За майже два роки повномасштабного вторгнення українці зрозуміли — треба готуватися до тривалого марафону на виживання, а не короткого спринту. Завдання цивільних — залишатися міцним тилом для наших військових та не втомлюватися від війни.
Varosh розпитав волонтерів та підприємців про те, як кожен із нас може знайти свою нішу та долучатися до наближення нашої перемоги.
Рух підтримки закарпатських військових був створений ще у 2014 році, з початком бойових дій на Сході України. З того часу, через організацію пройшли тисячі волонтерів, які потрібні й досі. Галина Ярцева каже, що волонтерський рух зараз потребує “свіжої крові”.
— Як правило ті люди, які потрапили на волонтерську орбіту у 2014 році, на ній і залишаються. З початком повномасштабної війни долучилися нові волонтери, деякі з яких вже вигоріли й пішли. Тому у нас відбуваються постійні “ротації”, бо не всі можуть витримати цю цілодобову роботу. Ми б дуже хотіли мати “нову кров”, ми бачимо перспективу, де її можна знайти. Ми хочемо, щоб люди, які поки що не усвідомили, що ця війна — одна на нас всіх, прокинулися та розуміли, де можуть бути корисні, — каже Галина Ярцева, керівниця Руху підтримки закарпатських військових.
— Волонтери все частіше стають аніматорами, щоб переконати людей задонатити, – каже під час панельної дискусії на щорічному форумі «Re:Open Zakarpattia-2023» засновник благодійного фонду Сергій Притула. – Роль волонтера змінюється не тільки змістовно, але й за формою: якщо ми починали у лютому 2022-го з донатів за замовчуванням, то тепер маємо переконати людей задонатити.
Тут виникає питання, а чи дійсно волонтери мають ставати аніматорами за донат чи не принижує це тих, хто й так багато часу й зусиль віддає для підтримки армії? Галина Ярцева переконана, що різні креативні форми волонтерства допомагають не лише військовим, а й самим волонтерам.
— Аніматорство я розглядаю тільки у позитивному плані. Так ми й себе рятуємо. Коли ми придумували креативні акції, повірте, ми в першу чергу егоїстично думали про себе, як розвантажитись, переключитися на творчість. Бо якби ми весь час сиділи, перебували у цьому болі, то вже б давним-давно з розуму зійшли або ж зіскочили з дистанції.
Волонтерка РПЗВ Вікторія Суліма організувала групу “помагаторів” — тих, хто відвідує поранених військових у лікарнях та госпіталях. Щочетверга волонтери везуть військовим гостинці. Вікторія каже, це не тому, що немає що їсти, а для того, щоб підтримати поранених морально, зав’язати розмову та не дати впасти духом.
— Всі кажуть, що це дуже важкий напрямок. Але, мені здається, що навпаки, адже ми спілкуємося з військовими. Спочатку починаємо з гумору, жартуємо, а потім з кожним наступним візитом, військові починають тобі довіряти й розказувати таке, після чого ти вже мусиш їх підтримувати. І нашим волонтерам це вдається! А ще наші поранені не хочуть від нас від’їжджати, — усміхається Вікторія.
Викладачка музики Марія Мудранинець теж волонтерить. Жінка донатить, а також сама проводить збори. Її спеціалізація взимку — устілки для військових та інші дрібниці, які зігріватимуть захисників у морозні дні та ночі. Жінка стабільно, з кожної своєї зарплати, донатить волонтеру Андрію Любці. Каже, що регулярний донат має стати звичкою кожного українця.
— Коли у мене стоїть питання їхати на таксі чи маршруткою, я завжди думаю про те, що 100 гривень — це нова футболка пораненому, або 2 пари чудових устілок, які будуть зігрівати наших хлопців цілу ніч. Тому я сідаю на маршрутку. Друге — кава. Зваріть самі собі ранкову каву, як любите, з молочком чи корицею, а ці гроші, бодай 40 гривень, щодня перераховуйте. Це буде ваш непомітний, але важливий донат, — каже пані Марія.
Засновник стоматологічної клініки “Естет” Михайло Сливка на початку повномасштабного вторгнення закликав всіх до “податку за ранок” — щоденного малого донату для Збройних Сил.
Але цього замало, впевнений лікар, тож зараз пропонує власникам бізнесів зробити ще один важливий крок для підтримки держави та війська — чесно платити податки.
— Дуже неправильно думати, що малий бізнес може допомагати мало, а великий — багато. Вже давним-давно визначено державою, скільки кожен має заплатити податків. Якщо є податок на ПДВ — ми його сплачуємо, якщо є податок на доходи фізичних осіб — ми його повинні сплатити. Великий бізнес сплачує більше податків, малий — у відсотковому відношенні стільки ж, — каже Михайло Сливка.
— Ми звикли оптимізовувати податки, уникати їх. А це, фактично, прямий донат державі, яка вже знає, краще всіх знає, кому ці кошти необхідні. Але, наголошую, це не чорна бухгалтерія, це не готівка, це не заплати у конвертах. Тому що, так ми самі собі копаємо яму, яка призводить до того, що ми не можемо далі розвиватися, будувати країну, завершувати війну і так далі.
Також підприємець наголошує, що сплата податків — це не кінець допомоги армії. Адресна допомога та донати теж мають бути регулярними:
— Скільки є можливість — стільки й потрібно. Бо не буде миру, не буде і бізнесу, це теж потрібно розуміти і враховувати.
Чесні податки, регулярні донати чи безпосереднє волонтерство — кожен може обрати свій шлях. І ці речі мають поєднуватися, переконані волонтери, бо саме це і є міцним фундаментом громадянського суспільства.
— Волонтерство — це ж прекрасно. Потреба людини допомагати комусь іншому або чомусь іншому — це вищий прояв громадянської зрілості. Волонтерство — це не задоволення базових потреб людини, це вища сходинка, коли ти готовий віддати те, що для тебе потрібно, для допомоги іншому. Вчора до нас прийшов хлопчик Даня, який попросив у Миколая гроші на ЗСУ (не для себе, а для ЗСУ)! Йому Миколай приніс півтори тисячі і Даня прийшов передати їх нам. Це — вже вища сходинка громадянської зрілості, — підсумовує Галина Ярцева.
— Волонтерство — це так само прояв великої любові. Волонтерство — це про велику любов, от і все.
Галина Гичка, Юра Готра для Varosh
Не пропускайте цікаве з життя Закарпаття! Читайте більше в наших соцмережах — Facebook, Instagram.