Люди

Лариса Липкань, журналістка Varosh: «Люблю надихаючі і мотивуючі історії»

6 Квітня 2021 610

Ми хочемо розповісти більше про команду видання Varosh, про людей, які за кадром наших матеріалів. Тому починаємо серію інтерв’ю із редакцією. Ми ставимо питання своїм колегам, а також додаємо запитання від читачів, які вони публікували в інстаграмі Varosh.

Перша розмова – з нашою журналісткою Ларисою Липкань.

Larysalypkan1

— Ларисо, розкажи трохи про кожну зі своїх сфер зацікавлення. Напевно, наші читачі, які не так добре з тобою знайомі, будуть враженні твоєю багатогранністю.

— Мої сфери зацікавлення змінюються залежно від обставин. Наприклад, мені цікава діяльність пресслужб, організаційна робота в команді, пов’язана з комунікаціями, розробка стратегії і формування задач. Тут результат залежить не від одного працівника, а колективу загалом. І якщо команда склалася – робота в задоволення.

Найбільше люблю журналістську діяльність, яка змушує не стояти на місці, весь час бути в тонусі, розвиватися, знайомитися із цікавими людьми. Журналістика дозволяє творити, вигадувати, знаходити нові ходи і мені це дуже імпонує.

Поважаю наш Varosh якраз за те, що він став незаангажованим майданчиком для творчих ідей. Це підтвердять всі, хто знайомий із редакційною політикою видання. У матеріалах для Varosh я відриваюся і відволікаюся. Люблю занурюватися в нову для мене тему, вивчаю її і трансформую читачеві. Мої журналістські матеріали здебільшого стосуються якихось соціальних, медичних чи культурних тем.

Ще я працюю в сфері реклами. Виготовляю різножанрові відеоматеріали, створюю тексти, прописую сценарії для рекламних роликів, фільмів чи інтерв’ю.

Наступні сфери – SMM та копірайтинг. Веду кілька проєктів, багато чому вчуся у доньки, яка професійно займається SMM. Захопилася мобільною фотографією та обробкою. Тому око вже трохи “збочене” на предметній естетиці, розкладках і референсах. Ніколи не пройду байдужо повз гарної світлотіні, а для подруг я завжди “свій” мобільний фотограф.

Ще мене знають як церемонімейстера та ведучу заходів. Це також одна з улюблених сфер. Я називаю її “робота – свято”. Вона пов’язана з гарними подіями в житті людей і відповідними емоціями. Моїм робочим місцем тут виступають надзвичайно гарні природні локації, задекоровані найкращими закарпатськими флористами. Мій спецодяг – вишукані вечірні сукні, які у звичайному житті люди одягають вкрай рідко. Приємно, коли замовники гарно відгукуються про те, як я відпрацювала на проєкті, та рекомендують мене іншим.

Ця сфера – чудова нагода потренувати навички живого контакту з великою аудиторією, про що я потім розповідаю у ще одній професійній сфері – на тренінгах. Організатори медійних навчань періодично запрошують мене підготувати тему, яка стосується якоїсь із перерахованих сфер. Наприклад, я розповідаю про ораторське мистецтво, подолання страху публічних виступів, про написання струнких текстів або особливості інформаційного супроводу компанії.

І щоби завершити питання про напрямки зацікавлень, то згадаю ще одну – раніше я вишивала прикраси бісером, виконувала багато замовлень і доволі активно займалася хенд-мейдом. Тепер на це немає часу, але коли є натхнення, я можу сісти і швидко щось створити собі чи, скажімо, подрузі в подарунок на день народження.

— Від якої зі сфер отримуєш найбільше задоволення?

— Не можу виділити якоїсь однієї, бо люблю їх чергувати. Але все ж таки найбільше душа лежить до журналістики. Це моя основна професія.

— Чи було би тобі цікаво цілком присвятити себе одній зі сфер, у яких ти працюєш?

— Якби якась із них приносила прибуток, який повністю мене забезпечував би, то, можливо, я на чомусь зупинилася би. Але в нинішніх реаліях не бачу такої можливості. А може, просто я ще не знайшла такої роботи. Наразі мене дуже виручає вміння перемикатися із однієї діяльності на іншу. Світ змінюється, вимагає мобільності. І часто виходить так, що в той чи інший період якийсь із набутих навиків стає тобі в пригоді.

— Які проєкти в журналістській справі найбільше любиш робити?

— Найбільше мені імпонують портретні інтерв’ю із цікавими особистостями, ще люблю розповідати про якісь проєкти, де звичайні люди на рівному місці створили щось неймовірне, люблю надихаючі і мотивуючі історії.

— Що найцінніше в твоїй професії?

— Найцінніше – відчувати себе корисною. Журналістськими публікаціями можна вплинути на вирішення якоїсь проблеми, допомогти конкретній людині. Можна застерегти, звернути на щось увагу, підвищити культурний рівень, мотивувати, врешті – підняти настрій, підбадьорити.

— Чого ти воліла б у ній не бачити?

— Журналістика, як і будь-яка діяльність, вимагає професійності, вміння, наполегливості від того, хто нею займається. Не хотіла би бачити тут випадкових людей. Тих, хто переслідує якісь особисті інтереси. Некоректних і непорядних замовних матеріалів, які принижують людську гідність.

— Чи є в тебе улюблений матеріал, який ти робила? Чи, можливо, той, який згадуєш з найбільшим захватом?

— Майже завжди в мене буває таке, що коли довго працюєш над якимось матеріалом, а потім його здаєш – ніби віддаєш із ним частинку себе. Ось такі матеріали я вважаю улюбленими. Нема якогось одного. Той згадується, бо познайомив мене ближче з людиною, з якою товаришую досі; завдяки іншому матеріалу я побувала на вершечку собору або спустилася в шахту; те інтерв’ю змусило щось зрозуміти і переосмислити в собі; а там я вдало використала якийсь телевізійний прийом. Той чи інший матеріал згадується за якоїсь конкретної нагоди, і це приємні спогади.

Larysalypkan2

— Який досвід тобі дає співпраця із політиками? Що черпаєш цінного для себе?

— Як би хто не любив політиків, але не всі готові туди йти і брати на себе відповідальність за важливі рішення для держави, регіону, навіть однієї вулиці. Легше критикувати владу, а в день виборів навіть полінуватися прийти на дільницю. Я не захищаю політиків, але і безпідставно міряти всіх одним мірилом – неправильно. Політика – це мистецтво управління, яке вирішує багато важливих питань для суспільства. Свою задачу я бачу в інформуванні громадськості про діяльність обраного нею того чи іншого депутата і намагаюсь бути комунікатором між політиком і суспільством. Приємно, коли буває таке, що хтось розповідає мені про проблему, або я наштовхуюсь на якусь конфліктну публікацію, розповідаю про неї шефу, а він одним дзвінком її вирішує. Або дає пораду, що в повноваженнях влади можна здійснити.

Робота з політиками – це те ж саме розширення кругозору, навчання, перевірка себе на витривалість і постійний тонус.

— Мало хто знає, що ти зробила чимало соціальних роликів, текстів, провела безліч благодійних подій. Чому відгукуєшся на ці проєкти?

— Я не завжди маю можливість допомагати людям фінансово, але можу зробити щось безкоштовно. Тому завжди відгукуюся на такі проєкти. Не хочу вживати гучних чи банальних слів, але ти залишаєшся людиною, поки маєш співчуття до іншої людини чи живої істоти, яка потрапила в біду. Якщо ти маєш залишити на Землі по собі слід, то цей слід якраз і вимірюється такими справами.

Доброчинністю може займатися будь-хто і це не тільки про гроші. Можна волонтерити, підтримати добрим словом, можна елементарно розповісти про когось в сторіз – інша людина це побачить і прийде на допомогу. А ще по собі знаю, що такі вчинки повертаються. Якось біля супермаркету до мене підійшов жебрак і попросив їжі. Щось таке було в його очах, що я віддала йому буханку хліба, яку щойно купила. І не встигла дійти додому, як мені зателефонували з пропозицією взяти участь у проєкті, де я згодом отримала високий гонорар. Може, це співпадіння, а може й ні. Але цей випадок чомусь запам’ятався.

Larysalypkan3

— Останнім часом ти часто береш участь у рекламних зйомках як модель, і піджартовуєш, що в цю професію, виявляється, можна “зайти” не лише у 18 років. Що тебе захоплює в цій сфері? Чого навчив тебе цей досвід?

— Це, швидше, розвага і можливість подурачитися, хоча до зйомки ставлюся серйозно і терпляче роблю все, чого вимагають замовники і фотографи. Недавно чула вислів, що фотосесія – це одна з психологічних терапій. Щось у цьому є, бо ти дійсно відволікаєшся від звичного життя, занурюєшся в процес, бачиш себе іншою, подобаєшся собі, підіймаєш самооцінку і таке інше. Щоправда, якось після 6-годинної зйомки я зрозуміла, що робота моделей не така й проста. Прийшла я тоді додому, наче вичавлений лимон.

Щодо моделінгу “не лише у 18”, то це дійсно так, бо тепер маю набагато більше замовлень, ніж у свої 18. І хочу сказати, що це веселить і надихає.

А ще важливо розуміти, що в рекламній зйомці головне – не ідеальні риси обличчя і пропорції фігури, а цікава особистість, неординарний типаж, вміння подати свій образ чи річ, яку ти рекламуєш. Це цікавий досвід.

— До речі, як формувався твій стиль одягу? І яким ти бачиш його сьогодні?

— Приємно, коли люди звертають увагу на стиль. Хоча, я якось не сильно задумувалася, який він у мене. Манера одягатися формувалася залежно від роботи. Одяг, у першу чергу, повинен бути доречним. Якщо ти йдеш на пресконференцію до чиновників, то, звісно, дотримуєшся ділового дрес-коду. Якщо йду на інтерв’ю з якоюсь творчою особистістю і при цьому ще й передбачена робота в кадрі, то хочеться, щоби це була якась цікава дизайнерська сукня, яскраве взуття, і ще можна з головним убором проекспериментувати. У повсякденному житті люблю джинси і зручний спортивний стиль.

— Скажи, як можна бути такою красивою? ♥

— Звучить як жарт, звичайно, але якщо вже є таке запитання, то потрібно щось відповідати. Зовнішнім даним я завдячую своїм батькам. Блакитні очі – мамині, риси обличчя – татові. У дитинстві була худезна і всі завжди хотіли мене нагодувати. Через це я страшенно комплексувала. А потім з’ясувалося, що не мати зайвої ваги – це дуже круто.

Я не приділяю зовнішності фанатично багато часу. Маю сталий набір доглядової косметики, мінімум декоративки, стараюсь пити багато води. Ходжу на заняття з пілатесу, швидше, для тонусу, ніж для схуднення. І люблю почуватися підтягнутою. Вважаю, що худий не дорівнює красивий. Пухляві дівчата, які займаються спортом, мені подобаються більше, ніж худі з млявими м’язами.

Періодично відвідую косметолога. Не тому, що боюся старості – це нормальний процес – але мені хотілося би старіти красиво і виглядати адекватно доглянутою у будь-якому віці.
Ще я часто усміхаюся, до багатьох речей ставлюся із гумором, люблю жартувати, і гарний настрій в мене буває частіше, ніж сумний. Може, це і є головна відповідь на поставлене запитання.

— Чи готуєш? Якщо так, то що найбільше любиш готувати?

— Зізнаюся відверто, що кулінарія – не моя стихія. Я готую на автоматі, бо потрібно їсти, і стараюся, щоби цей процес не займав багато часу. Але бувають і тут винятки, періоди натхнення, коли хочеться приготувати щось із маминого старого кулінарного блокнота, або коли побачив у когось із блогерів щось гарне й апетитне, або коли, наприклад, у твоє вікно заглядають стиглі вишні. Люблю пекти торти, радію, коли вдається якась складна м’ясна страва.

Люблю запрошувати гостей і робити різноманітні брускети до вина. Ще для мене важлива естетика подачі – гарний посуд, скатерки, серветки, квіти на столі.

Ще в нас із подругами є гарна традиція. З метою підвищення кулінарної кваліфікації ми придумали тематичні паті – періодично одна з нас влаштовує майстер-клас у себе вдома, де ми всі разом купуємо продукти і готуємо страву, яка господині вдається найкраще. Таким чином у нас вже були голубці-, пельмені- і гомбовці-паті. На таких вечірках обов’язково дізнаєшся щось нове для себе і весело проводиш час.

— Гортаючи твою сторінку в соцмережах, здається, що все в твоєму житті дуже легко, невимушено, яскраво. Як мотивуєш себе щодня робити величезну купу справ та отримувати задоволення від життя?

— Сторінка в соціальній мережі – абсолютно не показник твого реального життя. Швидше, навпаки. Бо коли в тебе пригнічений стан, то навряд чи тобі захочеться щось постити чи ділитися сумом. Принаймні, в мене так. Тому не буває так, щоби все яскраво і кольорово. На щастя, веселий настрій мені притаманний частіше, ніж сумний, тоді і з’являються ідеї щодо соцмереж.

Якщо проаналізувати мій контент, то він більше пов’язаний із роботою, естетикою, чимось позитивним або чимось, що мене захопило. Приємно, коли люди відгукуються на сторіз і кажуть, що я підняла їм настрій, або спонукала спекти тісто за стародавнім бабчиним рецептом, або надихнула поїхати погуляти в лісі, хоча, я не переслідувала якоїсь цілі, а просто поділилася емоцією.

Щодо роботи, то я не мотивую себе чимось навмисно. Є дедлайн – виконую його, є натхнення – роблю якусь справу, нема – можу пересидіти, акумулювати енергію і пізніше її реалізувати. Задоволення від життя в тому й полягає, щоби якомога частіше робити те, що тобі подобається, і рідше – те, що не подобається.

Larysalypkan4

— Як виводиш себе із прокрастинації, якщо вона трапляється?

— Коли багато роботи й купа задач, тоді нема часу розслаблятися, ти в тонусі, мозок працює, ти визначаєш пріоритети і швидко працюєш. Та варто розгребтися із терміновими завданнями і побачити, що є щось таке, що не вимагає негайного виконання, тоді приходить вона – прокрастинація. Звичайно, що бувають такі стани. Я ненавиджу їх, але вже змирилася. Найгірше те, що коли висить така робота, то ти і за інші не берешся, і ця не дається. У такому випадку треба постаратися не залипнути в цьому стані надовго, не дивитися бездумно на стелю, а краще посуд помити, прибрати в квартирі чи піти на каву з подругою, з якою давно планував зустріч – так хоч щось корисне зробиш. Зміна діяльності перемкне мозок і з’явиться натхнення працювати далі. Але й про самодисципліну не варто забувати, інакше натхнення можна ще довго ловити.

— З якими людьми легко знаходиш спільну мову?

— Мені здається, я з будь-ким можу знайти спільну мову. Мені цікава людина сама по собі, її світогляд, мислення. Якщо ж обирати людей для тривалого спілкування, то це легкі, позитивні, енергійні, цілеспрямовані особистості.

— Якщо говорити про твою роботу з Varosh, то що розповіла би про неї своїм друзям чи знайомим?

— Розповіла би, що це круте і улюблене багатьма читачами видання, яке робить дуже корисну справу для популяризації Закарпаття, виконує культурно-просвітницьку функцію, піднімає важливі теми, інформує, розважає. Розповіла би, що ця робота змінила мене в кращий бік. А ще – що це неймовірна команда, яка любить те, що робить, і все робить якісно. Це люди, яких я люблю і дружбою з якими дорожу.

Varosh

Фото: Ігор Майхеркевич

11 #
# varosh # Лариса Липкань