Автор книжки "Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу", поділився своїми враженнями від вчорашнього перегляду художнього фільму "Іван Сила" в Ужгороді.
– По-перше, я вражений, що на перегляді в кінотеатр "Доміон" був повний аншлаг на 650 місць. Тут взагалі такого не пам’ятають, а сеанси часто відміняють через відсутність бодай п’ятьох глядачів. Так що фільм став для Ужгорода подією без жодного помітної зовнішньої реклами.
Глядачі почали аплодувати ще до завершальних кадрів, а наприкінці влаштували справжню овацію! Я такого навіть у театрі не пригадую. Багатьох фільм пройняв до сліз.
Віктору Андрієнку вдалося зняти справді чуттєвий і добрий фільм. Це особливо контрастно у нашу добу цинізму і скепсису. Навіть деякі оглядачі дорікають, що, мовляв, все занадто вийшло позитивно. Забуваючи, що фільм знятий за дитячою повістю і в першу чергу орієнтований на дитячу аудиторію. Чи ми вже й дітей повинні виховувати "чорнухою"?
Мене вразив дуже гарний зоровий ряд. Як і в багатьох інших глядачів, виникло бажання знову переглянути фільм, аби уважно роздивитися яскраві картини, які нам подарували це кіно.
Динамічна розповідь, чудово підібрані актори, справжній антураж і костюми початку ХХ століття, реальні силачі і чемпіони, трюки без жодних дублерів та каскадерів – все це сприяє тому, що фільм сприймається на одному диханні. І коли він закінчується, то виникає тільки питання: "Чому так швидко? Невже минуло півтори години?".
Якщо порівнювати фільм із книжкою, то виникла та приємна ситуація, коли вони один одного не вичерпують, а взаємодоповнюють. Повість дає більшу опуклість матеріалу, краще пояснення вчинків героїв, фільм натомість розвиває лінії, про які в книжці менше сказано. Так що можна спокійно і фільм дивитися, і книжку читати.
Принаймні я дивився "Івана Силу" так, наче про цю історію чую уперше.
Радимо вам почитати також інші матеріали про фільм:
