Люди, цілковито віддані своїй праці, які з гарячим захватом розповідають про справу всього їх життя, володіють якимось непояснюваним особливим магнетизмом.
Таких людей – міцно закоханих у те, що вони роблять, – впізнаєш безпомильно: у них світяться очі, їхня енергія відчувається хіба що не фізично, а під їхнім началом з великої любові творяться речі, які не залишать байдужим нікого, хто з ними взаємодіє.
Любомир Геляс – саме з таких людей: про театр, акторство і театральну студію «Provocator», чиїм розвитком займається ось уже четвертий рік, він розповідає з такою пристрастю, яка мимоволі передається й тобі. І посеред розмови ти подумки собі обіцяєш: на наступну прем’єру студійців мусиш потрапити обов’язково.
Любомир Геляс – професійний актор, продовжувач театральних традицій відомої творчої ужгородської родини. Іменем його дідуся Ярослава, який свого часу був головним режисером Закарпатського обласного музично-драматичного театру, названа вулиця в Ужгороді. Бабуся Майя, Заслужена артистка України, тривалий час була актрисою того ж таки театру.
Акторами були і його батьки. Тож професійна доля Любомира, як то кажуть, була визначена «за замовчуванням»: у 16-річному віці він вступив на режисерський до Ужгородського коледжу культури та мистецтв (нині вже – Академія), опісля ж – здобував акторську освіту у Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені м. Карпенка-Карого.
По завершенні навчання Любомир у Києві надовго не затримався, хоч і встиг деякий час попрацювати зі столичними театралами. Утім незабаром повернувся додому, каже: завжди знав, що хоче жити і творити в Ужгороді. Перші роки по поверненню грав у виставах Закарпатського обласного муздрамтеатру і згодом навіть посів посаду заступника директора з творчих питань. А потім в якийсь момент… почав відчувати вигорання.
Як почався “Provocator”
Так у 2017 спочатку з’явилася театральна студія Любомира Геляса для дітей при облмуздрамтеатрі, а в 2019 він узагалі звільнився з театру і вирушив у «вільне плавання». Коли ж стало зрозуміло, що акторській майстерності хочуть займатися не лише дітки, а й чимало дорослих, у 2020-му студія пережила ребрендинг і «переродилася» у «Provocator».
«Зараз до нас у студію приходять люди трьох категорій: ті, які хочуть позбутися страху публічного виступу і здобути впевненість перед аудиторією, подолати якісь свої комплекси чи прокачати навички; ті, хто мають мрію з дитинства вийти на сцену і спробувати себе в ролі акторів; а також ті, хто втомлюються від рутини і хочуть змінити обстановку, спробувати себе в новому амплуа.
Багато хто приходить за новими враженнями, порозважатися, а в підсумку – виходить на сцену як актори. Або й узагалі залишається передавати набуті знання далі: нині у студії працюють кілька педагогів, які колись були тут учнями», – розповідає Любомир Геляс.
За три повноцінних роки навчання у студії «Provocator» пройшли понад 500 людей. Ті ж зі студійців, які по завершенню курсів виявляють бажання, отримують ролі у виставах і виходять на сцену. Навчання відбувається у групах по 20-25 людей двічі на тиждень впродовж трьох місяців. З них «дійде до сцени» приблизно половина, каже Любомир Геляс.
П’єсу добирають, коли група вже сформована і можна «відштовхуватись» від характерів, типажів та особливостей акторів.
“Provocator” повністю зламав моє уявлення про мистецтво театру”
Робота з акторами-аматорами – особлива, вимагає інших підходів та рішень, аніж у професійному театрі. І це змушує рухатись вперед, безперервно експериментуючи з формами та змістами.
«Театральна студія повністю поламала моє уявлення про мистецтво театру. Ми намагаємося постійно імпровізувати, знаходити нові цікаві підходи і рішення.
Наведу приклад. Декілька наших акторок мають своєрідні специфічні голоси – десь притишені, десь «стиснені», десь трохи з нотками металу чи скрипіння. Таку актрису ніколи би не взяли у класичний театр, бо її голос там вважався би дефектом. Але не в «Провокаторі»: я навпаки шукаю, як цю специфіку використати, аби вона була не дефектом, а «родзинкою». Щоб на сцені ця «голосова» особливість стала елементом образу, працювала на персонажа.
І знаєте що? Після вистави саме ця актриса збирає найбільше оплесків, саме їй глядач найбільше несе квітів та цукерок. Бо цей нюанс робить її персонажа особливо виразним, довершеним… Ось такі «фішечки» є в кожного, хто приходить до нашої студії, і ми намагаємося не позбавитися від них, а органічно «вписати» їх в образ, щоб його прикрасити.. Можливо, це, серед іншого, додатково приваблює глядача, який знаходить у нас те, чого немає в інших, професійних театрах», – розповідає Любомир Геляс.
Та визначальним фактором, який знову і знову приводить глядача на прем’єри «Provocator»-а, деколи навіть по кілька разів, Любомир вважає безпосередню щирість і чесніть, з якими актори студії щоразу виходять на сцену.
Для студійців театр – це не повсякденна робота, яку ти маєш виконувати будь-що. Для них це – непоборний поклик і непідробне бажання бути саме тут і зараз. Бо що ж іще, як не внутрішній вогонь, може давати сили по кілька разів на тиждень впродовж кількох місяців після важких трудових днів приходити спочатку на навчання, а потім – на регулярні репетиції?
«Маючи досвід спілкування з професійними акторами, для яких театр – це повсякденна робота, і працюючи зараз з аматорами, які приходять на репетиції ввечері, поза основною роботою, за власним бажанням, я можу спостерігати, якою принципово різною є потужність віддачі у тих та інших. Театр – це завжди, в першу чергу, актор і його справжні емоції, його очі, енергетика. Якщо актор нещирий – будь він хоч суперпрофесійний, з прекрасно поставленим голосом і рухами, – навіть найбагатше оформлення сцени, найкраще світло і музика не врятують ситуацію. Бо без справжньої непідробної залученості актора все, що є на сцені – мертве.
Тому я намагаюся вчити студійців не грати, а допомагаю їм позбуватися фальшу, залишаючи людське, живе. Прибираю фальш з інтонацій, з акторської гри, залишаючи щирість. І коли студійці виходять на сцену – це завжди по-справжньому, завжди чесно, і це щоразу підкупає глядача. Бо за чим ми йдемо в театр? За живою емоцією. І цю живу емоцію актор-аматор передає на повну потужність. Нехай я десь буду його гірше чути, але його очі, його бажання, відданість справі, щирість, з якою він це робить – воно все на такому високому рівні, який не завжди присутній у професійних акторів, для яких нерідко театр стає лише повсякденним ремеслом», – ділиться Любомир Геляс.
Робота з аматорами змінює консервативні погляди на мистецтво
Такого результату, за його словами, вдається досягти завдяки атмосфері, яка панує в студії. У «Provocator»-і – всі рівні, тут немає головних акторів, а стосунки будуються на взаємному розумінні та прагненні досягти спільного відмінного результату.
«У нас склалися надзвичайно теплі, дружні та щирі стосунки. Так, ми працюємо у форматі викладач-ученик, але – виключно на рівних, без закидів і звинувачень зі сторони викладачів, без моралізаторських настанов та деспотизму.
А ще я помітив, що робота з аматорами часто ламає усталену парадигму сприйняття мистецтва і змушує переглядати «законсервовані» погляди. Студійцям нерідко вдається переконати мене змінити підхід до вирішення тих чи інших задач не в суперечці, а власним прикладом – тим, як вони вирішують ці задачі, опрацьовуючи свої ролі. Завдяки ним я також весь час шукаю якісь нові рішення, постійно навчаюся. Тож така взаємодія – ще і мій постійний особистісний розвиток», – розповідає Любомир Геляс.
Сьогодні репетиції та виступи театральної студії «Provocator» відбуваються в орендованому приміщенні. Окремо облаштовані навчальні кабінети, окремо – велика глядацька зала зі сценою. Цього року на базі студії запустили також курси ораторського мистецтва і сценічної мови.
Ентузіазм – це чудово, але гонорари для акторів важливі. Особливо для дітей
Оренда, декорації, костюми, сценічне обладнання, нещодавній поточний ремонт – все це коштує чималих сум. Скажімо, на останню прем’єру «Дім Бернарда Альби» було витрачено близько 30 тисяч гривень, і для студії це – дуже великі видатки, каже Любомир Геляс. Тож, хоч історія «Provocator»-а, насамперед – про ентузіазм та самовідданість, закривати фінансові потреби вдається за рахунок платних курсів акторської майстерності та квитків на прем’єрні покази вистав.
«На останню виставу ми витратили понад 30 тисяч гривень, ніколи раніше ми собі таких сум не дозволяли. Для всіх 13 актрис, задіяних у постановці – це виключно жіноча вистава, «Дім Бернарда Альби» – було відшито розкішні костюми. Але якщо для когось із актрис це був один костюм, то для когось – 3-4, які змінювалися впродовж вистави. Це і сукні, і взуття – початок 20-го століття, Іспанія, автор Федеріко Гарсія Лорка. Треба було відтворити епоху для занурення глядачів в атмосферу. Тому, ми дозволили собі ці витрати…
Квитки на наші вистави платні, і це дає нам можливість хоча би «вийти в нуль». Ми не граємо безкоштовні вистави: я абсолютно переконаний, що людина ніколи не цінуватиме те, що дісталося їй безоплатно. Якщо я йду на виставу і не плачу за квиток, я буду сприймати все, що діється на сцені, зовсім інакше. Плюс, заплативши за квиток, глядач має повне моральне право виголосити, чи коштуємо ми сплачених грошей. Ми даємо можливість глядачу, так би мовити, голосувати гаманцем. І якщо він прийде до нас знову – для нас це буде найкраще визнання.
Коли дозволяє бюджет, наші актори також отримують гонорари, нехай і не великі. Особливо це важливо це для дітей, які, маючи винагороду, розуміють: їхні старання – це не просто «прийшли, подивилися, поаплодували», їхні старання – коштують грошей», – каже Любомир Геляс.
Культурна боротьба за недільний вечір відвідувача: спонукати прийти на виставу, а не в ресторан
Аби відчувати настрій глядачів і розуміти, чи у правильному напрямку рухається «Provocator», головний режисер під час вистав перебуває у глядацькій залі серед відвідувачів. Але не лише з метою «промоніторити» атмосферу, а ще й тому, що часто сам є звукорежисером і світлооператорм власних вистав – окремої людини, яка б виконувала ці функції, у студії немає. Найгірше під час прем’єр, каже, – побачити, як глядач виходить із зали.
«Кожен режисер, кожен адміністратор, кожен директор, зацікавлений в тому, щоб його «дітище» виконувало своє призначення, повинен бути в залі, дивитися на реакцію глядачів, слухати, про що вони говорять під час вистав або виходячи по завершенні спектаклю. Саме на глядацький відгук ми опираємося в роботі. Бо лише зворотній зв’язок з глядачем визначає успіх та показує, чи зробив усе від себе залежне режисер, чи достатньо актори були щирими, чи вповні вистава пропрацьована.
Тим більше, що сьогодні, я впевнений, театри не є один одному конкурентами: конкурентами театру є кінотеатри, кафе, бари, ресторани. Увечері вихідного дня, коли театр працює, люди часто обирають замість йти на виставу – відпочити за коктейлем чи пивом. І це нормально. Але ти як режисер мусиш працювати над тим, щоб людина, поміж необтяжливим відпочинком, обирала також прийти і до тебе. А для цього ти маєш дати їй гідний матеріал», – каже Любомир Геляс.
З початку поточного року актори «Provocator»-а представили вже 2 прем’єри, зараз у студії йде робота одночасно ще над 6 виставами. Тож до кінця 2023-го студійці мають амбітну мету зіграти мінімум 8 прем’єр. «Якщо встигнем – 10, поки що набираємо оберти», – з посмішкою уточнює головний режисер.
А отже, ви неодноразово матимете нагоду сходити і на власні очі побачити й відчути, як працює непідробна театральна щирість – змушуючи плакати і сміятися, радіти й сумувати, співпереживати та резонувати, внутрішньо збагачуватися й відкривати нові сенси. А коктейль чи кава у барі – нікуди не дінуться.
Тетяна Клим-Кашуба, Varosh
Фото з мережі Facebook
