«Перший крок» – перша приватна музична школа в Ужгороді. За 5 років роботи вона здобула таку популярність, що вже 4 рази змушена була переїздити у щоразу більше приміщення, аби вмістити всіх учнів. Професійна піаністка, засновниця і керівниця студії музичного розвитку Інга Бондаренко розробила авторську методику викладання для малюків, підлітків і дорослих учнів на основі орф-підходу. Головний його принцип – зацікавити, а не відбити бажання займатися музикою.
Наразі Студія охоплює понад 300 учнів різного віку, яких ведуть 15 професійних педагогів різного профілю.
Найменші не тільки засвоюють нотну грамоту і знайомляться з різними інструментами – вони цікаво й змістовно проводять час, стають більш організованими, дисциплінованими, регулярно беруть участь у відкритих звітних концертах. Під час занять відбувається виховний процес, комунікація, виконуються логопедичні та психологічні вправи, діти прогресують у розвитку.
«Перший крок» – це чудова попередня підготовка малюків до майбутньої класичної музичної школи. Тим, хто вже там навчається, надаються послуги індивідуального репетиторства.
Дорослі ж у зручний для себе час можуть реалізувати давню мрію навчитися грати на музичному інструменті.
Детальніше про школу, методику викладання і терапевтичний вплив музики на українців під час війни – у розмові з Інгою Бондаренко.
З Інгою ми зустрілися відразу після урочистого відкриття оновленої школи. При вході мені одразу запропонували одягнути бахіли і провели екскурсію.
— Це вже наш четвертий переїзд протягом 5-ти років існування «Першого кроку», – розповідає власниця приватної музичної школи Інга Бондаренко. – Я вже було втратила надію знайти те, що хотіла. Вимоги були непрості і рієлторка з ніг збилася, підбираючи варіанти. Аж ось підвернувся цей будинок і я сказала: «Беремо!».
Тут все, що мені потрібно: близькість до центру міста, площа 220 кв.м., балкон на вулицю, звідки видно тих, хто до нас заходить, з іншого боку – вихід на власну закриту парковку, куди діти до батьків можуть спускатися самостійно. Важливо було мати розділені аудиторії, щоб вихованці під час уроків не заважали один одному.
Відтепер студія «Перший крок» дислокується в Ужгороді по вул. Руській, 56/а. Тут є 8 кабінетів, 2 санвузли, місце для очікування батьків, камери спостереження, бомбосховище.
Нове приміщення дозволяє розширити кількість груп і прийняти більшу кількість вихованців.
Паралельно керівниця Студії подбала про те, щоб дворічки та трирічки не відчули дискомфорту від переїзду, тому кімнату для групових занять зробили максимально схожою на попередню. Сюди перевезли навіть яскравий кольоровий килим. На ньому ми й розташувалися для інтерв’ю.
— Інго, я знаю тебе давно і стежу за діяльністю, але давай познайомимо з тобою інших людей, які, можливо, також захочуть примкнути до музичної спільноти «Першого кроку».
— Я професійна піаністка, закінчила Ужгородський музичний фаховий коледж ім. Д.Задора, клас «Фортепіано», пізніше – Донецьку державну музичну академію ім. С.Прокоф’єва. 18 років викладала в Ужгородській дитячій музичній школі ім. П.Чайковського №1, паралельно за сумісництвом працювала концертмейстером у нашому коледжі. Все було стабільно і звично навіть коли я завагітніла. У мене був фортепіанний дует з моєю колежанкою Олександрою Баганич – ми створили програму, грали сольні концерти. Потім я писала диски з віолончелісткою Діаною Гаватою, ми їздили з концертами і я собі думала, що так буде завжди. Своє майбутнє навіть після декрету я уявляла в концертах, поїздках, турах і конкурсах.
— Аж тут народився син…
— Коли я народила Андрія, то зрозуміла, що для маленьких дітей в місті абсолютно нічого немає музичного.
— Раніше я ніколи цим питанням не переймалася. Пригадую, сину виповнилося пів року, він почав повзати, я намагалася йому щось наспівувати і зрозуміла, що навіть я, професійна музикантка з червоними дипломами та сертифікатами, не знаю, що мені робити з дитиною. Крім «Лисички» і «Жили у бабусі» нічого не можу видати.
Тому що нас у консерваторіях цього не вчили, і взагалі – класична радянська музична освіта розпочиналася із 7 років.
Я почала шукати літературу, сама вигадувати для сина пісеньки і збирати навколо себе подруг, які так само з візочками гуляли на набережній. Власний кабінет у мене був давно, тому що я вела приватні уроки для піаністів. Тож ми почали збиратися за символічну плату на заняття з дітками. Там були розваги, майстер-класи для розвитку дрібної моторики.
Дедалі більше я усвідомлювала, що навчального матеріалу для таких малюків немає, а те, що є, – російськомовне. Довелося самій придумовувати короткі віршики.
До того я трохи писала, навіть видала збірку дорослої поезії, мала до того хист. Так воно все йшло, до нас приєднувалося все більше мам з малюками і я зрозуміла, що мені треба вчитися. Виявилося, що ця ніша не заповнена у нашому місті, і це може бути результативно для великої кількості дітей.
— Наскільки я знаю, якогось спеціалізованого навчального закладу для підготовки музичних педагогів для найменших в Україні немає.
— У тому-то й річ. І тоді мені порадили поїхати в Київ на Орф-семінар. Потім були Львів, Чернігів і так далі.
— Що це за методика?
— Система креативної музичної педагогіки, названа на честь німецького композитора, музикознавця, педагога-експериментатора Карла Гайнріха Орфа. Якщо не заглиблюватися в деталі, то філософію Орф-педагогіки можна охарактеризувати так: «Музика в задоволення». Не насильно, як це прийнято, а щоб ти займався тим, що тобі подобається.
Орф-метод декларує гармонійне й збалансоване навчання музики. Це дуже гнучка система.
— Наведу найпростіший приклад: дорослий, підліток або дитина приходять, щоб навчитися грати на фортепіано. Відвідали 1-2-5 уроків і кажуть: «Ви знаєте, я передумав. Я все ж таки хочу скрипку». У традиційній державній школі це складний процес. Щоб перевестися на інший інструмент, потрібно багато документів, а тут ти цього ж дня або через кілька днів сідаєш і пробуєш скрипку.
Багато уваги у цій системі приділяється терапевтичному впливу музики на дитину. Це вже зараз орф-підхід доволі поширений в Україні, а 15 років тому він тільки почав розвиватися.
— Отже, ти пройшла курс з орф-педагогіки.
— Так, але щоб ти розуміла – там немає конспектів, традиційних пар, лекцій.
На заняттях не дозволяється записувати, знімати відео. Все, що ти запам’ятав, всмоктав, – це і є твоє.
Уся система побудована на креативі і авторському підході. Тобі дають модель, а ти повинен зробити все по-своєму. Для цього треба мати дуже розвинену фантазію. Наприклад, якийсь музичний фрагмент ти повинен оригінально відтворити і не повторитися з іншими учасниками групи. Словом, я приїхала натхненна і з великим бажанням застосувати набуті знання на практиці в Ужгороді. Крім того, поступово я почала проводити Орф-семінари для інших педагогів у нашому місті і по Україні.
— Як формувалася студія «Перший крок»?
— Спочатку це був невеликий приватний кабінет, де займалися діти моїх знайомих. Вже через рік роботи було зрозуміло, що цей напрямок є надзвичайно цікавим для багатьох мам Ужгорода. Я відкрила приватного підприємця, знайшла більший кабінет і почала розвивати свою Студію. До дітей, які займалися у вечірніх групах, запрошувалися музиканти з музичних шкіл та вищих навчальних закладів міста для демонстрації різноманітних музичних інструментів.
Це дуже корисна штука. Дитина пограла і каже: «Це подобається, а це – категорично ні». Хтось закриває вуха від саксофона чи кларнета, не може взяти до рота блок-флейти, але біжить до гітари. В музичній школі до цього дійдуть, але не відразу: будуть боротися пів року-рік, і за цей час у дитини може взагалі зникнути бажання відвідувати музичну школу.
Ріс мій син, разом з ним я створювала нові вікові програми, кількість учнів зростала, я набирала різних педагогів, розширювала групи. В результаті ми періодично переїжджали у щоразу більші приміщення.
— Який музичний матеріал ви використовуєте під час навчання?
Багато національної музики, українська класика, відкриваємо своє. Ми повністю відмовилися від російських композиторів, натомість використовуємо іноземну музику, багато навчального матеріалу закуповуємо на офіційних ресурсах.
— Який віковий діапазон вихованців студії та графік їхніх занять?
2-6 років: ці діти мають групові або індивідуальні заняття. Приблизно 40% п’ятирічок ідуть далі в музичну школу. Тому ми не конкуруємо із державним закладом, а навпаки – я зацікавлена у тому, щоб у мене не «осідали» діти, які технічно за віком можуть вступити до музичної школи. Натомість ми активно набираємо підлітків, яких не беруть у музичну школу через вікові обмеження.
До речі, я рекомендую нашим випускникам при вступі до будь-якого іншого закладу обов’язково зазначати, що вони пройшли навчання в «Першому кроці».
3+: батьки вже можуть залишати діток з 11 до 13 години. Принцип той самий, просто ускладнюється програма.
Старші діти займаються після обіду.
Дорослі (вік необмежений): обирають зручний для себе час індивідуальних занять.
— Як побудований урок для малюків у групах?
— Діти, які не відвідують садочок, приходять до нас із 11 години. Заняття триває 1 год 40 хв, з яких 75 хв – чиста музика. Малюки грають на різних інструментах, рухаються. Паралельно тут вирішуються вікові завдання: проконсультувавшись із психологами і логопедами, ми даємо вправи на координацію, мовленнєвий розвиток. Замислюємося над тим, щоб таких фахівців взяти до себе у штат.
— Після 1 год 15 хв них перекус. Заради цього вони приходять (сміється, – ред.). Ми закуповуємо печиво, фрукти та сухофрукти, водичку. Протягом цих 10 хв відбувається комунікація. Затим малюки беруть стільчики і сідають дивитися уривок або класичного концерту симфонічного оркестру, або балету.
Далі – майстерклас. Якщо ми сьогодні літали як пташечки, то потім ліпимо, наприклад, лебедя під музику. І це дуже відкладається у підсвідомості. Дитина, почувши колись цей фрагмент, відразу згадає, що він про лебедя.
— На яких музичних інструментах можна навчитися грати у вас?
— В Студії музичного розвитку «Перший крок» проводяться навчання гри на таких інструментах: фортепіано, скрипка, укулеле, гітара, електрогітара, блок-флейта, флейта, барабани та вокал.
Орф-інструменти, на яких грають у групах за програмою «Перший крок»: дзвіночки, бумвокерси, чайм-бари, трикутники, маракаси, кастаньєти, бубни, барабани, брязкальця та багато інших цікавих новітніх музичних інструментів.
— Працюючи з малюками, які ще завдання педагоги ставлять перед собою, окрім як навчити дитину грати на інструменті?
— Основне завдання групи – спрацюватися впродовж першого місяця і створити команду. Бо спочатку Андрій хоче щось робити тільки з Софійкою, або сидіти поруч тільки біля Максимчика. Ми ж бачимо, що це буде погано, тому що діти приходять з різними музичними задатками. Хтось більш координований, активний чи повільніший – їх треба вирівняти. Вправу треба робити не з тим, кого любиш, а з тим, хто тобі підходить за рівнем розвитку. Тому місяць-півтора вони освоюють гру на всіх інструментах, які є в наявності, і вже готуються показати концертну програму батькам. Протягом 11 місяців таких невеликих концертів має бути 11, а в грудні та червні Студія проводить великі звітні концерти в галереї.
Тому наше завдання – створити команду, групу, де кожен учасник підтримує і допомагає один одному, вболіває за кінцевий результат.
Також нам важливо, щоб задоволення від музики отримували всі члени родини. Часто буває, що старша дитина іде на якийсь один інструмент. І поки мама з молодшою донькою чекають, то є сенс віддати її на щось відповідне до віку. Тож обоє зайняті. І тут у мами розв’язуються руки і вона думає, а чи не піти і мені на чомусь повчитися грати? Тому логістика – це наше все.
— А у дорослих вихованців бувають звітні концерти?
— Так, саме на великих звітних концертах Студії підлітки та дорослі грають з величезним задоволенням.
Але мене інше тішить – коли вони вдома влаштовують сімейні вечори, хтось грає, хтось підспівує і надсилають потім мені відео. Це такий кайф! Нагадує старовинні світські вечори у колі родини.
— Як ти гадаєш, чому останнім часом зріс попит на заняття музикою?
— Мені здається, тут багато чинників. По-перше, пропагування і просвітницька діяльність збільшує кількість охочих займатися музикою. Піднявся загальний культурний і інтелектуальний рівень суспільства.
Інша причина – недостатньо широкий вибір занять в Ужгороді, якими можна наповнити своє дозвілля. Особливо для дорослих. Є танці, спорт, театр, майстеркласи з малювання. І от ми запропонували музику. Тому люди до нас пішли.
Ну, і фактор війни, безумовно, робить свій вплив. Ти приходиш сюди, береш інструмент, зосереджуєшся, розчиняєшся – і дозволяєш собі трохи відволіктися від всього цього жаху навколо.
Крім того, доведено, що музика робить людей добрішими, гармонійнішими, вихованішими. Покращується пам’ять. Діти стають більш успішними у вивченні іноземних мов, математики, малювання.
До нас приводили діток-переселенців. Вони страшенно тривожні були. Їх лякали голосні звуки, не кажучи вже про повітряну тривогу. Навіть починалися панічні атаки. Саме музика справляла заспокійливий терапевтичний ефект.
Тим часом дорослі віддавали перевагу співу. Така була потреба – викричатися і вивільнити емоції.
— Знаю, що ти ще працюєш із особливими дітками.
— Так, це наш окремий напрямок – робота з дітьми, які мають затримки в розвитку, мовленні. Такий діагноз лікарі ставлять у 2,5-3 рочки. Тоді батьки приводять малюків до нас. Ми працюємо у тандемі з психологом і логопедом, які ведуть дитину. Окремо тільки музика не дасть потрібного результату. А ось так всі разом ми підтягуємо малюка і результат дуже помітний за рік.
— Які завдання ставиш перед собою у новому просторі?
— Минулого року десь у такий же період стояла задача-максимум: створити 5 груп. Ми цього досягли, а тепер у нас 11 груп і всі вони тріщать, як рукавичка. Особливо дитячі. Тому ми весь час прогресуємо.
— Сучасних людей не так просто чимось здивувати. Який твій аргумент щодо того, чому варто навчитися грати на музичному інструменті?
— Якщо ти підліток, то як мінімум виділятимешся серед однолітків, проявлятимеш себе. Ти будеш крутим чи крутою, бо стаєш душею компанії, долаєш сором’язливість, здобуваєш навики виступу на публіці.
Малюки, які починають грати, роблять величезний стрибок у своєму розвитку. Крім того, перевірено — диплом випускника «Першого кроку» дає конкурентні переваги при вступі у якісь інші навчальні заклади, тому що наші діти дисципліновані, чемні і виховані. Вони добре розмовляють і мають комунікаційні навички.
Для дорослих – це можливість знайти щось, що буде належати тільки тобі. Особливо це потрібно жінкам, які весь час зайняті. Це час, присвячений собі, можливість реалізовуватися поза роботою, домом, побутом. Це хобі, яке допомагає тобі відволіктися. Тому ласкаво запрошуємо до нашої веселої дружної команди. Зробіть свій перший крок!
**На правах реклами
Лариса Липкань, Varosh
Фото – з особистого архіву музичної студії «Перший крок»
Читайте більше про людей, які змінюють Закарпаття в наших соцмережах — Facebook, Instagram та Тelegram.
