Art

Хроніки окупації: в Ужгороді показали виставку про Бердянськ і розповіли про життя там сьогодні

20 Травня 2024 447

Люди з Бердянська, які були змушені покинути свої домівки через окупацію, діляться своїми історіями. Це спроба матеріалізувати спогади бердянців і показати іншим, як це — жити в місті біля моря, а потім втратити його.

В арт-просторі “Ліс” в Ужгороді нещодавно відбулася виставка плакатів “З кожною згадкою про дім його стіни стають міцнішими”. Матеріалами для неї стали результати піврічної роботи спільноти “Ми — Бердянськ”: через мистецькі та арт-терапевтичні практики вдалося відтворити спогади, думки та почуття людей, які були вимушені тікати від війни. Ці напрацювання ілюстраторка Богдана Давидюк зобразила на 10 плакатах, які склалися у виставку свідчень.

Бердянськ — місто в Запорізькій області, розташоване на Азовському узбережжі, неподалік Маріуполя. Його населення у 2020 році становило 115 тисяч людей — майже як Ужгород до повномасштабного вторгнення. З 27 лютого 2022 року і дотепер місто перебуває в окупації. Більшість населення була вимушена виїхати, але близько половини з тих чи інших причин вирішили залишитися.

“Море — джерело нашої сили”, — кажуть мешканці Бердянська. Що робити, коли ти позбавлений цієї сили? Виставку “З кожною згадкою про дім його стіни стають міцнішими” спочатку експонували в львівському Палаці Гната Хоткевича, але зʼявилося багато запитів на показ в інших містах. Відтак організатори почали надсилати плакати всім, хто хоче показати їх у своїй громаді. Так виставку побачили люди в 15 містах України, а також в Австрії та Норвегії.

— Мені здається, це неймовірний успіх, що так багато бердянців готові брати на себе цю відповідальність і розповідати про своє місто, — говорить співзасновниця виставки Ксенія Клейнос. — І я бачу, що це допомагає людям, які цим займаються, не тільки знайомити інші громади з Бердянськом, а й налагоджувати звʼязки в тих громадах, де ці люди знаходяться. Вважаю це чудовим побічним ефектом і неймовірним досягненням нашого проєкту, адже виходить, що ми не тільки розповідаємо про Бердянську громаду, але й допомагаємо адаптуватись бердянцям, які виїхали. Відчуття найтепліші насправді. Бо організатори виставки діляться зі мною своїми емоціями після презентації або відкриття виставок, і це дуже надихає мене особисто.

Побачити слона в кімнаті

У лаконічному просторі “Ліс” на відкриття виставки зібралось чимало людей, ужгородців і тих, хто приїхав на початку війни, тих, кому Бердянськ і його люди не байдужі. Були обійми, сльози, спогади та розповіді, як живе місто сьогодні.

— Я в Бердянську ніколи не була, але з ним мене пов’язує дуже хороша знайома, яка звідти родом, ми вчилися разом в університеті, — розповіла Varosh молода закарпатка, яка попросила не називати її. — Навесні 2022-го року знайома залишилася там. Вона була вагітна і не змогла виїхати через те, що мала доглядати лежачу бабусю. Найгірше в цій ситуації те, що я не знаю, що з нею тепер: вона попросила не спілкуватися, тому що це надто небезпечно… Тож ми не спілкуємося вже два роки, і я зовсім не знаю, що з нею тепер. Я відстежила тільки той факт, що вона вже народила, але більше нічого не знаю… Сподіваюся одного дня дізнатися, що з нею все гаразд.

Я не змогла з першого разу проглянути всю виставку, тому що всі ці історії дуже проходять крізь мене, — пояснила співрозмовниця. — Спробую ще раз, просто за один раз мені важко осягнути цей біль, про який тут ідеться. Хочеться, щоб більше людей цим переймалися і не забували, що війна і окупація досі тривають. І нам треба побачити цього слона в кімнаті.

Npp 7455

 — Я сприймаю цю виставку як психологічний виплеск, спричинений тим жахом і трагедією, що тепер відбувається, — каже Василь Чайкович. — Це один із атомів цієї трагедії, яка зламала тисячі життів. І ще одне усвідомлення конкретної ситуації. Ми живемо у відносно спокійному місті і нам важливо не забувати про ситуацію в країні. Мусимо тримати голову холодною, незалежно від того, що серце розривається.

Чоловік звернув увагу, що мистецтво плаката з початком повномасштабного вторгнення дуже потужно почало розвиватися — такої кількості нових плакатів, як тепер, ще не створювалось. “Колись це буде дуже промовистою ілюстрацією війни”, — каже він.

Npp 7316Мама та донька, Ольга та Марина Іржак, розповіли: ще у січні 2022 планували приїхати в липні в Бердянськ до близьких друзів.

— З початком війни чоловік залишився там, а мама (вона сама мукачівка) з сином виїхали в Ірпінь, — каже Ольга Іржак. — Ця виставка в саме серденько! Про це дуже важливо говорити, щоб люди не забували, що діється в країні.

— Багатьом закарпатцям важко зрозуміти, що таке окупація, — сказала Марина. — Але більшість закарпатців, наскільки знаю, відкриті до допомоги і підтримують тих, хто приїхав до нас з окупованих областей. Є так само і люди, які на цьому заробляють, на жаль, і не тільки на Закарпатті. Але я вважаю, що Закарпаття досить гарно прийняло людей, які рятувалися від обстрілів.

День народження з паперовими мартинами…

Анна Редько, яка приїхала в Ужгород два роки тому із Запоріжжя, каже:

— Я із Запоріжжя, і попри те, що від Бердянська нас відділяють кілька годин машиною, я ніколи там не була… Але Катя Майборода, яка відкривала цю виставку — моя подруга і дуже близька мені людина, і ця виставка справді дуже важлива. Нам потрібно говорити про окуповані міста: і тим, хто змушений був виїхати, і тим, хто приймає нас тут. Я згодна з назвою виставки про те, що з кожною нашою згадкою про дім, його стіни стають міцнішими. Це стосується не тільки Бердянська.

Npp 7309

Модерувала відкриття виставки Катерина Майборода, яка приїхала із Запоріжжя в Ужгород кілька років тому

Кілька місяців тому ми влаштовували день народження для Каті, і я знаю, як сильно вона сумує за домом, тому знайшла відео про Бердянськ, ми зробили їй паперових мартинів… І сьогодні, читаючи на одному з плакатів про те, яким важливим для кожного бердянця є шум моря, скільки сили воно дає, я згадала про це наше маленьке сімейне свято. Я дуже хочу і вірю, що це станеться. Щоб усі люди, які приймають нас тут, на Закарпатті, змогли побачити Бердянськ, приїхати до нас додому в гості.

Анна розповіла, що з друзями взимку 2022-го планували влітку проїхатися півднем України, подивитися маяки, в Бердянську їх два, вони дуже красиві.

Вероніка Мороз каже: з початком війни пропускає через себе чимало історій людей, які пройшли через жахи війни:

— Мені було дуже боляче читати всі ці тексти на плакатах… Я не пройшла через такі життєві обставини, але весь час переймалася історіями людей.

Зараз дуже важливо збирати людей разом, зокрема на такі виставки. Думаю, ті переселенці, які приїхали на Закарпаття, особливо хто приїхав два роки тому, переживають багато таких емоцій, які не можуть проявити і винести “на люди”. Але їм це потрібно робити, вони відірвані від дому, від своїх близьких… Тому важливо, щоб вони мали змогу тут знайомитись, знаходити людей, які теж можуть стати для них близькими, підтримати їх. Цей обмін інформацією, емоціями дуже важливий для єднання. Потрібно більше щирих емоцій, їх показувати і приймати в інших. Тому що коли люди свої емоції пригнічують, то це може мати погані наслідки для них самих…

Містечко на березі Азовського моря і його люди

— Із Кирилом Пелівановим, одним із засновників виставки, ми колись жили в сусідніх будинках у Бердянську, — розповіла співорганізаторка виставки Катерина Майборода. — Торік ми зустрілися на ретриті для спільноти “Ми — Бердянськ” уже як ВПО. З того часу я мріяла провести цю виставку в Ужгороді, щоб розповісти про далеке містечко на березі Азовського моря. Люди цього містечка вже понад 800 днів виживають в умовах окупації. Хочу, щоб таких діалогів, як сьогодні, було більше.

Під час дискусії Катя понад годину відповідала на запитання про місто, життя в окупації, настрої бердянців і важливість розуміння контексту, в якому жив регіон усі ці роки. Контексту, попри який Бердянськ ніколи не прагнув бути в складі росії.

Спільно із засновницею арт-простору “Ліс” Юлею Дуб вони вже почали планувати новий захід.

— Лише усвідомлення досвіду людей із різних регіонів України робить можливим взаєморозуміння. А це надзвичайно важливо як для закарпатців, так і для тих, хто мусив шукати тут прихисток від війни.

“Ті люди, які змушені були виїхати з окупованих міст, свідчать, що потрібно закрити очі на старе життя, відкинути все знайоме та стати новою людиною, — йдеться на одному з плакатів виставки. — Інакше не зможеш покинути дім. Через це виникає відчуття, що ти — людина без пам’яті, без минулого, позбавлена права на спогади”…

Зоряна Попович, Varosh

Фото: Наталі Павлик

Не пропускайте цікаве з життя Закарпаття! Читайте більше в наших соцмережах — Facebook та Instagram.

0 #
# артпростір "Ліс" # Бердянськ # виставка # море # окуповані міста # пдакати # переселенці # плакатне мистецтво # повномасштабна війна