордо для мене те, що мій дідусь був першим мером Сваляви, а двоюрідний брат моєї бабусі – відомим релігійним діячем. Отець Діонісій похований у Кафедральному соборі в Ужгороді.
Рахівські гуцули
На жіночих сорочках гуцулок Рахівщини основне місце займає “уставка” – вишивка, що вставляється в рукав. Вона складається з трьох частин: центральної частини (“власне уставки”), обрамляючих її стрічок (“путок”, “снурок”) та орнаментальних зубчатих смуг (“поверхниць”), що містять підмотиви, або зменшені мотиви, зображені на центральній частині уставки.
Колоритними та архаїчними є уставки, в яких ромб поєднується з іншими геометричними мотивами: восьмипелюстковою розетою, прямим та скісним хрестами. Мотив ромба, що символізував землю, родюче начало якої позначали скошеним хрестом з крапками-зернами всередині кожної з чотирьох ділянок “поля”, був характерним для творів усіх видів народного мистецтва українців.
Олеся Драшкаба
художниця, головна редакторка видання Uchoose
Я народилася в Рахові. Як і моя бабуся та прабабуся. Вони з рахівської родини Приймаків-Мельничуків. Там я росла до 6 років, потім переїхала в Ужгород. Мій покійний дідусь є почесним громадянином Рахова, уся його родина з Тересви та Бедевлі. Це славна родина Василя Неболи, який був героєм Карпатської України.
В нашій сім’ї гуцульський одяг є дуже важливим. Бабуся розповідала, що її мама, як вона казала, «любила дівчат вдівати», і тому навіть могла таємно від свого чоловіка продати шматочок землі, щоб купити дівчаткам кожушки та лаковані топаночки.
Нам вдалося дещо зберегти, тому на цих фото я у сорочці моєї бабусі з американського оксамиту та в сторічних уставках з металевою ниткою.
Ужанські долиняни. Ужгородський район
Найбільшого поширення у всій закарпатській вишивці набув ромб. Обрамленням ромбикових рядків є безкінечні ламані лінії – “меандри”, які є надзвичайно давнім орнаментом. Меандровий мотив є символом безкінечності, неперервності та ритмічності руху води, життя та всього світу. В народі вірили, що цей символ є оберегом від злих сил, які за повір’ям, одного разу потрапивши в цю безкінечну лінію, будуть вічно кружляти по ній і ніколи вже не зможуть зашкодити власникам речі, на якій він зображений.
Аліса Смирна
засновниця велосадиби в Дубриничах
Я народилася, виросла і живу в Дубриничах, Перечинського району. Тому Ужанська долина – це найважливіше для мене місце. Моя бабуня з Хмельниччини, батько – з Дніпропетровщини, а мама з Перечинщини.
20 років тому я почала працювати у сільському туризмі, так досліджувала, чим жили та займалися наші предки. У своїй справі займаюся відтворенням традицій, але на туристичному рівні.
Мукачівський район
На святкових сорочках Мукачівщини першої чверті ХХ століття вишивали стилізовані квітки (“троянди”, “ромашки”). Характерною особливістю подібних орнаментів було те, що квітки розміщували в ряд у лежачому положенні.
Олена Ціва
директорка компанії «Ліка-Комфорт»
Я живу в Мукачеві, а народилася в Мукачівському районі в селі Нове Давидково. Мої пращури приїхали з графом Шенборном як ремісники з Німеччини. Мамині бабуся і дідусь з Тереблі та Мукачівщини.
Мукачево дуже люблю і напевно це коріння найбільше закріпилося в моїй родині. Утім від бабусі маю величезну любов до наших карпатських гір.
Боржавські долиняни. Іршавський район
Жіночі сорочки у долині річки Боржава вирізняються вишивкою на рукавах, яку оздоблювали різнокольоровими нитками по всій довжині та на плечах. Вертикальна поздовжня смуга, вишита вздовж зовнішнього шва рукава в народі отримала назву “долі рукавом”. Вона складалась з вишитих в ряд ромбів: поодинокий ромб чергувався з ромбом, біля верхнього і нижнього кутів якого попарно вишивали маленькі ромбики. Така конфігурація ромба в народі отримала назву “на жабки”. Контури ромба у багатокольорових вишивках обрамляли обмітуванням, дрібними ромбиками, хрестиками, а обабіч “жабок” вишивали по дві великі або по шість менших восьмипелюсткових квіток чи розет.
Росана Тужанська
головна редакторка видання Varosh
Я народилася в Мукачеві. Мій батько з Іршавщини. Мама – угорка, її родичі та й вона сама походять з Виноградівщини та Берегівщини. Зараз же ми з сім’єю живемо в Ужгороді. Тобто я абсолютна закарпатка з корінням у багатьох районах Закарпаття.
З Іршавщиною у мене лише найтепліші дитячі спогади – про бабусю та дідуся, яких вже, на жаль, з нами немає. Про неквапне та дуже розмірене сільське життя, людську доброту та щирість, замурзаних дітей, які зранку до пізньої ночі досліджують світ, походи за яфинами та найсмачніші бабусині страви. Але не буду лукавити, я міська мешканка, тому й своїми рідними містами вважаю Мукачево та Ужгород. Мені тут комфортно жити, працювати, відпочивати.
Турянські долиняни. Перечинський район
Одніє з найхарактерніших орнаментальних композицій Перечинщини була стилізована галузка з великими квітами (“ружами”), стеблами та листочками, яку обрамлювала смуга зубчиків, вишита чорними нитками. Гармонійним завершенням у оздобленні наплічника були смуги, що складалися з розміщених в рядок дволисників, розгалужень листків, які в народі отримали назву “перок”.
Інна Балог
працівниця Збройних Сил України та учасниця АТО
Я народилася в Самборі, але практично з самого народження проживала у Перечині. Усі мої предки – мама, бабусі, діди – з Порошкова. Зараз я там буваю не часто, бо не вистачає часу, але колись в дитинстві мама мене часто туди відправляла, особливо влітку на канікулах.
Румуни. Тячівський район
Верхню плечову частину рукавів жіночих сорочок румунів Закарпаття декорували кількома поперечними смугами вишивки. Особливого колориту їй надає орнаментальна смуга з чорним фоном та поліхромними візерунками на ньому. Вона вдало поєднується з вишивкою білим по білому. Заваршенням в оздобленні рукава є три окремі квіткові композиції – вазони.
Марина Бокоч
менеджерка проєктів
Мої батьки з Тячівщини. Тато народився і виріс в селі Кричево, мама – в селі Чумалево. Це сусідні села. Я народилася в Тячеві, до двох років проживала в Кричеві. Далі – ми переїхали в Хуст.
В Ужгород я переїхала вже після 11 класу на навчання. І залишилася тут. В березні 2019 року перебралася до Франківська, а цієї осені – до Києва.
Бойки. Міжгірський район
Для бойків Закарпаття характерні короткі жіночі сорочки-опліччя з довгими рукавами на манжети. З бічним поздовжнім розрізом пазухи дрібноморщеною нагрудною частиною. Для вишивки кінця ХІХ – початку ХХ століття була характерна двоколірна червоно-синя гама. З початку 20 років вишивка стає поліхромною. Домінує геометричний мотив – ромби, хрести, розети.
Ромена Завадяк
стилістка, модель, блогерка
Я народилася в Ужгороді, але мої предки походять із Міжгірщини – дідусь з Новоселиці, а бабуся з Студеного. На жаль, згадок про цю місцевість у мене небагато, адже їздили ми переважно туди лише в дитинстві.
Мій дідусь наразі пише роман у повістках, який планує видати до свого 80-ліття. У ньому якраз йтиметься про Міжгірщину, його дитинство, мову та традиції.
∗∗∗
Насамкінець ми пропонуємо вам переглянути наш короткометражний фільм про цей проект.
Цей матеріал представлений ГО «Інститут Центральноєвропейської Стратегії» за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Його створення стало можливим завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID). Зміст продукції є винятковою відповідальністю ГО «Інститут Центральноєвропейської Стратегії» та не обов’язково відображає погляди USAID або уряду США. Забороняється відтворення та використання будь-якої частини цієї продукції у будь-якому форматі, включаючи графічний, електронний, копіювання чи використання в будь-який інший спосіб без відповідного посилання на оригінальне джерело.
Авторка проекту: Росана Тужанська
Фото: Сергій Мазур
Відео: Антон Рижих
Макіяж: Октавія Ващук, Тетяна Самус, Марина Половко
Подяка за допомогу у створенні матеріалу директору Закарпатського музею народної архітектури та побуту Василеві Коцану
Опис до костюмів: завідувачка відділу науково-освітньої роботи музею Тетяна Сологуб-Коцан
Оцифровка орнаментів – Олександра Гаркуша
