Подорожі

Весняний Будапешт Інги Деяк: як незабутньо провести один день в столиці Угорщини

1 Березня 2020 775

Моя френдеса, яка п’ятнадцять років тому переїхала в Копенгаген, написала нещодавно у фейсбук допис про те, чому вона любить жити в столиці Данії попри складний данський клімат і найвищі у світі податки.


П’ятнадцять років — досвід чималий, йому сповна можна довіряти, до того ж під її дописом знайшлося чимало коментарів людей, котрі мають від Данії цілком схожі враження. Вони підтвердили, що це безпечна, спокійна і комфортна для життя країна, населення якої почувається захищеним практично у всіх сферах життя.

Ясна річ, під дописом одразу ж знайшлися читачі, які стверджували геть протилежне: «Я ніколи тут не стикалася з усіма тими хорошими речами, про які ви розповіли», — написала одна. «Це дуже неприємна для іноземців країна, нікому би її не радила для переїзду», — зауважила друга. «Не працюють тут закони, не брешіть», — безапеляційно додала третя.

Я справді дуже поспівчувала авторці, бо останнім часом регулярно слухаю подібне про свої будапештські нариси. Тому, власне кажучи, тут про це зараз і розповідаю.

В історії з дописом моєї френдеси так сталося, що данський досвід певної кількості читачок напротивагу авторці вийшов паскудним, тому Данія для них — країна, у якій жити неприємно. Водночас для самої авторки та інших читачів Данія — інша. У кожного, друзі мої, — своя власна Данія. Як і своя Франція, Португалія, Україна, чи своя власна Угорщина. Тому, що б ми не розповідали хорошого про будь-яке місце, однаково знайдеться хтось, у кого склалася про це місце зовсім інша думка, і її майже неможливо змінити в процесі суперечки. Поганий досвід, набутий на власній шкірі, не піддається чужим хорошим словам, його можна спростувати тільки новим досвідом.

Минулого травня я полетіла в Пізу і вона мені страшенно не сподобалася. Фігня ця ваша Піза, — думала собі я. – За пів години можна обходити все місто і потім вмерти від нудьги. Тож я зраділа, що забронювала апартаменти тільки на одну ніч, сіла наступного ранку в потяг і за годину вже була у Флоренції.

Якби мені не довелося в Пізу повернутися ще раз, бігме, решту життя я так би й прожила з думкою, що це мале італійське містечко одного селфі для Інста.

На щастя, під час другого мого приїзду Піза приставила до мене чудового місцевого провідника, італійця Оскара, а той подарував мені зовсім іншу Пізу. Його місто не стало більшим за площею, але в ньому раптом знайшлася не тільки вежа, а й крихітні площі, найстаріший в Італії кінотеатр, найкрутіший італійський університет, древні фрески на кладовищі, пізанський шоколад з лавандою, перцем і сіллю, навіть чорні трюфелі: «Бо якби ти приїхала восени, bella signora, то ми би поїхали в Сан-Мініято шукати білі трюфелі. Але в цей час у Тоскану їдуть за чорними, пояснюю тобі fondamenti per negati». Фондаменті пер негаті італійською означає «основи для чайників».


Словом, Оскарову Пізу разом з усіма фондаменті пер негаті я полюбила усім серцем і маю намір поїхати туди ще. І не раз, бо там на мене чекають не тільки білі трюфелі, а й берег моря, пізанський суп з дванадцятьма видами риби та обіцяний мені доїзд у сусідню Лукку, де колись придворним священником Карла Бурбонського довгі роки служив український закарпатський мовознавець, фольклорист та історик Михайло Лучкай.

Для чого я, власне, це все розповіла. Не дозволяйте поганим досвідам визначати вашу думку, а разом з нею ваше життя. Ні чужим, ні тим більше своїм власним поганим досвідам. Давайте собі і навколишньому світу нові шанси, зміщайте фокус. Бо, перефразуючи Канта, одного разу в калюжі можна побачити бруд, а іншого разу — зненацька зірки, ніхто з нас від зірок не зачарований назавжди. Але як ми їх побачимо, якщо не дамо тій калюжі більше жодного шансу? Словом, «Мойша, купи ще один квиток».

А тепер коротко про Будапешт напередодні весни.

У нас зима майже закінчилася, тому в тренді — кольори, квіти, сецесія та вино. І бажано саме в такому порядку.

Кольори й квіти

Девід, мій вірний товариш у пошуках цікавих міських будапештських локацій, нещодавно звернув мою увагу на Smúz Café, розташоване поруч з будівлею Парламенту, та їхні кольорові оксамитові лате.

Звісно ж, зелене лате з японського чаю macha та жовтогаряче лате з куркумою в Будапешт першим привіз Starbucks. Але Smúz Café пішло далі, і цієї зими, крім традиційних #matchalatte й #kurkumalatte, саме завдяки їм в угорській столиці модно пити #redvelvetlatte #bluevelvetlatte #multicoulorlatte.

Я їх пишу тегами, тому що модно не просто пити, а ще потім публікувати фото в Інстаграм.

Сам заклад Smúz Café має дуже цікавий формат: він є унікальним поєднанням кав’ярні, квіткової крамниці та винного бару, у якому після першого здивування зненацька розумієш, що такі речі чудово можуть працювати разом.
Smuz2

Всі свої гастрономічні пропозиції Smúz Café робить кольоровими і декорує живими квітами.


Сецесія

Після кольорової кави є сенс прогулятися до площі Свободи, бо поруч з нею на Honvéd u.3 в історичному будинку Bedő-ház нещодавно відкрився чудовий приватний музей «Угорський Дім сецесії» (Magyar Szecesszió Háza).

Це шістсот квадратних метрів прекрасного австро-угорського модерну — меблі, порцеляна, картини, характерна орнаментика, типова колористика, мозаїки та усілякі рослинні мотиви.

Власник, мистецтвознавець і підприємець Тіводор Вод розповідає, що почав збирати колекцію з дитинства і наразі на музей вже витратив понад сто мільйонів форинтів, з яких жодного філлира державних коштів. Каже, що музей ніколи не зможе заробити стільки, щоб ті гроші йому повернулися, але це не має жодного значення, бо колекції існують для душі.

Якщо ви родом із Західної України, вам сюди треба обов’язково: будьте певні, знайдете тут знайомі предмети інтер’єру з прабабусиної вітальні, спальні чи кухні. У музеї є кафе, де серед цих чудових меблів можна з’їсти тістечко і щось випити.

Трохи про свободу і скандальний пам’ятник

Проходячи через площу Свободи, привітайтеся з Рональдом Рейганом, який рішуче прямує руйнувати радянську імперію зла. Останню вочевидь тут уособлює пам’ятник радянським солдатам, розташований майже поруч з Рейганом.

Чому його все ще не демонтували й не перенесли в парк Memento, у якому угорці зберігають усі пам’ятники своєї комуністичної епохи, невідомо.

Екскурсійні плітки кажуть, що без цього пам’ятника американському президенту на цій площі дещо бракуватиме цілісності та мети. І хоч він у Будапешті ніколи не бував, все одно дуже шанований в Угорщині за вклад у звільнення Східної Європи від комунізму.

Площа, до слова, містить, крім радянського та американського символів, ще й досить скандальний пам’ятник жертвам нацизму, встановлений у 2014-му з ініціативи уряду Віктора Орбана: статуя архангела Гавриїла, що зображає постраждалу Угорщину, на якого нападає агресивний орел, символ нацистської Німеччини.


Пам’ятник нагадує про події 1944 року, коли німецькі війська окупували територію Угорщини, попри те що вона була союзником Німеччини у Другій світовій війні.

Сама ідея такого пам’ятника викликала страшне обурення в угорських істориків та єврейської громади ще в процесі публічних обговорень, оскільки перекладала відповідальність Угорщини у цій війні на окупантів.

Та його однаково встановили, до того ж потай уночі. Наступного дня (то була неділя) на площі зібрався величезний натовп будапештців, який закидав меморіал яйцями та пакетами з кефіром, за що був розігнаний поліцією. Пам’ятник до сьогоднішнього дня не відкритий офіційно, зате поруч з ним угорці щодня запалюють свічки і не втомлюються розповідати перехожим про те, що перекручування власної історії — це велика шкода для майбутнього.

І капуркове вино Kéknyelű

Дорогою від площі Свободи до Базиліки потріть черево Товстому поліцаю (щоб схуднути до літа), прогуляйтеся Алеєю угорських виноробів і, зрештою, зайдіть у винний бар DiVino на келих kéknyelű.

Divino

Цей бар цікавий тим, що в ньому можна скуштувати вина майже з усіх двадцяти двох винних регіонів Угорщини, однак kéknyelű – вино особливе не тільки за угорськими мірками, а й за загальноєвропейськими.

Це старовинний угорський сорт винограду, який через складнощі з опиленням (тільки жіночі суцвіття) має дуже низьку врожайність. Навіть у давні часи з нього виробляли зовсім малу кількість ексклюзивного вина — витонченого і аристократичного.

Угорці називають його «úri szöllő» – панський виноград. До слова, в Італії цей угорський сорт називають piccoleto bianco, піколіт.

Divino1

У часи комуністичного режиму kéknyelű зовсім зник, зараз його відновлюють на одному єдиному винограднику площею 30 га, у винному регіоні Бодачонь на Балатоні. Найкраще, звісно, його пити саме там, але в Будапешті теж гарно, особливо з видом на Базиліку.

Divino3

Гарного вам, уже весняного Будапешта!


Інга Деяк, спеціально для Varosh

Авторка є колишньою ужгородкою, українсько-угорським перекладачем, авторкою україномовного блогу про Будапешт «Будапешт: канікули для душі»

*** Цей матеріал опубліковано, як авторська колонка, відтак редакція Varosh може не розділяти погляди та думки, які автор висловив у даній публікації.

29 #
# Будапешт # Орбан # Рейган # Туризм