Академічний живописний магнетизм Василя Когутича важко забути, якщо ви хоча б раз заглиблювалися поглядом у його роботи. Митець нової генерації закарпатської школи живопису, педагог. Працює у різних техніках і жанрах.
Акварельні твори пронизані тайною. В них – велич мегаполісу і щемливий смуток знайомих вуличок рідного Ужгорода. Майстерно працює зі світлом і тінями, ставить важливі акценти, залишаючи глядачеві недосказаність.
Сильний портретист, що вміє вловити характер і психологічний стан.
Майстер фігуративного графічного живопису, роботи якого здобували перші місця на престижних всеукраїнських конкурсах. Автор персональних виставок в Україні і закордоном.
Когутича хочеться вивчати і розгадувати. Мистецькі критики наперебій пророкують йому перспективне майбутнє та визнання. А поки – знайомимося ближче з художником і насолоджуємося красою, що з’являється з-під його пензля.
До речі, не полінуйтеся і зазирніть до Закарпатського музею народної архітектури та побуту. До 13 червня 2019 року там проходить персональна виставка Василя Когутича. Натхнення і естетичне задоволення вам гарантовано.
Я родом із села Ракошино Мукачівського району. Вчився в мукачіській дитячій художній школі ім. М.Мункачі, Ужгородському коледжі мистецтв імені А.Ерделі, а далі – Закарпатському художньому інституті. Спеціальність – художній метал, але рисунком захоплювався з дитинства. Усі зошити були змальовані фантастикою, роботами і трансформерами. Можливо, звідти ця любов до прямих ліній, форм, площин, що перейшли у міські мотиви.
Здібність до малювання помітила моя бабуся. Вона і наполягла на тому, щоб я пішов здобувати художню освіту. До речі, вона кузена народного художника Україні, мого земляка з Ракошина, Володимира Микити.
Усі питають про шрам на обличчі. На жаль, не можу розповісти якоїсь романтичної героїчної історії про нього. Це слід від звичайної юнацької хлопчачої бійки на дискотеці, під час якої в мене полетіла пляшка. Але я вже звик до цього шраму, він не заважає мені жити, навпаки – додає якоїсь серйозності і графічності образу. Без нього я би вже не був собою.
Я не вважаю себе ні представником молодих художників, ні старших – якось посередині, сам по собі. Дуже домашній, не люблю тусівок, шумних людних місць. Весь вільний час проводжу з сім’єю і донькою.
Не маю кумирів. З художників не виділяю когось одного, стараюся вловити якийсь певний момент у кожній роботі, беру гаму, або фрагмент, не прив’язуючись до прізвища. Так формую себе. В юності натхнення для графіки брав у Мікеланджело – намагався вхопити його лінію, передати пластику. Але потім відірвався і від цього.
Не женуся за нагородами, але приємно було, коли на 5 курсі інституту зайняв перше місце з академічного рисунку на конкурсі, в якому змагалися 4 вузи. Дивне відчуття, коли з чотирьох найсильніших студентів України обирають тебе.
Стараюся робити легкі роботи. Часто експериментую. А от коли готуюся до якогось конкурсу чи знакової виставки, тоді викладаюся на повну, щоб довести твір до кінця і показати свої найсильніші сторони. Здається, мені вдається подати фігуру, людський образ. Тут головне – вхопити, показати правильно напрямок. Щоб це, в першу чергу, була професійна академічна робота.
Моя художня трансформація плавно перетікала з портретів і оголених фігур до комбінації багатофігурних композицій. Потім поглинули міські пейзажі і графічні роботи, виконані на полотні. Багато хто асоціює мене з міськими пейзажами, але я би на цьому не зосереджувався.
Вперше місто захотілося писати, коли побачив дві роботи Скакандія із зображенням Будапешта. Захотілося теж спробувати. І я почав шукати мотиви, освітлення вулиць, об’єктів, щоб люди впізнавали місця, але при цьому вони залишалися загадковими. Завжди залишаю історичний натяк. Мій сучасний Ужгород схожий на старовинний. Люблю історію. Подобаються історичні фільми, епоха 40-х, а ще 17-18 століття, – вони яскравіші, емоційніші.
В акварелі почуваюся зручно. Вона прозора, не перекривається шарами і вимагає дисципліни. Я сам такий – люблю, щоб всюди було чисто, правильно і порядок. Цього вимагаю і від своїх учнів.
Улюблена робота – портрет дружини в капелюсі. Портрет більше передає емоції. Насправді на папері можна робити геніальні речі, хоча акварель у нас чомусь некомерційна, недооцінена. Усі хочуть олію, акрил. Європа у цьому плані більше просунулася. Там більше її цінують. Акварель не модна, але вона для обраних.
Спонтанних робіт не буває. Заздалегідь готую себе до певної теми. Твір починається з ескізу, етюду. Подобаються місця чи ракурси, які можна цікаво подати. Не подобається набережна, бо там багато зелені. Я чомусь зелень не люблю. Мені цікавіше показати красу в некрасивому або понурому. Люблю ранок за його м’яке освітлення, тіні. Ранок – це моя слабкість. В обід магія зникає, а ввечері світло вже втомлене. Люблю осінь за її сумну меланхолію.
Мені хочеться і цікаво рухатися далі, відкривати нові задуми. Я не знаю, у що трансформуюся згодом. Внутрішня зміна відбувається з кожною роботою. Манери готової ще не маю, шукаю себе. Буває таке, що якийсь момент у випадковій роботі, може повернути тебе у зовсім несподіваний бік. І це дуже цікава пригода.
Володимир Микита, живописець, народний художник України
Вася – мій родак, бо його бабуся – це моя двоюрідна сестра. З дитинства я слідкую за його творчістю. Він різноманітний у творчих пошуках. Він дуже талановитий майстер по металу, найкращим був студентом, а потім став живописцем і графіком. Лише радуватися можна за нього. Кожна робота – дуже творча. З ледь помітного моменту він творить цілий художній образ. Це дуже талановита душа. І я думаю, попереду нас чекає ще багато сюрпризів від нього.
Борис Кузьма, графік, народний художник України
Позитивний художник і позитивна людина, яка йде цілеспрямованим шляхом. Бог багатьом дає талант, але не всі його можуть реалізувати. Василь якраз із тих, кому це вдалося. Він рухається поступово, без стрімких злетів, але впевнено. Мислячий художник. Ніколи не копіює об’єкти, а завжди щось змінює, доповнює, узагальнює, і цим створює своє середовище, візію. Я в ньому бачу потенційного авторитетного художника, який з кожним роком тільки набирає силу і знаходить себе.
Олена Кондратюк, художниця, заслужена художниця України
Василь – це нове покоління художників. І ми дуже раді, що з’являються такі потужні заявки. Наскільки він потужний в малюнку, настільки ніжний, легкий, делікатний в акварелі. Це дві сторони його творчості. Третя сторона – його олійний живопис, який також йому дуже добре вдається. Точний як портретист. На свої молоді роки має особисту творчу манеру і показує високий професіоналізм.
Василь Вовчок, живописець, педагог
Маємо сильного художника-аквареліста і педагога. Класний рисувальщик, це в роботах відчувається. Він старається лаконічно висловлюватися. Не промальовує всі деталі, але ті, що є, – ідеальні, на своєму місці. Відчувається композиційна сила. Він яскраво передає характер місця. Легкість в роботах тягне за собою величезний труд. У нього величезний потенціал, це однозначно.
