Іріс народилася та виросла в Нижньому Селищі на Хустщині. Дівчина закінчила юриспруденцію в університеті імені Івана Франка у Львові, а нещодавно ще й один з кращих університетів Європи – паризьку Сорбонну. Юристка спеціалізується на екологічній тематиці та каже, що її головний клієнт – природа.
Так минулоріч вона виступила з доповіддю на Молодіжному кліматичному саміті ООН, який проходив у Нью-Йорку. Там вона говорила про Свидовець та однойменний рух «Free Svydovets», важливість збереження Карпат та безпеку екоактивістів.
Далі – пряма мова.
Я намагаюся захищати той край, в якому живу. Мені важливо, що відбувається довкола моєї хати. Коли я починала вчитися на юрфаці, то в один із семестрів у нас з’явилося екологічне право. Після нього я почала помічати, що лісу навколо моєї домівки стало менше і це якось не дуже добре. Потім з нами зв’язалися активісти із захисту Свидівця і мене затягнула екологічна тема цілком і повністю.
Зараз я багато працюю з кліматичними активістами та екологами з України та світу. З європейською молоддю, яка вже почала говорити про те, що Європа недостатньо робить для збереження та стабілізації екологічної ситуації та еко-систем. Особливо тих, яких в них вже немає, а в нас вони ще залишились. Справа в тому, що там вже всі річки мають штучні русла. Через страх та перестороги «а раптом що» в Європі вже не залишилося річок, які є дикими та течуть в своєму природньому руслі; немає дикої природи. Кожна гора пройдена тисячі разів, є туристичні стежки, всюди можна під’їхати на машині. Тому, коли європейці приїздять сюди, то не приховують захвату, адже у них би це все вже було б забудовано та забетоновано.
Карпати – надважливі не тільки для нас, а й для всієї Європи. Багато людей розуміють, що йдуть зміни клімату і відбуваються стрімкі міграційні процеси. Сьогодні вже навіть говорять про кліматичних біженців – людям немає чим харчуватися та звідки брати воду. Наші села, до речі, теж не виняток – багато хто купує воду. Хоча уявіть, якби нашим дідусям і бабусям сказали, що воду потрібно купувати – вони б просто не зрозуміли як це, а для нас це вже нормальна практика.
Для мене важливий рух за збереження лісів, боротьба проти урбанізації, збереження біорізноманіття. Завважте, коли ви їдете за кордон – поки ви на українській стороні, комахи є; коли ж ви їдете тою самою Угорщиною чи іншими країнами – комах немає. Так, можливо ваше скло буде чистішим, але уявіть як це руйнує природній ланцюг.
Це ж стосується і культури споживання та якості продуктів. В Європі, особливо у більших містах, мало хто знає або замислюється про місцевих фермерів чи локальних виробників – всі йдуть до супермаркету за їжею в поліетилені. В кожному селі є супермаркет. У нас поки не так все печально. І особливо на Закарпатті. Я це дуже ціную і це теж один з аспектів, який вирізняє нашу область з-поміж інших.
Я могла б жити в багатьох країнах, але там немає того зв’язку із землею, який я відчуваю вдома. Я навіть могла б жити в місті, але там не вистачає повітря – в прямому та переносному сенсах. Усе життя я прожила в будинку в селі, а коли поїхала до Львова на навчання, то мусила жити в квартирі. Для мене це було справжнє випробування – куди не підеш, всюди стіна і навколо будинку все забетоновано. Поняття не мала, які овочі та фрукти можна купувати, бо в місті ти не бачиш сезону, городу. Тому я дзвонила мамі і питала: «А є вже полуниця-малина на городі? Можна купувати?».
Коли я навчалася в Парижі, то жила в центрі міста під Монмартром і в тому самому будинку жив колись тато. То в перший час я йому дзвонила і питала, де поряд є якийсь парк чи ліс, аби просто піти подихати. Всюди асфальт. Навіть шкільні подвір’я в бетоні. Тому парижани на літо виїздять жити в села.
Я розумію, що не можу зупинити ці всі процеси і рано чи пізно вони дійдуть і до нас, бо ж це типу розвиток, індустрія, промисловість, але мені щиро хочеться, аби наші люди побачили як це впливає на ті міста, де вже цього через край.
На моє переконання, майбутнє Закарпаття за маленькими ініціативами, малими виробниками, проєктами. Саме на цих людях, які роблять свою справу з пристрастю, все триматимуться. Батько з самого дитинства вчив нас з братом бути вільними та незалежними людьми. Поки є такі незалежні підприємці, які створюють самі для себе робоче місце та ще кілька для своїх родин та найближчих – Закарпаття буде зберігати свою унікальність.
Я не бачу Закарпаття бідним регіоном або ж таким, де немає перспектив. Ми щойно повернулися з Рівненщини і мене вразила кількість заводів. В якийсь момент я вже просто запитала: «А є у вас ще щось, окрім заводів?». У нас ще кілька десятків вузькоспеціалізованих ферм, туристичних місць, природніх об’єктів – гори, річки, озера, водоспади. Але, коли я кажу про туризм, то аж ніяк не маю на увазі Олімпійські ігри, які є витратою колосальних сум та створенні інфраструктури «на один раз».
Росана Тужанська, Varosh
Фото: Станіслав Понзель
