Люди

8 років Varosh! Знайомимо з командою та розповідаємо про роботу видання

14 Лютого 2021 800

У цю цифру нам і самим важко повірити, але, так, саме сьогодні, 14 лютого, ми відзначаємо свою восьму річницю роботи! Іноді нас питають, чому ми обрали саме День Валентина для запуску, але у такі моменти щиро відповідаємо, що не планували подібних збігів, але інколи запуск проєкту – це довга історія;)

Напевно за усі ці роки ми так і не познайомили вас детально та близько з нашою командою. Сьогодні виправляємо це, і наші колеги розкажуть самі про себе, роботу та Varosh у їхньому житті. А може, навіть більше!

Якщо вам є що нам сказати, то зробіть це, будь ласка, будь-яким зручним способом на будь-якій платформі. Нам буде безмежно приємно!

Tuzhanskyi

Varosh я замислив десь у 2011 році, коли працював у рекламній агенції Prodigi та вів флагманський медійний проєкт компанії Київстар під назвою “Поділіться любов’ю до України” з Богданом Ступкою та Олегом Скрипкою. Це проєкт про патріотизм, нові відкриття, єдність країни, українську культуру та ідентичність, а також, звісно ж, про подорожі та туризм. Саме така первинна ідея була у Varosh, щоправда з чималим акцентом також на урбаністиці.

Робота у Varosh – це з одного боку повна свобода, з іншого боку – дуже велика відповідальність. І це відповідальність у першу чергу перед своїми читачами та собою, а це куди вимогливіше та важливіше, ніж коли ти відповідаєш перед власником, інвестором чи просто керівником. Ми з самого першого дня своєї роботи були незалежним медіа. І хай сьогодні це звучить пафосно та утопічно, але ми віримо в цю утопію, бо для нас незалежність – це цінність. 

Є велика ілюзія, що журналісти та медіа повинні та можуть змінювати хід процесів, рішення, що саме на них лежить ключова відповідальність за прогрес. Насправді, це далеко не так. Медіа можуть і мають впливати на поведінку людей та їхню освіченість, що зрештою може і має позначатися на діях. Саме цього ми прагнемо. А також намагаємося впливати власним прикладом. Як саме? Ми відмовляли у політичній рекламі навіть найбільш достойним кандидатам, повертали гроші за комерційні матеріали, коли з’ясовували, що йдеться про промоції речей, які суперечать нашим уявленням про розвиток, зокрема спорудження тераси на тротуарі.

Спогадів дуже багато. Найяскравіші, це коли інші люди відтворюють або відстоюють ідеї видання, його цінності, переповідають їх, оцінюють та допомагають. Парадоксально, але поки це частіше трапляється за межами Закарпаття. 

Для мене Varosh – це вже не просто медіаексперимент чи справа для душі, це соціальна відповідальність, певний обов’язок. З самого початку я наполягав, що Varosh не належить його засновникам, це видання, яке повинно належати всім, хто має аналогічні цінності, бо це медіа про кожного з нас і для кожного з нас. Це тканина, яка має поєднувати людей. Це те, чим була Революція Гідності.

Tuzhanska

Не впевнена чи можу Varosh назвати роботою у класичному розумінні цього слова. Ось вже вісім років це велика частина мого життя. Одна з найулюбленіших.

Загалом журналісткою я працюю вже понад 12 років і встигла спробувати різні медіа – телебачення, радіо, газети. А також полярні формати – від швидких новин до складної соціальної тематики. А ще – соцмережі, роботу з брендами, комунікаційні проєкти великих компаній та маркетинг. Утім, той формат, який ми обрали для Вароша, мені імпонує найбільше.

Мене надихає те, що кожного дня ми відкриваємо Закарпаття – нашим читачам, закарпатцям, киянам, львів’янам, харків’янам. І, звісно, собі!

Я люблю цей край, це місто – і те, в якому народилася, і те, в якому живу. Мені хочеться робити його кращим, привітнішим, добрішим, більш естетичним. На жаль, я не вмію співати, малювати чи танцювати, але я знаю як розповісти про людину, місце, подію чи пригоду, проєкт. Тому вважаю, що це мій внесок у покращення простору та середовища навколо нас.

Мені дуже хочеться, аби ті ідеї, бачення, контексти, які ми вкладаємо у Варош, жили не тільки на сторінках журналу, а й у побуті тих, хто тут мешкає. Звичайно, ми бачимо і увесь негатив, який відбувається навколо, але мені здається, що про нього і без нас розповідають на кожному кроці. А от історії успіху зазвичай залишаються осторонь. Ми ж пробуємо це змінити.

Важливо підсвічувати важливе, аби середовище розуміло де та серед кого живе. Прагнуло до розвитку, добрих орієнтирів.

Дякую команді, читачам, партнерам та друзям за те, що ви з нами дивитесь в одному напрямку.Хоча нам завжди є про що подискутувати, а іноді й подебатувати. Особисто я у передчутті того, що далі – більше! Сподіваюся, що ви зі мною;)

Gurnytska

Varosh з’явився у моєму житті ще до свого запуску — з першими постами у фейсбуці та з першим тизером — з класною мелодією і графікою, які досі пам’ятаю. Я з цікавістю спостерігала, читала всі матеріали, адже це була суцільно нова, свіжа ніша на медіаринку Закарпаття. Та що там, про цей сітігайд говорили і говорять топові редакції країни на конфах і тренінгах, на яких буваю.

Однак я навіть не планувала, що писатиму для видання. У липні 2013 року я повернулася з тижневого навчання з нових медіа “MediaNext” від Internews у Києві, і написала Дмитру Тужанському, засновнику Varosh, що пройшла такий крутий курс, стільки навчилася сучасного. Діма сказав, так, пиши на Varosh. І я написала до головної редакторки Росани Тужанської, що маю ідею. Мій перший текст був про хобі ужгородців.

Інколи я писала історії як фрілансерка, а рік тому, 1 лютого 2020-го, приєдналася до команди на фултайм. Я боялася, але ризикнула. Так символічно, що кілька років тому я інколи міркувала собі, що було би дуже окей попрацювати саме в редакції Varosh. Проте це були просто думки, рефлексії, жодних дій у цьому напрямку. Зате космос усе почув і привів мене в колектив.  Я щаслива, що Varosh і сьогодні зі мною, вірю, так буде і надалі.

У співпраці з командою я ціную довіру, свободу, сучасність, щоденну креативність, перспективу. 

Довіра — тому що можу бути собою у команді, я довіряю Росані й Дмитру, і вірю, це навзаєм. Я, скажімо, знаю про всі корпоративні штуки, і впевнена, що вони — тільки в нашому колі. Тут нема часу для розмов ні про що, деструктивних емоцій чи підводних каменів. Усе чітко, зрозуміло, щиро. Скажу прямо: в нашому онлайн-офісі нема місця пліткам, підставам, тут кожен стежить за своєю роботою, але водночас допомагає колегам.  Головне — результат, перманентний розвиток і теплі взаємовідносини. І саме тут тебе завжди підстрахують і щиро допоможуть. Таке можливо тільки в тих командах, які рівносильно працюють на один результат, які працюють на себе і самотужки заробляють.

Свобода — у цій редакції ти вільний. Пиши, як хочеш і коли хочеш, головне — ефективний результат, своєчасність та регулярність. А це і є круто, адже ти фокусуєшся не на процесі, а на кінцевому підсумку.

Сучасність — усі в команді постійно навчаються, а також практикуються у столичних та іноземних проєктах, а ці навички, скіли і досвід втілюються у стратегії, текстах, візуалі, маркетингу. Росана з Дмитром відправляють мене на воркшопи, аби я переключилася, надихнулася і рухалася далі.

Креативність — так, тут щодня творчість, нові люди, нові професійні сфери, тому я повсякчас відчуваю драйв, кач і розвиток. Навіть кожна замітка – це максимальна робота, адже ми з кожного інформаційного приводу створюємо власну нерозтиражовану історію.

Перспектива — я переконана, що у Varosh усе тільки починається. Партнери вірять у Дмитра з Росаною, вони спільно створюють спецпроєкти, а це і є розвиток найстильнішого медіа області.

У мене багато яскравих спогадів із нашої спільної діяльності, але скажу про емоційні та професійні відчуття. Вважаю, що за рік достатньо виросла в цій редакції, стала працювати креативніше і оперативніше, почуваюся пластичною, гнучкою. Мене розвернуло на 180 градусів. Тут я навчилася думати не тільки ізольовано своїми текстами, а матеріалами в контексті всього видання та його спільнот у соцмережах. Я думаю не тільки про себе, а й про інших авторів, я намагаюся дбати про гармонію моїх матеріалів у цілісності сайту.

Я завжди цінувала Varosh, але рік тому познайомилася з ним крізь глибокі, саме людські, сенси. Я зрозуміла його механіку, взаємодію усіх процесів, тож він став мені дуже-дуже близьким. Це не просто робота, а постійне занурення у всі хвилі редакції, і я тішуся, що мені щиро НЕ байдуже до цього проєкту. Це ж круто — любити свою роботу і з радістю чекати понеділка.

Я впевнена, що видання Varosh змінює Ужгород і всю область. Адже ми відкриваємо нових людей, розповідаємо про їхні проєкти, ініціативи, творчість та небанальний бізнес. Ми пишемо креативну історію Закарпаття, зберігаємо найважливіші події на естетичному онлайн-майданчику.

Lipkan

На Варош я пишу, здається, із самого початку його заснування. Переважно відповідаю за розлогі інтерв’ю з цікавими особистостями. Хоч матеріалів було вже дуже багато, не припиняю дивуватися тому, які неймовірні люди живуть на Закарпатті.

У мене є особливість: за час підготовки і роботи над матеріалом я так «зростаюся» з героями, що вони стають мені рідними. Тож знайте всі, хто пройшов моє інтерв’ювання, – ви мої майже кузени.  Ще у мене є багато гарних професійних фото не тому, що я спеціально замовляю фотосесії, а тому, що тут працюють крутезні фотографи і мені від них іноді перепадають бекстейджі під час зйомки основного героя.

Ну, і щодо розподілу «сімейних» посад Вароша, то я офіційно є хрещеною (нанашкою, маточкою) наймолодшого Тужанського і найпозитивнішого хлопчика на світі – Луки.

Smutko

Донедавна хворобливий оптиміст, віком за 60 років, дивним чином потрапляє у молоду команду. Команду, що навіть, окрім прямих обов’язків фотографа, зрідка надає змогу задовільнити сором’язливо приховану у підсвідомості тягу до графоманства.

Обрав собі музичну тему. Намагаюся писати про стан цієї справи в Ужгороді, про цікавих людей, для того щоб розворушити занурених у летаргію і бездіяльність місцевих музикантів. Велика подяка головній редакторці за зважений підхід до написаного мною, бо її правки допомагають уникнути синців і копанців з боку творчої частини мешканців міста.

Ніколи б не подумав, що хтось мені буде заздрити у такі роки. А заздрять! І хто – молодь! Бо працювати у такій команді було б цікаво всім. З власного досвіду співпраці з виданнями можу сказати тільки одне – Варош це круто! Звичайно не все шоколад, бо шеф може і розбудити у неділю о 6:20 ранку, написавши кілька надважливих повідомлень з Америки, але то дрібниці у порівнянні з позитивом.

Hotra

Varosh у моєму житті з’явився через рекомендацію мого колеги та друга Антона Рижих.Найбільше мені подобається у виданні – це повна довіра і не втручання в мій робочий процес. Дали завдання і дозволили виконувати як забажаю.

Varosh змінив наше місто, і почав це робити з самого моменту своєї роботи

Найяскравіший мій спогад із нашої співпраці, напевно, все ж був по закінченню форуму Re:OpenZakarpattia. Коли були сказані останні слова у прямому ефірі, я зрозумів, що це справжній успіх. Всі виконували свою роботу, своє покликання.

Особисто для мене цінність видання полягає ще й у тому, що воно є незаангажованим і не є власністю якогось корупціонера чи олігарха.

Подобається те, що кожен має змогу відреагувати чи прокоментувати свою думку. Видання не ігнорує ні позитивні, ні негативні відгуки і створює нескінченний фідбек.

Ryzhykh

До співпраці з Варошем мене запросила головна редакторка Росана Тужанска, з якою ми познайомились ще разом працюючи в галереї Ілько.

У роботі мені найбільше подобалися наші поїздки по області, адже круто спостерігати за людьми які не дивлячись ні на що роблять свою справу в районах які називають депресивними.

Також подобалися Varosh Talks, на них розумієш, що є багато людей, яким важливий розвиток міста і області.

Подобається, що Варош пише про хороше і говорить на важливі теми. Я впевнений, що переродження Вароша 2 роки тому було неминучим і потрібним всім нам. Важаю Варош своєрідним літописом хороших новин Закарпаття.

Glagola

Одразу хочу зізнатися — у команді Varosh я найбільш ліний, але я настільки люблю цей проект і людей, які його творять, що готовий навіть попрацювати заради цікавого матеріалу.

Як мале дитя тішусь, коли на вулиці хтось підходить і каже: “Дякую, що написав про це — нам було корисно”. У цей момент хочеться гори звертати і ще більше писати. А команда у нас настільки розкішна, що у всіх є чому повчитись, навіть попри те, що у журналістиці я вже понад 10 років.

У редакції я відповідаю за матеріали про подорожі і урбаністику, а також — інколи я нянька наймолодшого члена команди — Луки Дмитровича. Я ж — “самопроголошений батичко”.

Працюємо ми разом із 2013 року. Із того часу кілька людей із команди випали — хтось переїхав в іншу країну, а хтось — фотографує топ-зірок українського шоу-бізу. Але, мені здається, колишніх “варошівців” не буває.

Rdhd

Varosh з’явився у моєму житті досить органічно. Росану та Діму я поверхнево знала через журналістські кола. Їхні тексти та бачення завжди вирізнялися з-поміж того, що пропонував закарпатський медіапростір. Я в той час працювала на радіо Тиса FM, вела вечірки в клубах, намагалася допомогти вберегти архітектуру Ужгорода від вандалів у міськраді та бізнесі, і мала широке коло спілкування в культурному середовищі краю. Все це було досить складно структуровано висвітлювати на радіо, а видання, яке б підходило за форматом на той час не було. Якогось прекрасного дня Діма та Росана запросили мене на зустріч і розповіли про ідею проекту, на який я підсвідомо чекала вже багато років, та запропонували мені долучитися до команди Varosh.

Любити місто та край звідки ти родом і відчувати особисту приналежність до Закарпаття – це те, що мені хотілося донести до читача. Велика частка молоді часто дивилася у бік Києва чи інших великих міст, почуваючись на околицях соціокультурних явищ. Через це, широка місцева аудиторія досить інертно підтримувала місцеві гурти, виставки молодих художників, та не бачила цінності у тому, що відбувається вдома. Мені хотілося показати, яку кількість талановитих людей, локальних бізнесів з крутим баченням, гарних місць, які потребують уваги та інвестицій, та загалом потенціалу має наш край. Varosh робив це з першого дня існування. Це наш закарпатський FUBU “For Us By Us”.

Це видання про людей, які творять Закарпаття від людей, які його люблять. Мені дуже радісно від того, що Varosh за ці роки трансформувався у мультидисциплінарну платформу та вийшов у оффлайн через публічні дискусії та форуми. Цінність та внесок Varosh складно переоцінити. Якщо б обласній та міських радах було більше людей з баченням, мотивацією та завзяттям журналістів Varosh, наш край виглядав би зовсім інакше. Я глибоко поважаю всіх причетних до видання та вірю, що це лише початок.

Stets

Улюбленому “Varosh” 8! Складно скласти у слова і речення моє ставлення до медіа, щоб не перетворити це у тотальний панегірик.

“Varosh” — це про чесність, людяність і стиль.

Люблю тебе за “повільність”. Дякую, що тут немає гонитви за найгарячішими подіями і гучними заголовками. Кожен текст — історії, досвід і осмислення. І true журналістика.

Те, як я потрапила у Варош — історія про силу особистого бренду. Мені сильно подобалось те, чим займалась Росана та як підходила до роботи. І я просто написала.

У мене є свій топ матеріалів, які досить часто перечитую.

  1. Проект з Наталією Павлик “Скажи мамі дякую”. Тут закарпатки дякували своїм мамам за конкретні вчинки і слова (наприклад, за кожне повернення мами з роботи чи торт з чорносливом). Мені сильно відгукнулась ця робота напевно тому, що стосунки батьків і дітей — це завжди інтимно. І коли люди діляться — це мега цінно, зворушливо.
  2. Розмова про фільм “Невидимий батальйон” з режисеркою Іриною Цілик та військовим медиком Дарією Зубенко (перший український документальний фільм про війну і жінок на війні, знятий жінками).
  3. Розмова з актором Олександром Мавріцем про театр і кіно. Сьогодні Олександр успішний актор українських серіалів та фільмів. Щиро пишаюсь кожним закарпатцем, який зміг виростити талант і можливості на всеукраїнські широти.

Щиро вважаю “Varosh” брендом нашого міста. У моєму “Топ-фактів про Ужгород” він займає 2-ге місце. Після кави, ясна річ.

Ужгороду потрібен “Varosh”, щоб збирати до купи всіх, хто хоче і може розвивати місто і культуру всього причетного до нього.

Merenych

Я читаю Варош з моменту його появи. Скільки пам’ятаю, мені дуже подобався формат і теми, з якими працювало видання. На той момент це було щось дуже особливе на тлі решти онлайн-видань. В принципі, особливий Варош і зараз саме через актуальність матеріалів, непересічні теми, роботу з експертами.

Мені дуже імпонує навіть те, як створюються робите рекламні матеріали. Цю рекламу не хочеться якнайшвидше проскролити, бо вона цікава, красива, пізнавальна.

Я завжди мріяла писати для Вароша, але це мені здавалось чимось недосяжним. Я ж не мала ні відповідної освіти, ні досвіду публікацій. Але якось мені написала Евеліна і запропонувала записати інтерв’ю для Вароша. Напевно, після знайомства з нею я зрозуміла, що у вас працюють дуже класні, креативні, професійні, але водночас дуже прості і відкриті люди.

В 2019 році ми з другом стартували тревел-проект, і я з завмиранням серця напросилась у Варош писати статті про подорожі. І тут все закрутилось. Я зрозуміла, що тут можу писати на будь-яку цікаву мені тему, експериментувати з форматами. Тут немає обмежень, жорстких дедлайнів, редактора, який відкидає ідеї. Саме ця гнучкість мені найбільше до вподоби.

Для мене Варош – це своєрідний освітній проект для Ужгорода. Читаючи наші матеріали, читач росте і розвивається: вивчає культуру та історію регіону, дізнається про людей, які творять щось надзвичайне, але при цьому можуть пити таку саму каву, що і ти, за сусіднім столиком в кав’ярні.

З Вароша я інколи дізнаюсь про те, що мій колишній колега – успішний музикант, сестра моєї подруги відкриває свій заклад, а на захід, який я колись організовувала, прийшов хлопець із срібною кнопкою YouTube. Коли спостерігаєш за тим, як прості люди досягають успіху в різних сферах, то це неабияк мотивує!

Якщо ви дочитали до цих рядків, то ви точно з нами в одному човні!

Дякуємо вам за мотивацію та підтримку! За конструктивну критику та правильне спрямування!

Будьте з нами так само щиро як і ми з вами!

Якщо у вас є власна історія пов’язана з Varosh, то поділіться нею з нами і ми її обов’язково опублікуємо!

Ваш Varosh!

0 #
# varosh # ужгород