Близько 14 000 кв.м маскувальних сіток сплели за 2023 рік волонтери Руху підтримки закарпатських військових. Це, зокрема, 358 сіточок, 252 кавери та 123 комплекти чугайстрів (кікімор). Таке повідомлення в фейсбуці лідерки “павучків”, як ласкаво називають волонтерів, які плетуть для військових маскувальні сітки, координаторки “Руху підтримки закарпатських військових” Тетяни Гончар підняло справжню хвилю захоплення.
Сітки в Палаці дітей та юнацтва почали плести ледь не з самого початку повномасштабного вторгнення. Люди, які рятуючись від бойових дій, приїхали до Ужгорода і тимчасово там мешкали, також приєднувалися до волонтерів. Тоді ще ніхто не знав, як плести, з чого краще, та інші особливі моменти “сіткоплетіння”…
Тетяна Гончар
Тетяна Гончар каже: понад 14 тисяч кв.м сіток — це робота багатьох людей, які плетуть в ПАДІЮНі, в адміністраціях обласної та районної ради, школах. Плетуть переважно для закарпатських військових — для 128-ї та 33-ї бригад, Сил спеціальних операцій, прикордонників, тих, кому потрібно.
Знімали сітки по спортзалах…
— Плетемо ми щодня невеличкою командою 7-10 людей, це впливає на те, скільки сплетемо за день, — розповідає Тетяна Гончар. — Усе залежить від людей. Мінімальний розмір сітки має бути 4 на 6 метрів, бо ж нею накривають машину, ППО, іноді (ще більшою) автобус… Виготовляємо зазвичай на замовлення військових.
Самі сітки ми замовляємо в постачальників. Торік замовляли в Харкові, але місто почали дуже сильно бомбити, і черга затягнулася на 3 місяці… Тепер ми замовляємо в постачальників турецькі. Насамперед важлива щільність сітки, бо на чугайстрів потрібні менші отвори.
Плести маскувальні сітки щодня приходить 5-10 людей.
Раніше наші дівчата самі плели сітки, човником, у мене ще є дві такі сітки, сплетені ними. Коли нереально було їх купити, це був єдиний вихід… Ми замовляли нитки бабінами. Тоді, в перші дні, ми плели все, що тільки могли дістати, знімали сітки по спортзалах, приносили зі спортивного клубу. Тепер є можливість купувати — і сітки, і тканини. У нас ще залишилася біла, але нове замовлення не дуже хочемо робити, бо зими залишилось небагато, а принесли нам багато білої тканини…
— Трапляється, що ви сплели більше сіток, ніж наразі потрібно?
— Ні, вони потрібні завжди, це розхідний матеріал. Буває назбирається кілька, дівчата бідкаються: ой, щось не розбирають… А потім раз — заберуть усе і знову не вистачає їх. Усе залежить від військових дій, логістики, сітки горять, губляться, лишаються на місцевості — вони потрібні постійно.
Сітку для плетіння волонтери наразі купують у постачальників
— Тканину, ви сказали, теж купуєте? Не потрібно приносити?
— Так само як із сітками, ми вийшли на те, що купуємо їх. Є така тканина — спанбонд — це типу агроволокно, наші виробники підлаштовують її під військові потреби, фарбують у камуфльовані кольори, тож із неї дуже добре плести сітки.
Раніше ми різали одяг, який нам приносили, який купували в секондхендах, але на це витрачали багато часу, було чимало відходів — пояси, манжети, коміри тощо — і там тканина далеко не завжди підходила для плетіння, зазвичай вона була важка для сіток.
Чугайстри — дуже важлива річ у маскуванні
А сітка, сплетена з цього спанбонду, в рази легша, взимку і восени вона ще й мокне і стає важчою, це треба враховувати… Тому тепер ми купуємо і плетемо з цієї тканини і сітки, і чугайстри. А наша швейна фабрика “Парада” і люди з вадами слуху в УТОГу нам ці рулони тканини безкоштовно нарізають на смужки — на чугайстри потрібні тонші смужечки, на сітки — ширші. Це для нас дуже велика допомога!
Щоб мати гроші для купівлі сіток і тканини, ми виходимо на ярмарки і продаємо вироби, які зробили самі — плетемо, в’яжемо, шиємо…
“Питання не у вмінні плести, головне — бажання”
— Як ви навчилися плести чугайстри?
— Спочатку ніхто нічого не знав і не вмів — десь дивилися в інтернеті, десь хтось порадив, придумав, як краще, ми спілкуємося в групах, питаємо поради одне в одного, — так і працюємо… Методом спроб і помилок.
Наразі плетіння білих чугайстрів та маскувальних сіток волонтери завершують
Але навіть кожна сіточка “проситься” по-своєму плестися — залежить від розміру клітинки у сітці, від тканини, тому пробуємо, просимо викройки в тих, хто їх має — ми ж не швачки… Нам навіть із Тячева допомагали дівчатка, вони нам з самого початку показали, як плести ці чугайстри. Так працюємо, набиваємо руку і з часом уже самі бачимо, як краще робити.
— А ви спілкуєтеся з волонтерами, які плетуть сітки в інших місцях чи містах і селах Закарпаття? Або й з-за меж краю?
— Ну, швидше за все ні, постійної взаємодії нема, кожен плете свої сітки, але коли потрібна якась порада чи допомога, то ми звертаємося одні до одних. У мене було таке, що сітки не було і нам дали, так само у нас просили поради стосовно чугайстрів.
— Чула, що можна плести вдома — взяти у вас сітку, тканину і плести, коли є вільний час.
— Так, і так плете немало людей. Є така Тетяна Пашко, вона працює в обласній адміністрації, в неї син — військовий і вона дуже хотіла допомогти. Приходила до нас деякий час, а потім сказала: “А чому це ви плетете, а ми не можемо плести?” і організувала плетіння сіток в адміністрації, їм виділили кабінет і вони плетуть. Я їм даю сітки, тканину, і в обідню перерву або коли в когось є трохи вільного часу — ідуть і плетуть. Вони нам дуже допомагають, бо в нас тут дуже мало людей щодня приходять.
Пан Петро Дюрик допомагає волонтерам ледь не з початку війни
Крім того, вона є головою ОСББ і організувала плетіння сіток і в себе в будинку, плетуть у під’їзді, між поверхами встановили рамки і плетуть. Потрошки, поступово, Тетяна веде рахунок — вже близько 20 сіток з літа сплели…
Є ще одна старша жінка, яка плете чугайстри, вона не може сидіти, то стоїть і плете. Розумієте, головне — бажання. Якщо людина хоче допомогти, вона знайде вихід і спосіб це зробити.
Так само є один молодий чоловік, який приходив плести з нами, а потім спитав, чи може взяти рамочку і плести вдома, тому що витрачає багато часу на дорогу до нас і назад. І так вдома він плете чугайстри, приносить готові, забирає нові сітки.
З Великих Лазів до мене приходили питали, як плести, з Чопа теж просили контакти виробників, щоб купувати в них сітки і тканину. З Соломонова жінка просила в мене поради, як правильно плести.
Тобто якщо людина хоче щось зробити, якось допомогти — вона завжди знайде вихід. Питання не у вмінні, бо ми всі вчимося, головне — бажання.
Тепер ми закінчуємо плести білі маскувальні сітки і вже нову тканину замовляти не будемо, почнемо плести зелено-коричневі, бо вже скільки тієї зими залишилось?
Питають — який у нас графік? Коли в кого є вільні годинка-дві — приходять і плетуть. Тут дітки займаються, то інколи батьки, які їх приводять і чекають із занять, приєднуються до нас. Але це буває нечасто, зазвичай сидять собі в телефонах…
У нас тепер плетуть сітки і місцеві, і люди, які до нас приїхали, усе залежить від людей. Ми будемо плести, поки в цьому є потреба, поки триває війна. Мене іноді питають: “Ти не змучилась?” Але я не змучусь, тому що хлопці на передовій теж тримаються… Кожен приносить свій внесок — хтось волонтерить, збираючи кошти в торговельних центрах, як наші волонтери, хтось готує їсти пораненим, хтось провідує їх у лікарні… Твоє волонтерство — це твоя відповідальність.
Зоряна Попович, Varosh
Фото Аркадія Шиншинова
- “Волонтерство — це про велику любов”: як кожен з нас може щодня наближати українську перемогу
- Меморіал VS кладовище: що не так з облаштуванням Меморіального парку воїнам в Ужгороді
- Як жінки наближають перемогу. З топменеджменту – в армію: шлях Касатки
Якщо вам подобається медіа Varosh – ви можете підтримати нас.
Не пропускайте цікаве з життя Закарпаття, слідкуйте за нами в соцмережах — Facebook та Instagram.
