Валентина Штефаньо знають на Закарпатті більш ніж добре, в Україні – це ім’я також на слуху протягом останніх кількох років. Вдалося цього досягти за 10 років існування бренду «Shtefanyo V&V». Але, гадаємо, що не багато шанувальників солодощів, які готує Валентин знають, що усе почалося значно раніше.
Вже у 6 класі Валентин пройшов навчання в училищі та отримав третій розряд кондитера і тоді усвідомив, що робитиме у житті. 20 років тому він зустрів свою дружину Вікторію. Разом пара відкрила піцерію, до якої за неймовірно смачною піцою та добрим обслуговуванням, гості приїздили та приходили через усе місто.
Вже там Валентин почав подавати десерти, планувати навчання та роботу в кондитерській. Потім був Париж, самоусвідомлення та становлення професіонала, повернення додому, робота на ім’я, створення бренду. Під час кожного з цих етапів поряд була дружина, з якою Валентин працює і сьогодні.
Ми розпитали у пари про роботу разом, виховання дітей та спробували зрозуміти їхній формат балансу між роботою та родиною.
– Разом ви 20 років, а скільки з них є партнерами й у бізнесі?
Валентин: Так, разом ми вже 20 років, а одружені – 13. Що ж до роботи, то думаю, відлік можна починати з 2001 року. Ми відкрили власну піцерію: я робив піцу, Вікторія – готувала каву та працювала з гостями.
Вікторія: У нас було досить багато столиків у залі, але я справлялася одна. Ми обоє тоді були універсальними працівниками. Це все було ще до одруження.
Валентин: Весілля було років через 5 після відкриття піцерії, тому спільна справа нас не роз’єднала, а навпаки зробила ще більшими однодумцями та справжньою парою.
– Що спонукало відкрити піцерію?
Валентин: Я завжди хотів мати власну справу. І так склалися зорі, що це стала саме піцерія. Хоча я вже тоді розумів, що це проміжковий етап до того, чого я прагну насправді. Заклад пропрацював 3 роки. Потім я відчув, що готовий перейти до кондитерської справи та повноцінно в ній розкритися.
Вікторія: Варто сказати, що Валентин ще в піцерії почав робити тістечка та торти на замовлення. А інший момент – ми робили настільки якісну та смачну піцу, що до нас на ринок Краснодонців з інших районів міста приходили люди саме за піцою та якісним обслуговуванням.
Ми жили цією справою. За що би Валентин не брався, він це завжди робить якісно та з душею і люди це дуже добре відчувають. Це було і тоді в піцерії, і сьогодні у наших кондитерських.
– Чому через 3 роки ви закрили заклад?
Валентин: Я отримав хорошу пропозицію з іншого закладу, в якому у мене була б змога більше працювати з кондитерськими виробами, мати просторіше приміщення та варіанти для роботи. Це був 2004 рік. Тоді ж я почав часто їздити у Францію до сестри, працювати з нею поруч, відвідувати конкурси та різні події.
– Валіку, коли ти зрозумів, що саме кондитерська справа – це твоє покликання? В піцерії чи в Парижі?
Валентин: Ох, це було дуже швидко. Ще в 6 класі мама запропонувала мені піти на курси кондитерської справи у наше 5 училище. Вона бачила, що я весь час крутився біля неї на кухні, щось допомагав, ліпив, готував. Це були 90-ті роки, гроші знецінилися і я пам’ятаю як сьогодні, що мама зняла з книжки останні 600 рублів, і заплатила за курси. Півроку я навчався і вже в 6 класі у мене був третій розряд кондитера. Вже тоді я знав, що робитиму в житті.
– Після повернення в Ужгород з Парижу ти почав працювати над власним брендом?
Валентин: У 2009 році я зареєстрував торгову марку «Shtefanyo V&V» і почав працювати як приватний підприємець. З того часу і Вікторія більше заглибилася в справу. Мені дуже потрібна була її допомога.
Вікторія: Валентин став виробником кондитерських виробів. Їх потрібно було у щось пакувати, якось їх презентувати гостям. Я сказала йому, що мені цікаво було б цим займатися. Так я вступила на навчання до нашого художнього інституту. Я малювала все життя і думала, що стану художницею. Але напевно у шкільні роки, коли потрібно було обрати фах, мені не вистачило наполегливості, яка вже у дорослому віці була. І звісно, розуміння, для чого тобі це все і що ти з цим будеш робити в житті. Так моєю дипломною роботою в інституті стало пакування для кондитерського бренду «Shtefanyo V&V».
Насправді це дуже зручно, коли ти можеш зробити візуальні рішення для власного бренду самостійно, бо не потрібно пояснювати комусь що це має бути, як, для кого.
– Як ви сьогодні розподіляєте обов’язки?
Валентин: По-різному. Насправді я зараз ще вчуся бути підприємцем та керівником бізнесу. Що ж до керівних ролей – то за мною адміністративна робота: банки, бухгалтер, закупи. Ну, і звісно, цех: нові тістечка, меню, тестування та увесь виробничий процес. Вікторія відповідає за розвиток та злагоджену роботу в наших бутиках – працівники, збори, налагодження роботи, маркетинг, організаційні момент, документи. А також – дизайн.
– Валентине, тобі одразу сподобався дизайн, який зробила для твоїх виробів Вікторія?
Валентин: Так, мені подобається наш дизайн, кольори. Він справжній, наш, від щирого серця. Мені взагалі здається, що дуже добре, коли справою займається родина, бо самотужки робити щось важко. Має бути підтримка, порада, навіть конфлікт. Але розумний. Той, з якого є рішення, яке робить справу кращою.
Вікторія: Ми з Валентином доповнюємо одне одного, хоча в нас абсолютно різні характери. Я спокійна та мовчазна, Валентин – активний та експресивний.
Звичайно, що у кожної родини є непрості моменти і буде не чесно вдавати, що все завжди просто. Не буває ідеальних людей та сімей. Але якщо є повага, підтримка та розуміння, що сім’я – це найголовніше, то з будь-якої ситуації можна вийти достойно, на позитиві та так, що залишаться задоволеними всі.
Валентин: Я багато працюю і не завжди є можливість приділяти достатньо часу родині. Але я дуже вдячний, що дружина мене розуміє та підтримує.
Вікторія: Коли чоловік зайнятий увесь час роботою – це непросто. Але я знаю родини, в яких працює лише жінка, а чоловік лежить цілими днями на дивані. І така перспектива не може подобатись. Я поважаю Валентина за його наполегливість та цілеспрямованість. Він не впадає у відчай, коли складно. Навіть зараз під час карантину йому вдалося вибудувати усі процеси таким чином, аби ми не просто не закрилися, а змогли втримати рівновагу та працювати далі.
– Вдома про роботу говорите?
Вікторія: Звичайно! Ми живемо роботою, тому і вдома про неї говоримо. Це наша сім’я.
Валентин: Наша робота протікає як гармонійна частина нашого життя разом з нашими відносинами. Вже навіть наша 13-річна донька Ванесса приходить в цех влітку і працює поряд зі мною. Звісно, я не затримую її на повний робочий день, але все ж багато процесів вона вже розуміє. Мені не хочеться, аби вона ставилася до роботи як до тягаря, але прагну, щоб вона розуміла, що якщо ти хочеш досягти чогось у житті, потрібно системно та наполегливо працювати.
Вікторія: І їй це справді подобається. Діти – це наше майбутнє, тому я сподіваюся, що вони продовжать нашу справу.
– Як діти ставляться до ідеї продовжити справу батьків?
Валентин: Син ще маленький, йому лише 3 роки. А дочка поки не проти. Але я не наполягатиму ніколи, бо кожна людина має право обирати власну долю та життя, тому якщо діти захочуть займатися чимось іншим, то я лише їх в цьому підтримаю. Важливо, щоб дитина виросла доброю, чесною та освіченою. Все решту – вони зроблять самі. Хоча, звичайно, думка про те, що діти продовжать мою справу, надихає мене, тішить та мотивує працювати.
– Що найбільше вам подобається у роботі разом?
Валентин: Мені дуже подобається, що Віка розуміє мене і що мені не потрібно йти до когось стороннього і пояснювати, чого я хочу. До прикладу, зараз я працюю над лінійкою французької випічки, яку людина зможе зробити сама вдома. Ми їй привеземо все майже готове, все що залишиться, це поставити в духовку. І от підходжу я до дружини і кажу, що треба нове пакування і бачу вже лиш в самому погляді, що це буде довго, бо окрім пакувань ще безліч задач. Але, у той самий час, усвідомлюю, що краще за неї це не зробить ніхто.
Вікторія: Ми робимо спільну справу для блага нашої родини, тому це не може не надихати та не приносити задоволення. Ми команда. Робота доповнює наше життя, а не заважає йому.
Валентин: А ще я люблю, коли ми з Вікою разом щось готуємо вдома. Зазвичай починає дружина, а завершую я. І обожнюю, коли ми збираємося за столом всією родиною. Звісно, вдома я нічого не випікаю, але приємно, що дочка щось пробує робити – знаходить якісь рецепти в інтернеті і експериментує.
– Що б ви порадили парам, які хочуть розпочати спільну справу разом, але вагаються?
Валентин: На мою думку, жінка – найкращий партнер та компаньйон. Тому, якщо йдеться лише про мій досвід, то я б радив не вагатися. Але важливо, аби стосунки були й до бізнесу хорошими, бо інакше є ризик, що спільна справа «виведе» все назовні.
Вікторія: Я підтримую думку Валентина, але у той самий час розумію, що працювати разом непросто, бувають різні ситуації та складні періоди. Але чесніших відносин, ніж між нами, я не можу уявити, до прикладу, зі сторонньою людиною. Тому для мене варіант сімейної справи найприродніший та дуже органічний.
Читайте також:
- Пара в бізнесі: Світлана та Едгар Петі
- Пара в бізнесі: Ганна та Сергій Танчинець
- Пара в бізнесі: Роксолана та Михайло Сливка
- Пара в бізнесі: Олена та Олександр Ціва
Росана Тужанська, Varosh
Фото: Карл Смутко
Матеріал опубліковано в рамках програми Media Emergency Fund, яку реалізує Львівський медіафорум, за фінансової підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів цього матеріалу не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США
