Life

Стажуватися у Varosh: досвід 15 студентів з усієї країни

15 Жовтня 2019 284

Вже 4 роки ми співпрацюємо з Media Development Foundation – центром медіа-експертизи, який орієнтований на розширення можливостей журналістів та медіа-організацій в Україні. Одна з їхніх програм «Міжредакційні обміни». Так журналісти-початківці та студенти з усієї країни можуть потрапити на стажування до редакції в іншій точці держави та часто із зовсім іншим напрямком роботи, ніж у них був досі.

В Ужгороді у нашій редакції в рамках програми за ці 4 роки встигло попрактикуватися 15 студентів. У цьому матеріалі ми розповімо про них більше, а також нагадаємо, що завжди відкриті до нових людей та ідей. І навіть не обов’язково у рамках програм. Просто напиши для Varosh те, про що завжди мріяв розповісти.

1120 Oooo.plus

Тетяна Вдовиченко

липень 2019

Я не обирала стажування в Ужгороді, швидше, воно обрало мене. У заявці ми вказуємо тип медіа, у якому хотіли б попрацювати, а також пишемо три області, до яких маємо можливість поїхати. Центральна Україна для мене відома і щодо типів медій, і щодо видів контенту, а Закарпаття сприймалося як щось незвідане і далеке. У мене були очікування: чим далі на захід, тим більш “українською” є Україна. Якби я не прожила в Ужгороді певний час, то мої уявлення навряд би змінилися.

Це стажування загалом було для мене дуже корисним, тому важко виділити те, що запам’яталось. Це і поїздка в румунську громаду, і блукання ужгородськими під’їздами, і спілкування з ужгородцями. Я не очікувала, що аж так відхилятимусь від першочергового плану тем. Зараз розумію, що, приїжджаючи в незнайоме місто, список тем треба формувати поступово, адже чим ближче знайомишся з містом, тим більше ідей з’являється. І тим більше хочеться повернутись, щоб втілити ідеї і знайти нові.

Їхати на місячне стажування варто, тому що це не просто життя в іншому місті й робота в іншій редакції, це можливість зануритись в навколокультурні й навколополітичні локальні процеси та зрозуміти якого контенту потребує місцева аудиторія. Фрагментарний досвід сформує уявлення про українську журналістику в цілому, тому якщо є можливість постажуватись у іншому регіоні України, то варто її використати.

Будинки з Малого Галагова із задоволенням демонструють архітектурні експерименти чехословацьких архітекторів. Увагу одразу привертають брами – потім стає цікаво дізнатись, що вони приховують. Проте мешканці будинків можуть бути не такими привітними. “До нас заходять або безхатьки, або самогубці. На безхатька ви не схожа”, – з підозрою подивився на мене Габріель, чоловік років 65-и. Він все життя прожив в будинку, до якого я прийшла як випадкова гостя. Показав мені горище, розповів як історія його родини переплітається з історією дому. Але в той же час прослідкував, щоб я, бува, не порушила чогось у звичній атмосфері будівлі. Ця ситуація добре ілюструє самобутність кожного будинку. І не лише архітектурну. За кожною ужгородською брамою – окремий світ, з вікнами, які дивляться одне на одного, з піснями, які починають співати на першому поверсі й підхоплюють на другому, з дзвінками, які давно не працюють, але залишаються як звична деталь інтер’єру. Тому спостерігати за цим світом краще осторонь, щоб не порушити і не налякати.

917 Oooo.plus

Михайло Драпак

березень 2019

Я обрав Varosh через декілька причин. По-перше, мене завжди цікавлять прикордонні території для вивчення (як журналіста та як науковця). До стажування в Ужгороді я мав багато знань про Закарпаття, але вони поверхові. Після місяця тут я трохи краще став розуміти закарпатців (у плані сенсів). По-друге, Varosh – видання, близьке мені за духом. Тут завжди шукають найнезвичнішу форму чи точку зору для розповіді про певну подію, явище чи проблему. Я зустрічав небагато локальних видань, які були б відомі в усій Україні. Varosh – одне і них. Тому сумнівів щодо вибору місця стажування на Закарпатті не було.


Найбільше запам’яталося стажування вільним стилем життя в Ужгороді та спілкуванням з ужгородцями (коли ти маєш час вивчити місто та подумати про свої враження, а також коли ти підходиш до спілкування з іншими із мінімальним упередженням). Вільний стиль роботи у Varosh: як щодо організації часу та процесу, так і щодо вибору тем.

Стажування у Varosh важливе для журналістів національних видань, адже воно дозволяє побачити інакший спосіб спілкування зі своєю аудиторією. Локальні видання завжди ближчі до своїх читачів. А у випадку Varosh’а, воно ще й творить міський гуманітарний простір. Тому таке «відрядження» допоможе подивитися на свою роботу із точки зору аудиторії.
Журналісти локальних видань не із Закарпаття зможуть побачити, як виглядає сучасний, професійний та конкурентний місцевий медіапроєкт. Робота тут – добра школа для прокачування своїх професійних навичок у цьому випадку.

1858 Oooo.plus

Ганна Соколова

червень 2018

Я обрала стажування в Ужгороді, бо це було зовсім невідоме для мене місто. Мені було цікаво пожити в там і дізнатися про його мешканців та актуальні проблеми. Varosh мені порадили організатори стажування. Крім цього, тут стажувався мій друг і колега Роман Губа, він нього я чула гарні відгуки про редакцію.

Життя в Ужгороді – це новий досвід, нові знайомства та можливість відволіктися від проблем у моєму регіоні. Тут я знайшла дуже цікавих людей і нові важливі теми. Після майже місяця в Ужгороді я полюбила модернізм в архітектурі, і відтоді всюди його шукаю. А стажування у Varosh запам‘яталося дружнім спілкуванням із редакторкою, свободою у пошуку тем та підтримкою у їхньому втіленні.

Раджу таке стажування усім, хто хоче змінити своє звичне робоче середовище, познайомитися з цікавими людьми та спробувати попрацювати у виданні, що пише про місто.

1044 Oooo.plus

Марія Стрельцова

травень 2016

Навесні 2016 року я отримала стипендію на стажування в одній з українських редакцій від Media Development Foundation. Обирати довелось між харківським “Накипело” і ужгородським “Varosh”. Скажу чесно, я не була знайома з роботою жодної із редакцій. Вирішальним фактором стало бажання вийти із зони комфорту, а також – поїхати якомога далі від рідних стін. І після добового потягу Запоріжжя-Львів, а потім – електрички в п’ять годин, я переконалась, що із завданням “поїхати якнайдалі” я впоралась. Пам’ятаю, як на під’їзді до міста футбольна команда підлітків почала кричати “Варош! Варош! Варош!”. Я вирішила, що вони теж їдуть на журналітське стажування і злякалась, бо ж не знала, що то слово в перекладі означає “місто”.

Знаєте, для мене Ужгород – то є українське Балі. Тут час летить непомітно, хочеться об’їхати все Закарпаття, а додому зовсім не тягне. В Ужгороді хочеться фотографувати кожний куток, сидіти вечорами біля води, а вдень відкривати для себе стильні заклади. А ще ти швидко звикаєш то життя в місті, а люди тут настільки відкриті і щирі, що кожний перехожий – наче твій добрий знайомий.


Онлайн-видання Varosh – мабуть, найцікавіша платформа, з усіх, де я проходила практику. Уся атмосфера регіону тебе надихає шукати теми, а по-друге сама Росана, у якої, здається, є безкінечний список ідей, героїв і місць для потенціального матеріалу. Я раджу кожному запитати редакцію Varosh про можливість стажування (навіть, якщо ви задумались про це лише на хвилинку, робіть це – не сумнівайтесь). Поїхати на місяць, або на два, і відчути, що робота в цій команді – це не про стрес, дедлайни та втому. Varosh – він про натхнення, спокій і саморозвиток.

585 Oooo.plus

Ярослава Тимощук

березень 2016

Varosh виявився однією з випадковостей у моєму житті, які насправді ніколи не стаються просто так. Не планувала їхати саме сюди, але коли організатори програми міжредакційних обмінів із Media Development Foundation запропонували Varosh для стажування, зрозуміла, що це саме те, що потрібно на цьому етапі життя. Давно чула про видання як про одне з найкращих у своїй темі і яке зокрема є прикладом регіональної журналістики «здорової людини».

До Varosh я не уявляла себе в роботі поза офісом, але тут зрозуміла, що міцніше, ніж редакційні стіни, людей тримає разом ідея і спільні підходи до роботи. З першої зустрічі із редакторами мала певність, що наша співпраця складеться: Дмитро Тужанський тоді цитував Бодлера, мене таким легко підкупити. Я хвилювалася, щоб усе пройшло гаразд і занотувала до десяти тем, які напередодні собі придумала ще до приїзду в місто. Думаю, що саме така робота – з максимальною віддачею й зануренням у контекст – сприяла тому, що я змогла відчути місто і прожити в ньому свою історію.

Спогади про цей період залишилися не тільки рядками в резюме – в Ужгороді я знайшла собі друзів і, приміряючи до себе місто, розуміла, що могла б тут жити. Я хвилювалася, що буду самотньою у незнайомому місті, але вже на третій день зустрічалася в кафе з місцевими і спілкувалася з ними так, ніби прожила тут пів життя. Я змогла відчути красу міста, виплекану впливом різних культур, пройнялася вмінням ужгородців бути змістовними, жити, усвідомлюючи свою історію, свою цінність у цьому місті та водночас вміти нічого не робити, могти собі дозволити насолоджуватися миттю за чашкою кави. Кожна краплина тутешнього гедонізму відгукувалася мені.

Я побачила Ужгород красивим, гадаю, саме завдяки тому, що дивилася на нього очима редакторів видання – без любові, яка в них є, годі створити щось вартісне. Сталося так, що після стажування в моєму житті одна за одною відбувалися професійні зміни, хоч доти я кілька років працювала в одній редакції й не знала, де шукати себе далі. Тішуся, що й Varosh змінюється – ми обоє дорослішаємо, але залишаємося одне в одного.

448 Oooo.plus

Роман Губа

жовтень 2017

Я обрав Ужгород, бо це був найкращий варіант з можливих. За умовами програми я не мав права стажуватися у містах, де я жив чи працював раніше. Я міг обрати лише три потенційних області, серед них була Закарпатська – і мені з нею пощастило. Щодо вибору конкретно “Варошу”, то я шукав інтернет-видання, а не радіо чи телебачення і “Варош” ідеально мені підходив.

Моє перше і, мабуть, не надто якесь унікальне враження від Ужгорода – всюди (або завжди всюди) можна дійти пішки. Розумію, що це стосується далеко не всіх мешканців міста, але я мав привілею жити в центрі і більшість необхідних мені місць були поруч.


Щодо стажування, то я точно зрозумів, що більше тяжію до роботи із суспільно-політичними темами, а не з лайфстайл-матеріалами. Але анітрохи не пошкодував про час із “Варошем”. Для цього ж і існують стажування, аби спробувати себе в чомусь новому. Зрештою, досвід у “Вароші” знадобився мені, коли за кілька місяців після стажування я повернувся на Закарпаття, щоб написати репортаж про русинський рух. По-перше, я вже був тут не зовсім турист-новачок, а по-друге, вже мав добрих знайомих на місці.

Також інші матеріали від наших стажерів:

Назарій Заноз

січень 2018

Альона Вишницька

січень 2018

Віра Курико


червень 2017

Микита Богданов

травень 2017

Анна Дорожко

липень 2016

Ангеліна Ломакіна

листопад 2016


Ірина Савченко

листапад 2016

Іванна Павлюк

травень 2015

Володимир Волощук

серпень 2015

Varosh


Фото: Карл Смутко та з мережі

25 #