Роман Мирослава Дочинця отримав відзнаку Президента Форуму Видавців
Серед десятків відзначених книжок була і одна закарпатська. Це роман "Криничар" Мирослава Дочинця, який вийшов у видавництві "Карпати". Цю книжку нагородила спеціальною відзнакою сам президент Форуму видавців Олександра Коваль.
До речі, цього року Мирослав Дочинець мав на найбільшому книжковому ямарку в Україні навіть свій окремий стенд, який користувався увагою відвідувачів.
Участь у цьогорічному форумі беруть також два ужгородські видавництва "Карпати" і "Патент" та з десяток закарпатських літераторів.
Олександр Гаврош, для Varosh
Гурт “Гудаки” став претендентом на Шевченківську премію-2024
Гурт “Hudaki Village Band” став претендентом на Шевченківську премію у галузі “Музичне мистецтво”. Про це повідомили на своїй сторінці у Фейсбуці. Гурт на премію з концертною програмою «Музика з серця України» висунула ГО “Молоток”.
Керівник гурту Юрген Крафтнер розповів Varosh, що подалися на премію самі, а ГО “Молоток” — це їхня нижньоселиська організація, в яку всі вони входять і займаються соціальними, благодійними проєктами та допомогою дітям та внутрішньо переміщеним людям.
До програми «Музика з серця України» увійшли пісні з рідного “Гудакам” Нижнього Селища та навколишніх сіл Мараморощини, гірської місцевості південно-західної України на кордоні з Румунією та Угорщиною. У вигляді відео-презентації «Музика з серця України» була оприлюднена на офіційному сайті бібліотеки конгресу США та її офіційному ютуб-каналі, як один з вічних культурних скарбів людства.
— Концерт ми записали в травні цього року на замовлення бібліотеки конгресу, ми виступали в них з концертом, — розповів Юрген Крафтнер. — Думаю, ми єдині з України, представлені там. Ми граємо багато концертів за кордоном і на кожному виступі розповідаємо про війну в Україні і необхідність підтримки. В 2017-018 роках ми багато працювали на просторах України: виступали на телебаченні, їздили з концертами, але тоді не було віддачі і підтримки від широкого глядача з різних причин…
В Україні гурт виступає виключно у випадках, коли є благодійна складова на підтримку ЗСУ, уникаючи співпраці з урядовими організаціями. Податися на Шевченківську премію колектив змотивували друзі.
На отримання премії гурт номінував п’ятьох своїх музикантів: Ковача Віталія (вокал, гітара), Короленко Володимира (вокал, цимбали), Рущака Василя (вокал, барабани, ударні), Сенинець Ольгу (вокал, ютегардон) та Яринич Катерину (вокал).
— Це чиста формальність, — сказав керівник гурту,— хоч нас є 9, але ми подали п’ятьох, це максимальна кількість людей, які можуть подаватися від колективу. Так робить, наприклад, симфонічний оркестр. Серед претендентів ми подали наших дівчат, бо вони гарні, але в разі отримання премії це буде наша колективна нагорода.
Обиратимуть переможців Шевченківської премії у номінаціях: література; літературознавство і мистецтвознавство; публіцистика, журналістика; музичне мистецтво; візуальні мистецтва; кіномистецтво; театральне мистецтво.
Нагадаємо, Шевченківська премія — це державна нагорода, найвища в Україні творча відзнака за вагомий внесок у розвиток культури й мистецтва. Традиційно лауреатів Національної премії імені Тараса Шевченка оголошують 9 березня, у день народження Кобзаря.
Лауреатами Шевченківської премії в різні роки стали закарпатці — композитор Євген Станкович, скульптор Василь Свида та Василь Сідак, вчений Олекса Мишанич, художники Юрій Герц, Володимир Микита та Андрій Бокотей, письменники Іван Чендей, Мирослав Дочинець, Оксана Кішко-Луцишина та Галина Малик, поети Петро Скунць, Дмитро Кремінь та Петро Мідянка.
Varosh,
Фото Аркадія Шиншинова та зі сторінки гурту у Фейсбуці
Не пропускайте цікаве з життя Закарпаття! Читайте більше в наших соцмережах — Facebook, Instagram та Тelegram.
Тіберій Сільваші став лауреатом Шевченківської премії
Сьогодні, 9 березня, оголосили лауреатів Шевченківської премії. Про це йдеться на сайті Президента України.
Закарпатський художник Тіберій Сільваші одержав премію за інсталяцію “Крила”.
Кожен переможець у своїй номінації отримає 397 тисяч гривень.
Varosh Talks. Інтерв’ю – це продовження нашого проєкту міських дискусій Varosh Talks, який ми започаткували понад два роки тому. Утім новий час та умови життя диктують і нові правила – онлайн, зустрічі у вузькому колі, відсутність великих зібрань. Тому ми вирішили створити формат бесід один на один – із важливими людьми на важливі теми.
Наші гості – лідери думок, прогресивні підприємці, історики, стратеги, журналісти, митці, люди, які роблять зміни та створюють навколо себе нові середовища або ж до невпізнаваності трансформують старі.
Гість цього випуску Varosh Talks. Інтерв’ю – Вахтанг Кіпіані, журналіст та головний редактор “Історичної правди”. Він поділився із нами думками про Закарпаття сьогодні та в історії; про вплив “русского мира” на область; стереотипи та міфи, які необхідно руйнувати; локальні бренди, які можуть стати магнітами; про мультикультурність та глобальні асиміляційні процеси.
Varosh Talks. Інтерв’ю ми створюємо у рамках проєкту Re:Open Zakarpattia.
Цей матеріал представлений ГО «Інститут Центральноєвропейської Стратегії» за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Зміст продукції є винятковою відповідальністю ГО «Інститут Центральноєвропейської Стратегії» та не обов’язково відображає погляди USAID або уряду США. Забороняється відтворення та використання будь-якої частини цієї продукції у будь-якому форматі, включаючи графічний, електронний, копіювання чи використання в будь-який інший спосіб без відповідного посилання на оригінальне джерело.
Varosh
Varosh Talks. Інтерв’ю: Гість – Павло Клімкін, ексміністр закордонних справ України
Varosh Talks. Інтерв’ю – це продовження нашого проєкту міських дискусій Varosh Talks, який ми започаткували понад два роки тому. Утім новий час та умови життя диктують і нові правила – онлайн, зустрічі у вузькому колі, відсутність великих зібрань. Тому ми вирішили створити формат бесід один на один – із важливими людьми на важливі теми.
Наші гості – лідери думок, прогресивні підприємці, історики, стратеги, журналісти, митці, люди, які роблять зміни та створюють навколо себе нові середовища або ж до невпізнаваності трансформують старі.
Гість цього випуску Varosh Talks. Інтерв’ю – Павло Клімкін, Міністр закордонних справ України у 2014-2019 роках. Спілкуємося про місце України в Центральній Європі, про повернення України в контекст Центральної та Східної Європи. Йдеться про те, щоби Україна врешті почала розглядатися західними сусідами не як якась буферна зона між Заходом і Росією, не як grey zone, а як повноцінний учасник європейської спільноти. Йдеться про нарощення постійної взаємодії із нашими сусідами – Угорщиною, Польщею, Словаччиною, Румунією, Чехією – аби вони почали дивитися на Україну, як дивляться один на одного. Щоби Україна стала тим пазлом, який довершить єдність Центрально-Східної Європи.
У цьому ключі ми говорили про важливість таких регіонів як Закарпаття, який є українським фронтиром і водночас європейським. Закарпаття – це місце, де Україна зустрічається із Європою, де Україна постійно перетинається із Європою. Важливо, аби Закарпаття було місцем постійних контактів між Україною та Європою – інвестиційних, інфраструктурних, логістичних, культурних.
Varosh Talks. Інтерв’ю ми створюємо у рамках проєкту Re:Open Zakarpattia.
Цей матеріал представлений ГО «Інститут Центральноєвропейської Стратегії» за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Зміст продукції є винятковою відповідальністю ГО «Інститут Центральноєвропейської Стратегії» та не обов’язково відображає погляди USAID або уряду США. Забороняється відтворення та використання будь-якої частини цієї продукції у будь-якому форматі, включаючи графічний, електронний, копіювання чи використання в будь-який інший спосіб без відповідного посилання на оригінальне джерело.
Varosh
Varosh Talks. Інтерв’ю: Гість – Богдан Логвиненко
Varosh Talks. Інтерв’ю – це продовження нашого проєкту міських дискусій Varosh Talks, який ми започаткували понад два роки тому. Утім новий час та умови життя диктують і нові правила – онлайн, зустрічі у вузькому колі, відсутність великих зібрань. Тому ми вирішили створити формат бесід один на один – із важливими людьми на важливі теми.
Наші гості – лідери думок, прогресивні підприємці, історики, стратеги, журналісти, митці, люди, які роблять зміни та створюють навколо себе нові середовища або ж до невпізнаваності трансформують старі.
Гість цього випуску Varosh Talks. Інтерв’ю – Богдан Логвиненко, засновник проєкту Ukraїner. Він провів кілька експедицій і на Закарпатті, тож добре знається на справах області, подекуди, більше, ніж місцеві. У цій розмові спілкуємося про шляхи розвитку Закарпаття; перетворення локальних історій на бренди; про осмислені подорожі регіоном; про наш потенціал.
Цей матеріал представлений ГО «Інститут Центральноєвропейської Стратегії» за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Зміст продукції є винятковою відповідальністю ГО «Інститут Центральноєвропейської Стратегії» та не обов’язково відображає погляди USAID або уряду США. Забороняється відтворення та використання будь-якої частини цієї продукції у будь-якому форматі, включаючи графічний, електронний, копіювання чи використання в будь-який інший спосіб без відповідного посилання на оригінальне джерело.
Varosh
Оксана Луцишина. Перша жінка на Закарпатті – лауреатка Шевченківської премії з літератури
9 березня Комітет Національної премії України імені Тараса Шевченка оголосив переможців конкурсу 2021 року. У номінації “Література” перемогу отримала Оксана Луцишина за роман “Іван і Феба”.
Оксана Луцишина (1974) – письменниця, поетка, викладачка Техаського університету в місті Остін. Народилася в Ужгороді.
Авторка збірок поезії (“Усвідомлена ніч” 1997, “Орфей Великий” 2000, “Я слухаю пісню Америки” 2010, “Вірші Феліцити” 2018, “Persephone Blues”, Boston, Arrowsmith, 2019), збірки оповідань (“Не червоніючи” 2007), романів (“Сонце так рідко заходить” 2007, “Любовне життя” 2015, “Іван і Феба” 2019).
Викладає українську мову і східноєвропейську літературу. Захистила дисертацію по творчості Бруно Шульца і філософії Вальтера Беньяміна.
Ось що написала пані Оксана на своїй фб-сторінці в день оголошення результатів:
«Шановне журі, дорогі друзі, дорогі читачі! Сердечно дякую за все! Закарпаття ще не мало, здається, жінок-лауреаток – з літератури… тому це дуже знаково: ось, нам відкрито і ці двері».
Українські письменниці й письменники відразу відгукнулися на чудову новину.
Лариса Денисенко: «Дякую тобі за сестринство, чутливе ставлення до жінки і жіночих прав, відтворення важливого в твоїх текстах. Читайте цей роман, він вартий вашого часу».
Остап Сливинський: «Такі лавреати, такі імена серед премійованих – це те, що дає надію. Сподіваюся, тепер так буде завжди. Тарас Шевченко заслужив на те, щоб його іменем були вирізнені найкращі з нас».
“Іван і Феба” – роман Оксани Луцишиної, дія якого розгортається в останні роки радянської влади й у перші роки української Незалежності.
Після навчання у Львові та участі у Революції на граніті Іван повертається в рідний Ужгород, де одружується з поеткою Марією, що називає себе Фебою.
Львів та Київ — міста з бурхливим політичним життям, Ужгород натомість вирізняється дещо гротескною атмосферою патріархального сімейного укладу та раннього капіталізму по-українськи. Тут легко обійтися без спецефектів із горору чи трилера: сама реальність повсякденного життя підказує ходи, які за напругою можуть посперечатися з творіннями Кінга або Кустуріци.
До речі, тираж розпроданий, проте можна замовити електронну версію на сайті Видавництва Старого Лева.
У фіналі конкурсу в номінації “Література” були ці автори:
Олена Герасим’юк за книгу Книга поезій”Тюремна пісня”
Оксана Луцишина за роман “Іван і Феба”
Василь Махно за роман “Вічний календар”
Володимир Рафєєнко за роман”Мондегрін (пісні про смерть і любов)”.
Закарпатські письменники – лауреати Шевченківської премії різних років:
Культурний прорив Закарпаття, який ми, можливо, не помічаємо
Пандемія коронавірусу та карантинні обмеження докорінно змінили наше життя – ритм, звички, роботу, плани.
Але окрім великої кількості негативу та серйозних проблем, криза, спричинена COVID-19, дає можливість кожному з нас переосмислити події, явища, цілі.
Усі, хто задіяні у креативних індустріях та сфері культури по всьому світу, зараз мають найбільше часу для таких рефлексій, бо саме ця сфера страждає чи не найбільше.
Ще більше демотивує – невизначеність. Але вона ж також підштовхує до роздумів, аналізу досвіду, напрацювання нових сценарій, плану дій.
Цим сьогодні займаємося зокрема і ми у редакції Varosh, бо також є частиною креативних індустрій, досліджуємо культурні явища і висвітлюємо їх.
Редакційні роздуми на карантині привели нас до питання, а що ж може стати тими точками зростання в культурній сфері Закарпаття, коли епідемія завершиться.
І ось тут найцікавіше: виявилося, що за останні кілька років, у той час, як Закарпаття укарбовувалося в думках багатьох як «проблемний» регіон, відбувалися також процеси, які ми в редакції насмілилися назвати культурним проривом, який не такий помітний на перший погляд.
Це твердження може видатися перебільшенням навіть для місцевих закарпатців, які звикли до компліментарності про Закарпаття. Але ми у Varosh наполягаємо на своєму, бо маємо кілька, на нашу думку, вирішальних аргументів та прикладів. Їх ми пропонуємо розглянути за 3 культурними напрямками, де Закарпаття як регіон за останні роки справді має беззаперечні перемоги. Це кіно, музика, література.
Кіно
Останні 5 років, а надто 2019-й, видалися для Закарпаття ледь не «голівудними». І ось тут вже дилема, що саме, в першу чергу, спадає на думку при такому формулюванні.
Ще 5-7 років тому важко було собі уявити, аби ми вагалися, з чого ж розпочати розділ «кіно» в контексті Закарпаття. Чи зйомок на озері Синевир за участі легендарного «Леона-кілера» Жана Рено, що має стати його прощанням з кінокар’єрою? Чи стрічкою «Межа» про контрабанду на українсько-словацькому кордоні, яка встановила рекорди прокату в Словаччині та отримала відзнаку престижного Міжнародного кінофестивалю в Карлових Варах? Чи фільмом «Мої думки тихі», який був відзначений тим же кінофестивалем у чеському курорті та досі у всіх на слуху?
Гаразд, давайте з останнього. «Мої думки тихі» не просто найсвіжіший фільм, де фігурує Закарпаття чи який знімали на Закарпатті. Це стрічка, більшість подій у якій розгортаються саме в цьому регіоні, а головні герої постають, як корінні закарпатці (дехто з героїв фільму такими і справді є). Є в кадрі і ужгородські сакури, і термальні води Берегівщини. Інакше і не могло бути, бо режисером і сценаристом фільму є ужгородець з мікрорайону «Шахта» Антоніо Лукіч, якому, до слова, 28 років.
Чи не культурний прорив Закарпаття, коли такий фільм відзначають відразу в 4-х номінаціях Національної кінопремії «Золота дзиґа» – за найкращий фільм, за найкращий сценарій, найкраща жіноча головна роль та відкриття року? 3 з 4 відзнак отримав Антоніо Лукіч, який у червні отримав ще й звання «заслужений діяч мистецтв України».
У цій розмові Антоні зізнається, що дуже хотів не просто зафільмувати у стрічці Закарпаття, а й наповнити її колоритом – через діалект, особливі локації. Цієї осені «Мої думки тихі» вийдуть на HBO Europe.
Насправді, вдосталь Закарпаття й у фільмі «Межа», який тільки в день прем’єри влітку 2017-го у кінотеатрах Словаччини переглянуло 16 тисяч людей, а за перший вікенд прокату – 69 тисяч глядачів.
Стрічку також не просто знімали на Закарпатті, а й події в ній відбуваються в тому числі у цьому українському регіоні. А ще – одну з головних ролей у «Межі» зіграла неперевершена актриса з Ужгорода Римма Зюбіна. За 2016-2018 роки Римма отримала низку особистих кіновідзнак, зокрема двічі «Золоту Дзиґу» – за головну роль у фільмі «Гніздо горлиці» та другорядну якраз у фільмі «Межа».
Можливо, вистачило б тільки цих 2-х аргументів, але йдемо далі. Окрім Жана Рено на Закарпатті нещодавно, минулоріч, побувала ще одна кінозірка: сюди приїхав для зйомок у фільмі Ахтема Саітаблаєва «Захар Беркут» Роберт Патрік, в якому всі впізнають досі робота зі сплаву Т-1000, що протистояв Арнольду Шварценеггеру в фільмі «Термінатор 2».
Принагідно радимо переглянути матеріал місцевого кіномана Олексія Уманського про те, які фільми нещодавно знімалися на Закарпатті. Там ви знайдете, що у 2015 році кращим фільмом на іноземній мові за версією оскарівського комітету стала робота Ласло Немеша «Син Саула», де головний герой з… правильно, Ужгорода.
А ще – стрімкий кар’єрний злет актора Закарпатського академічного українського музично-драматичного театру ім. братів Шерегіїв Олександра Мавріца, який раптом був відібраний на головні ролі відразу в кілької знакових українських стрічках, як то «Червоний», «Довбуш», «Іловайськ 2014».
Музика
Якщо в якості аргументів на користь музичного прориву Закарпаття, вас не задовільнить географія останніх виступів симфонічного оркестр Закарпатської обласної філармонії та «Hudaki Village Band» з Нижнього Селища, що на Хустщині, зокрема виступи на одному з найбільших музичних фестів Європи Sziget, або поява майже в один період великої кількості закарпатських етно-гуртів (від Rock-H і Чаламади до Триста8ісім та Vandor), то давайте поговоримо про успіх «Без Обмежень» та Аліни Паш.
У першому випадку – це довгий, справді тернистий шлях рок-гурту з Мукачева до вершини українського шоубізнесу. Уявіть, гурту вже 21 рік, і саме останні 2-3 команда на чолі з київським закарпатцем Сергієм Танчинцем стала одним з найпопулярніших в Україні рок-гуртів.
Звичайно, зараховувати успіх «Без Обмежень» останніх років до культурного прориву Закарпаття можна лише умовно, адже гурт не працює з тематикою регіону та його мультикультурністю, але в гурті ніколи не соромилися свого коріння, промотуючи моду на Закарпаття.
Водночас, Аліна Паш в 2018-ому «вибухнула» на всю Україну та за її межі саме як виконавиця, що транслює закарпатський колорит, діалект, мультикультурність та поліетнічність у сучасних інтерпретаціях.
Окрім численних концертів, творчих колаборацій та участі в соціальних проєктах, за останні 2 роки Аліна встигла виступити, до прикладу, і на економічному форумі в Давосі, і на параді до Дня Незалежності. І ця популярність молодої співачки з села Буштино, що на Тячівщині, – це безсумнівно музичний прорив Закарпаття, навіть якщо вам не подобається хіп-хоп.
Література
Нам не раз доводилося чути від закарпатських письменників, що місцеві мало читають, у всякому разі, їхні книжки. Але ось за межами регіону, закарпатські автори, які переважно й пишуть про Закарпаття, є і популярними, і визнаними.
У цьому ключі можна згадати хоча б той факт, що за останні 10 років відразу 2-є закарпатців отримали Шевченківську премію у номінації «література» – Петро Мідянка та Мирослав Дочинець.
Останнього взагалі часто називають «українським Коельйо», при чому і через стиль, і через популярність окремих його книг, які перевидаються безпрецедентними накладами, як то «Многії Літа. Благії Літа».
Як і постійний автор Varosh та один з найпопулярніших сьогодні українських молодих письменників Андрій Любка, всі вони пишуть, здебільшого, про Закарпаття, відкриваючи та перевідкриваючи його Україні та світу.
Окремої уваги заслуговує Оксана Луцишина, яка входить в умовний топ українських письменниць-феміністок, викладає у США, а її останній роман «Іван і Феба», який вийшов у 2019-ому, – якраз про Ужгород, як розповідає сама авторка, на основі її спогадів про Закарпаття 90-х.
Письменник Банді Шолтес
Про інший контекст 90-х в Ужгороді написав і Лесь Белей в 2014-ому. Несподівані ракурси Закарпаття останні роки відкриває у своїй творчості (якщо враховувати короткі історії в соцмережах, то це ледь не щодня) український угорець Банді Шолтес, який часто підкреслює, що він не закарпатський, а саме ужгородський письменник.
***
Звісно, це далеко не вичерпний перелік імен та історій успіху, про які варто розповісти в контексті Закарпаття за останні роки. До прикладу, творчість закарпатських митців з «Відкритої групи», яка з проєктом «Падаюча тінь «Мрії» на сади Джардіні», представляла минулоріч Україну на Венеційській бієнале, заслуговує серії матеріалів.
Тому ми закликаємо всіх наших читачів доповнювати цей наш огляд.
Водночас, варто наголосити, що (без)умовний культурний прорив Закарпаття, про який ми намагаємося заявити цим матеріалом, – це все ж окремі успіхи окремих людей, а не результат системної політики з розвитку чи популяризації Закарпаття.
Аби перетворити «випадковості» на «закономірності», вочевидь потрібно не тільки, аби закінчилася пандемія та карантин, а й інституційна підтримка, у першу чергу, на рівні якраз Закарпатської області. А ще – потрібні координація та план дій, адже очевидно, що наш регіон має потенціал та амбіції не тільки в кіно, літературі чи в живописі, архітектурі та урбаністиці, аудіовізуальному мистецтві, тощо.
Цей матеріал представлений ГО «Інститут Центральноєвропейської Стратегії» за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Зміст продукції є винятковою відповідальністю ГО «Інститут Центральноєвропейської Стратегії» та не обов’язково відображає погляди USAID або уряду США. Забороняється відтворення та використання будь-якої частини цієї продукції у будь-якому форматі, включаючи графічний, електронний, копіювання чи використання в будь-який інший спосіб без відповідного посилання на оригінальне джерело.
20 людей, які змінюють Закарпаття
Кожного дня ми у Varosh знайомимося з людьми, дізнаємося все про їхнє життя та роботу, намагаємося зрозуміти їхні головні ідеї та мотиви. А потім розповідаємо про них вам.
За понад 6 років роботи ми познайомили вас з кількома сотнями професійних, розумних, талановитих, незвичайних. Кожен з них – робить внесок у розвиток своєї сфери, міста, області та країни.
Ми поставили перед собою амбітну задачу – написати про 100 людей, які змінюють Закарпаття. Почнемо з перших двадцяти, яких ми обрали. Далі – справа за вами, нашими читачами. Ми прочитаємо кожен коментар та зробимо наступні матеріали, перш за все, на основі них.
Перш ніж ви почнете читати, зазначимо, що це аж ніяк не рейтинг та не порівняння. Це просто люди, які добре роблять свою роботу. Настільки добре, що змінюють Закарпаття. Звісно ж, на краще.
Селиська компанія
Петро та Інна Пригари, Орест Дель Соль, Юрген Крефтнер та люди, які об’єдналися навколо них, їхніх ідей та любові до Нижнього Селища – перетворили депресивну місцевість на приклад для наслідування. До того ж не лише для закарпатців, а й для всієї країни. На території села успішно працює «Селиська сироварня», еко-ферма «Зелений гай», равликова ферма, хостел для груп та простір для проведення культурних подій «Шарго Ріго», Міжнародний театральний фестиваль «Птах» та багато інших менших, але не менш важливих ініціатив.
Письменники: Мирослав Дочинець, Петро Мідянка, Андрій Любка
Незабаром ми опублікуємо розлогий матеріал під назвою «Закарпаття літературне», у якому ми спробували розповісти про усіх сучасних закарпатських письменників та поетів – як дитячих, так і дорослих. Але, на нашу думку, найбільше в країні Закарпаття презентують саме Мирослав Дочинець, Петро Мідянка та Андрій Любка. Мирослав Дочинець отримав Національну премію України імені Тараса Шевченка у 2014 році за романи «Криничар. Діяріюш найбагатшого чоловіка Мукачівської домінії» та «Горянин. Води Господніх русел». Петро Мідянка – у 2012 році за збірку поезій «Луйтра в небо». Андрій Любка, можливо теж на черзі.
Колонки Петра Мідянки читайте тут, Андрія Любки тут.
Ліна Дегтярьова та Олег Олашин
Можливо ці імена не надто відомі великій кількості людей, але роботу Ліни та Олега важко переоцінити. Дослідники опікуються модерністськими будівлями Ужгорода та розповідають про важливість їх збереження на локальному, національному та міжнародному рівнях.
На сторінці Uzhhorod Modernism, яку заснували Ліна та Олег кілька років тому, можна знайти цінну інформацію про архітектуру модернізму в Ужгороді, будівлі, архітектурні деталі та міське середовище часів Чехословацької республіки, функціоналізм, неокласицизм, пуризм, ар-деко, рондокубізм, експресіонізм, стрімлайн тощо.
Олег також є автором та засновником видання Transcarpathian Heritage, в якому розповідає про історію Закарпаття та закарпатців.
Олімпійці та спортсмени: Анатолій Герей, Аннамарі Данча (Чундак), Іван Ковбаснюк
На Закарпатті є кілька десятків талановитих спортсменів, які представляють область на світовому рівні. Розкажемо сьогодні про трьох з них.
За сприяння заслуженого тренера України Василя Герея в області створено відому фехтувальну школу, яка увійшла в топ-5 провідних в Україні. Справу брата підхопив Анатолій Герей, а тепер фехтувальну традицію продовжує і племінник – Анатолій Герей-молодший, чемпіон світу та призер чемпіонатів Європи та світу.
Аннамарі – сноубордистка, призерка чемпіонату світу, учасниця трьох Зимових Олімпіад (2010, 2014, 2018). Майстер спорту міжнародного класу зі сноубордингу.
Іван Ковбаснюк з Рахівщини – гірськолижник, член збірної України на Олімпійських іграх 2018 року.
Валентин Штефаньо
Кондитер, який на Закарпатті не потребує додаткових слів перед представленням, а туристи серед «must visit» ставлять його кондитерські, якщо не на перше місце, то точно в першу п’ятірку. Валентин – автор сотні шоколадних бестселерів від однойменного бренду, а також – торту «Ужгород», який став візитівкою міста.
Молоді художники: Руслан Тремба, Віктор Мельничук, Наталія Тарнай, Беата Корн
Вони молоді, але правильніше напевно все ж назвати їх «новою генерацією закарпатських художників». Усіх їх об’єднує свіжість та легкість у творчості. Як у живописі, так і скульптурі чи фотографії. Ось частина тих, за ким стежимо ми та радимо вам. І звісно, це далеко не всі прізвища.
Туризмознавець, професор, викладач, соціолог. Людина, яка закохала в Закарпаття та закарпатське не одну тисячу українців. Федір Шандор – співавтор десятків міських та обласних проектів, якщо роблять нашу область туристично привабливою. Він згуртував крафтових виробників продукції, є співавтором проекту міні-скульптур в Ужгороді, автором та екскурсоводом сотні маршрутів містом та Закарпаттям.
Михайло Ілько – засновник ILKO Gallery в Ужгороді. Місця, яке змінило уявлення про виставки та музичні події та вивело їх на якісно новий рівень. Галерея цьогоріч відзначила шосту річницю з часу відкриття і за ці роки в її стінах пройшло кілька десятків виставок, виступів українських та іноземних виконавців, а також освітніх та презентаційних проектів.
Сам Михайло є, окрім того, художником, працював над проведенням Євробачення 2005 та Євро 2012 в Києві, а також над створенням українського національного шрифту.
Мирослава Каламуняк
Ужгородську швейну фабрику важко уявити без Мирослави Каламуняк. Більше 20 років вона очолює підприємство, створене ще 1946 року для розвитку легкої промисловості на Закарпатті, і за цей час сама стала брендом. Амбітна, цілеспрямована, вольова. Ці якості допомогли зберегли виробництво у період найбільших криз, створити власну торгову марку Parada.
Наразі швейна фабрика залучає молодих дизайнерів, працює на українському та зарубіжному ринках. Зокрема шиє речі для таких брендів як Hugo Boss, Dolce & Gabbana, Marc O’Polo та інших.
Василь та Андрій Рябичі
Василь та Андрій Рябичі керують підприємством «Фішер», що у Мукачеві. Це ексклюзивний представник відомих австрійських брендів Fischer та Lőffler в Україні. Фабрика є однією з найбільших у Європі. Окрім австрійців, продукцію тут, зокрема хокейну, замовляють канадські і американські компанії.
Щорічно на фабриці роблять повне оновлення колекції лиж та ключок, а це 180 моделей спортивно-бігових лиж, 130 моделей гірських і 70 різних модифікацій ключок. Продукція з Мукачева продається у понад 40 країнах світу.
Подружжя Бартошів
Унікальне подружжя. Орендувати замок – скільки у цьому словосполученні романтики, на перший погляд. І скільки титанічних зусиль, аби цей замок зберегти, – на другий. Йосип Бартош робить усе для цього. Сент-Міклош у Чинадієві, що під Мукачевом, за ці роки став справжнім магнітом для туристів, місцевих та для організаторів різних події. До прикладу, виставки флористів з усієї України та фесту середньовічної культури «Срібний Татош».
Його дружина, Тетяна, допомагає у всьому. А поза тим є художницею та мисткинею, яка займається древньою технікою вишкрябування на писанках. Щоправда не традиційних мотивів, а картин відомих художників. Прочитайте про це за посиланням.
Олексій Іванчо та Косино
Олексій Іванчо та створений ним оздоровчо-рекреаціний комплекс «Косино» відомий на всю країну. Сюди щодня приїздять за оздоровленням та цілющою водою сотні гостей. Розташований він серед 200-річного дубового гаю на Берегівщині.
На території комплексу працює сім різних басейнів з термальними та прісними водами, сауни, готель, ресторан. А цьогоріч Олексій Іванчо відкрив також перший на Закарпатті аквапарк.
Геннадій Гутман, Анатолій Полосков, Олександр Мересій – Шато Чизай
Шато Чизай – створює закарпатське вино лише з вирощеного власноруч винограду. У своєму розпорядженні бренд має 272 гектари винограду, розливає 1,3 мільйонів пляшок на рік та має 120 бочок у підвалі. Майстри, які створюють вина, навчалися переважно у Європі, утім завжди намагаються максимально дотримуватися місцевих традицій.
Шато Чизай засноване у 1995-го році на Берегівщині. Засновники компанії кажуть, що це не винзавод, а виноробне містечко, осередок благородного ремесла і рукотворне диво Закарпаття.
Про війну сьогодні говорять мало. Або нічого. І здається, що волонтери вже не так багато роблять як раніше. Але це зовсім не так, бо вони як і багато років тому не спали тижнями та працювали 24/7 задля того, аби забезпечити на передовій військо, яке захищало наше спокійне життя тут, так і сьогодні – кожного дня «на контакті» з військовими, дружинами, батьками, дітьми. Очолила цей рух на Закарпатті Галина Ярцева та згуртувала навколо себе кілька десятків людей, роботу яких важко переоцінити.
Еміл Сокач та хор Кантус
Офіційних 25 років, а фактично ще більше, академічний камерний хор задає тон музичній культурі Ужгорода. З появою колективу місто, область вийшли на інший мистецький рівень. Під звуки “Кантусу” росло нове покоління. З ними професійно ріс і сам хор.
Про музику і людей ми говорили з диригентом, художнім керівником хору, народним артистом України Емілом Сокачем у цій розмові.
Наша файта
Створивши перший закарпатський гумористичний мультфільм, його автори Михайло Карпенко та Павло Мандзич, розповіли країні про Закарпаття більше, ніж часом це може зробити ціла книга. Тут і локальні сюжети, і говір, і стиль життя. У цьому матеріалі ми зібрали 10 найцікавіших фактів про мультик. Першу серію серіалу, який викликав найжвавішу реакцію можна подивитися тут. А кліпи, які створили хлопці для гуртів ТІК і Триставісім за посиланнями.
Олександр Ковач
Олександр Ковач не лише винороб, який робить добре вино вже понад 20 років, але й людина, яка має активну позицію та відстоює її для своєї професії. Він є головою спілки приватних виноградарів та виноробів Закарпаття, організатором фестивалів, популяризатором закарпатського вина в Україні.
Дегустаційна зала «Шардоне», заснована Ковачем, працює в Ужгороді з 2007. Тут представлені виключно місцеві – закарпатські вина, які виробляє сімейна виноробня. Олександр перший відкрив заклад із закарпатськими винами за межами Закарпаття, у Львові.
Валентин Фречка
Закарпатець Валентин Фречка у 17 років став автором технології створення паперу з опалого листя. Еко-проект приніс хлопцю перемоги у багатьох українських та міжнародних конкурсах. Після “золота” на Genius Olympiad 2018 (USA), про нього дізналась вся Україна. Зараз Валентин навчається у Києві в університеті імені Тараса Шевченка і водночас продовжує розвивати та вдосконалювати свій винахід, який отримав назву «RE-leaf». Презентація проекту вже відбулася у кількох країнах Європи.
Тетяна Літераті
Вже близько 4 років відтоді як Тетяна Літераті розпочала проект «Втрачений Ужгород». Закарпатці зачитуються публікаціями журналістки про старовинне місто, його знаменитих і маловідомих особистостей, історії будівель з драмами і щасливими життєвими моментами, що траплялися в них. Легка і невимушена подача, неординарні факти, увага до деталей зробили його популярним. Публікації Тетяни дивовижним чином змушують людей епохи Інтернету зі стрімким ритмом життя і поверхневим сприйняттям інформації читати лонгріди та з нетерпінням очікувати на нову розповідь. Цікаві, без академічного пафосу, дослідження виконують, втім, велику місію – виховують справжній патріотизм, закликають сучасників до збереження історичних пам’яток і традицій, спонукають зупинитися й замислитися над важливими речами у житті.
Тетяна Жовківська-Лемак – той випадок, коли навчають хорошому власним прикладом, без повчань, засуджень та нехтування. Завдяки її наполегливості та вірі у правильність своїх дій, в Ужгороді з’явилася перша в Україні крамниця без використання пластику. Одна – у 2018 році, а друга – кілька місяців тому. Дівчина вже багато років є вегетаріанкою, проводить і організовує у місті різноманітні майстер-класи на цю тему.
Цей матеріал представлений ГО «Інститут Центральноєвропейської Стратегії» за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Його створення стало можливим завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID). Зміст продукції є винятковою відповідальністю ГО «Інститут Центральноєвропейської Стратегії» та не обов’язково відображає погляди USAID або уряду США. Забороняється відтворення та використання будь-якої частини цієї продукції у будь-якому форматі, включаючи графічний, електронний, копіювання чи використання в будь-який інший спосіб без відповідного посилання на оригінальне джерело.
Автор: Росана Тужанська
Міжнародний мистецький пленер “Чорна Гора”
З 9 по 17 вересня 2018 р. у м. Виноградів, урочище Виннички, Закарпатської області, на базі розважально-готельного комплексу «Чорна Гора» буде проходити Міжнародний мистецький пленер з одноіменною назвою «Чорна Гора». У ньому візьмуть участь академіки АМУ, лауреати Національної премії ім. Тараса Шевченка, Народні та Заслужені художники України, мистецтвознавці,письменник і відомі митці різних художніх шкіл України (Закарпатської, Харківської, Львівської, Київської), а також Польщі, Словаччини та Угорщини.
Мета проекту – налагодження зв’язків та обмін досвідом між провідними представниками різних живописних шкіл України, Угорщини, Словаччини та Польщі для реалізації спільних проектів у майбутньому, презентація здобутків українського мистецтва в Україні та світі.
Список учасників: Володимир Микита (Ужгород), Іван Бровді (Мукачево), Віктор Мигович (Ужгород), Тарас Табака (Ужгород), Наталія Сіма-Павлишин (Ужгород), Юрій Боднар (Ужгород), Ольга Кашшай (Ужгород), Олександр Мондич (Мукачево), Олександр Сердюк (Харків), Володимир Носань (Харків), Андрій Чижов (Львів), Мірослав Чаповчак (Михайлівці, Словаччина), Ігор Панчук (Краків, Польща), Каталін Голло (Будапешт, Угорщина), Аліна Храпчинська (Харків), Сергій Гай (Львів), Наталія Заставна (Львів), Валерій Шкарупа (Київ), Мирослав Дочинець (Мукачево), Петро Антип (Горлівка-Київ).
Контактна інформація: Білан Іван Сергійович, т. 098 97 66 817. Ел.адреса lvivartdata@gmail.com. Мигович Віктор Іванович. Ел.адреса migovichv78@gmail.com
Акція “Письменник за прилавком”
1.12 Роман Офіцинський
4.12 Мирослав Дочинець
7.12 Банди Шолтес
14.12 Андрій Любка
15.12 Олександр Гаврош
Форум видавців 2014: “закарпатська програма”
Триватиме "Форум" з 9 до 14 вересня. Серед надзвичайно насиченої цьогорічної програми відбудеться й кілька зустрічей з закарпатськими поетами та письменниками. Тож, ми вирішили скласти своєрідний путівник "закарпатською програмою".
11.09 14:00-14:45 Благодійна акція: "Третій вік: Задоволення від читання". Авторська зустріч з письменником, лауреатом шевченківської премії Мирославом Дочинцем. Модератор Юрій Кучерявий. Львівський драматичний театр ім. Лесі Українки. (вул. Городоцька, 36).
11.09 14:15-15:45 Публічний виступ-дискусія учасників Поетичного туру Meridian Czernowitz. Палац мистецтв → Кав’ярня Meridian Czernowitz (2 поверх Палацу, балкон). Андрій Любка, Катерина Бабкіна, Людмила Херсонська, Ігор Померанцев.
11.09 18:00-18:45 Читання-тандем: Зємовіт Щєрек (Польща) і Лесь Белей. Модератор Андрій Любка. Наукова бібліотека ЛНМУ ім. Данила Галицького (вул. Січових Стрільців, 6).
12.09 11:00-11:45 Говорить Радіо Свобода: 60 років в ефірі. Презентація книги про історію української редакції. Актова зала НУ "Львівська політехніка" (галерея Матейка) (вул. С. Бандери, 12). Ярослав Грицак, Андрій Любка, Віталій Портніков, Ірена Карпа, Інна Кузнецова, Олена Ремовська.
12.09 13:00-13:45 Презентція книги: Юлія Драгун. "Веселіться верховинці!". Стенд Стенд № 443 Палац мистецтв (вул. Коперника, 17). Борис Кушнір, Віктор Браславець, Василь Густі.
12.09 13:00-13:45 Автограф-сесія: Олександр Гаврош. Стенд Стенд №128 Палац мистецтв (вул. Коперника, 17).
12.09 16:45-17:30 Творча зустріч з Андрієм Любкою, Палац мистецтв → Кав’ярня Meridian Czernowitz (2 поверх Палацу, балкон).
12.09 18:00-19:30 Дискусія "Стереотипи про Україну". Зємовіт Щєрек (Польща), Марош Крайняк (Словаччина) і Андрієм Любком (Україна). Модератор Андрій Бондар. Центр міської історії Центральної та Східної Європи (вул. акад. Богомольця, 6).
12.09 18:00-22:00 Літературно-музично-кулінарний вечір спільно з Угорським культурним об’єднанням і Посольством Угорщини, презентації нових перекладів "Торішній сніг" Ґреґора фон Реццорі і "Від порога до порога" Пауля Целяна. Вхід за запрошеннями. Музей Ідей (вул. Валова, 18а). Петро Рихло, Ансамбль "Руснаки".
12.09 20:30-22:45 Проект "ВіршоCROSSING". Дзиґа (вул. Вірменська, 35). Олег Коцарев, Заза Пауалішвілі, Юлія Стахівська, Вано Крюгер, Лаюк Мирослав, Гаджій Оксана, Панасюк Лесик, Богдана Неборак, Михайло Жаржайло.
13.09 10:00-11:45 Автограф-сесія і вільне спілкування з професором Полом Робертом Магочієм (УкраїнаКанада). Палац Потоцьких → Дзеркальна зала (вул. Коперника, 15).
13.09 11:00-11:45 Презентація книги: Василь Кузан. "Все по 14 копійок". Стенд Стенд № 443 Палац мистецтв (вул. Коперника, 17).
13.09 15:00-15:45 Століття авангарду. Книгарня Є (просп. Свободи, 7). Любов Якимчук, Олег Коцарев, Вано Крюгер, Лаюк Мирослав, Панасюк Лесик.
13.09 16:00-17:45 Поетичний марафон 20+. Дзиґа (вул. Вірменська, 35). Василь Карп’юк, Юрій Завадський, Андрій Любка, Григорій Семенчук, Сашко Ушкалов, Анатолій Дністровий, Олег Коцарев, Юлія Стахівська, Богдан-Олег Горобчук, Дмитро Лазуткін, Дишкант Юхим, Іщенко Віктор, Лущиков Євген, Романюк Роман, Панасюк Лесик, Настасія Євдокимова, Микола Леонович, Лаюк Мирослав, Герасим’юк Олена.
13.09 18:00-18:45 Презентація ІІ Альманаху конкурсу художніх репортажів "Самовидець". Книгарня Є (просп. Свободи, 7). Лесь Белей, Світлана Одинець, Володимир Молодій, Ірина Гищук.
13.09 20:00-21:30 Гала-концерт поетичного конкурсу "Dictum". Музей-ресторан «Сало» (просп. Свободи, 6/8). Юрій Завадський, Юрій Матевощук, Григорій Семенчук, Олесь Барліг, Карина Тумаєва, Наталія Дьомова, Богдан Боденчук, Гаджій Оксана, Олексій Чупа, Анна Золотнюк, Грушовська Катерина, Томаш Деяк (Ужгород), Галина Танай, Анна Хромова, Юлія Мусаковська.
8 закарпатських літераторів візьмуть участь у Львівському форумі видавців
Форум видавців у Львові за останні роки став головною подією в літературному житті України, адже це не тільки найбільший книжковий ярмарок, але й сотні презентацій, зустрічей, дискусій. Почесною країною-гостем ювілейного форуму буде Польща.
Цьогоріч у попередній програмі Форуму значиться імена восьми закарпатських літераторів, які візьмуть участь в офіційних заходах. Це Лесь Белей, Олександр Гаврош, Мирослав Дочинець, Василь Кухта, Андрій Любка, Олександр Масляник, Петро Мідянка та Сергій Степа.
Серед численних міжнародних гостей нарешті будуть і словаки. Свою творчість представить письменник Міхал Хабай, а словацький гурт "Longital" розважатиме охочих в останній день форуму. На жаль, Угорщина так і залишається не представленою на найбільшому літературному фестивалі України.
Varosh
Олег Скрипка: Я колекціонер краси
За кілька годин до цього Олег поспілкувався з нами і розповів про гурт ВВ сьогодні, про книги, музику, натхнення, діджейство та про те, як грали на розігріві у гурту Sonic Youth у 1987 році.
У кінці розмови ми подарували Олегу Скрипці книжку "Фіномшаг по-севлюшськи" з кращими закарпатськими рецептами. Виявилося, що співак вже давно хоче ввести у меню власного ресторану банош, і навіть прочитав нам дещо закарпатською.
Про Закарпаття
Зізнаюсь, я вже досить давно не був на Закарпатті. Але років сім тому я приїздив, як турист. Пам’ятаю, що мене тоді вразили гарні дороги. Це було дуже несподівано, бо на решті території України вони ще не з’явилися.
Звісно, у вас прекрасна природа. Наприклад, зараз, дуже гарний період – кінець літа, нема спеки. Багато зелені, квітів.
У вас дуже добрі люди, відкриті, щирі. А також прекрасна архітектура: як у містах гарно, так і в селах. Тут дуже красиво.
Закарпатську мову я добре розумію, сьогодні мені сказали одне дуже цікаве слово, але повторювати його не буду. (ред. – сміється) Загалом же у говорі багато українських слів, тому зрозуміти не складно. Просто треба частіше приїздити і спілкуватися більше.
Що ж до закарпатських страв, то я люблю банош. І угорську кухню добре знаю. Я досить багато Угорщиною їздив і селами, що одразу за Береговом.
Мукачево – дуже гарне місто. Ми приїхали увечері: підсвітка, люди гуляють, відпочивають – справжня Європа. Після перельоту ти не можеш збагнути у якій ти країні. (ред. – посміхається) Я, до речі, великі міста не люблю, бо вони шумні і їхня енергетика чавить. У маленьких містечках все інакше.
Колись, коли я приїздив до ваших купалень, то думав, як же тут гарно, от би лиш сервіс був кращим. Сьогодні ж я здивувався з того, що побачив: і сервіс, і обладнання, і обслуговування – все на вищому рівні. Це зрілість – коли ти можеш показати свої багатства у повному обсязі, розкритися.
Про ВВ
Думаю, що ми з ВВ зараз лише розкриваємося. Коли ми починали у нас технічних можливостей не було жодних. Ми не могли показати і записати пісні так, як нам хотілося. Сьогодні ми це наздоганяємо. Якщо раніше ми мали рвати баяни, то зараз життя більш спокійне та врівноважене і є час займатися тим, чим хочеться.
Наразі ми готуємо альбом. Він вийде вже за місяць і потім плануємо його презентувати по всій країні. Не знаю чи заїдемо до Мукачева, але в Ужгороді точно будемо.
Про натхнення
Мене надихає краса. Я колекціонер краси. Спіймати захід сонця, посмішку, погляд, звук поза музикою – це велике щастя. Усе це хочеться втілити у пісні. Чим більше краси буде навколо нас, тим краще нам буде житися.
Ми звикли скаржитися на негаразди і думаємо, що вони існують окремо від нас і заважають. Насправді, я думаю, що якщо ми почнемо помічати красу, то вона надихатиме нас на такі речі, які робитимуть життя значно кращим. Тоді негаразди зникнуть. Я вірю у це і знаю, що це працює.
Про книги
Нещодавно я прочитав документальну книжку про діда, якого звали Андрій Ворон. Не пам’ятаю чи він був з Прикарпаття чи з Закарпаття. Він пише про своє життя, яке було дуже складним, дає поради, як правильно жити, як з людьми спілкуватися, чим харчуватися. Вона мене дуже вразила. Там настільки красиве письмо, слово – карпатське. (ред. – автор книги "Многії літа. Благії літа" про життя Андрія Ворона, закарпатець Мирослав Дочинець).
Про музику
Музика – це для мене набагато більше, ніж для інших людей. Це те повітря і простір, в якому я живу. Усе наше життя складається з ритмів. Це субстанція, що зрозуміла абсолютно всім. Вона існує і звучить постійно.
Фото з концерту "Мукачево скликає друзів", на якому виступив гурт ВВ та Олег Скрипка, можна переглянути тут і тут.
Спілкувалися Олексій Уманський, Росана Бісьмак, Вєруня Говоруня
Фото: Рома Кайман, відео: Олексій Уманський
Діджей-космополіт Рома Шпак про музику, життя в Дубаї і Таїланді та рідний Львів
– Ти не так давно повернувся з затяжних мандрів до Львова, як він тебе зустрів і що у місті сьогодні відбувається з нічним життям?
– В цьому плані Львів завжди був доволі специфічним. Так історично склалося, що львівська клубна культура тримається не на місцях, а на людях. Там дуже сильна діджейська школа, а от хороших клубів – обмаль. Всі варті уваги івенти організовуються промо-групами, активно прогресують party-бари, саме цей формат наразі жваво розвивається. Мені це імпонує, адже в барах можна грати все, що тобі подобається і не перейматися про те, як це сприйме танцпол – люди пританцьовують ніжкою в такт музиці – і цього достатньо.
– Якийсь час ти пожив у Таїланді, покинувши власну справу у Києві. Як тобі такий досвід?
– Мені було цікаво спостерігати за реакцією друзів на світлини з Таїланду, які я викладав в соцмережах – всі скаржилися, що вони на роботі в офісах, а я – засмаглий в шортах на пляжі. Однак, насправді, зараз кожен може зробити такий крок – просто скласти речі, купити квиток в один бік і пожити іншим життям в іншому світі.
Я завжди мріяв подорожувати, на щастя, мої думки матеріалізуються – як і хотів, я півроку провів в азіатській країні. У моєму випадку це не був класичний дауншифтінг, мені запропонували цікаву роботу у туристичній сфері. Але від музики я також надто далеко не відходив – організовував вечірки в курортному місці Пхукет, де на противагу поширеному стереотипу, окрім секс-туризму є чимало симпатичних місць та хороших клубів. Мені вдалося там пограти, відчуття – надзвичайні, адже заклади розташовані на першій лінії – виходиш з клубу і одразу пляж.
– Життя на курорті – це певною мірою утопія, адже там все не справжнє, а для туристів. Які життєві висновки ти зробив з цієї пригоди?
– Я вкотре переконався, що в житті все стається не випадково. Люди, яких ми зустрічаємо на своєму шляху – теж не просто так. Можна зустріти прекрасних людей, які стануть друзями на все життя будь-де: в Еміратах, у Таїланді, Ужгороді. Головне, правильно думати та впевнено мріяти.
– Таїландом твої мандри не закінчилися, ти зовсім нещодавно повернувся з Еміратів, це був черговий квест для тебе чи ти хотів там залишитися?
– У той момент, коли я зрозумів, що у Таїланді вже все побачив, з’явилася потреба рухатися далі. Це був ніби Казантип, який триває 365 днів на рік, де ти щодня ходиш у шортах та в’єтнамках і пляж завжди поруч. Це неабияк розслабляє, якщо затриматися там надовго – можна випасти з ритму. Все добре, коли в міру. Тож, завдяки черговому збігу обставин я поїхав у Дубаї. Всупереч певним упередженням, Емірати – дуже комфортна та безпечна країна, яка варта того часу, який я в ній провів.
– Не так давно у тебе з’явилося діджейське альтер его Warma, що це за проект?
– Я завжди вважав, що діджей не має асоціюватися з певним стилем, принаймні мені хотілося, щоб я асоціювався просто з хорошою музикою. Тож, я грав дуже різні сети – діп хаус, босанова, техно, брейкс – але не у всіх ситуаціях це виправдано. Відтак, я вирішив впорядкувати процес і зробити його зрозумілим – Рома Шпак грає різну музику, в залежності від обставин, а Warma – deep house, tech house і техно. Три місяці тому я запустив однойменний лейбл, Warma Records, розвиваю своє власне звучання, записую та видаю треки.
– Окрім цього, ти – шукач вітчизняний музичних скарбів. Що ти робиш з раритетними записами, які знаходиш?
– Був період шаленої популярності балканської музики, але ніхто не замислювався над тим, що у Карпатах є не гірший музичний спадок. Наші пісні можна реміксувати безкінечно, тож почав я саме з цього. Трохи згодом у мене з’явилася ідея зробити рімейки колискових пісень, так з’явився дабовий ремікс колискової – мені дуже подобається цим займатися.
У мене був підписаний контракт з українським композитором і музикознавцем Мирославом Скориком на реміксування його твору "Мелодія ля-мінор", зрештою я повністю її переробив, а співачка Marta Lay написала слова. Я роблю ремікси і викладаю їх у вільний доступ, щоб люди спокійно могли це знайти і послухати.
– Ти вже вирішив, де хочеш жити?
– Однозначно у Львові. З того часу, як я повернувся з Еміратів, у мене не зникає дурнувата посмішка на обличчі. Я планую відкрити власну студію тут і розпочати кілька цікавих проектів, є пропозиції від клубів, які я зараз розглядаю. Закарпаття я також дуже люблю, а мій улюблений письменник – Мирослав Дочинець, його книжки я читаю з захопленням.
Коли я читав цю книгу, то хотілося цілими абзацами ділитися з друзями. Писати у всіх соціальних мережах: "Друзі, подивіться, який тут зміст захований!". Дуже багато відкриттів я для себе зробив. Відповіді на запитання, які так давно шукав, виявляється, були зовсім поруч. До того ж, ще й у роботі земляка.
Мирослав Дочинець розповідає про духовні людські істини – те, чого ми усі так потребуємо. Я навмисне читав її дуже довго, аби осмислити все, обдумати, проаналізувати, пропустити через себе. Чому я раджу її прочитати? Тому, що вона несе добро і світло, якого сьогодні нам усім так не вистачає.
Володимир Яворівський "Марія з полином у кінці століття"
У цій книзі йдеться про Чорнобильську трагедію та те, що їй передувало. Раджу її прочитати кожному небайдужому українцеві. Я сам народився у 1985 році і усе моє дитинство тим чи іншим чином перегукувалося з подіями, про які йдеться у книзі – поруч з нами був будинок, у якому жили постраждалі від чорнобильської трагедії. Але лише зараз я зміг перейнятися цією історією по-справжньому.
Якщо говорити про книгу, то у ній максимум сто сторінок виділено безпосередньо трагедії. Все решта – розповідь про повсякденне життя людей, які й не могли подумати, що їх спіткає те, що сталося. Ця книга і сама подія є дуже повчальною, бо люди були переконані, що вони підкорили атом. Пан Александров – конструктор, навіть казав, що реактор настільки безпечний, що його можна тримати навіть удома під ліжком або на Червоній площі. Напевно, такі зухвалі слова життя ніколи не пробачає.
—
Сергій Пішковцій, засновник видання Inspired
Кейт Феррацци, при участии Тала Рэза "Никогда не ешьте в одиночку"
Книга, яку я тримаю у руках, називається "Никогда не ешьте в одиночку". Вона не про кулінарію, як ви вже могли подумати, а про те, наскільки спілкування є важливим у нашому житті.
Прочитавши її, може скластися враження, що автор занадто корисливо використовує свої зв’язки або ж занадто педантично ставиться до ведення контактів. Проте, насправді знайомства з новими людьми завжди є корисними для нас – хтось це намагається приховати, а хтось просто живе, допомагаючи своїм друзям і знайомим, та очікуючи на аналогічну допомогу при потребі.
Книга навчила мене більш ширше дивитися на світ та розуміти, що саме від спілкування з людьми можна отримати багато нового – і це стосується не лише бізнесу, а й особистого життя.
Серед десятків відзначених книжок була і одна закарпатська. Це роман "Криничар" Мирослава Дочинця, який вийшов у видавництві "Карпати". Цю книжку нагородила спеціальною відзнакою сам президент Форуму видавців Олександра Коваль.
Музика
