Думки

Про княгиню Ольгу та боксера, який насправді виявився боксеркою, Або – ще раз про фемінітиви

2 Травня 2023 1 894

У травні 2019 року в Україні було затверджено нову редакцію правопису, який, окрім іншого, закріпив тенденцію до утворення та використання фемінітивів.

Попри те, що насправді фемінітиви завжди були однією з мовних традицій для української, їх «офіційне визнання» новим правописом спричинило буквально зіткнення двох світів: прихильники фемінітивів публічно тішилися з того, як журналісти активно вводили фемінітиви в ужиток, тоді як їх противники – обурювалися «спотворенням мови», намагалися глузувати з нових і незвичних для них слів та навіть іронічно вдавалися до спроб утворювати фемінітиви від предметів та неістот, на кштал стіл – стілиха.

Нині, чотири роки потому, після безлічі наведених аргументів, після тисяч роз’яснень та сотень фахових статей професійних мовників, здавалося б, фемінітиви мали стати органічною частиною мовлення. Але якщо вам так здавалося, то – вам лише здавалося: ще й понині в інформаційному просторі загалом і в соцмережах зокрема час до часу спалахують запеклі «фемінітивні» суперечки. 

vona

Зображення: www.genderculturecentre.org/

Наша редакція фемінітиви ніжно любить і активно їх практикує. Тож ми були щиро подивовані, коли в коментарях під однією зі статей виявили категоричні судження окремих читачів, мовляв, фемінітиви – це бздура і неоковирність. Відтак вирішили й собі долучитися до пулу видань, котрі приділяли фемінітивам окремі матеріали. Позаяк фемінітиви, і ми в цьому абсолютно і безповоротно впевнені, на такий матеріал однозначно заслуговують. А для того, аби розмова була вичерпною та опуклою, по коментарі звернулися до експертів кількох фахів. Що у підсумку вийшло – запрошуємо ознайомитися.

Фемінітиви. Мовний аспект: про історичну тяглість, словник фемінітивів і княгиню Ольгу 

Очікувано, що в розмові про фемінітиви як окрему лексичну групу найперше ми хотіли почути думку професійного мовознавця. На наші питання попросили відповісти старшого викладача кафедри журналістики філологічного факультету УжНУ, головного редактора видання «Медіацентр УжНУ» Василя Путрашика.

фемінітиви (3)

Чому фемінітиви в мові важливі, як і навіщо їх використовувати?

Тут, мені здається, некоректно послуговуватися характеристиками «важливе/неважливе». Бо що таке важливість якогось елемента мови і за якими критеріями ми цю важливість встановлюємо? Фемінітиви становлять окрему лексичну групу і разом з іншими категоріями слів входять у мовну систему. А в ній кожна ланка взаємопов’язана з іншою.

Будь-яке штучне викидання елементів системи може її щонайменше порушити і спрямувати в неприродне русло або й цілком зруйнувати. А ще кажуть, що мова – це живий організм. Цілком очевидно, що організм в цілому зможе функціонувати без руки, без ноги чи без нирки, питання в повноцінності і якості такого життя.

Якщо виходимо з того, що мова має насамперед забезпечувати називання понять, їх правильне розуміння всіма носіями в різних ситуаціях і обставинах, то фемінітиви якраз і покликані виконувати ці функції. Вони дають змогу чітко й однозначно розуміти, про кого саме йдеться у гендерній реальності (а це якраз може бути важливо як для загалу, так і конкретної індивідуальності). Тобто у суто мовному сенсі вони уможливлюють чітку, точну, доречну, логічну, врешті правильну номінацію жінки в суспільному просторі. Крім того, допомагають уникнути ймовірного відчуття дискримінованості однієї статі. 

Чи справді йдеться саме про повернення цієї словоформи, а не про її «нововведення»? Адже окремі фемінітиви трапляються навіть у документах УПА, як от «товаришка», та й власне, сама ж таки «упівка». Та й загалом, мовники часто наголошують, що фемінітиви – питомо українська мовна традиція.

– У самому Вашому питанні вже є відповідь. Бо якщо були ті «товаришка» і «упівка» документально засвідчені принаймні всередині XX століття, то традиція їх уживання явно раніша…

І поготів – це не прояв новочасної моди: можете переконатися, зайшовши на онлайн-ресурс https://r2u.org.ua з оцифрованими українськими словниками 20–30 років. Більшість їхніх авторів – видатні мовознавці з трагічною історією. У тому числі й через обстоювання права української мови на своє оригінальне обличчя – без російськомовної пластики. Тож хто захоче, легко знайде там і членкиню, і професорку, і патронесу, і навіть клуб’янку

Український правопис 2019 року просто явно проголосив: фемінітиви НЕ поза мовним законом. Та це ж не означає, що коли оминали згадкою в попередніх виданнях,  то їх не існувало в мові. Ось, скажімо, 2001 року івано-франківська мовознавиця Марія Брус захистила свої багаторічні напрацювання у фемінітивній сфері, викладені в кандидатській дисертації «Загальні жіночі особові номінації в українській мові ХVІ–ХVІІ століть: словотвір і семантика». А відтак на основі 8000 (!) знайдених у пам’ятках, документах минулого назв на позначення категорії жіночості видала і словник фемінітивів.

Врешті, дружина князя Ігоря Ольга була називана таки княгинею, а не просто дружиною князя. І автор знаного всіма літопису це задокументував десяток століть тому.

Фемінітиви – 2

Зображення: Мова – ДНК нації

Якщо справді фемінітиви в українській свого часу були нормою, як і чому вони з часом з мови зникли, що тепер доводиться їх повертати? 

Вони ніде з мови не зникали, я вже частково пояснював вище. У тоталітарному суспільстві часів СРСР, де мовознавців репресували, а розвиток і саме існування мови намагалися регулювати директивами партократів, нерідко невігласів, – фемінітиви відсували на периферію лексичної системи, переводячи до категорії пасивного мовного фонду. Те, що нині спостерігаємо фемінітивний вибух, є тільки ще одним свідченням того, що по-справжньому живе знайде собі вихід нагору, хай як його намагаються відсунути та приховати.

Чи справді і за рахунок чого фемінітиви збагачують і урізноманітнюють мову; чи є аналогічні приклади творення фемінітивів в інших мовах?

Та всякий факт мови є складником її багатства. Мовець може по-різному ставитися, наприклад, до діалектної лексики, жаргонізмів, лайливих слів тощо, але без них мова втрачає у своїй спроможності задовольнити всякий попит у всякій життєвій ситуації. І тоді неодмінно буде заміщення. Нерідко – заміна чимось непитомим. Тому важливо плекати своє, зберігаючи власну ідентичність, і завдяки цьому мати неповторне своє обличчя.

І, звичайно, фемітиви притаманні не тільки українській. А через сприятливість умов для розвитку національної мови, скажімо, наші сусіди в Польщі, Словаччині, Чехії давним-давно мають сформовані фемінітивні системи. Якби не постійний імперський тиск на українську мову, не століття упосліджень, впевнений, нині ніхто би не зводив здивовано брови, читаючи «прокурорка», не крутив би носом, почувши про президентку чи прем’єрку, і не насміхався б із членкині чи адвокатеси. Як цього не роблять поляки, словаки і чехи.

Ілюстраіця Надії Страшко, Гадяч.City

Чому навіть у середовищі професійних мовників є ті, хто неоднозначно ставиться до запровадження фемінітивів?

А чому в середовищі, наприклад, політиків є ті, хто орієнтується на демократичні принципи, а комусь милим є авторитаризм? Чи в середовищі освітян хтось більше тяжіє до традиційної методики, а комусь ближчі інновації?

Отак і в мовних питаннях – на колір і смак товариш не всяк. Скільки голів – стільки думок, стільки вподобань. Не можемо говорити про вакуумну мовну площину, у якій побутують собі певні факти, процеси, явища. Їхню поведінку, живучість диктують екстралінгвальні, чи то позамовні, чинники. Тож усякі мовні явища проходять іспит суспільною практикою та часом. Я не маю сумніву, що назви на позначення категорії жіночості з погляду і сучасної лінгвістики, й з огляду на історію мови є однією з виразних питомих рис української мови. А хто як ставиться – річ позамовна, суб’єктивна і змінна.

Деколи в інформаційному просторі можна почути думку, що до окремих професій чи звань не обов’язково застосовувати фемінітиви, скажімо «професор», «медик», «капітан» чи «науковець», головне – аби людина була професійна. Тоді як, скажімо, до «піаністки», «вчительки» чи «прибиральниці» таких питань не виникає. Це реактивність мислення і стереотипи?

Не забуваймо, що мова відображає суспільну свідомість. Яка вона в українців? Та різна. І ніде дітися від факту, що наративи совка в ній досі живі й міцні, хай навіть і впереміш із прогресивним демократичним мисленням. Звідси, звичайно, і відповідна реактивність мислення, і стереотипи. Мають змінитися покоління, щоб був мінімізований вплив тої отрути совєтщини, в якій жінці відводилося місце на кухні, головним призначенням вважалося народження й вигодовування дітей, а її днем оголосили восьмоє марта. Разом з тим лицемірно-саркастично проголошувалося, мовляв, державою здатна керувати й кухарка. Усього дискримінаційного переліку не перерахуєш, а гендерна нерівність не могла не відбитися у мові.

povaha.org.ua

Те, що жінка на керівних посадах у різних сферах суспільно-політичної реальності була рідкістю, звичайно ж, стало й мовною реальністю. Та й не тільки на керівних – «нежіночих» професій у радянській дійсності вистачало. То що дивного, що назви «жіночих» сфер діяльності, професій чи соціальних ролей на кшталт гувернантка, кухарка, кравчиня, медсестра, прибиральниця, швачка нам звучать мило і вухо не ріжуть, а доцентка, проректорка, депутатка, міністерка, президентка чи, збав боже, членкиня, послиня, політикиня якісь «не такі», «смішні», «стилістично недоречні»… Хтозна, може, комусь колись такими видавалися й поетеса чи акторка

Розвиток нашої мови напряму залежатиме від розвитку нашого соціуму, його освіченості, прагнення до справедливості. І навпаки – мова так само впливатиме на суспільство. І роль ЗМІ, різноманітних каналів поширення інформації тут визначальна. Не треба боятися апробувати фемінітиви-новотвори чи уникати тих, що вже сотню (а то й більше!) років містяться в наших словниках. Тим більше, що тепер і правописний кодекс дав зелене світло такому руху. Нежиттєздатне – просто зникне.

Фемінітиви. Гендерний аспект: про формування образів та сприйняття жіночих соціальних ролей

Як уже побіжно згадав наш попередній співрозмовник, одна з функцій фемінітивів – чітко й недвозначно вирізняти жінку у мовленні, зробити її видимою та чітко окреслити у професії. І важливо це ще й тому, аби наша свідомість завдяки цим мовленнєвим конструкціям формувала «коректні» образи. 

Слово – гендерній експертці, керівниці Центру гендерної освіти при Ужгородському національному університеті Маріанні Колодій.

фемінітиви (1)

Чи справді і чому використовувати фемінітиви у мові корисно для побудови здорового суспільства?

Не знаю, що саме ви вкладаєте у поняття «здорове суспільство». Якщо це – про гуманізм, культуру людського спілкування, повагу людини до людини, то тоді так, фемінітиви можуть бути корисними для формування соціальної комунікації та суспільного розвитку. Фемінітиви властиві всім мовам, у яких є граматичний рід. В українській мові існують граматичні роди, тому і фемінітиви є загальновживаними. Інше питання, що довгий період часу нас «переконували» (а насправді, засобами правопису забороняли), що вживати фемінітиви – означає спілкуватися «селянською» мовою. Для українців вживання фемінітивів – це значною мірою процес українізації, і вже потім – фемінізації. 

Чому окремі жінки активно виступають проти фемінітивів і «оприлюднення» себе ж у професіях за їх посередництва? 

Думаю, що для значної частини і жінок, і чоловіків це справа звички. За багато років русифікації української мови люди звикли до такого вживання, особливо якщо це стосується назв професій чи посад. Людські звички є соціально набутими і дуже часто змінюються, тому через кілька років це вже не бачитиметься такою проблемою, як сьогодні. У межах процесу соціалізації людини фемінітиви є дуже корисними у сенсі набуття соціальної видимості жінок. Наша мова впливає на образність нашого мислення, мовленнєві конструкції формують наші цінності, принципи і загалом світогляд. 

Результати численних наукових і соціальних експериментів показують, що ми схильні не помічати те, про що не говоримо. Групу дітей попросили намалювати пожежника, пілота та боксера. Діти намалювали чудові малюнки і на усіх зобразили чоловіків, навіть імена їм вигадали. Згодом дітям запропонували познайомитися із людьми цих професій, котрих вони малювали. Коли діти побачили пожежницю, пілотесу та боксерку, вони, м’яко кажучи, були здивовані, вигукували, що це не може бути правдою, що це «фейк», «жінки не можуть мати такі професії». Ось так мова може бути засобом творення гендерних стереотипів, упереджень і навіть дискримінації. 

Скандал навколо фемінітивів — пост Катерини Зінасс розкритикувала Оксана Забужко - Телеграф

У громадських обговореннях можна зустріти думку, мовляв, акцентування на статі, навпаки, відокремлює жінок в якусь окрему категорію і наче «применшує» їх. Як формується такий висновок? 

Саме по собі існування фемінітивів не звеличує і не применшує жінок чи чоловіків. Фемінітиви – це слова-іменники жіночого роду. Вживання фемінітивів робить наше спілкування більш живим і мозаїчним. Якщо я жінка, то українська мова дозволяє описати мою професію чи соціальний статус за допомогою іменників жіночого роду – громадянка, активістка, лідерка, соціологиня, дослідниця, керівниця і т.д. Для чого в означенні жінок вживати іменники чоловічого роду? 

Чому насправді «пілотеса», «мистецтвознавиця» та «генералка» – це про повагу, а не «ой, ну це ж смішно звучить»? 

Різних людей смішать різні речі, все передбачити неможливо. Гадаю, для деяких людей вживання фемінітивів може бути незвичним і залежатиме від їхніх особистих чи соціальних гендерних стереотипів і упереджень. Неприйняття фемінітивів переважно пов’язане із усталеним сприйняттям жіночих соціальних ролей як меншовартісних, порівняно з чоловічими соціальними ролями. Вважається, що називатися секретарем більш престижно, ніж називатися секретаркою. 

Чому фемінітиви насправді потрібні не лише феміністкам?

Я не впевнена, що феміністкам потрібні саме фемінітиви. Представниці Феміністичного руху виступають за ширший контекст забезпечення прав і можливостей жінок у суспільстві. Фемінітиви – це лише один із способів видимості жінок і дівчат у суспільстві та їх внеску у його розвиток. Як на мене, то дуже добре, що українська мова дозволяє відображати нам соціально-рольові відносини жінок і чоловіків у суспільстві за допомогою граматичних родів, чудово, що у нас є можливість вживати фемінітиви. Сьогодні, завдяки фемінітивам, ми знаємо про величезний внесок захисниць, солдаток, водійок, лікарок, швачок, кухарок, волонтерок, журналісток, депутаток та інших жінок у перемогу України.

Військовослужбовиці. ZMINA

Фемінітиви. Психологічний аспект: про агресію до нового, патріархальне мислення та мізогінію

Психологи кажуть, що часто загострена й агресивна реакція на щось нове і незвичне, як це й досі подеколи трапляється у випадку з фемінітивами зі сторони окремих сучасників – явище не нове і цілком нормальне. Про це, серед іншого, згадала під час нашого спілкування і психологиня Наталка Касим.

фемінітиви (4)

Чому люди часто аж занадто агресивно реагують на фемінітиви?

Часто люди реагують агресивно на нове, незнайоме чи незвичне. За цим стоїть здатність нашого мозку до спрощення заради економії енергії – щоб звикнути до нового, потрібні зусилля. Крім того, в нашій культурі вкорінене несвідоме ставлення до жінок та жіночого як до вторинного, тому потреби жінок часто сприймаються як окремі, не загальнолюдські, а специфічно жіночі, в тому числі й потреба бути видимими, а отже, неактуальними чи неважливими.

Як варто поводитися з противниками фемінітивів розмови і чи варто вести їх взагалі?

Коли ми говоримо про противників фемінітивів, то варто пам’ятати, що це не однорідна група людей. Хтось так реагує саме через незвичність фемінітивів, для таких людей інформація про те, що утворення фемінітивів це питома граматична властивість української мови як слов’янської, про історію стирання їх у радянському союзі може бути достатньою. Крім того, люди звикають до нового і воно перестає поступово бути дивним, а стає цілком органічним, а відсутність фемінітивів у мові починає бути помітною і різати вухо. 

Значно складніше тим людям, які мають неусвідомлену мізогінію, сприймають жінок як вторинних. Серед них є цілком адекватні люди, з якими можна вести якийсь діалог, задаючи їм питання про них самих і їх спосіб мислення, звертаючи увагу на стереотипність і застарілість їх уявлень, на те, що суспільство змінюється, що вже неприйнятно сприймати жіноче як окреме, не загальнолюдське.

А є і агресивні персони, які все сприймають, все добре розуміють, але свідомо заперечують будь-які прояви жіночого існування в публічній площині, бо бояться втратити свої привілеї. З цією групою людей навряд чи можливо дискутувати, ці люди свідомо обирають патріархальний спосіб мислення, бо їм так зручно. Але час і розвиток мови та суспільства все розставить на місця.

Чому серед затятих противників вживання фемінітивів часто трапляються саме жінки, яких цих фемінітиви й покликані, насамперед, зробити видимими в мові?

Жінки особливо страждають від внутрішньої мізогінії, особливо коли добивалися своїх позицій складно, пробиваючись у колективі чоловіків. Це дуже важко морально – визнати, що середовище, в якому жінка пробивала собі шлях – недружнє до жінок. Тому часто жінки досить болісно сприймають фемінітиви, бачать у них приниження своїх досягнень, так ніби бути професіоналкою чимось гірше, ніж бути професіоналом.

Тетяна Клим-Кашуба, Varosh

Фото співрозмовників з їхніх сторінок у соцмережі Фейсбук

0 #
# мізогінія # фемінізм # фемінітиви