Ми у Varosh дуже тішимося, що маємо змогу збиратися і обговорювати важливі питання із нашою аудиторією в офлайн-форматі. Так, днями відбувся черговий Varosh Talks на тему ролі тилу під час війни. Ми говорили про те, як зробити тил дійсно надійним та максимально продуктивним та наскільки це можливо за нинішніх умов. І спиралися у цій розмові на три складові: волонтерство, освіту та бізнес.
Ми виокремили 5 основних тез із цієї розмови, над якими варто задуматися вже зараз.
Ми почали сприймати волонтерство як належне
Андрій Любка, письменник і волонтер:
“Ми живемо в дуже маятниковому часі. Ми дуже розгойдані, і волонтерство, з одного боку, не змінилося, тому що ми займаємося тим, чим займалися. Так, ми вдосконалили свою роботу за два роки, ми її відточили і тепер це працює, як механізм. Є команда, яка, умовно кажучи, поки ми тут сидимо, ці машини для військових привозить з Англії, ремонтує і так далі. Це класно, ми цьому навчилися. Але з іншого боку, в мене таке враження інколи, що ми залишилися наче на острівці, де ми цим займаємося, але це нікому не цікаво.
Андрій Любка
Я пам’ятаю, коли було придбано перші 30 машин, то приїхав Єдиний телемарафон і зняв сюжет, мовляв, от, 30 машин! Коли в тебе 250 машин — ніхто не приїжджає; коли це 250 машин — це вже нікому не цікаво. Бо люди ставляться до цього так, ніби воно так і має бути, ніби це нормально.
Аудиторія під час дискусії
Є в мене відчуття — дивне, дещо ображене з мого боку — що ти маєш станцювати танець з бубном і когось переконати, щоб вони донейтили; ти маєш людей розважити, придумати якийсь розіграш, якісь призи, атракціони, конкурси. Ти зараз маєш викричати усе горло для того, щоб тебе почули”.
Модераторка дискусії Ірина Сов’як
Якщо кожен бізнес візьме за звичку регулярно підтримувати певний напрямок, волонтери зможуть краще планувати свою роботу
Михайло Сливка, підприємець, засновник стоматологічної клініки “Естет”:
“Через одного з наших працівників, який у нас в компанії займається ремонтом обладнання, я познайомився з військовим — його звати Олег і він, як виявилося, живе в моєму будинку. З початком повномасштабного вторгнення він пішов в ТрО, а до того працював в ІТ і мав свій бізнес з оптимізації цифрових процесів. І власне цей талант нікуди не подівся й у війську: Олег проаналізував, чим він може бути найбільш корисним, і це був або такмед, або дрони. Таким чином вони почали проводити курси для військових, які вже вміють літати, із планування якихось операцій, радіоелектронної боротьби, радіоелектронної розвідки. Фактично, вони за 10 днів можуть навчити 10 осіб.
Михайло Сливка
Але проблема полягає в тому, що з двох лекторів один дуже часто виїжджає на передову, і, відповідно, вже за цей час навчити нікого не виходить. Можна було б залучити ще лектора, але на це немає бюджету. Ми вирішили, що найоптимальніший варіант — це щомісячна підписка (фінансова) для конкретно цієї компанії.
До чого я це веду: якщо волонтери або якась волонтерська ініціатива знатиме, що її регулярно підтримує бізнес, і розраховуватиме, що щомісяця вона матиме такі-то кошти, вона зможе планувати свою роботу більш ефективно. Вона не буде залежати так сильно від донатів, будуть вони чи не будуть. Ми, наприклад, домовилися, що ми як компанія 100 тисяч гривень на місяць будемо перераховувати конкретно цій організації, щоб можна було навчати людей, наймати лекторів і так далі.
Тож мій заклик до бізнесу — зробити подібну підписку. Це наш внесок і наша відповідальність. Всім легше буде”.
У суспільстві та у владі бракує дорослих людей, які можуть казати комусь неприємні речі
Андрій Любка, письменник і волонтер:
“Основне питання — воно на поверхні, та його всі відштовхують і ніхто не хоче прийняти — воно полягає в інтеграції з екзистенційною загрозою, і з прийняттям того, що ця війна надовго. Навіть якщо вона буде заморожена на якийсь час, то вона повернеться — ця загроза надовго. Відповідно, нам потрібно посилювати сили оборони. Я вчора читав уночі колонку Чапая про ТЦК, і от вона мене дуже зачепила, бо ми можемо говорити “боги ППО”, “котики”, супер, — але це ті люди, яких мобілізувало ТЦК. На мій погляд, є великий запит на справедливість від військових — особливо із тих підрозділів, які зараз не поповнюються, зокрема, із Сил Територіальної Оборони, де їх позалишалося по 10-20 осіб — там, де має бути 90. І вони просто не виходять з нарядів, і в них немає часу ні на що. Оцей запит на ротацію, на заміну цих людей, він справедливий — а ми як суспільство його відштовхуємо.
Андрій Любка
В нас у суспільстві бракує дорослих людей, у нас у владі бракує дорослих людей, які можуть казати комусь неприємні речі. Всі хочуть ділитися лише успіхами, оптимістичними прикладами, надихаючими історіями на кшталт “як все класно, віримо в перемогу, віримо в ЗСУ! Дякуємо котикам з ППО”. Так це не буде працювати. Цей ресурс закінчується і хтось має ставитися до цього серйозно, як дорослий. От запиту на дорослість і на справедливість я не бачу від суспільства. Суспільство хоче сховатися.
Стосовно волонтерства, то там теж — всі одні й ті ж люди. Я коли дивлюся, хто мені задонатив — я знаю фактично всі прізвища цих людей напам’ять. Це все одне коло, воно закрите; а люди, які не дотичні до війни — абстрагувалися. В когось є можливість і він певний, що його не мобілізують, або що його війна не зачепить, або його родичів. Вони абстрагувалися, розслабилися, вони живуть своє життя.
Це велика травма, велика проблема; вона неприємна, але якщо ми не дамо на неї дорослу відповідь, а будемо ховати голову, то ми закінчимо — я не кажу поразкою, але — ми закінчимо розбратом всередині нас. Конфліктом між тим, хто в тилу, хто не в тилу; хто мобілізувався/не мобілізувався; хто служив і не служив — чи може служив не там, де треба, бо треба служити там-то і там-то. Оці внутрішні поділи між нами, тріщинки, вони товщають. І це, на мій погляд, зараз є основною проблемою загалом, але і волонтерства також.”
Звідки візьметься покоління нових українців?
Тетяна Смріга, культурна менеджерка, керівниця Мистецького центру “Кубло”:
“Це покоління виросте зовсім інакшим — попри всі наші зусилля, зробити їх такими ж, як ми. На це, власне, спрямована сучасна система освіти. Але ці діти все одно інші; в них інші умови життя, обмін інформацією — вони виростуть не схожими на нас. Але чи виростимо ми покоління людей з критичним мисленням — залежить від того, який буде суспільний запит.
Тетяна Смріга
Мені здається дуже важливим моментом — що може зробити кожен з нас, навіть не змінюючи, не руйнуючи систему освіти — це протидія булінгу. Я ще не чула ні про одну школу Ужгорода, в якій немає проблеми булінгу. Якщо не вчителі булять дітей, то діти булять вчителів; якщо нема ні того, ні іншого, тоді діти булять інших дітей. І мені здається, що оскільки зростає напруга і агресія в суспільстві, то ця ситуація буде гірше і гірше.
Це досить страшно, тому що діти, яким не оголошують правила, діти, разом з якими немає дорослого, який готовий взяти на себе відповідальність за все, що з ними відбувається (а в школах це так і є, чомусь вчителі не готові взяти на себе відповідальність за булінг, який відбувається між дітьми), то тоді вони можуть доходити до дуже серйозних, крайніх форм. Тому що це діти — вони ще не вміють гальмувати, у них ще не та стадія розвитку мозку. Мінімум, який ми можемо зробити — можемо дізнатися у своєї дитини, як в неї справи, чим вона живе, що відбувається в школі, чи її не б’ють і не ображають. Це дуже страшно, бо інколи діти не говорять батькам. Я про це дізнаюсь, коли працюю з цими дітьми.”
Тетяна Смріга
Чарівника, який прийде і вирішить наші проблеми, нема й не буде
Михайло Сливка, підприємець, засновник стоматологічної клініки “Естет”:
“Нам треба справді змінити своє мислення: з тактичного на більш стратегічне. Зрозуміти, що ця війна надовго. Нам потрібно розуміти, що всі ресурси можуть закінчитися — як людські, так і фінансові, матеріальні.
Михайло Сливка
Як на мене, то має бути якась одна стратегія в держави, яка інтегрує і волонтерський рух, і бізнес, і освіту, і мобілізацію, і державні інституції для одної єдиної цілі: це досягнення перемоги. Це не може працювати просто саме по собі, окремо.
Нам потрібно зрозуміти, що нам нема на кого сподіватися, і державі нема, на кого сподіватися, окрім нас самих. Не прийде якийсь другий термін Байдена чи хтось інший, який все вирішить. Нам потрібно мислити стратегічно. Нам потрібно не жити одним днем.”
Гості Varosh Talks
Повний запис дискусії можна переглянути тут.
- Я не вмію збирати дрони, але можу робити те, що вмію: Христина Єрем – про волонтерів-стоматологів на передовій
- Монументальне мистецтво Закарпаття: чому його важливо зберегти
- Після фронту. Гори, плавання, собаки, або Немедична реабілітація військових на Закарпатті
Ірина Сов’як, Varosh
Фото Наталії Радченко
Якщо вам подобається Varosh – ви можете підтримати нас.
Не пропускайте цікаве з життя Закарпаття! Читайте більше в наших соцмережах — Facebook та Instagram.
