СПЕЦПРОЕКТ

Успішні приклади локального бізнесу на Закарпатті, які популяризують регіон далеко за його межами

Про тих, хто мислить не тільки категоріями прибутку

en

Наша історія про інвестиційне диво на Закарпатті та бурхлива реакція на неї наших читачів надихнула нас розповідати більше про бізнес, який розвиває регіон та привертає до нього позитивну увагу.

Ми сіли в редакції за стіл і почали від руки записувати ці приклади, вголос перелічуючи.

– Закарпаття – це вино. Скільки б не критикували «Чизай» та «Котнар», але їхні вина регулярно визнають найкращими винами України. Їх експортують до США та Угорщини. З усієї України та з-за кордону приїздять туристи на винні фестивалі Закарпаття саме заради того, аби продегустувати вина місцевих приватних виноробів як то Івана Урсти, Карла Шоша, Василя Паука, Олександра Ковача, Василя Анталовського та багатьох інших, які також вже стали брендами.

IKEA – це, звісно, круто, але найкращі вироби з дерева, особливо домашні меблі – це обов’язково із Закарпаття. Якщо у вас є вдома якісні стільці, стіл чи ліжко з бука або дуба, то перевірте, чи часом це не «Клен», або «Pavlyk», що взагалі є унікальним прикладом локального сімейного бізнесу.

– Закарпатський коньяк чи то під однойменною назвою, чи то під назвою «Тиса» чи «Ужгородський». На жаль, вже обвалився дах башти Невицького замку, який зображується на етикетці напою та став частиною популярного бренду, а з 2026 року всі коньяки в Україні мають перейменуватися на бренді, але в пам’яті багатьох найкращий коньяк асоціюватиметься саме з Закарпаттям.

Це лише частина з думок, які озвучувалися в редакції під час імпровізованого мозкового штурму на цю тему. У підсумку ми зібрали 3 десятка локальних брендів Закарпаття, які мають відчутну соціальну складову.

Кожен з цих прикладів заслуговує окремої публікації, бо, як правило, за кожним з брендів стоїть унікальна захоплююча історія, при чому конкретних людей. Часто авантюристів. Обов’язково романтиків. Переважно, людей з цінностями та принципами.


У цьому матеріалі ми розповімо вам про 3 таких приклади, і почнемо з нашого друга та, мабуть, найкращого шоколатьє України Валентина Штефаня.

Кондитер з великим серцем

Ззовні справа кондитера виглядає дуже аристократично та вишукано. Саме так виглядає і Валентин за працею. Та мало хто здогадується, скільки зусиль та праці ховається за кондитерським брендом Shtefanyo Valentin & Valentina.

Його заснували двійнята – брат та сестра. Валентин спершу працював піцейолою, а тоді вирішив спробувати себе в кондитерстві, і в нього вийшло. У 2008-ому вони разом з сестрою Валентиною представляли Україну на першому Mondial des arts sucres, що є фактичним чемпіонатом світу з кондитерського мистецтва. Це було перше визнання.

165

Та якщо Валентина перебралася до Франції, Валентин вирішив реалізовувати себе саме в Україні. Більше того, саме на Закарпатті.

– У мене нема цілі створити промислове виробництво солодощів, десертів чи тортів, хоча я міг би це зробити і, мабуть, заробляти дуже великі гроші. Однак маю інше уявлення про мою професію та її місію. Звичайно, я хочу, щоб про мої вироби знали у всьому світі, саме тому й створив іменний бренд. Але разом з тим, моя ціль – аби всі, хто хоче скуштувати цукерки, макаруни чи тістечка від Штефаньо, їхали саме на Закарпаття, до Ужгорода. На цій філософії будуються всі мої кондитерські, виробництво, рецептура, – пояснив нам Валентин Штефаньо.

Саме тому він вигадав торт «Ужгород», який щороку б’є всі рекорди продажів серед туристів. Валентин також створив льодяники у вигляді герба Ужгорода, цукерки «Карпатський кругляк» присвячений деревообробній тематиці та «Метеорит Княгиня» присвячені падінню найбільшого у Європі метеориту, що сталося на Закарпатті у 1866 році.

А ще Валентин регулярно організовує благодійні акції: разом з дітьми з особливими потребами чи з малозабезпечених сімей створює кондитерські скульптури. За це Валентина запросив до себе на майстер-клас відомий французький кондитер Крістоф Міхалак.


З любов’ю з Нижнього Селища: французький досвід сироваріння з закарпатською душею

– З «Селиською сироварнею» ми майже однолітки. Її заснували як проект у 1994 році. Тоді мій батько Петро Пригара разом зі своїми новими друзями із європейського кооперативу Лонго Май (Longo Maї – міжнародний сільськогосподарський кооператив, заснований у Франції в 1973 році***) думали про те, який проект зможе змінити Хустецьку долину. І затіяли справу, в успіх якої тоді майже ніхто не вірив: почали вчитися мистецтву сироваріння і будувати сироварню, – розповіла Varosh Інна Пригара, професійна сироварка, яка вже 4-й рік разом з батьком створює легендарні сири.

У колективі також є 9 найманих працівників, які працюючи на сироварні почали дружити сім’ями, проводити разом вихідні і підтримувати один одного.

Seliska

З самого початку сироварня планувалась, як проект, що зможе створити економічний поштовх у депресивному регіоні та залучити велику кількість людей, додає Інна, зауважуючи, що з огляду на це їхній проект з моменту задуму має певну філософію роботи:

– Ми співпрацюємо тільки із дрібними виробниками молока, і у жодному разі не співпрацюємо із великими фермерами. Зараз молоко на сироварню постачають 120-150 сімей щодня! Це ускладнює нам роботу, але робить її такою цікавою. Для сировара важливо, щоб молоко було свіже, від здорової тварини, яка не вживає антибіотики, і без домішок. На наше щастя, більшість населення у нашому регіоні утримує корів породи «бура карпатська» і практикує вільний випас на полях із дикоростучими травами. Це і дає нам можливість формувати унікальні та цікаві смаки сиру. Насправді, маючи якісне молоко, сировар може зробити незліченну кількість сирів.

Зараз важко собі уявити, що колись сир «Селиський» хтось не хотів купувати через специфічний смак та аромат, але так було насправді:

– Мої найстрашніші спогади дитинства пов’язані із тим, що ми терли Селиський на стружку, пакували у великі мішки і продавали на свиноферму за декілька гривень кілограм, щоб могти розрахуватись із селянами за молоко, – пригадує Інна.


У 2002 році «Селиська сироварня» офіційно відкрилась тільки із 1 видом сиру – напівтвердим «Селиським», десь за рік було запущено у виробництво м’який сир «Хуст», ще за рік твердий «Нарцис Карпат». І тільки минулого року додали четвертий – «Менчул», який став результатом стажувань Інни у Франції на козячій фермі та сироварні закритого циклу Ferme Taterre в регіоні Прованс-Альпи-Лазурний берег, та на коров’ячій фермі та сироварні Ferme de La Jarjatte, що в регіоні Рона Альпи.

– Усі назви сиру ми прив’язали до місцевості, щоб дивлячись на етикетку, людина одразу знала, де саме його виготовляють, – наголошує Інна. – Сиру ми не експортуємо. Ми є антиглобалістами, і виступаємо проти експорту такої продукції, як наша. Нам абсолютно не цікаво, чи їстимуть Селиський сир в Угорщині, Німеччині чи Японії, і скільки на цьому можна заробити. І спілкуючись із іншими дрібними виробниками закликаємо робити те ж саме, не зациклюватися на ідеї короткочасних фантастичних прибутків від експорту. Водночас, ми вважаємо і прагнемо, щоб за нашим сиром люди приїздили з усього світу саме на Закарпаття, саме на Хустщину.

Сьогодні так і відбувається: сирний маршрут на Хустщину є одним з найпопулярніших туристичних маршрутів Закарпаття, який приваблює гостей як з України, так і з-за кордону.

– Крім виробництва сиру ми працюємо ще у двох сферах: освітній і соціальній. Через екскурсії, які проводяться на сироварні, ми знайомимо відвідувачів із мистецтвом сироваріння і смаком натуральної їжі. А щодо соціальної сфери, то це проект «Традиційна Бринза Хустщини». Ми переконали місцевих вівчарів об’єднатися з  нами у Асоціацію вівчарів Хустщини, разом виготовляти та продавати бринзу, популяризувати вівчарство як професію, – розповідає Інна.

Братство Кочутів: ювеліри, які планують захопити всесвіт

Юрій, Роман та Ігор Кочути почали виготовляти прикраси багато років тому – ще навчаючись у школі. Хлопці зізнаються, що тоді то були вироби дуже сумнівної якості та незрозумілої форми. Навряд вони могли в той час уявити, що їхні прикраси будуть неймовірно популярні серед українських селебріті, їх презентуватимуть в рамках Українського балу у Відні, а вони матимуть іменний бутік у столиці Австрії.

 Ми почали виготовляти прикраси ще у школі. Це і не можна було назвати біжутерією. Це були дуже грубі і вузькоспрямовані прикраси. Потім був період, коли ми припинили цим займатися. В університеті знову почали – вже на кращому рівні, – розповів Varosh Юрій, згадуючи, як все починалося. – Перший етап – це було незрозуміло що, але подібне до прикрас. Другий етап – виготовлення деяких колечок та кулончиків з міді та латуні. А також перші спроби запропонувати це людям. І третій етап – це вже робота зі сріблом та камінням.

Kochut Jewelry Наш орієнтир

– Найсильніший поштовх, під впливом якого ми працюємо й зараз, зробив Рома. Він першим взявся за ювелірну справу. Потім зацікавився Юра. Рома давав йому якусь невеличку роботу. А потім мені, вже згодом, Рома давав якісь дрібні завдання, – додає Ігор.


– Загалом ми завжди виготовляли щось руками – з самого дитинства. Був час, коли активно займалися реконструкцією. Робили обладунки, кольчуги. Мене до ювелірної справи, власне, це і привело. Я робив кольчуги і поступово йшов до зменшення елементів – для того, щоб колечка, з яких вона складається ставали все меншими і меншими. Тоді тато сказав мені, що шкода стільки дрібної роботи – треба б спробувати робити зі срібла. Тоді ми уявлення не мали, де навіть його взяти. Наш сусід якось познайомив мене з одним ювеліром. Він навчив мене не багато, але дещо розповів. Я зрозумів головні принципи роботи. Згодом в інтернеті познайомився ще з одним майстром. Сьогодні це вже мій друг, – розповів Юрій.

Ювелірний бренд хлопці створили в 2013-ому, а віднедавна брати взялися також за дерево, і роблять фантастичної краси меблі. Більше того, рік тому відкрили шоурум у Києві. Ось як виходить: на Закарпатті, а саме в Ужгороді, – майстерня та команда, а у столицях Австрії та України – бутики. Непогано. Культурна дипломатія Закарпаття в дії;)

P 01

***

Окрім згаданих історій локального бізнесу, який популяризує Закарпаття, обов’язково також мають бути соки «Коник», які зараз ви можете побачити на полицях супермакетів по всій країні, а їх виробляють у селі Сторожниця, що під Ужгородом. А також Закарпатська палиночка, пиво «Ципа», яке варять у Квасах на Рахівщині, численні бренди закарпатських мінеральних вод, леквар та інші еко-продукти від «Пан Еко» з села Ботар, що на Виноградівщині, фермерське господарство «Бараново» та багато інших. Про них – у наших наступних публікаціях.

Довідка: Кооператив Лонго Май засновано у Франції, 1973 року. Це міжнародний, сільськогосподарський та ремісничий кооператив альтернативного, волелюбного та антикапіталістичного спрямування. Спільнота нараховує біля 300 осіб. Члени кооперативів займаються виробництвом та продажем сільськогосподарстких продуктів (фрукти, овочі, ягоди, мед, сир, шерстяний одяг, фруктові і овочеві консерви, вино, натуральна косметика та засоби гігієни і тд). Лонго Май створив декілька ЗМІ: вільне радіо Zinzine, незалежна інформ агенція (АІМ), газета Європейського Громадянського Форуму “Артішель”. Кооператив видає книги. А також знімає навчальні фільми у темі сільського господарства

 


Цей матеріал представлений ГО «Інститут Центральноєвропейської Стратегії» за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Його створення стало можливим завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID). Зміст продукції є винятковою відповідальністю ГО «Інститут Центральноєвропейської Стратегії» та не обов’язково відображає погляди USAID або уряду США. Забороняється відтворення та використання будь-якої частини цієї продукції у будь-якому форматі, включаючи графічний, електронний, копіювання чи використання в будь-який інший спосіб без відповідного посилання на оригінальне джерело.

1559804758 660x255

Росана Тужанська

Фото Валентина Штефаньо – Карл Смутко, фото сироварні – Максим Голубчиков, фото виробів Kochut – від братів Кочутів


en

236 #
# брати кочути # валентин штефаньо # закарпатські бренди # закарпатські виробники # закарпаття # локальні бренди # селиська сироварня