Ідея отців Мукачівської греко-католицької єпархії про закарпатські страви у реторт-пакетах переросла в масштабну мережу підтримки, що об’єднує десятки інших духівників і сотні небайдужих вірян.
Михайло Францух, Володимир Проданець, Олег Григорик – священники в закарпатських селах Горбок, Богдан і Дубриничі – в перші тижні повномасштабної війни почали допомагати військовим автомобілями, котрі привозили з-за кордону. Під час однієї з таких поїздок завантажили машину туристичними обідами з Чехії, які передав заробітчанин. Військовим так сподобалася їжа, що попросили знову про такі обіди. Утім вартість одного становила близько 10 євро, тому багато придбати не змогли.
Володимир Проданець (другий зліва), Олег Григорик (по центру) з волонтерами
Тоді Олег Григорик запропонував самостійно готувати домашні страви. Перші спроби були у скляних та консервних банках, але пізніше відмовилися від них на користь реторт-пакетів. Вони виявилися зручнішими для польових умов і дешевшими. Тож придбали спеціальні пристрої – автоклави та методом спроб і помилок знайшли оптимальний спосіб приготування. Згодом вигадали назву – «Наїдок».
Отець Олег Григорик з дружиною Терезою і дітьми
Починали з голубців і бограчу, а зараз готують ще й торгоню, бульйон, сегединський, ризото, гречку з ковбасками. Щоденні обсяги залежать від кількості людей, що можуть взяти участь у волонтерстві, наявних продуктів тощо, але загальна кількість порцій за два роки вражає: за підрахунками отця Михайла, у Горбку приготували більше ніж 35 тисяч «Наїдків», в отця Олега в Дубриничах – 32 тисячі, а в отця Володимира – понад 70 тисяч! В одному пакеті – пів кілограма їжі. Відтак загальний обсяг – близько 70 тисяч кілограмів страв.
Окрім зустрічей та прощань. Бути коханою воїна – це як?
Михайло Францух, Володимир Проданець (крайні справа), Олег Григорик (крайній зліва)
Відправляють «Наїдок» здебільшого «Новою поштою». Завдяки системі промокодів гуманітарний вантаж до 35 кілограмів пересилають військовим безкоштовно. Це дозволяє зекономити тисячі гривень на доставці.
Волонтери з-за кордону передають допомогу військовим через О. Григорика
Усі троє священників і самі їздять на фронт – відвозять машини, кількість яких у березні 2024 року сягнула шести десятків. Другий рік поспіль колядують у прифронтових населених пунктах, а цього року вкотре збираються в місію на Великдень – до 5 травня. Ще час від часу їздять за кордон, де проводять різні акції з місцевими релігійними спільнотами і збирають кошти для допомоги військовим.
Після фронту. Гори, плавання, собаки, або Немедична реабілітація військових на Закарпатті
Їжа, що нагадує про рідний дім
Перевага «Наїдку» в тому, що це домашні страви, готові до вживання, а голубці навіть розігрівати не обов’язково. Півкілограмовий пакет зручно взяти з собою. Під час приготування не додають воду, а тільки бульйон – щоб їжа була ситна. Завдяки стерилізації вона довго зберігається. З кожної порції залишають кілька пакетів і спостерігають за ними. Є такі, що вже близько двох років стоять у приміщенні, не в холодильнику і їхній вміст не зіпсувався.
На парафії Св. Архистратига Михаїла у Горбку, де священником є Михайло Францух, приготування страв для військових триває безперервно з лютого 2023 року:
– Майже з самого початку робимо голубці, курячий бульйон, згодом почали сигидинський, торгоню. Приємно, коли військові дякують за «голубці, як у мами». Ми додаємо бужене м’ясо, щоб голубці були справді, як вдома. Розкладаємо їх до пакетів сирими, вакумуємо, закладаємо в автоклави і там вони варяться, стерилізуються. Бульйон варимо на газу, у 70-літровому казанку. Далі розкладаємо до пакетів м’ясо, моркву, вермішель, заливаємо бульйоном… Щоб заповнити один автоклав їжею, потрібно 5 дорослих, що працюють 5-8 годин. Один автоклав уміщує 120 пакетів. Це велика робота. Беруть участь усі, навіть мої старші діти. До народження четвертої дитини мені дуже допомагала дружина. Також постійно долучаються жителі села.
Священник Михайло Францух із дружиною (двоє зліва) та волонтерами
З інших населених пунктів до Горбка доставляють переважно голубці, бо це страва, яку можна перевозити в сирому вигляді, а підготувати вдома чи великою спільнотою. За словами Михайла Француха, одним із перших священників, який почав привозити такі голубці аж із Стеблівки і досі не збавляє темпів, є Михайло Кіш. Жінки збираються в нього на парафії і там готують їжу. Згодом долучилися села Макарьово, Кам’янське. А з Боржавського подеколи привозять і 200 кілограмів голубців за день. Крім того, досить активними є жителі сіл Ракошино, Старе Давидково, Іванівці, Клячаново, Лохово, Доробратово. Не всюди крутять голубці, але передають продукти, допомагають грошима, – хто чим може. Активні й заробітчани – знаходять усе необхідне, надсилають багато вантажів.
Приготування голубців на парафії у Горбку
Отець Михайло називає приготовані страви смаколиками і каже, що вони є лише доповненням до того харчування, яке забезпечує держава:
– Ми робимо це не тому, щоб військових нагодувати, а дати відчути їм домашнє тепло, підтримку і розуміння, що про них дбає їхня церква, їхні родичі та й незнайомі їм люди на Закарпатті.
До священників одразу почали приєднуватися небайдужі парафіяни, які взяли на себе частину кулінарних і логістичних обов’язків. Однією з найактивніших є Ірина Світлик, яка спочатку готувала їжу в банках, а потім перейшла на реторт-пакети, придбала автоклав для приготування страв і зараз також передає військовим брендований «Наїдок» та іншу допомогу.
Співпрацюють і з організацією «Волонтери Закарпаття». На бригади виходять переважно через прихожан церкви, родичів військових. Також доставляють вантажі через капеланів, бо вони знають про потреби на місцях.
Голубці на парафії в Горбку
Значну підтримку волонтери мають від популярного священника-блогера Тараса Бровді, який у своїх відео на ютуб-каналі поширює інформацію про збір.
До слова, допомагають не тільки духівники і прихожани Мукачівської греко-католицької єпархії, а й протестанти з Рахова і кілька парафій Православної церкви України.
Рекрутинг у ЗСУ: які є вакансії в Закарпатській ТрО та чому рекрутер — це не ТЦК
Звіти про роботу, чеки, а також відгуки військових священники публікують на своїх сторінках у фейсбуці. Намагаються все робити максимально відкрито. Контакти для зв’язку залишають на реторт-пакетах.
Приготування Наїдку у Горбку. Грудень 2023 р.
Підбір рецептів і пошук температури для стерилізації
Перші реторт-пакети в автоклаві не вдавалися – їжа пригорала, хоча готували за технічною картою пристрою. Тож священнику Олегу Григорику (парафія Успення Пресвятої Богородиці села Дубриничі) довелося чимало експериментувати. Кулінарної освіти він не має, але їжу у великих об’ємах готував колись на заробітках, на практиці в Мелітополі. Крім того, одразу після вторгнення духівник із дружиною взяли казанок і почали варити бульйон для людей, які переходили кордон у пункті пропуску Убля-Малий Березний. Паралельно жінки на фарі (приміщення біля церкви – ред.) готували бутерброди. Від п’ятниці, 25 лютого, до неділі волонтери роздали сотні літрів бульйону:
– У мене одразу виникла думка варити щось і для військових. Спочатку пробували готувати домашні тушонки в консервних банках. Потім потрапили до рук спортивні обіди. Ідея сподобалася і нам, і військовим. Я почав шукати в інтернеті інформацію та з’ясував, що нічого нового в цьому немає, їжу в реторт-пакетах готували ще в 70-х роках у США. Я почав глибше досліджувати, знайшов виробника пакетів у Києві.
Місто для життя: весняний Ужгород на плівці Стаса Гребенця
На початку ніхто не знав, як правильно готувати, як стерилізувати. До автоклава є технічна карта, за якою ми робили перші порції, але страви підгорали. Я телефонував виробникові автоклаву з претензіями, а в процесі з’ясувалося, що автоклав розрахований на приготування в банках. Пакет поводився по-іншому, тому ми були змушені експериментувати, щоб знайти правильну температуру.
Наїдок у реторт-пакетах старого зразка
Гроші на перший автоклав допомогли зібрати друзі з-за кордону. Стерилізація в ньому відбувається за принципом консерв, домашніх тушонок. В автоклаві можна досягнути більшу температуру, ніж на плиті – 130 градусів.
Оголошено конкурс журналістських робіт про Закарпаття з призовим фондом 500 євро. Як взяти участь
Отець Олег пригадує обсяги першої вдалої партії – 300 пакетів. Зараз це всього день роботи. Загалом на парафії у Дубриничах виготовили 32 тисячі порцій за два роки війни. Каже, що це мало, бо в нього не така розвинена мережа доставки, як у колег, і працюють в основному самі.
Під час приготування Наїдку в Дубриничах. У центрі — Олег Григорик
Процес приготування описує так:
– Жінки 70+ років, жительки Дубриничів, приходять щоранку на літургію і потім одразу переходять на фару, до катехитичного класу, що сьогодні є малою фабрикою. Іноді їх 4, іноді 12. Там і готують страви. Зараз щодня варимо бограч, а на друге – або гречку з ковбасою, або різотто.
Регулярно долучаються парафіяни зі села Порошково – привозять голубці. Трохи рідше – Новоселиця і Ворочаво. Отець Олег пояснює, що це люди, які не хочуть бути байдужими, бо розуміють, що війна у всіх. Але трапляються, на жаль, і такі, які не соромляться говорити: «Якбисьʼте не варили, война би ся кончила вже!».
Наїдок в оновлених реторт-пакетах. Фото Т. Григорик
Війна тривалістю в життя: як живуть і про що мріють 10-річні ровесники війни
Планували вийти на 2,5 тисячі порцій на місяць, а готують понад 6 тисяч
У будинку Володимира Проданця, на парафії Блаженного Священномученика Теодора в с. Богдан, приготування їжі розпочали в жовтні 2022 року. До роботи одразу долучили вимушено переміщених осіб, що отримали тут прихисток. До сьогодні переселенці є основою великої команди, до якої входять люди з найближчих сіл.
Священник Володимир Проданець
Богдан – центр територіальної громади і локальний центр приготування волонтерських обідів. Довкола нього є населені пункти, які активно включилися в роботу – Розтока, Видричка, Луги, присілок Бребоя… Тут активні колективи шкіл, садочків, сільських рад чи просто ініціативні жінки, які збираються разом, щоб накрутити голубців, або готують їх окремо – кожна вдома.
“У нашому суспільстві бракує дорослих людей”. 5 тез із розмови про роль тилу під час війни
Загалом від жовтня 2022 до березня 2024 року на парафії підготували вже понад 70 тисяч порцій, які надіслали на фронт.
Володимир Проданець з представниками Рахівської міської ради
Зараз у Богдані варять бограч, бульйон, голубці, що залежить від наявних продуктів. Також роблять кашу (гречку, рис, овочі) і сегединський, а ще рис із фаршем, коли немає голубців. До прикладу, бограч готують щодня у 70-літровому казані, з якого виходить 125-130 півкілограмових порцій готової їжі. Стерилізують в автоклаві 20 хвилин. Воду не додають, тільки бульйон. Недавно почали робити закарпатський бутерброд: грилюють хліб, зверху кладуть сало і вакумують.
Запаювання реторт-пакетів у Богдані
Отець Володимир розповідає, що на початку війни одразу отримали пропозиції з-за кордону від людей, які хотіли написати проєкт і так допомогти приготуванню страв, але часу на це не було:
– Ми оголосили збір продуктів між парафіянами: хтось передав картоплю, другий м’ясо, третій сало і так далі. Планували робити хоча б 2500 порцій на місяць. Я рахував так: 20 днів можемо готувати по 250 порцій. У нас є 4 помічники – ВПО, які проживають на фарі. Вони варили і досі варять бограч. Зараз їх 3. Пізніше приєдналися парафіяни, вчителі, сільська рада. Ці люди залишаються після роботи і за свої кошти, власними силами готують голубці.
Різдво — одне, а Великодня — два. Чому досі цей день ми святкуємо нарізно
Недавно чоловік подарував нам мішок гречки. Інший чоловік погодився безкоштовно доставити цю гречку. Потім, коли я вже стояв з грошима за наступними мішками, Рахівська міська рада оплатила цю гречку. Зараз, коли ми з вами спілкуємося, я везу 650 кілограмів гречки і одну 100-кілограмову свинку, яку подарувало місто Рахів.
Домашня ковбаса для ЗСУ
Добродії зі села Боржавське забезпечили нас замороженим перцем – щодня нам потрібно по 2 кг перцю на бограч. Також торік, коли їздили на фронт, пекарня з Богдана передала через нас 120 пасок і 40 кілограмів печива військовим. Мій сусід, який має хорошу коптильну, готує м’ясо для наших потреб. Сьогодні, наприклад, у нього коптиться 200 кілограмів різного м’яса. Зовсім випадково ми почали робити веганську кашу: один наш добродій, власник овочевої бази, сказав, що має багато шампіньйонів. Ми взяли їх і вирішили приготувати кашу з ними на овочевому бульйоні. І вона сподобалася, як розуміємо за відгуками. Ще один єпископ, який зараз працює у США, оплатив 48 тисяч нових реторт-пакетів. По цілому світу є багато добрих людей, які допомагають нашим воїнам!
Приготування страв у Богдані вдалося пришвидшити за допомогою техніки, а передувало цьому хороше поширення інформації у блозі Тараса Бровді. Завдяки пожертвам придбали для парафії картоплечистку й овочерізку.
Монументальне мистецтво Закарпаття: чому його важливо зберегти
Ora et labora!
Священники зізнаються, що на третьому році війни дедалі складніше організовувати допомогу, але зауважують: обсяги гуманітарних вантажів і потреби змінилися! Зараз виготовляють значно більше «Наїдків», ніж планували на початку.
Такими коробками Наїдок передають військовим за допомогою пошти
Володимир Проданець вважає, що труднощів у спільноти небайдужих людей немає, але є виклики, які з Божою поміччю долають:
– Живемо, як каже крилатий вислів: «Ora et labora! – Молися і працюй!». Уявіть, що священник проповідує, щоб інші чинили добро, а двері його будинку зачинені. Волонтерство випливає із служіння Богу і людям, Бог нам об’являється в людях, які нас оточують!
Військові з Наїдком та іншою допомогою від волонтерів
Ідея волонтерства відповідає тому, що заповідав Христос. Михайло Францух зазначає, що принцип євхаристії – постійно розділяється, але ніколи не роздається. Це про вміння поділитися тим, що маєш:
– Коли їдемо на Схід, втома зникає. Бачимо, де вона мала би бути. Повертаєшся звідти – і починаєш працювати з новими силами. Звісно, і в людей опускаються руки, не вистачає часу, але поки що тримаємося та не сповільнюємо, а нарощуємо темп. Ми є священниками для своїх парафіян, що воюють на Сході України чи будь-де. Це те, що мотивує нас.
Отець Олег Григорик вважає, що переконувати людей допомагати іншим не потрібно. Важливіше й ефективніше – розповідати про зроблене так, щоб інші захотіли долучитися:
– Коли людина бачить, що інші щось роблять, то виникає бажання взяти участь у приготуванні, допомогти. Зрозуміло, що чим далі, тим складніше з фінансами… Але все ж є чимало добрих людей, і Господь посилає нам тих, кого треба і коли треба.
Щодо планів, то священники наперед не загадують, але отець Володимир зізнається, що в Богдані виникла нагальна потреба в окремому приміщенні, яке було б підлаштовано до приготування їжі у великій кількості. Зараз усе роблять на кухні в парафіяльному будинку.
“Просто бути поруч і говорити: “Я з тобою!”: як почути дітей у час війни (ВІДЕО)
Військові з Наїдком
Працюють і над реєстрацією торгової марки, щоб назва «Наїдок», оригінальний дизайн реторт-пакетів залишилися за тими, хто подав ідею та розвиває спільну справу. На думку отця Володимира, після перемоги виробництво потрібно розвивати, а швидка домашня їжа може стати місцевою візитівкою, допомогти туризму в громадах.
Військові з Наїдком. Березень 2023 р.
«Наїдок» зараз розходиться різними напрямками: Чернігівщина, Сумщина, Донеччина, Луганщина, Херсонщина, Запоріжжя… Постійні «клієнти» – снайпери, керівники дронів. Військові дякують у різний спосіб: телефонують, пишуть, надсилають прапори, шеврони, навідуються на службу до церкви. Священники з парафіянами почули чимало добрих слів за два роки, але окремі подяки особливо зворушливі, як це повідомлення від військового, яке отримали на електронну пошту: «Я не знаю, яким чином те, що ви нам передали, потрапило до Серебрянського лісу, але скажу вам так: це врятувало нам життя. Дякуємо вам!».
Завдяки твоїй підтримці наша команда створює ще більше важливих матеріалів. Підтримай нашу роботу — долучайся до спільноти Varosh!
- “Будемо плести сітки доти, доки триває війна”. Волонтерка Тетяна Гончар про створення маскувальних сіток і відповідальне волонтерство
- Я не вмію збирати дрони, але можу робити те, що вмію: Христина Єрем – про волонтерів-стоматологів на передовій
- Після фронту. Гори, плавання, собаки, або Немедична реабілітація військових на Закарпатті
Наталія Толочко для Varosh
Фото з особистих архівів священників, зі сторінок Михайла Француха, Володимира Проданця, та дружини Олега Григорика – Терези у фейсбуці. Координати для підтримки доброї справи – на згаданих сторінках
Не пропускайте цікаве з життя Закарпаття! Читайте більше в наших соцмережах — Facebook та Instagram.
