Домовляючись із Христиною Єрем про зустріч, в одному з повідомлень отримую від неї стікер – генерал Валерій Залужний у військовому строї склав долоні біля грудей сердечком. І одразу розумію: розмова має вдатися. Очікування справджуються: у визначений день ми зустрічаємося з Христею у кав’ярні, щоб за кавою-чаєм проговорити майже 2 години.
А говорити є про що: за плечима цієї сіроокої привітної дівчини – тисячі кілометрів доріг і десятки бійців, яким Христя допомагає позбутися зубного болю. Вона – лікарка-стоматологиня, яка ось уже як рік регулярно їздить на Краматорський напрямок лікувати зуби захисникам, які тримають фронт.
Бесіда з Христею
Перша Христіна поїздка у Краматорськ для надання стоматологічної допомоги військовим припала на квітень 2023 року. Батькові і брату, аби не додавати їм тривог, сказала, що тиждень гостюватиме в подруги у Львові. Спакувала рюкзак, склавши в нього запас кровоспинних турнікетів і горіхів: «Я вегетаріанка, то переживала, що не матиму, що там їсти», – і вирушила потягом на весняний український Схід.
Позаяк «гостювання у подруги» з того часу траплялися з постійною щомісячною регулярністю, одного разу батько прийшов зустрічати Христю з потяга. А з’ясувавши, куди донька їздить насправді, на емоціях не розмовляв із нею кілька днів. «Після загибелі мами в аварії у 2015 році тато дуже за мене переживає, і я знала, що він просто не зрозумів би мого рішення, – пояснює Христя. – Плюс, я думала, що він і так здогадався одразу, просто не говорить про це вголос: готуючись їхати до Краматорська, я попросила батька навчити користуватися назофаренгіальним повітроводом – це така спеціальна трубка, що вставляється в ніс для відновлення прохідності дихальних шляхів. Тато – анестезіолог, на мені ж показав, як робити цю маніпуляцію. Він не питав, навіщо мені це треба. Але я припускала, що міг здогадуватися».
Христя Єрем
Непорозуміння залагоджували за довгою відвертою розмовою. Христя згадала батьку і те, що він сам ходив на мітинги у 90-х. І як брав її, ще маленьку, на мітинги біля ОДА під час Помаранчевої революції. Як сама вона у свої 20 років їздила на Майдан у Київ… «Я не вмію збирати дрони, не можу побудувати завод із виробництва військового озброєння. Але в цій війні я можу й повинна робити те, що вмію», – каже Христина Єрем.
Сучасна стоматологія на передовій
У Краматорську Христина Єрем працює разом із командою стоматологів, які, чергуючись, приїздять у місто для роботи по кілька днів. Вона була першою, яка приїхала лікувати зуби бійцям одразу на тиждень: до цього стоматологи-волонтери працювали тут лише на вихідних: «Наприклад, лікар працює у Харкові стаціонарно в клініці, а на суботу-неділю їде в Краматорськ. У будні, натомість, нікого з лікарів там було».
Христя каже: їхати з одного кінця країни в інший майже добу лише на 2 дні вважала нераціональним, тож попросилася одразу на тиждень. Згодом цю практику почали переймати й інші колеги. Дуже швидко робота добре налагодилася: дівчина згадує, як одного разу хотіла їхати на чергову ротацію, але не знадобилося – всі зміни були закриті й розписані.
Команда стоматологів
Стоматологічну допомогу волонтерська команда медиків надає у двох локаціях: хтось працює у стаціонарному стоматкабінеті безпосередньо у Краматорську, хтось – виїздить ближче до лінії фронту, де приймає пацієнтів у пересувному стоматологічному кабінеті (ПСК). З особливою радістю команда прийняла Христю ще й тому, що вона, так би мовити – «універсальний боєць»: «Лікарі зазвичай виїжджали ближче до лінії фронту по двоє – терапевт і хірург: хтось лікує, а хтось видаляє зуби. А я вмію і те, й інше робити, тому можу працювати сама, виїжджаючи лише з водієм та з асистентом/-кою».
Питаю в Христі, скільки пацієнтів може пройти крізь її руки за один день. Відповідає: по-різному, залежно від того, з якою проблемою звертається той чи інший боєць. Але щоразу допомога надається відповідно до всіх сучасних протоколів.
«Буває й таке, що, наприклад, дуже складний зуб, який потребує лікування каналів, постійної пломби. З цим треба деколи і 2-3 години попрацювати, і ми це робимо: від початку й до кінця, на рівні стоматології, яка практикується десь у мирному місті. Просто інколи так буває, що ще десь недалеко щось вибухає час від часу».
З пацієнтами мобільної стоматології у Краматорську
Згадує, як у перший приїзд до Краматорська чула безперервний гуркіт: все місто гриміло і вдень, і вночі. Колеги казали: “не переживай, тут поблизу полігон, то наші хлопці тренуються”. І лише в день її повернення додому пояснили: з того боку, звідки линув вигрім, тримав оборону Бахмут…
Шовковиця, купання й ракети на українському Сході
Попри свою любов до мандрівок, в український Краматорськ Христина навідалася саме у важкий воєнний час. І аж ніяк не з туристичною метою. Оповідаючи про те, як і чим Краматорськ живе під час війни, згадує, що у відносно великому місті зараз залишилося дуже мало людей.
«Бували дні, коли виходила вдень у магазин, а людей нема, машин нема. Це якщо говорити про літо-осінь минулого року. Потім у нас роботи навалилося, і вже не було можливості гуляти, ми весь час працювали. Роботи мали дуже багато, робити-не переробити», – каже Христина Єрем.
В роботі
Попри те, що з міста багато хто поїхав і людей значно поменшало, Краматорськ і зараз виглядає доглянутим і чепурним, говорить Христя: «У місті дуже гарно, воно ще й дуже добре спроєктовано: широкі проспекти та вулиці, гарна центральна площа, великі клумби з трояндами, що постійно квітнуть, навіть зараз їх поливають і за ними дбають. У центрі міста встановлені скіфські скульптури, які створив сучасний краматорський митець. Знову ж таки, з центру видно вітряки на околицях міста. Місто живе, попри все».
Згадує також, як побувала на горі Карачун. Саме ця гора неподалік Слов’янська стала однією з перших гарячих точок, коли розпочалася російсько-українська війна у 2014 році. Христина каже: попри мальовничість і символічність, довго перебувати на Карачуні не змогла – занадто енергетично наповнене місце, і це неможливо не відчути.
«Влітку ми об’їдалися шовковицею: вона там росте усюди – у садах, біля будинків, і її ніхто не збирає. В Ужгороді у мене такої пристрасті до шовковиці не було. А там ми напосідали на дерева, рясно всипані ягодами, і не могли відірватися. А ще там неймовірно смачні волоські горіхи: ми їх назбирали восени, полущили і я привезла додому міх горіхів. Багато купалися в кар’єрах – взагалі літо у Краматорську я провела або на роботі, або на кар’єрі», – усміхається Христина.
Файта діє: Як школярі у закарпатському селі молодіжний простір організували
Кар’єр на сході
Питаю в неї, чи не має страху і як із ним справляється, зважаючи, що Краматорськ регулярно піддається ворожим обстрілам. Каже: страшно, коли чуєш звук прильоту або вибухової хвилі. А ще – коли розумієш, що тобі пощастило розминутися з ворожою ракетою волею долі. Так, 27 червня 2023 року в обідній час Христина заходила по каву у піцерію Ria Pizza, а вже ввечері росіяни вдарили по закладу «Іскандером». Тоді внаслідок терористичної ворожої атаки загинуло 13 людей, 59 були поранені.
Краматорськ
«Була ще ситуація, коли ми виїхали працювати на межу Луганської, Донецької та Харківської областей. Я саме лікувала пацієнта, раптом чую – двері навстіж, і хтось кричить: «Падай! На землю!». Виявилося, над нами пролітав літак, і хлопці одразу не могли визначити – чи це наш, чи ворожа авіація. Але це були свої, тому, коли пролетів, ми собі встали і продовжили працювати», – згадує Христина Єрем.
Христя з пацієнтом мобільної стоматології у Краматорську
Сергій Жадан про особисту творчу терапію та емоційну силу українців
Слов’янська кераміка з обстріляного базару для бабусі
Нині, після року роботи в прифронтовій зоні, найбільшою підтримкою та однодумицею Христі у її рішенні та справі є бабуся по материній лінії – пані Фаїна. У свої 75 років вона й собі не залишається байдужою до спільної справи з наближення перемоги. Так, на початках повномасштабної війни пані Фаїна ліпила вареники для бійців і, заливаючи їх смальцем, відправляла на фронт. Нині – активно долучається до плетіння сіток на передову.
«Уся мамина «файта» все життя прожила на Волині, хоч дід сам родом із Вінничини, його сім’я пережила Голодомор. Тому ще в дитинстві, коли ми їздили до бабусі з дідусем, чули історії про те, як совєти морили голодом українців; про бандерівців, що ховалися неподалік села. Мої знання страшної історії України і несправедливості до нашого народу – саме звідти», – згадує Христина.
Під час однієї з поїздок дівчина вирішила привезти пані Фаїні в подарунок на пам’ять про український Схід керамічні тарілки, що виробляються у Слов’янську – з глини з місцевого кар’єру. Слов’янськ віддавна вважається гончарним містом, місцеві майстри створюють керамічні вироби, які завжди із задоволенням купували туристи.«Я, коли була у Слов’янську, навмисне поїхала на базар у сусіднє село за глиняними розписними тарілками. Трохи переживала, бо нещодавно саме туди на базар прилетіло. Думаю: нічого страшного, швиденько куплю, і все буде добре. Так хотіла купити їх, от зійшлося на них. Ми поїхали, купили все без проблем. Дзвоню їй, кажу: бабусю, я вам тарілки купила. А вона: та мені не треба, лиши їх собі. Я спершу трохи образилася. Потім пояснила їй, звідки їх везу. Відтоді вона завжди мене підтримує. Бабуся і моя хресна – мамина сестра», – розповідає Христина Єрем.
Христя у Краматорську
Хлопці присилали відео, як чистять зуби в окопах
Поміж іншим, Христя з усмішкою розповідає про милі відео, які надсилають їй колишні пацієнти, які нині боронять країну – на відео хлопці чистять зуби в окопах, мовляв: дивись, у нас усе добре, все під контролем. Згадує, як один із приятелів одразу на початку повномасштабної війни, 24 лютого, прийшов до неї на прийом (Христя працює у стоматологічній клініці “Світ сучасної стоматології” в Ужгороді – ред.): розуміючи, що згодом відправиться на фронт і не матиме часу займатися власним здоров’ям, хотів зробити це завчасно.
«У лютому я лікувала йому зуби, а восени Макс загинув. Загалом я знала трьох Максів, які віддали життя у боях. Ще був Макс Плеша – художник, який реставрував церкви, створював портрети. Ми з ним встигли ще і в Краматорську перетнутися, він приходив до нас лікувати зуби. І ще один – діджей Макс Рудськой, Максим Науменко, який виїхав із Донецька в 2014 році, а коли почалася «повномасштабка», пішов на війну», – розповідає Христя.
Власне Макса Рудського після його загибелі в жовтні 2023 року під Донецьком Христина Єрем допомагала евакуювати на Закарпаття. Христя була добре знайома і з полеглим Максом, і з його дружиною Діаною. Каже: сама свого часу втративши найдорожчу людину в житті, не могла уявити, як перенесе процедуру опізнання, а відтак і всі інші кроки з повернення полеглого додому його дружина.
«Я зрозуміла, що Макс загинув, одразу, коли побачила, що Діана виставила чорне тло у соцмережах. За пару днів вона прийшла до мене на роботу, ми сиділи і 2 години плакали. Я сама втратила маму – найближчу людину, яка в мене була. У неї був він, вони 17 років були разом – ціле життя, цілий світ», – каже Христина Єрем.
Зустріч із Христиною Єрем
Питаю у неї, як вона дає раду почуттям, які виснажують, чи не втомлюється їздити щомісяця з одного кінця країни в інший і весь час працювати, працювати, працювати.
«Ну, мені тут точно не важче, ніж хлопцям чи дівчатам в окопах на передовій, – відповідає Христя. – У мене в цілому все гаразд: руки-ноги на місці, ПТСР чи контузії немає, я маю їжу щодня таку, яку хочу, маю тепле ліжко і ванну, щоб помитися. Збрешу, якщо скажу, що постійні переміщення не виснажують, може, тому й останні 2 місяці поки не виїжджала працювати на прифронтові напрямки. Але вже відчуваю, що маю знову сили і можу рухатися далі».
Христя Єрем
«Загалом, як на мене, кожному, хто хоче бути українцем і залишатися далі жити в своїй країні, варто хоча би раз з’їздити на Схід або, наприклад, в південні області. Навіть просто пожити там тиждень, подивитися на власні очі, як там зараз. Бо мені здається, що в умовно мирних областях, особливо на Закарпатті, люди воліють закривати очі на те, що відбувається, часто не хочуть сприймати реальність адекватно. Ще в перші місяці повномасштабної якось мобілізувалися, трохи нервувалися. Але тепер, не відчуваючи загроз у повній мірі, відмовляються приймати те, що війна уже тут – у їхньому домі», – каже Христина Єрем.
Замість післямови
Стоматологічна клініка, в якій працює Христина Єрем, надає безоплатні послуги з лікування для військових.
- Після фронту. Гори, плавання, собаки, або Немедична реабілітація військових на Закарпатті
- Окрім зустрічей та прощань. Бути коханою воїна – це як?
- Все, що я роблю, — у пам’ять про мого брата: історія волонтерки Вікторії Жуйко
Робота над цим матеріалом стала можливою завдяки проєкту Fight for Facts, що реалізується за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини.
Тетяна Клим-Кашуба, Varosh
Фото Наталки Павлик та з особистого архіву Христини Єрем
