Ми прагнемо розповісти більше про команду видання Varosh, про людей, які за кадром наших матеріалів. Тому продовжуємо серію інтерв’ю із редакцією. Ми ставимо питання своїм колегам, а також додаємо запитання від читачів, які вони публікували в інстаграмі Varosh.
- 8 років Varosh! Знайомимо з командою та розповідаємо про роботу видання
- Лариса Липкань, журналістка Varosh: «Люблю надихаючі і мотивуючі історії»
Ось розмова з нашою журналісткою, редакторкою та SMM-спеціалісткою Евеліною Гурницькою.
— Спробуємо почати з найсвіжішого: розкажи чим займаєшся сьогодні, над чим працюєш, в яких сферах себе реалізовуєш?
— Я працюю в команді видання Varosh. Займаюся написанням, редагуванням, оформленням і поширенням журналістських матеріалів. Наразі найбільше реалізовую себе в журналістиці, а також у копірайтингу й трішки в SMM.
— А тепер повернемося до початку: з чого розпочалася твоя медійна історія та як за роки роботи вона змінювалася, трансформувалася?
— Моя медійна історія почалася із першого місяця навчання на журналістиці в Ужгородському національному університеті. Чесно, в 17 років я думала, що вступаю просто задля вищої освіти, а виявилося, що це моя улюблена справа.
Ми почали практикувати відразу на першому курсі, адже освітня програма чи не з першого дня в університеті передбачає створення медіапродуктів. Вже у вересні був опублікований мій перший матеріал в газеті РІО, далі замітки виходили в друкованих виданнях “Фест” та “Новини Закарпаття”. Після першого курсу я проходила практику в редакціях “Фест” та “РІО”. У РІО я заміняла колегу Людмилу Федоришину, редакторку інформаційного відділу, тож працювала по-справжньому, а не просто задля щоденника практики. Дякую головному редактору Петру Гойсу, що так відразу повірив у мене, навантажив складними задачами, бо, мабуть, відчував, що впораюся.
Звісно, медійна історія змінювалася. Хоча би тим, що працюючи в РІО, я мала змогу поєднувати різні види діяльності. Водночас я була власкором двох інформаційних агенцій – “Українські Новини” (Київ), “Вголос” (Львів), писала в журнал “Кореспондент”. Розпочала постійну співпрацю із журналом “Унікум” та виданням Факти ICTV. З 2013 року інколи готувала тексти для Varosh. Однією із перших у регіоні зайнялася SMM.
— Працюючи в традиційних медіа, ти якось дуже органічно почала займатися рекламними текстами та SMM. Чому тебе привабили ці формати?
— Мене завжди дуже приваблювали PR, маркетинг, реклама, а згодом – SMM. Моє перше завдання в РІО полягало в створенні іміджевого тексту про відкриття автомобільного салону. Почала активніше експериментувати з таким форматом у журналі “Унікум”, а тепер із завзяттям поступово втілюю концепції на Varosh.
Кожна стаття, традиційна чи іміджева, це історія для мене – про людину та її справу. Тобто в усьому я намагаюся показати людину, її персональну історію, історію її бренду. Ми працюємо з перевіреними компаніями, яким довіряємо. А ці компанії підтримують нас навзаєм. Інакше, як незалежне медіа могло би існувати? Так ось, стаття на партнерських засадах, на правах реклами, завжди є цікавою, інформативною, корисною і нерідко напрочуд суспільно важливою. Я однаково відповідально і творчо ставлюся до редакційних та комерційних завдань. І, чесно, кайфую від обох сфер.
Щодо SMM, то ним я почала займатися у 2012 році. Тоді тут мало хто знав про цей напрямок. Пам’ятаю, вела кав’ярню, а один із рестораторів казав, мовляв, не розуміє, чому професійні журналісти займаються сторінками у фейсбуці. А чому ні? Це ж також створення історій, сенсів, загорнутих у тексти. Я це люблю. Люблю допомагати брендам ставати відомими, набувати нових змістів.
Я втілювала і втілюю SMM у різних сегментах бізнесу: HoReCa, fashion, фестивалі, івент-організації, медіа. І всюди ми досягали не просто красивих картинок і текстів, а отримували фінансовий фідбек, тобто читачі купують послуги безпосередньо через фейсбук та інстаграм.
— Чи важко тобі дався перехід із класичної редакційної журналістики у фріланс? Чи не було лячно? Які плюси і мінуси такої роботи?
— У редакції РІО в нас був вільний демократичний формат робити. Не йшлося про сидіння в офісі, а тільки про результат. Тому я вже там звикла працювати за індивідуальним графіком, а також поєднувати кілька проєктів. Тому перехід дався легко.
Звісно, було лячно: чи буде робота, чи будуть проєкти, приватні замовлення. Відразу по звільненню я записалася на два навчання у Львові та Києві. А потім почала активно працювати в новому для себе форматі. Я продовжувала писати в журнал Унікум, займалася SMM івент-агенції My Day, а також піаром Ukraїnian Fashion Bazaar, допомагала в маркетингових задачах Деренівської Купелі. Водночас виграла стипендію від Media Development Foundation для стажування в будь-якому обласному центрі України, тому обрала видання КУРС у Франківську, там я класно пожила і попрацювала, було ефективно й дуже весело.
Щодо плюсів та мінусів. Звісно, це плюс, коли в тебе постійна робота, редакція платить за тебе податки. Але ж життя потребує змін. Тож якщо є відчуття професійної готовності, то можна спробувати і фріланс, аби порівняти два формати. До речі, тепер я працюю фултайм на Varosh, але все одно почуваюся вільною, оскільки є довіра.
— Онлайн-видання і паперова газета – чим відрізняються робота і підхід?
— Мабуть, в оперативності. У газеті встигається медитувати, а в онлайн – ніколи. З газетою легше, адже там людина відразу цілісно бачить матеріал, його архітектоніку, діагональ. Якщо вона придбала газету/журнал, то, вочевидь, планує прочитати більшість текстів. А сайтам треба працювати над заголовками і правильними прев’ю у соцмережах, аби надихнути людей не тільки відкрити статтю, а й поділитися нею.
— Чим тобі подобається Varosh? Як він тебе змінив?
— Люблю Varosh, адже це незалежне, сучасне, соціально важливе і напрочуд естетичне й стильне видання. Тут новизна, модерні формати, увага до деталей. І найголовніше, вся інформація є унікальною та перевіреною. Тут не женуться за кількістю і кліками, а за якістю та інтелектуально-творчою складовою.
Як змінив? Я почала мислити масштабніше і креативніше. Тобто всі мої ідеї вимальовуються не в контексті мене, як авторки, а в сенсі всього видання. Я навчилася працювати швидше і встигати більше. А ще, вірю, стала лагіднішою, дипломатичнішою, цьому вчуся від редакторки Росани Тужанської.
— Що ти знайшла в роботі на Varosh, чого не було на попередніх роботах?
— Тут виклики все сміливіші й сміливіші. Прозорість в усьому. Колектив, який не має часу на зайві емоції, адже орієнтований на крутий та оперативний результат роботи.
— Які формати в роботі твої улюблені?
— Все, що пов’язано з людьми та їх історіями. Ще люблю тематику освіти, розвитку та креативного бізнесу. Якщо ідеї мені цікаві, то кортить втілити їх у нетривіальних форматах. Я люблю створювати душевні історії і загортати їх у лонгріди, спецпроєкти, пояснювальну журналістику чи в журналістику рішень.
— Чи можеш виокремити якийсь проєкт або матеріал, який вважаєш своїм улюбленим або з яким у тебе найпрекрасніші спогади?
— Кожен текст – це частинка мене. Мої емоції, моє світобачення, мій спосіб транслювати ідеї інших людей. Я тішуся, що кожна стаття – це нові знання із різних професійних сфер, а також досвід із безлічі життєвих історій цікавих особистостей.
— Який матеріал дався найважче і чому?
— Перше, що спало на думку, це стаття для РІО кілька років тому. Ми писали про те, як в ужгородських пацієнтів із нирковою недостатністю нема змоги якісніше лікуватися. Як вони безрезультатно стукали в кабінети чиновників. Я спілкувалася із вдовою молодого хлопця, який помер, не маючи доступу до потрібного лікування. Ми з фотографом відвідали лікарню, де такі пацієнти через день отримують процедуру гемодіалізу. Ми бачили безнадію і описали її. Кожен коментар, який розшифровувала з диктофону, наповнював слізьми. Матеріал так і називався “Життя через день. Бюрократія прирікає ужгородців, хворих на ниркову недостатність”.
— Якщо сказати про твою роботу одним словом, то яке обереш?
— Одного замало, але хай буде “тонус”.
— Як ставишся до професійних викликів? З умовною фразою: «Оу, ноууууу!» чи «Ну давай, зараз розберемося»?
— Чесно, спершу завжди думаю: “оу, ноууууу”. А згодом – “а чому би й ні, гайда”. Я завжди спершу сумніваюся, але це на кілька хвилин чи годин. А далі прориваюся крізь страх та невпевненість. І завжди все виходить на краще. Не треба боятися, слід діяти і завжди пробувати щось нове. Але при цьому розуміти, що з цим проєктом ти станеш кращою, професійнішою і матимеш гарні бонуси.
— У яких найнезвичніших умовах тобі доводилося працювати?
— Скажу про два випадки. Команда з варшавського продакшену знімала англомовний фільм про Україну для Діскавері. Зйомки проводили на Франківщині та Львівщині. Мене їм рекомендував мій однокурсник Руслан Скоблей. Тож я займалася логістикою та перекладом. Так, я, без освіти й досвіду перекладача, 8 днів балансувала між українською, польською та англійською мовами. У нашому колективі було четверо поляків, американець і я. Я дуже стресувала. Коли приймала виклик, то не очікувала, що буде так важко. Але новий досвід який! Я впоралася. Хоча, не знаю, чи пристала би ще на таку пропозицію.
Другий випадок – Форум розвитку Закарпатської області Re:Open Zakarpattia, який організовувала команда Varosh. Протягом двох днів події я мала в режимі онлайн створювати медійні тексти з промов кількох спікерів. Треба було не тільки синхронно нотувати, а фактично відразу адаптовувати нормальний матеріал, готовий до публікування у ЗМІ. Водночас я створювала пости для фейсбуку і знімала інстаграм-сторіс про форум. Стресувала, але вірю, що вдалося.
— Ти багато працюєш над собою у професійному сенсі. Наскільки ця самоосвіта для тебе визначальна і яку з програм чи проєктів вважаєш для себе найкориснішими?
— Хочеться працювати більше в плані самоосвіти. Навіть намагаюся виділяти для цього конкретні години, але рідко вдається. Слухаю подкасти на професійну тематику в дорозі, під час готування їжі або коли збираюся виходити з дому. Наприклад, прослухала всі випуски подкасту про маркетинг від Іванки Стець (“Арістотель поставив лайк” : Іванка Стець створила подкаст про маркетинг і комунікації). Інколи підключаюся до конференцій маркетологів у Club House. Читаю навчальні розсилки в телеграмі від SMM-агенції Setters. Читаю сучасну професійну літературу від практиків, із найсвіжішого – “Сторітелінг для очей, вух і серця” від Марка Лівіна.
Але чесно, це все буває рідко. Тому намагаюся хоча би раз на рік поїхати до Києва на офлайн-навчання. Є безліч безкоштовних програм для журналістів, але з мого досвіду, ефективнішими є платні. Бо саме комерційні більше орієнтовані на результат, там йдеться, наприклад, про наймодерніші тенденції в медіа, про тренди у власне спецпроєктах та в нативній рекламі. Тому залюбки інвестую в освіту.
Поїздка на курси – немов відпустка для мене. Я дуже завдячую тижневій школі з нових медіа від Internews, адже вона мене змінила. 7 днів нас навчали топові фахівці в Україні, давали практику з реального життя. Дуже ефективним був воркшоп від Гліба Гусєва в КАМА, там ми вчилися письменницькій майстерності. Ще втілюю багато інструментів із програми “Риба”, де 4 дні ми прокачували сторітелінг, копірайтинг, SMM та брендинг. Тому так, вважаю, що навчання має бути перманентним.
До речі, класно вчуся, коли готуюся до власних тренінгів. Так, інколи мене запрошують провести лекцію/воркшоп, то я залюбки погоджуюся. Працювала вже з дітьми, підлітками, студентами й дорослими людьми бізнесу.
— Яким для тебе є ідеальний сучасний журналіст: що він має вміти?
— Сучасним і гнучким. Безумовно, незалежним. Хоча, якщо більшість медіа є в чиїйсь власності, то і не знаю, в якому контексті говорити про незалежність. Утім важливо, аби журналіст мав внутрішню цензуру та не конфліктував із власною совістю.
Було би добре не шерити на сайтах новини з фейсбуку. Бо який сенс цих передруків? Неперевірених, просто скопійованих і знову поширених у тих же фейсбуках/телеграмах. Ми на Varosh теж інколи черпаємо інфоприводи з фб, але завжди перевіряємо цю інфу та беремо додаткові коментарі телефоном: відтак два речення у фб перетворюються в повноцінну історію – з її бекграундом та майбутнім.
Що сучасний журналіст має вміти? Бути сучасним.)) Повсякчас розвиватися. Шукати нові формати. Висвітлювати соціально важливі теми. А ще він має розуміти, що сьогодні не достатньо просто написати класну статтю. Треба втілити її в небанальному форматі і правильно розтиражувати в інтернеті.
— Чому сучасний журналіст мусить мати знання із маркетингу, сторітелінгу, нових медіа?
— Тому що простір дуже-дуже-дуже перенасичений інформацією. Тож треба розуміти, як серед цих невпинних потоків знайти себе, свою авдиторію, створити продукт, який зачепить читача й буде корисним для нього.
- Маркетинг потрібен, аби вміти відчувати теми, які суспільно важливі для користувачів інтернету. І, звісно, слід знати, як подавати ці матеріали, аби вони відгукнулися у свідомості споживачів інформації.
- Нові медіа. Так, якщо хочеш бути на хвилі, то необхідно грамотно взаємодіяти з усіма платформами. І йдеться не тільки про фейсбук, а про все – інстаграм, ютуб, телеграм, клаб хаус, тік-ток. На цих майданчиках можна класно й креативно створювати медіапродукт.
- Сторітелінг – одна з основ журналістики. Історія. Журналіст у кожній темі має побачити і показати історію.
— Соцмережі VS реальність. Як ти розумієш справжню суть того, про що пишуть і що показують на загал люди, аби в підсумку зрозуміти, хто є справді твоїм героєм для матеріалів?
— З багатьма людьми з інстаграму та фейсбуку знайома в реальному житті, тобто про їхню діяльність знала ще до їхньої реєстрації в цих соцмережах.
Я думаю, це відчуття формується природно. Щодня скролю стрічку і сторіс, тож поступово формується розуміння, про кого хочеться розповісти на сайті Varosh. Ну, і важлива інтуїція, вірю, що вмію відчувати людей.
— Як розвиваєш власний естетичний смак?
— Не впевнена, що це відбувається усвідомлено. Але читаю художню літературу, дивлюся якісне кіно, подорожую, вдома, на кухні оточую себе естетикою, в інстаграмі стежу за людьми, які мають гарний смак… Мабуть, десь воно нашаровується у підсвідомості, відтак формується власне розуміння естетики. Але скажу відверто, що мені є над чим працювати.
— Як гадаєш, смак – вроджене відчуття чи його можна надресирувати. Якщо останнє, то яким чином?
— І вроджене теж. Смак можна розвивати в усіх напрямках. У роботі, творчості, власному стилі, в домашньому інтер’єрі, гастрономії. Мені здається, що смак – це зображення світогляду людини. Якщо працюєш над світоглядом, то і відчуття прекрасного розвивається. Для цього треба спілкуватися із людьми, які кращі за тебе, щодня читати/слухати/дивитися, а згодом осмислювати цю інформацію. Неодмінно варто подорожувати, аби розвивати естетику своєї душі.
— Наш фотограф Карл Смутко часто каже, що читаючи твої тексти, легко уявляє тебе мистецтвознавицею, бо ти вмієш настільки вправно писати на навколомистецькі теми. Чи розглядала колись іншу професію?
— Під час першого весняного локдауну я запитувала в Івана Небесника молодшого та в Оксани Гаврош щодо магістерських програм у Закарпатській академії мистецтв. На жаль, наразі там не готують мистецтвознавців, тому треба до Львова. З одного боку, для мене нема цінності в заочному навчанні. З іншого боку, магістратура – це фактично написання магістерської, але ж хочеться знань, живої взаємодії із науковцями, митцями… Тому я розглядаю ідею такого навчання, але в приватній структурі, наприклад, в Київській академії медіамистецтв. Мені ця сфера цікава не просто для душі, адже часто маю професійні задачі, пов’язані із мистецтвом.
Чи розглядала варіант іншої професії? Таке бувало, коли відчувала кризу в журналістиці. У такі миті активніше переключалася на SMM. Наразі мені комфортно в моїй сфері, це напрочуд цінно.
— Чим ще тобі цікаво позайматися в житті? У якій сфері хотіла би себе спробувати?
— Загалом у мене все пов’язано з текстами. Журналістика, копірайтинг, літературне редагування, корпоративна блогосфера, SMM, PR, маркетинг, івенти, тренінги. Мабуть, цікаво глибше зануритися в організацію заходів, у написання сценаріїв, а також у мистецтво, відео продакшн.
— Якби ти сьогоднішня могла звернутися до майбутніх журналістів або навіть до себе – студентки, то що би сказала про професію передусім?
— Якщо до майбутніх журналістів, то порадила би прочитати книгу “Важливі роки”, де йдеться про те, наскільки важливо закласти правильний фундамент у період між 20 і 30 років.
Учити англійську та німецьку (є безліч програм стажування в США та Німеччині), максимально їздити на навчання для студентів та журналістів-практиків. Якомога швидше почати працювати в медіа, адже саме в цій сфері можна починати роботу вже з першого курсу.
Водночас варто знайти баланс, аби і розвиватися професійно, але при цьому якісно вчитися в університеті, щоби сформувати ерудицію, яку в подальшому розвивати ще активніше.
А ще вважаю, що студентські роки краще прожити весело, сміливо і трішки божевільно, бо потім на ці шаленства не буде ні часу, ні обставин, ні контекстів.
Що сказала би собі – студентці? Еві, частіше ходи на пари. Вчися системніше. Щороку бери участь у закордонних програмах для студентів. Будь м’якшою із людьми.
— Ти чудова тайм-менеджерка і вмієш дуже гармонійно розпланувати робочий та особистий час, а також періоди для відновлення та балансування. Розкажи трохи про ці свої ритуали, традиції, звички, яким ти себе навчила.
— Інколи вмію, а інколи відчуваю тотальну прокрастинацію. Але скажу відверто, що я стала більш організованою, ніж була колись. Брат змусив мене прочитати книгу “Getting things done”, відтак моє життя якісно змінилося, адже встигаю більше за меншого стресу.
Про свій тайм-менеджмент писала в цих двох колонках:
- Цифровий детокс: Як виділити час для реального життя. Колонка Евеліни Гурницької
- Мої 13 правил творчої продуктивності. Колонка Евеліни Гурницької
Якщо коротко про основні правила мого відносного встигання, то вони такі:
- Чітке планування із вечора на наступний день.
- У щоденник вношу ті задачі, які реально виконати протягом дня, а не все підряд.
- День зазвичай починаю із найскладнішого завдання, яке вимагає максимальної концентрації уваги.
- Соцмережі починаю читати з десятої ранку, попередньо зробивши найскладнішу роботу, яка вимагає чималої зосередженості (розшифровування диктофонного запису, написання й редагування статті).
- Соцмережі вимикаю о 21.00, аби максимально розслабитися, переключитися, відпочити і значно міцніше спати.
- Не вірю в мультитаскінг саме в роботі (в побуті може бути), тому в професійних процесах виконую одну задачу за іншою. До речі, дуже раджу прочитати наукові дослідження, які підтверджують, що багатозадачність руйнує мозок.
- Усі зустрічі, телефонні інтерв’ю, виходи в місто намагаюся планувати на другу половину дня. Це гарний спосіб переключитися зі статичної роботи за лептопом. До 13.30 – я завжди за комп’ютером, коли треба робити роботу, не відриваючись.
- У мене відключені всі сповіщення на телефоні, адже це відволікає, а мозку складно якісно працювати з постійним бульканням телефону.
- Практикую цифровий детокс: з 21.00-22.00 до 10.00. А трапляється і з 21.00 п’ятниці до 10.00 понеділка. Узагалі без соцмереж! Тільки гугл для цікавих статей чи серіалів, ютуб – якщо шукаю відео, що надихають. Або з рідними поговорити у вотсапі. І все. У відпустці тільки створюю і публікую персональний блогерський контент про подорожі, але не читаю соцмереж узагалі. Це дуже оновлює, тому раджу спробувати.
До речі, нещодавно прочитала важливу книгу – “Задоволення від роботи”. Рекомендую і командам, і їх керівникам.
— З якими людьми тобі найкомфортніше спілкуватися та з ким точно знайдеш спільну мову?
— У професійному сенсі – з усіма окей. Адже це моя робота. Річ у тім, що до проведення інтерв’ю можу інтуїтивно збагнути, чи вдасться мені відчути настрій цієї людини. Тоді кажу своїм редакторам, що в нас не складеться, краще запропонувати іншим колегам. Вважаю, що дуже важливо й цінно, коли журналіст на одній хвилі зі співрозмовником – інтелектуальній, емоційній. З іншого боку, саме “не зі своїми людьми” можна отримати чималий досвід, і, зрештою, зрозуміти, мовляв, як класно, що я таки пішла на цю зустріч.
Щодо позаробочої комунікації, то мені комфортно спілкуватися із людьми, які прагнуть розвитку, завжди шукають можливості, а не причини. Люблю людей, які кращі за мене, бо від них я вчуся. А ще люблю гумор у спілкуванні, і чорний теж. ))
— Що найбільше цінуєш в людях?
— Силу волі, загартованість, характер, чіткість у рішеннях, певну своєрідність, щирість. Ну, і гумор, чорний теж.
— Що тебе надихає?
— Очікування подорожі, її старт, дорога, прибуття в нову країну, поселення в готелі чи в апартаментах, перші вечір і ранок у відпустці. Коли “свої” люди в поїздці. Ранкова кава, ранкова книга, серіал уранці. Нові знання, офлайн-навчання. Групові заняття спортом. Творча кулінарія в задоволення. Вечері в рідному місті і десь за кордоном. Пригоди в подорожах. Вкладатися спати з відчуттям, що вранці скуштуєш новий для себе бренд кави зі шматочком шоколаду.
Надихає те, що намагається відтиснути карантин. Але вірю, що все буде справедливо і ми по-новому відчуємо нові-старі радощі. І цінуватимемо їх.
— Назви 10 важливих речей, які піднімають тобі настрій.
— Ранкова кава на самоті. Спілкування із людьми, з якими розуміння навзаєм. Гори. Класні подорожі. Читання. Групові спортивні заняття. Позитивний фідбек від героїв матеріалу. Змінювати рутину. Готувати близьким. Добре кіно.
— Чим ти замінюєш жагу до подорожей у період локдауну?
— Мабуть, звикла. Ось чесно, навіть уже і не хочеться. Я до локдауну, бувало, мала й по шість подорожей за кордон на рік. Тепер якось і складно уявити: бронювання авіаквитків, готелю, складання маршруту, формування логістики. Ще треба подякувати тестам.
Між локдаунами їздила в гори та до родичів. До рідних у Луцьк, до речі, три рази протягом трьох місяців, такого ніколи не було. Тому, можливо, є свої плюси цієї перебудови світу.
Varosh
Фото: Карл Смутко
