“Понаїхали”: як баршеф Олексій Пуртов та власниця кантрі-клубу Анастасія Арьє змінюють Закарпаття

Закарпаття часто звучить у контексті мультикультурності та багатонаціональності. Проте не менш колоритним і самобутнім його роблять люди, які переїздять сюди жити з інших українських міст. Вони створюють тут важливі міські проєкти, формують довкола себе спільноти. А ще започатковують амбіційний креативний бізнес, який піднімає туристичну привабливість регіону, дає додаткові робочі місця і показує нову перспективу професійного і творчого розвитку краю.

Безумовно, Ужгород та Закарпаття загалом – неймовірно багаті на своїх місцевих талановитих мешканців, тут є сильні спільноти та лідери, які їх організовують. Та подеколи ці локальні колаборації або й вектор галузі творять люди з інших міст. Вони приїздять зі своїм світоглядом, проникаються тутешньою культурою, звичаями, темпом життя, дещо пізнають у порівнянні, багато напрямків та ніш бачать під іншим кутом. Відтак нерідко саме приїжджі свіжим поглядом помічають у різних сферах те, чого з певних причин не розгледіли місцеві.

Ці люди творять креативні проєкти, втілюють сміливі ідеї у бізнесі, формують нові рішення для розвитку області. Тож додають Ужгороду і Закарпаттю новизни у різних нішах, цілісності, багатогранності, сучасності і гнучкості. Водночас ці люди також змінюються, розкривають себе у новому ракурсі.

До цього матеріалу ми запросили Олексія Пуртова та Анастасію Арьє. З переїздом наші герої змінили уявлення про власну діяльність і життя загалом, підвищили свою професійність, знайшли себе по-новому. Вони стрімко розвивають локальну індустрію гостинності і роблять закарпатський продукт кращим та унікальнішим.

Як віртуозний бартендер з Дніпра Олексій Пуртов перевтілив культуру коктейлів в Ужгороді, додав їй нового звучання. Як Анастасія Арьє з Києва збудувала серед гір один із найкрасивіших кантрі-клубів в Україні, а також написала про цей досвід книгу.

Далі – дві історії.

Віртуозний бартендер Олексій Пуртов: З чистого аркушу до власної справи

Олексій Пуртов показав нову коктейльну культуру в Ужгороді. Він із однодумцями якісно розвиває цю нішу. Енергія його бару – безумовно активна хвиля у сфері гостинності Ужгорода і Закарпаття загалом, що також пропагує регіон у великих містах України. Хлопець зізнається, що приїхав сюди без нічого. Саме тут він почав із чистого аркушу, фактично без ресурсів, зате повноцінно розкрив себе, продовжує рухатися уперед. І розкриває та розвиває регіон у гастрономічно-туристичному векторі.

Олексій народився у Запоріжжі, мешкав у Криму, Дніпрі, майже завжди працював у ресторанній індустрії, у концептуальних закладах великих міст, займався гастрономічним бізнесом. До Закарпаття мешкав із родиною у Дніпрі, однак події на сході спонукали переїхати. Завітали на кілька місяців і залишилися. І життя заграло по-новому!

«У Дніпрі ми з другом достатньо серйозно розвинули сервіс доставки продуктів харчування до ресторанів. Коли почалася війна, наша справа опинилися під загрозою, адже імпортна продукція мала прив’язку до курсу долара. Я вийшов із цього бізнесу з думкою, а що робити далі. Тоді я вже два роки не працював за баром… Був стан спустошення. У нас із дружиною народилася перша дитина. Дніпро перетворилося у нестабільне, неспокійне місто».

В Ужгороді мешкає товариш Олексія  Олександр Сливканич, який допоміг облаштуватися. Коли Олексій усвідомив, що таки залишається в Ужгороді, то першу роботу отримав від Сашка – почав працювати бариста в Eat me cafe. Водночас хлопець розвинув власну маленьку справу – постачав спеції у міські заклади. Згодом познайомився із приїжджими з Донбасу, один із них – шеф-кухар Олег Горбачов – запросив у команду комплексу “Деренівська Купіль” неподалік Ужгорода. Згодом стартував наступний проєкт – “Кухня. Гастрономічний бутік”. У цих кафе та ресторанах, які є кращими у своїх нішах, Олексій додав грамотного сервісу і свіжості у барній індустрії. Нова інтерпретація коктейлів, акцент на закарпатському продукті, нестандартні експерименти, авторський візуал. Хлопець демонструє: бар – це культура правильного споживання і справді мистецтво відпочинку.

Відкрити власний бізнес в улюбленій сфері життя

Далі бартендер познайомився із ужгородцем Олександром Полуденним, який запросив його створити кілька коктейлів, допомогти з організацією бару на сезонній терасі YeahNot. Зрештою, Олексій залишився тут працювати. І відтоді YeahNot/Єнот – немов ікона “барного” туризму – з його лимонадами, мілкшейками і міцними напоями. А згодом хлопці масштабувалися, стали партнерами і спільно з Віктором Жулканичем відкрили YeahNot Bar&Kitchen для роботи протягом усього року. Тож Ужгород побачив нову соковитішу барну концепцію. У місті ця сфера трансформувалася в певну концептуальну ідеологію – йдеться про грамотну культуру відпочинку на барі і дегустування нових смакових поєднань.

Так, Ужгород безумовно надихнув Олексія. Він відновив свої практичні навички, здобув нові знання на барних подіях у великих містах України, тут дійшов до власної і саме улюбленої справи – став ресторатором. Було дещо складно стартувати у новому середовищі, але якраз це і мотивувало.

«Я ніколи не боявся нічого нового. Навпаки – слід намагатися бачити можливості – це правильне мислення. Тепер усе динамічно розвивається – і якщо не осягати нові можливості, можна швидко залишитися позаду. Водночас вважаю, що любов до справи, бажання відкрити для людей щось нове – це певна квінтесенція ведення бізнесу. Тому мені абсолютно не було важко починати з нуля. Можливо, траплялися технічні труднощі, адже не все легко давалося… Тому важливо було зібрати волю в кулак, аби втілювати щось нове».

Справа, яка популяризуватиме Закарпаття

Насправді, коктейльна культура може допомогти Закарпаттю розвивати гастрономічно-туристичний імідж. Як кава, вино, коньяк. Турист поступово пізнає, що в Ужгороді знаються на якісній, модерній барній естетиці та гостинності.

«Я хочу, аби “Єнот” став відомим на всю Україну. Для цього треба працювати у напрямку медійності. Раніше я доволі часто брав участь у барних конкурсах – це один зі способів досягнути медійності. Другий напрямок для популяризації – гестбартендерінг – запрошення бартендерів, бренд-амбасадорів з інших міст. За пів року ми влаштували шість таких зустрічей.
Я хочу, аби через наш проєкт дізналися про Закарпаття. На барних подіях у Києві, Львові я усвідомлюю, що там дуже мало знають про регіон. Багато постачальників сюди просто фізично ще не доїхали. А я їм кажу, хлопці, ви втрачаєте такий ринок насправді, вам треба сюди йти».

Справа, що доводить: на Закарпатті можна зробити себе

Олексій з партнерами продовжує будувати справу, є безліч планів. За весь час перебування в Ужгороді у нього жодного разу не виникло бажання поїхати. Тут народився син, дружина Світлана успішно розвиває свій персональний бренд – займається SMM. А приклад Пуртова свідчить: на Закарпатті можна зробити себе, втілити сміливі плани, відкрити власну справу і насолоджуватися. Хлопець переконаний, тут можна достойно заробляти, і не треба їхати за кордон, залишати свою родину.

«Гроші – це результат твоєї роботи, її наслідок. Неважливо, де ти перебуваєш, якщо ти спрямовуєш свою енергію у правильному руслі, то в тебе з’являться гроші. Я переконаний, що серед людей, які їдуть на будівництва, поля, одиниці привозять ті гроші, на які вони розраховували. А так це просто процес: поїхав—заробив—витратив. А для чого тоді залишати родину, друзів? Коли я приїхав сюди – у мене не було грошей. Проте я мав певні знання, досвід і знайшов нішу, у якій їх втілити».

І про світогляд

Насправді, все поступово вдається завдяки комунікації, дружбі, єднанню. Олексій знайшов тут своїх людей, з якими на одній хвилі. Професія баршефа – публічна, за стійкою завжди зав’язуються нові знайомства. Хлопець жартує, що люди вітаються у місті, він почувається абсолютно своїм. А ще Олексій отримав тут безліч нових друзів. Безліч! Відтак і світогляд суттєво змінився.

«Звісно, я змінився тут. Можливо, став більш спокійним, розсудливим. Я усвідомив, що щастя не залежить від того, де ти живеш. А ще мені здається, що чим більше місто, тим менше щастя у людей, вони там більш самотні. В Ужгороді ж у мене дуже багато друзів, дуже».

Досвід Олексія про те, що на Закарпатті реально себе реалізувати. Аби були бажання, знання, досвід і активна наполеглива робота.

Анастасія Арьє: Я прагнула створити місце, де втомлені містом люди могли би сповільнитися, відпочити, побути наодинці з природою, тишею та красою

Анастасія з родиною створила самобутнє місце, що завжди наповнене туристами. Локацію, яка стала ще однією вагомою мотивацією неодмінно завітати на Закарпаття. І повернутися ще! Йдеться про кантрі-клуб NATRAVE – неймовірний готель на перетині сіл Пилипець та Ізки на Міжгірщині, в обіймах гір. Такий скандинавський, хюґе, світлий і просторий. До речі, ми вже розповідали про нього тут.

Задля цієї справи довелося змінити все. Проміняти комфортний Київ на природу. Усталену роботу – на власну справу – абсолютно нову і з відповідальністю за все і всіх. Довелося продати нерухомість, взяти чималу позику і згодом певний час працювати тільки на повернення боргів. Настя освоїла нові знання і навички: з ведення готельно-ресторанного бізнесу, дизайну, маркетингу. Був період, коли дівчина з мамою практично все робили самотужки: готували, обслуговували гостей, займалися всіма організаційними процесами.

І як чудово, що вони витримали випробування і розвивають NATRAVE. Господині вкладають емоції, креатив, душу. А кантрі-клуб NATRAVE і вдячні гості відповідають їм навзаєм. А ще Анастасія написала про свій досвід книгу “З асфальту на траву”.

Анастасія планувала тут постійно мешкати, однак життя повернуло її з маленькою донькою до Києва. Вона веде справи готелю на відстані, проте часто приїздить, адже це і робота, і місце сили.

Досвід нашої героїні доводить: інколи варто все відпустити і все кардинально змінити. Її історія надихає створювати на Закарпатті нестандартні туристичні об’єкти. NATRAVE ніколи не пустує, вабить українців із великих міст ближче познайомитися із регіоном.

Наполеглива важка праця – секрет NATRAVE

Усе почалося у 2008 році, коли Анастасіїна мама придбала земельну ділянку неподалік Пилипця та побудувала там три невеликі котеджі. Тоді жінка не встигла завершити через кризу та нестачу грошей. У цій справі наступила пауза на кілька років. Анастасія із чоловіком Євгеном народили доньку, обоє хотіли для малечі босоноге дитинство на природі. Водночас Євген був близьким до емоційного виснаження на роботі, Анастасія відчувала втому від Києва. Була навіть думка податися в Азію на перезавантаження. І одного дня чоловік запропонував поїхати піднімати Карпати і врешті втілити давню ідею кантрі-клубу.

«У нас було бажання створити щось своє, що мало би сенс для нас обох і для інших людей. Хотілося разом працювати, бути командою. Мріяли подарувати доньці босоноге дитинство».

Анастасія не приховує, що було складно, виснажливо, дорого. Нікого не знаєш, витрачаєш час на пошуки всіх і всього. Засновники привезли три бригади для ремонтних робіт: із Кривого Рогу, Львова, Тернополя. Згодом виникли труднощі з формуванням персоналу для роботи в готелі, тому родина практично все робила самотужки. І так тривало півтора року, без вихідних. Надалі довкола проєкту зібралася надійна команда однодумців, які люблять його, вірять у нього, щодня викладаються сповна.

Поступово і дуже природно в NATRAVE вибудувався свій імідж: сюди приїздять з регіону та з усіх куточків України. За цим усім – колосальна і невпинна праця на результат.

«Втілення гарної ідеї і щоденна кропітка праця – будують імідж, бренд, вмикають “сарафанне радіо”. Немає ніякого секрету, треба просто добре робити те, за що взявся. І за цим “просто” – багато зусиль, грошей, втоми та інколи відчаю».

Творити красу у красі природи

Анастасія Арьє втілила сміливу ідею на Закарпатті, адже створила готель немов із Pinterest, такий інстаграмний. Невеличкий, проте безмежно душевний, зі щирим сервісом, безліччю деталей, які неодмінно запам’ятовуються. Безумовно, такий об’єкт виділяється у готельно-ресторанній сфері в усій Україні. Це ще один крок у розвитку індустрії гостинності, яка надихає відпочивати саме в нашій країні.

«Природа регіону багато років притягує людей з України та інших країн, але, на відміну від 90-х, вони вже десь побували і щось побачили. Знають, як може бути, знають, що таке комфорт, і вже не хочуть жити в хаті з хазяйкою та ділити одну ванну з іншими гостями. Люди хочуть почуватися гостями, а не гаманцями, тож правильний шлях, як на мене, – розвивати гостинну сферу та з повагою ставитися до туристів, бути більш гнучкими».

NATRAVE – ковток свіжого повітря на Міжгірщині. На думку Анастасії, було би чудово, аби в околицях були кінотеатр, бібліотека з сучасною літературою і журналами, затишне творче кафе. А ще дуже потрібні освітні простори.

«Було би класно, аби з’явилися освітні проєкти, лекторії, які розширюють світогляд, вчать формувати власну думку та аргументовано відстоювати її, стимулюють в людині творчість, жагу до знань, прагнення жити більш усвідомлено та піклуватися про свій край».

Серце для двох – для Закарпаття і Києва

Обставини повернули Анастасію із донькою назад до Києва. Проте дівчата часто приїздять в гори. Для справи це дуже корисно, адже постійна зміна антуражу та кола спілкування сприяє свіжості поглядів на бізнес. У мегаполісі можна почерпнути чимало концепцій від творчого оточення, а згодом гармонійно впровадити їх у Карпатах.

«Ми планували втілити свою ідею і подивитися, що з неї вийде. Не йшлося про “назавжди”. До того ж, так вийшло, що за рік після переїзду ми з чоловіком розійшлися, він повернувся до Києва. Я залишилася працювати та гоїти рани, і минулої осені полишила гори. Я була згодна жити в селі разом із родиною, але цей план не спрацював. Тепер мешкаю на відрізку Київ – Карпати, і дуже щаслива, що можу поєднати ці два протилежні, але дуже дорогі мені місця. Я дописую ці рядки, маючи квиток на потяг, який вже зовсім скоро дозволить мені потрапити до мого власного місця сили та краси».

NATRAVE вабить чимдуж зібратися у гори, аби комфортно і настроєво провести відпустку. Так, навіть не вихідні, а відпустку, адже довкола вдосталь карпатських атракцій.

«На Закарпатті я дихаю свіжим повітрям на повні груди та слухаю тишу. Це те, заради чого у 2017-му я залишила Київ і переїхала на Закарпаття. Прагнула створити місце, де втомлені містом люди могли би сповільнитися, відпочити, побути наодинці з природою, тишею та красою. Тішуся, що кантрі-клуб став саме таким місцем».

Досвід Анастасії про те, що Закарпаття відкрите до сміливих ідей. Гори гостинно зустрічають і приймають, а люди поступово створюють тут самобутні острівки для відпочинку, єднання з природою і ближчим знайомством із найзахіднішою Україною.

Евеліна Гурницька, Varosh

Фото: Карл Смутко та з особистих архівів героїв

Проєкт «Donbas Media Forum та міжрегіональне співробітництво для виробництва якісного контенту для Сходу України» впроваджується за підтримки Медійної програми в Україні, яка фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується міжнародною організацією Internews.