Думки

Цифровий детокс: Як виділити час для реального життя. Колонка Евеліни Гурницької

2 Червня 2020 533

Скільки реального життя у віртуальному? Скільки годин, хвилин протягом дня проводимо поза телефоном? Поза стрічкою новин і життям інших людей, котрі транслюють певну картинку, вибіркові епізоди своєї буденності? Як часто наша свідомість відпочиває від дзеленчання пошти, фейсбуку, інстаграму, телеграму? Чому віртуальність супроводжує нас повсюди: у транспорті, в черзі в супермаркеті, у перукаря, на уроці англійської, на килимку у фітнес-залі, в кафе з друзями, з коханою людиною на побаченні, з дітьми? Чи виправдано це повсякчас?

Якщо в телефоні важливі справи, невпинні робочі процеси, зрештою, натхнення, то є сенс перебувати в ньому. Проте з неодмінними перервами. Але навмання гортати стрічку? Щоп’ять хвилин переглядати повідомлення і сповіщення? Що відчуваєте опісля бездумного блукання соцмережами? Я – спустошення, жаль за витраченим часом і навіть огиду через лінощі.

Хтось скаже, а як же бізнес, робота. Із соцмережами ми пірнаємо у працю на весь день, тиждень, свята і відпустку. Бо ж офісні чати ніколи не мовчать. :)) А зміст? Чому не відокремлюємо роботу від відпочинку і наскрізь у неї занурені? Чому до смартфонів ми трудилися у радше визначений час, а тепер відповідаємо на всі ділові питання, щойно очі розплющили або з першим сном? Так, це виправдано у разі специфіки роботи, кар’єри, чи коли власна справа. Або ж творчість фонтанує, тому кортить працювати без упину. Однак в інших випадках? Для чого перманентно вирішувати робочі питання? Моя подруга є фахівчинею у сфері ІТ. Вона крута, але досягла свого рівня і через нервовий зрив, швидку, психотерапевта і пігулки. Моя знайома офісна працівниця відповідає на запити у вайбері тільки в робочий час буднів – і шеф, команда, клієнти задоволені.

Img 2708

З іншого боку, у продажі товарів та послуг соцмережі ніколи не чекають, тож SMM-менеджери подеколи працюють цілодобово, аби проконсультувати чи оформити замовлення і посеред ночі, і вдосвіта… Саме тому якісний SMM має коштувати дорого, а смм-ників можна раніше відправляти на пенсію. І я серйозно.

Якщо ж графік дозволяє реагувати на певні процеси пізніше, то чому не визначити чіткий час для цієї справи? Хтось твердить, мовляв, яка проблема відповісти на питання шефа, підлеглого, бізнес-партнера о 22.00. Жодної. Проте так і стирається грань між соціумом і домом, офісом і дозвіллям, професійною напругою і хатнім затишком, між реальним життям і віртуальним. Так і накопичується втома, коли щодня, о 22.00, своєю відповіддю ви генеруєте чергове рішення, а вранці відчуваєте тотальне виснаження. Так і з’являється безсоння, коли скролиш телефон опівночі, а мозок активно опрацьовує інформацію з екрану, з безлічі акаунтів, з віртуального життя, яке навіть у ліжку чи ванній витісняє реальне. Відтак свідомість не може заспокоїтися, розслабитися, налаштуватися на сон. Це шлях до хронічної втоми. Якщо я працюю з телефоном по 21.00, то вранці не матиму жодного натхнення до справ, тому і день може не вдатися. А ось вечір із телефоном в іншій кімнаті – це рівніший настрій і гармонійне налаштування на подальшу продуктивність.

Щодо мене, то лептоп, телефон, соцмережі – моя щоденна рутина. Моніторю інформацію, комунікую із героями своїх статей, продукую і поширюю контент, реагую на відгуки. Тобто “гортання” стрічки – моя робота. Якщо я занурена в комп’ютер чи телефон, то тільки тому, що працюю. Особливо, коли займаюся SMM, адже редагую фото, монтую відео, пишу тексти. І я, мабуть, вдячна своїй “віртуальній” роботі, бо люблю її попри все, а ще вона мотивує не перетворювати телефон на відпочинок. Мобільний із комп’ютером – переважно робочі інструменти. Ну, окрім спілкування із рідними й друзями в інших містах і країнах. А ще ж шукаю серіали, електронні книги, статті в улюблених виданнях (і не через фейсбук чи телеграм, а безпосередньо на сайті), бронюю квитки і житло для відпустки, стежу за акаунтами, які надихають.

Так, я нерідко віддаю чимало енергії соцмережам. Інтернет висмоктує емоційні ресурси у будні й вихідні. І окей, якщо це виправдано роботою, творчістю. Проте інколи мережа стає замісною терапією під час прокрастинації, коли я не здатна зібрати пазли до купи, сфокусуватися на роботі чи інших важливих задачах. Як усе валиться з рук – можу втекти у смартфон. І це жахливо, бо з ним я відмежуюся, енергію віддам, а проблему не вирішу. Тому дуже рада, що одного дня постановила: якщо не здатна домовитися із продуктивністю і завзятістю, то вже краще йти гуляти, готувати, прибирати, читати книги, аніж залипати в екрані. І загалом зі свого досвіду й усілякої літератури я переконана, що ефективність, настрій, легкість безпосередньо пов’язані зі соцмережами. Зі свідомим їх споживанням.

9be59315 Ad88 4061 80d1 D7fd16363744 (1)

Я багато читаю про вплив соцмереж на настрій і продуктивність у контексті тайм-менеджменту. На практиці збагнула, що крізь телефон просочуються надмірна тривожність, негативні емоції, певна штучність. І найгірше – порушується концентрація уваги. Що більше обмежую мобільний, то немов наповнююся свіжістю, ідеями, свідомість очищається від безмежних потоків інформації – інколи направду зайвої, напрочуд гнітючої. Як написала вище, це парадоксально, проте вкрай чудово, що моя діяльність – це комп’ютер і телефон. Бо що більше працюю з цими інструментами, то рідше відпочиваю у їхній компанії. Я чітко окреслила собі правила свідомого споживання інтернету і власне соцмереж. Бо інакше – емоційне виснаження, тривожність, роздратування, нуль ідей, нуль натхнення, розфокус. Такий мій досвід.

Img 3365

Я дозовано користуюся інтернетом. І навчилася це робити не тільки під час відпочинку, а й у роботі. )) Перші три години після пробудження намагаюся взагалі не зазирати у смартфон. Вранці читаю книгу – паперову або електронну на рідері зі спеціальним екраном, який не втомлює очі. Далі розшифровую диктофонні записи, пишу або редагую тексти – максимум, з допомогою гуглу, якщо треба щось уточнити. І тільки о десятій перевіряю пошту, соцмережі, месенджери, починаю публікувати контент у фейсбуці, інстаграмі. На телефоні й лептопі вимкнені всі сповіщення, адже невпинне дзеленчання нахабно відволікає. Як почну ранок із телефону, то надалі не зможу нормально фокусуватися на рутинній роботі, яка вимагає чималої концентрації і посидючості. Ранок повсякчас визначає мій день, тому це так важливо.

Цікаво, що соцмережі тонізують мене до фізичної активності, проте аж ніяк не до розумової. Відтак обмежую соцмережі саме вранці. Насправді, так радять спеціалісти з тайм-менеджменту. Вони рекомендують уранці “з’їсти жабу”, тобто виконати найскладнішу задачу всього дня. Для мене це – написання статті. Якщо ж почну день із безліч новин, повідомлень, а ще й зіпсую собі настрій певними меседжами, то як мозок фокусуватиметься на одній масштабній задачі? Кричать сповіщення, грає музика, ми невпинно перевіряємо пошту і повідомлення на десяти сервісах, а ще піддаємося зовнішнім впливам, то про яку продуктивність йдеться? Мозок звідусіль отримує і перетравлює сигнали, йому вже не цікаво робити щось одне конкретне, хай надто важливе. Потребуватиметься чимала сила волі, аби знов якісно зосередитися.

Img 3392

Знаю людей, які протягом дня визначають собі час для користування фейсбуком, інстаграмом. Не можу собі цього дозволити, у мене нема чіткого графіку перевірки пошти, потоки інформації невпинні, тому протягом дня все перевіряю часто й хаотично. Окрім перших трьох годин ранку, за годину-дві до сну, під час прогулянок, сніданків, обідів, вечерь та більшості офлайн-справ. Їжа, вулиця, кав’ярні, перукарня, навіть черга в банку чи до чиновницького кабінету – це період без інтернету. Звісно, якщо не очікую термінових повідомлень. Ну, і коли працюю в SMM-проєктах, то проводжу в соцмережах більшу частину дня. Водночас радію, що не маю жодного бажання гортати стрічку задля задоволення. А ще впевнена, що за надважливих справ мені напишуть смс або зателефонують. Тобто я зберігаю спокій і не переймаюся щось пропустити у віртуальності або не відповісти миттєво. Ми ж усі маємо право на реальне життя, еге ж?

А ось вечірнє обмеження інтернету – це вже і не каприз, а інстинкт самозбереження. Якщо працюю із соцмережами після 21.00, то є ризик безсоння. Бо замість релаксу, живих розмов, доброго кіно чи книги, ванни і трав’яного чаю – блимає екран. Спеціалісти зі сну твердять: соцмережі перед сном, хай навіть у ванній чи під час фільму, провокують безсоння, адже мозку треба опрацювати усі ті швидкісні часточки інформації, що блискавично чергуються на синьому екрані.

Хтось скаже, мовляв, месенджери прискорюють вирішення задач. Безумовно. Проте якою ціною? Стресом? Втомою? Адже швидкість потребує чималого енергетичного ресурсу. Звідки його згодом черпати? Під час запису сторіс у лісі? )) Як відновлюватися, якщо ми постійно в інтернеті?

Тому і намагаюся ті кілька ранкових, вечірніх і прогулянкових годин перебувати тільки в реальності. У стані “тут і зараз”. Це покращує концентрацію уваги, розслабляє, очищує перевантажену свідомість. У мандрах я теж поза віртуальністю. Тільки є одна проблема, що дуже люблю описувати враження одразу, допоки свіжі. Тому у відпустці роблю пости, сторіс, але не гортаю стрічку, і на запити в месенджері пропоную людям відповісти після свого повернення. І це нормально. Для чого вирішувати всі завдання, коли я на відпочинку? Яку ефективність матиме така відпустка чи вікенд у горах, якщо я занурена у віртуальне життя, яке зі мною і вдома?

Згодом обмежила навіть пости, сторіс про мандри, зате опісля подорожі пишу розлогий корисний медійний текст з усіма лайфхаками, а також монтую відео для інстаграму. Краще одна якісна і, вірю, натхненна стаття, аніж десять постів по одному реченню.

Уже кілька років працюю і у вихідні. Та коронавірусний день сурка вплинув і на це. Я майже на два місяці цілком позбулася реального життя – з подругами або інтерв’ю у кав’ярнях, англійською у школі, стретчингом у залі, мандрами, які найпотужніше перезавантажують свідомість і світогляд… Коли бесідувати ходила в комп’ютер, вчити англійську – в комп’ютер, позайматися спортом – у комп’ютер. При тому, що вся моя діяльність – комп’ютер і телефон. Це спустошило. З подорожами зник і мандрівний тижневий, двотижневий діджітал-детокс. Тому нещодавно запланували вихідні без соцмереж – попри всю любов до людей, які діляться там натхненням. Надмірне споживання фейсбуку, інстаграму затуманює мій розум, рівень цікавості до всього знижується, огортає апатія і емоційна втома. Не хочеться нічого.

Img 2968

У п’ятницю ввечері я з приємністю очікувала вихідні з винятково реальним життя без гуглу, месенджерів і соцмереж. Я прокинулася: склянка теплої води, ванна, сніданок, кава, серіал “Паперовий будинок” (дуже раджу, це феномен і кінематографі, як на мене), закупи, відвідини бабусі, тривала прогулянка з подругою віддаленими закапелками Ужгорода, кав’ярня, живі розмови… Уже в перші години суботи я почувалася живішою, вільнішою, з’явилася легкість, а ідеї немов самотужки наповнювали мій блокнот. І це за кілька годин. У неділю ввечері я не хотіла зазирати в телефон, але свою професію люблю як і життя без смартфону. Ось така дилема. Якби не дводенний цифровий детокс, я не писала би цю колонку в понеділок уранці. Не було би цієї ідеї. А два дні реальності подарували відпочинок, теми для статей, натхнення й наснагу далі працювати у віртуальному житті з солодкими перервами тільки для всього живого, для рідних, для себе.

Месенджери радять нам, мовляв, увімкніть сповіщення, аби завжди залишатися на зв’язку. А я так не хочу, мені комфортно в реальності.

P.S. Світлини – про маленькі, позаінтернетні щоденні цінності.

Евеліна Гурницька, Varosh

Фото авторки

*** Матеріал опублікований як авторська колонка, відтак редакція Varosh може не розділяти погляди та думки, які автор висловив у цій публікації.


Діджітал-історії:

0 #
# Facebook # SMM # інстаграм # соцмережі