20 років пліч-о-пліч у кожній справі, за яку б не взялися. Едгара та Світлану знають як рестораторів. Хоча вони разом працювали і в туристичній галузі і у фуд-фотографії. Щоправда Едгар більш впізнаваний, бо завжди відповідає за творчу та публічну складову, а дружина – за організаційну та фінансову.
За останні кілька років вони разом відкрили кілька закладів (Grill Dvir, Betyár Grill) та зуміли переконати ужгородців, що шашлик – далеко не найсмачніша страва з м’яса, а американський гриль – не щось недосяжне.
Читайте також наші публікації:
– Коли ви почали працювати разом?
Світлана: Ми познайомилися у 1998 році. Зустрічатися почали у 2000, одружилися у 2004. А от коли все перейшло в роботу важко сказати. (ред. – посміхається)
Едгар: Насправді у нас завжди були спільні проєкти.
Світлана: Кулінарія та ресторанна справа – це не перший бізнес, в якому ми разом.
– Як розподіляли обов’язки?
Едгар: Якось само собою так вийшло, що я завжди відповідав за творчий аспект, а Світлана слідкувала за тим, аби ця творчість була направлена у правильне русло і аби через неї ми не опинилися на вулиці. (ред. – сміється)
Світлана: За мною – організаційні та фінансові моменти.
– Едгаре, у цій творчій складовій ви категоричні? Все лише за вами?
Едгар: Ні, я прислухаюся часто і до порад дружини, бо вважаю, що в неї добрий смак. Але останнє слово залишаю все ж за собою.
– Коли ви відчули, що пора трохи пригальмувати з фотографією для того, аби сповна зануритися в кулінарію та ресторанну справу?
Едгар: Коли я почав займатися кулінарією, то відразу зрозумів, що треба обирати, бо і одна, і друга справа забирають багато часу, а для того, аби робити щось якісно, треба себе цьому присвятити. Я обрав для себе – смачненьке. Тим більше, що хороші фотографи в Ужгороді є.
– Коли та як усе почалося?
Едгар: Почалося все роки три тому. Спочатку ми працювали як команда на фестивалях, а минулоріч відкрили пробну точку в Боздоському парку. Той продукт, який я роблю, для Ужгорода не є звичним, тому нам потрібно було спробувати як люди його сприйматимуть. Тим більше, що по всьому світу це відкрита кухня, тому ми вирішили зупинитися на парку.
– За цей час вам вдалося відкрити кілька закладів.
Едгар: Так, хоч ми в цьому й новачки і ніхто нас за руку не водив і не казав як треба правильно робити. Але так усі наші помилки особисті. Ми на них дуже швидко вчимося, бо немає часу, аби розтягувати «задоволення» від поразок.
Світлана: За цей час було у нас відкрито 4 заклади. Один з них закрито. Є багато аспектів, які потрібно врахувати, але є якісь речі, які важко передбачити. Звісно, ми мали і певні втрати, але ми завжди оптимістично налаштовані.
Проєкти запускаємо швидко, плануємо, прораховуємо, вирішуємо. Бізнес-планів поки не пишемо. В наших теперішніх умовах їх скласти – надзавдання для кожного підприємця. Тепер більше працює інтуїція.
– Для мене було великим відкриттям, коли я дізналася, що Едгар вчився на медичному. Ким ви працювали до ресторанів?
Едгар: В моїй родині жодного лікаря, але я з дитинства марив цією професією. Добре вчився в ліцеї, легко вступив, а на другому курсі зрозумів, що все не так як я уявляв і що наша медицина трохи відрізняється від картинки з фільмів. Але зате досі пам’ятаю латину та хімію. Після того як пішов з вишу були роки підприємництва, навіть працював за кордоном.
Світлана: Коли ми познайомилися Едгар займався продажем ковбас. Потім був керівником нафтобази. Згодом ми мали невеличку туристичну справу і лише потім настав період фотографії.
Едгар: Спершу було весільне фото, дитячі садочки і все на світі. Але я розумію, що це все етапи, які потрібно було пройти. Коли на Закарпатті фотограф може собі дозволити не знімати весілля, то це вже дуже добре. У великих містах це не так проблемно, а в маленьких – важко з іншого вижити.
– А коли починали фотографувати, то яким саме фотографом себе бачили – фуд?
Едгар: Ні, я хотів бути саме весільним фотографом. Їжа в кадрі з’явилася випадково. Якось в один з ужгородських ресторанів мене запросили зняти меню. Я погодився, а коли йшов додому, то була лиш одна думка – як я це зроблю, якщо поняття не маю, що та як робити з їжею в кадрі. Але потім спокійно переглянув усі навчальні матеріали, які можна було знайти, підготувався, взяв усе необхідне обладнання і дуже добре провів зйомку. Тоді це було справді круто. Хоча потім я їздив на майстер-клас до одного популярного фуд-фотографа, після якого зрозумів, що робив усе з точністю навпаки до правильного. (ред. – посміхається) Але замовник залишився задоволеним.
Загалом фуд-фото я займався близько 3 років. Спочатку з цим було досить важко, бо ти проходив два етапи: перший – це пояснити ресторатору, що йому потрібна ця зйомка, а другий – сказати, що йому тепер з цими фото робити. Це вже не кажу про моменти з «А чому так дорого? Це ж лиш фото».
Світлана: Справді, це ж так просто прийти і розкласти обладнання на 5-6 тисяч доларів. А кожні 1,5-2 роки його треба оновлювати.
– Фуд-фото підштовхнуло до кулінарії?
Едгар: Ой, ні! Я з кулінарією все життя. Ще в шкільні роки у всіх походах відповідав за шашлики. Вдома так само – коли приходили гості, то всі м’ясні страви були за мною. З дитинства завжди крутився на кухні біля мами і бабусі, мені було цікаво допомагати. Навіть спалив кухню один раз. (ред. – посміхається)
А щодо переходу у професійну сферу, то все почалося з ідеї створити блог. Ми з Сашком Маріашем надумали знімати відео: я готую, він – фільмує. Мене завжди дратувало, що по телебаченню, коли йдеться про Закарпаття, то це або мужчина з трембітою, або паводок. Тому мені хотілося показати нашу область через призму куховаріння. Так ми почали знімати прості ролики без начиток та рецептів, але так, аби людина могла за цим відео приготувати страву зі мною самостійно. Ми готували бограч-гуляш та цігань-печене. За добу отримали 10 тисяч переглядів без жодної реклами – ми були в захваті. Я створив сторінку Betyar Grill, ми с Сашком розписали план, що коли та як будемо знімати. Хоча, звісно, це виявилося проблематичним, бо часу завжди бракувало.
До відкриття закладу мотивували читачі, мені постійно приходили повідомлення з питаннями про те, де знаходиться наш заклад, аби скуштувати те, що ми показуємо на відео. А потім нас запросили на фестиваль в Їглаву, аби ми представили кухню Закарпаття. Ми поїхали разом з друзями, які нам допомагали готувати. Тоді ми справді спричинили на фесті фурор. Було дві черги – одна за пивом, а друга – до нас. Там ми подумали, що можливо варто почати нову історію.
Світлана: Ми поїздили фестивалями і добре знаємо, яка це важка фізична і психологічна робота. Тим паче для нас, бо ми переймаємося за кожну деталь. При тому, що завжди намагаємося давати інші страви – не лише бограч і шашлик. Багато людей і не знають про існування тих страв, які ми подавали – різні левеші, голаслий, страпачки з пьоркьолтом. Були туристи, які до нас ходили на сніданок, обід та вечерю, аби все перепробувати.
– Світлано, ви не лише за бухгалтерію відповідаєте, але й на тих самих фестивалях працювали на усіх процесах. Звідки у вас ці знання та вміння?
Світлана: Я комунікабельна людина, люблю спілкуватися, знайомитися. І у той самий час маю організаційні здібності. Тому мені легко знайти спільну мову з колегами та підлеглими. Усі ситуації вирішуються з позитивом для обох сторін. Я не тиран, але все має бути чітко і чесно.
– Чи ділите життя на роботу та особисте?
Едгар: А існує життя після роботи? (ред. – сміється)
Світлана: Це така сфера, в якій важко зробити розподіл, тому ми і вдома говоримо про роботу.
– Чи є сфери або обов’язки одне одного, в які вам не можна втручатися?
Світлана: Так, є, я втручаюся інколи в кулінарію з погляду споживача і Едгара це часом дратує. (ред. – посміхається)
Едгар: Я вважаю, що є речі, які я вмію робити добре і маю принципи як це має бути. Це стосується і клієнтів, які мають власний погляд на страву. Є бачення, є ідея і я працюю над ними.
– Як побудувати сімейну справу і зберегти або ж зміцнити відносини в родині?
Едгар: Я щиро вважаю, що суперечки в сім’ї мають бути. Їх немає лише тоді, коли є цілковита байдужість. На мою думку, якщо в родині все в порядку, то робота навряд може розсварити людей. А от, якщо були проблеми і до бізнесу, то цілком ймовірно.
Світлана: Здорові суперечки без фанатизму абсолютно нормальне явище. Сім’я – це теж партнерство. І я, в першу чергу, зацікавлена у тому, щоб Едгар був успішний і працював у задоволення і на благо нашої родини.
– Ваша справа не з дешевих. Ви й самі кажете, що за вартість одного гриля можна цілий фуд-трак зробити. То як ви наважилися на таке «дороге» підприємництво не маючи попереднього досвіду?
Світлана: Можливо ми просто трохи шалені. Захотіли – і зробили! Гроші – не головне. Вони можуть бути витрачені за будь-яких обставин. І можна «прогадати» на будь-якому іншому бізнесі. Навіть на тому, який спочатку здаватиметься дуже недорогим та безпрограшним.
Едгар: Найважче було навіть не це, а «переламати» в місті олів’єшно-шашличну тему. На щастя, цьогоріч ситуація змінилася. Кожного сезону я роблю тестові шашлик-паті, де є і одні страви, і другі. І в усі попередні роки ребра, шию і все найсмачніше ми везли додому, бо люди надавали перевагу шашлику, а цього року – навпаки. Гості приходили до нас на шашлик-паті і замовляли ребра. (ред. – сміється)
– Ваше родинне меню змінилося після того як ви почали професійно займатися кулінарією?
Едгар: Так, ми майже перестали готувати вдома. (ред. – посміхається)
У кухарів є жарт про те, що, якщо ти жодного разу не їв над кухонним смітником, то ти не справжній кухар. Так от мені здається, що я тільки над баком і їм найчастіше. Бо, на жаль, немає часу «виготовлювати» для себе.
Світлана: Вечір? Ми на роботі. Вихідні? А що це таке? Ми на роботі. Навіть 1 січня ми працюємо. Але це все в кайф.
– А що в роботі приносить вам найбільше задоволення?
Світлана: Я найбільше радію, коли бачу, що все працює так, як потрібно: гості задоволені, офіціанти люб’язні, а на кухні все чітко.
Едгар: А для мене – це, коли мій су-шеф може зробити так само як я. Сподіваюся, що настане день, коли робитимуть і краще.
– Едгаре, яку роль у вашій справі займає навчання? І яке воно: самоосвіта, курси, онлайн, офлайн?
Едгар: Я вільно володію англійською, тому для мене немає жодної проблеми у навчанні за найсучаснішим, що видає світ. Переважно орієнтуюся на американських шефів, бо вони дуже добре працюють з м’ясом та і я готую саме на американських грилях. Чудовий майстер по копченню Аарон Франклін, бренд-шеф Марк Гіл. Тому онлайн майстер-класи таких майстрів відвідую залюбки.
– Чи реально керувати трьома закладами одночасно?
Едгар: Навіть, коли я точно знаю, що в закладі, в якому мене зараз немає, все добре, то все одно хвилююся. Це робота, в якій дуже велику роль грає людський фактор. Але незважаючи на це, ми завжди намагаємося працювати найкраще.
Росана Тужанська, Varosh
Фото: Карл Смутко та з архіву Едгара Петі
Матеріал опубліковано в рамках програми Media Emergency Fund, яку реалізує Львівський медіафорум, за фінансової підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів цього матеріалу не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США