Війна

Діти Перемоги. 5 історій про велику допомогу від малих закарпатців

27 Липня 2022 675

Діти — наше майбутнє. В їхніх руках наша країна, свободу та незалежність якої виборюємо ціною великої крові.

Та наші діти, незалежно від віку, допомагають ЗСУ та ростуть патріотами.

Ми вже писали про 10-річного Андрія Юрковського, який передав для ЗСУ понад 3 тисячі гривень, які виграв у шахи на Набережній. Хлопчик не зупиняється, й вже 2 рази приносив важливі суми в офіс Руху підтримки руху закарпатських військових. А також про Творчих Волонтерів Ужгорода, які разом з дітками влаштовують благодійні ярмарки.

У цьому матеріалі ми розповідаємо 5 історії про те, як юні українці наближають перемогу та дають приклад дорослим, а також якою бачать свою країну у майбутньому. Запитаємо і їх батьків про секрети виховання патріотів.

Simia

 

Сім’я Томашевських складається з мами Олі, старшої Віки та трійнят — Петра, Павла та Марусі.

Голова сімейства — мама Оля — ужгородська активістка, журналістка, волонтерка Руху підтримки закарпатських військових. Тож не дивно, що малі Томашата теж почали волонтерити.

Всі четверо дітей — пластуни, учасники патріотичних вишколів та волонтерських заходів від БУРу. З 24 лютого — постійні волонтери Руху підтримки закарпатських військових та завсідники штабу на Гойди, 8. Це ті блакитноокі малі, які з фантастичною швидкістю гасають між слухачами та тримають скриньки для пожертв на акціях “Музика на шапку”, концерті Олега Скрипки та інших заходах.

Петро: 

— Ми волонтеримо у Русі, трохи в БУРі, деколи на Пласті, всюди збираємо кошти для ЗСУ.  Ще брали участь у толоках  — допомагали прибирати територію, виносили сміття, катали шини, робили чай тощо.

Свою мотивацію Петро пояснює по-дорослому:

— Роблю, бо хочу допомогти. І можу.

А Павло додає:

— І задля Перемоги.

Сестра Маруся волонтерила у Гастрономічному батальйоні, де й досі залишається:

— Мені подобається допомагати людям, особливо їжею. Бо поки пригощаєш когось, людина розповість свою історію. Часто  — дуже трагічну.

Їм по 13 років, але вони вже розмірковують, якою буде Україна після Перемоги, яку вони так вперто наближають.

Павло:

— Я бачу Україну успішною. Хороші дороги, якісні школи з таким же навчанням, розвинутою економікою. Після перемоги ми все відбудуємо, будемо в ЄС. З нашими херсонськими кавунами.

Петро додає:

— Головне, щоб не було русні, і спалити кремль. Й щоб українців не плутали з росіянами.

Маруся каже,  що мріє бачити по-справжньому вільну Україну:

— Від людей, які не визнають українську культуру. Будемо спілкуватися українською. У нас світле майбутнє саме завдяки тому, що ми за нього боремося.

Старша 16-річна Віка теж розмірковує про майбутнє після Перемоги:

— Логічно, що країна буде трохи покоцаною. Та й не трохи… Але ми відбудуємо. Обов’язково. Мені важко відповісти на це питання, бо я живу в місті, яке не зазнало руйнувань від війни. Але я вірю в те, що Україна повернеться до кордонів 2014 року, й буде тією країною, куди захочуть приїхати люди з Європи та Америки.

Мама Оля Томашевська розповідає, що з початком повномасштабного вторгнення не мали права залишатися байдужими:

 — На початку війни в нас була традиція. Ми прокидалися і я питала, які у дітей плани на день. Віка йшла плести сітки, Маша  — в “Дастор”, хлопці  — в штаб “Руху”. Ми приходили пізно, але в той час це було необхідно, бо сидіти, склавши руки було неможливо. Важко? Можливо. Але разом з тим всі ми відчували, що причетні до порятунку країни. Власне, от і патріотичне виховання. Мені прикро, що українцям доводиться пізнавати свободу саме такою ціною, але інакше ніяк.

Kosaky

Питаємо Олю, в чому секрет виховання дітей й на думку жінки, патріотизм повинен закладатися ще у сім’ї, батьками. Бо це той фундамент, на якому буде виростати дитина.

— Якщо у сім’ї не говорять про події минулого та українську культуру  — це неправильно. Діти повинні знати про голодомори, про УПА, про визвольні рухи. І найголовніше, вони повинні знати, через кого все це відбулося. У нас є ворог. Він завжди був. І якщо вчасно не розповісти про нього дітям, маємо ризик виростити покоління асимільованих російськомовних українців, яким “какая разніца”. Патріотичне виховання надзвичайно важливе й це не просто одягти вишиванку, порухати губами під гімн України, а по-справжньому любити рідну землю й доводити це вчинками.

 

Shuiko (4)

На Big City Ride всі спраглі велосипедисти підходили до столика з яскравим плакатом “Пий мохіто — бий русню”. Тоді фото з 7-річною Марійкою Жуйко, яка його тримала, розлетілося мережею. Але дівчина не просто стояла з плакатом, вона допомагала готувати напій та продавати його.

Мама Вікторія сміється, що Марійка розпочала своє волонтерство ще коли була у животику. Адже сама жінка почала активно допомагати військовим ще з 2014 року.

 — Для Марічки це важливо, адже на передовій її дідусь, дядько та ще кілька членів сім’ї, — пояснює Вікторія. — Так вона намагається допомогти їм.

 

Shuiko (3)

Вікторія згадує, що славнозвісне мохіто зробили ще на перший велозаїзд, й він став неабияк популярним. Особливість пропозиції від волонтерів  — після того, як ви випили напій, перевертаєте стаканчик й на дні бачите передбачення, як-от “знищено танк”, “вбито двох орків”, “згорить кремль”.

— Наша акція з мохіто доводить, що немає нічого незначного, кожен внесок  — важливий. Випивши мохіто ви допоможете придбати приціл, саперну лопатку, прилад нічного бачення або щось інше, що допоможе хлопцям на передовій подолати ворога.

Розповідає, що першого разу Марічка розгубилася від такого напливу людей, але в результаті, все сподобалося. Після того мохіто на всі заїзди готують разом.

— Вона знає рецепт, з задоволенням мені допомагає. Й ходить продавати.

Shuiko (6)

— Я їй пояснюю, що волонтерство  — це коли всі не сидять і чекають, коли все вирішиться,  а потрошки щось роблять для нашої спільної Перемоги. Хтось грає в шахи, хтось плете браслети, хтось готує мохіто, хтось малює картини чи співає пісні. Кожен робить те, що вміє, аби допомогти.

Shuiko (1)

 — Я дуже радію, що багато дітей зараз волонтерить, бо це покоління, народжене з  геном небайдужості, яке буде змінювати країну.

— Можливо, вони не всі розуміють, яку колосальну роботу роблять, але важливо, що вони вже долучаються і бачать силу спільних зусиль.

Kornuta (1)

14-річна Каріна Корнута — юна співачка з Ужгорода, учасниця багатьох співочих конкурсів, фіналістка Національного відбору Дитячого Євробачення-2021.

За час війни брала активну участь в благодійних концертах в підтримку ЗСУ, зокрема співала Гімн України перед початком футбольних матчів ФК “Минай”.

Разом з подругою Беатріс Бучок та викладачкою Оленою Єгоровою записали кліп на пісню Січових стрільців «Ой, у лузі червона калина». Кліп набрав близько 20 000 переглядів за три тижні. Зараз його відібрали для участі в Першому Міжконтинентальному фестивалі української патріотичної пісні в США — United For Ukraine-2022.

— Чому співаю і зараз в такий важкий час? Бо погоджуюсь з висловом, що попереду кожного війська йдуть музиканти. Ви гляньте, як наші військові співають на фронті. Отже, для них співатимемо і ми. Насамперед пісні – це психологічна підтримка для всіх нас. Завдяки їм ми трохи можемо відволіктись від важких подій.

Окрім співів, дівчинка також активно волонтерить. З 24 лютого допомагає Руху підтримки закарпатських військових.

Kornuta (5)

 

— Ми майже кожного дня ходили плести маскувальні сітки, з моєю вчителькою Марією Мудранинець збирала харчові продукти, речі найпершої потреби. З лідерами молодіжного центру «Нова генерація Закарпаття» відвідали дітей, які вимушено переїхали до нашого міста. Намагалися їх розважити, імпровізували, співали разом, а потім дали всім гостинці. Разом ми писали й пишемо листи для військових, які потім складаємо в коробки з медикаментами й харчуванням та відправляємо військовим на фронт з волонтерами медико-логістичного центру «Серце до Серця».

Kornuta (7)

Зараз ми з лідерами центру організовуємо в бомбосховищі “Літературники” та “Кіносховище”. Цими днями змогли навіть запросити Едуарда Приступу  — музиканта, композитора, учасника ТНМК.

Як виконавиця, дівчинка переконана, що українськомовний контент стає дедалі популярнішим:

— Вже з’явилося багато якісної музики українською мовою.  Спостерігаю великі зміни в популяризації нашої культури та звичаїв за межами України, багато моїх друзів з інших областей України співають там тільки українські пісні у гарному національному вбранні. І це дуже радує. Мою країну бачу в майбутньому однією з найкращих держав світу. Хоча для мене вона вже така.

 

Masha

Останній дзвінок для українських випускників цьогоріч був під гул повітряної тривоги та ракетні обстріли росіян, а мережу облетіли кадри, як харківські випускники танцювали останній вальс на руїнах своєї школи… 

 

Випускники Ужгородської СШ І-III ступенів #5 пожертвували кошти для випускного на потреби ЗСУ. Кажуть, що хотіли бути корисними.

 — Насправді, ідея передати гроші з‘явилася одразу після початку повномасштабної війни. Батьки нас підтримали,  — каже випускниця Оксана Лесьо. 

 — Так, у нас не було суконь та ресторану. Проте ми не шкодуємо, тому що допомога нашим Збройним силам України є ваговим внеском у Перемогу, яка можлива лише спільними зусиллями. А сукні можемо одягнути на майбутній зустрічі випускників після Перемоги.

Vypusk

 

Суму збирав батьківський комітет школи, всього — по 20 тис. гривень від кожного з трьох випускних класів.  Кошти передали одній із волонтерських організацій Ужгорода. 

Дуже символічним був момент, коли перед лінійкою пролунала тривога. Тоді випускники та їх батьки вкотре переконалися, що недарма вкладають гроші у Перемогу. 

 — Зовсім скоро я вступаю до університету. Оскільки я мешкаю в більш-менш безпечній області, то думаю, зможу почати своє студентське життя. Проте дуже хочу, щоб усі випускники мали таку можливість. Кожен з нас заслуговує на право жити спокійним життям без війни, без ракетних обстрілів.  Я впевнена в нашій перемозі, тому будую плани на майбутнє: хочу успішно закінчити університет, знайти роботу своєї мрії, багато подорожувати. А головне — не відкладати життя, бо «потім» може і не бути.

Img 2485 (2)

 

На свій 9-ий День народження Лідуся Вайдич з Мукачева попросила неочікуваний подарунок — всі подаровані кошти передати на потреби ЗСУ. 

 — Коли ми запитали нашу доню, що вона хоче на свято, то трохи подумавши, вона зайшла до кухні й сказала: “Мамо, найбільше, що я хочу — мир і закінчення війни нашою Перемогою!” Після цих слів запрошуючи своїх друзів на День народження просила подарувати їй кілька гривень на ЗСУ.

Всіх це дуже розчулило. І таким чином, разом з друзями та ріднею, Ліда зібрала 6000 грн та 40 євро. Порадившись, родина вирішила половину суми віддати для поранених бійців у Рух підтримки закарпатських військових, а іншу половину — на автівки для ЗСУ Андрію Любці. 

 — Ще з початку російського вторгнення  у 2015 році Лідочка була наймолодшим волонтером Мукачівського військового госпіталю,  — розповідає мама Тетяна Вайдич.  

Fb Img 1658897538109

 — З квітня я працюю у центрах допомоги українцям, які шукають тимчасового прихистку на території Словацької Республіки. Там зустрічаємо людей та надаємо їм необхідну інформацію, підтримуємо. Лідусі завжди цікаво слухати, як проходять мої волонтерські будні та скільки людей отримує допомогу. А з 2014 року ми маємо сімейну традицію —  надсилаємо кошти для потреб військових в організації, яким ми довіряємо. З Рухом закарпатських військових Лідка знайома змалечку, часто відвідуємо їх заходи. 

А ще дівчинка уважно спостерігає за фондом Притули й була дуже вражена, коли дівчинка, яка грала у шахи, передала Сергію 21 тисячу гривень. Тож теж вирішила допомогти. 

На питання, якою родина бачить Україну після Перемоги, відповідають:

 — Однозначно сильною та незламною! Це буде єдина та неподільна держава, де звідусіль лунатиме мелодійна українська мова! Наші діти  — інші, їм не байдуже, якою буде наша країна й мене особисто це невимовно тішить. Миру нам всім та швидкої перемоги над загарбниками!

Гичка Галина, Varosh

Фото: з особистого архіву героїв

Про закарпатців, які надихають, читайте в соцмережах Varosh — FacebookInstagram та Тelegram.

0 #
# діти # допомога військовим # які допомагають ЗСУ