Life

Сергій Притула: “Перемога сама по собі не прийде – маємо бути включені всі”

4 Грудня 2023 1 522

З початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну благодійний фонд Сергія Притули акумулював близько 6 млрд. грн. на потреби Сил оборони. За них купувалися БПЛА, FPV-дрони, оптичні прилади, засоби зв’язку, медицини, транспорт і навіть супутник для проведення розвідки.

За словами засновника фонду Сергія Притули, волонтерські збори – це прояв любові людей до солдата, жертовності задля тих, хто захищає батьківщину. Також він каже, що окрім основного значення – збору коштів та закриття певних потреб військових – волонтерство в Україні виконує не менш важливу функцію гуртування суспільства. Непереможні, коли об’єднані.

І попри втому, виснаження й об’єктивне зниження спроможності населення здійснювати донати, команда Притули продовжує забезпечувати армію усім необхідним для наближення перемоги.

притула 004

Про критичні моменти у зв’язці «волонтер – держава – бізнес» йшлося на дискусії під час форуму Re:Open Zakarpattia 2023, учасником якої був Сергій. Ми ж паралельно встигли поговорити про роботу його команди на даному етапі війни та про особисте сприйняття процесів, що відбуваються в країні.

– Війна триває. Попри неймовірний героїзм наших воїнів і їхні досягнення, із фронту надходять трагічні звістки про загиблих, ворог продовжує вбивати людей, знищувати інфраструктуру. І трапляються моменти, коли опускаються руки, пригнічений стан зменшує продуктивність, ти не розумієш, чи достатньо того, що ти зараз робиш. Чи буває таке у вас і як ви себе виводите із цих станів?

– Ми живемо у перманентному стані нервового зриву. Це виснажує. Через інформаційні потоки неможливо не страждати ментально. Якщо в тебе є серце, якщо ти живеш війною, Україною, то ти, вочевидь, отримуєш дуже багато болючої інформації, яка тебе ранить. Мені здається, потрібно все ж таки знаходити розраду у якихось справах, де ми можемо приносити користь один одному, армії, державі в цілому. Я по собі це знаю.

Якими б не були важкими виклики і страшні новини, коли ти з головою впірнаєш в роботу і бачиш результати, то розумієш: ось ми об’єднали людей навколо якоїсь ідеї, звели все до спільного знаменника, зібрали гроші, щось придбали і зберегли життя. Тоді стає трохи легше. Мені здається, що за 20 місяців з моменту повномасштабного вторгнення варто вже було всім знайти десь своє місце у цьому хаосі. Якщо ви його досі не знайшли, то питання – чому?

Я часто спілкуюся з молоддю і вони запитують, чим іще вони можуть бути корисними: «От ми донатимо. Що ще?» З одного боку, мені приємно, що вони цим переймаються. Але мені б хотілося, щоб молодь не відчувала якоїсь провини, наче вони мало роблять. В різних людей є різні можливості. Молодь має жити своїм життям: вчитися, любити, цілуватися, але тримати завжди в голові слова вдячності і розуміння, завдяки кому вони мають цю можливість. Тому на зустрічах із школярами чи студентами я прошу, щоб вони добре вчилися. Адже хтось платить життям за те, щоб вони мали таку змогу.

притула 003

Які власні відкриття ви зробили щодо українців за час війни?  

Те, що відбувається зараз, – це те ж саме, що відбувалося в 2014-му році, тільки кількісно більше. Стало більше людей, більше емоцій. Так само тоді дітки приходили до мене у хол Нового каналу, де я на той час проводив збори, допомагав військовим, і вже тоді вибивали землю з-під ніг історії про те, що «ми збирали на новий фотоапарат, але ось вам гроші для наших воїнів світла».

Те саме зараз, коли діти десь у переходах грають на музичних інструментах, проводять ярмарки і донатять. Просто в 2014-му те, що трапилося з Кримом і Донбасом, не торкнулося так масово українців. А зараз, коли війна постукала в кожні двері, і в Україні немає практично жодної сім’ї, у якій би хтось не служив, не був поранений, чи не загинув, – це зовсім інша історія. Тому я дуже тішуся, що українці все ж таки попри велику втому від війни досі тримаються купи і готові багато чим жертвувати заради свого війська.

– Ви багато спілкуєтеся з військовими. Які трансформації відбулися в українській армії?  

– Перша метаморфоза – що зараз військовими стало дуже багато людей, які ніколи ними не були. Армія, яка до повномасштабного вторгнення налічувала 250 тисяч людей, виросла до більше мільйона осіб. Усі вони – вчорашні вчителі, економісти, агрономи, банківські менеджери, айтішники.

Мобілізація не зупиняється, йде постійне поповнення. І якщо кадровий військовий – все життя військовий, то доброволець – людина, яка, не маючи жодного військового досвіду, пішла захищати свою країну. Звичайно, масові хвилі добровольців були на початку вторгнення, але, слава Богу, таких людей вистачає і досі.

Я спілкувався з Калиною із «Азову». Він розказував про їх рекрутингову мережу і підтвердив, що багато молодих хлопців ідуть до них, тому що «Азов» – це репутація і закріплена легенда. Це круто і сильно мене вражає – який у нас реально крутий безстрашний народ, які молодці наші козаки і дівчата, та який високий у них моральний дух. Я часто приїжджаю до військових з 2014 року понині. Балакаєш і вони кажуть: «Так, складно. Так, є втрати. Того не вистачає, іншого –  але х*й ці п*ри пройдуть!» І ти їм віриш.

притула 002

– Сергію, вам довіряють мільйони. Навіть ті, хто розчарувався, втомився, зневірився, продовжує стежити за вами і брати участь у зборах. Не страшно схибити, підвести людей? 

– Страшно, звичайно. Я абсолютно свідомий  того, що ми живемо у суспільстві, у якому немає права на помилку від слова «взагалі».

Це насправді дуже велика проблема. Особливо для людей, які хочуть бути корисними країні, хотіли б піти на державну службу, але бояться, що ти на тій чи іншій посаді зробиш один невірний крок. Тобі і так ніхто не буде дякувати, а якщо ти ще й помилишся, то тебе згноять, твоя репутація буде помножена на нуль і твоє майбутнє буде невизначеним. І тому люди вибирають залишитися осторонь всіх цих процесів.

І так само тут очевидно, що є певна група людей в суспільстві, які на низькому старті чекають, щоб я десь оступився, щоб піднести це і сказати: «Ага! Бачите, а ми ж вам говорили всі ці роки, що він у вас такий!» Тому у мене без варіантів: треба зважувати кожне слово і вчинок. Але оскільки фонд аполітичний, від імені фонду не коментуються ті чи інші події в Україні, тому мені трошки легше.

Бо якщо і з’являється бажання щось прокоментувати, то потім я сам собі кажу заткнутися і не ставати на той чи інший бік. Це не означає вдягати біле пальто, а подумати, чи твої слова допоможуть ситуації, чи не поставлять під удар роботу фонду, а відповідно – зменшать можливість допомагати військовим. Так і живу.

– На вашій дискусійній панелі форуму Re:Open Zakarpattia 2023 йшлося про те, що волонтерам доводиться дедалі більше і частіше креативити, аби закривати збори. До яких нестандартних рішень чи колаборацій доводилося вдаватися фонду Сергія Притули останнім часом? 

притула 001

– У нас існує цілий департамент партнерств і комунікацій. Різні формати співпраці передбачають спільні збори коштів. Це можуть бути підприємства чи мережа ресторанів. От, наприклад, на панелі вашого форуму ми зустрілися з Юрком Назаруком зі львівських «Фестів». Також з компанією «Uklon» ми запустили спільний збір на 2 тисячі FPV-дронів і навчання операторів у військовій школі «Боривітер».

Щоб просувати цей проєкт, «Uklon» винайняв креативну команду, вони написали трек «Подавай дрони як патрони», підключили туди Лачена і Лебігу, з ними вийшов якийсь мальований кліпчик. У свою чергу, бренд «Авіація Галичини» розробив спеціальний мерч, випустив футболки, кошти з продажу яких полетіли на цей збір. І це компіляція різних креативів навколо спільної ідеї «Давайте дамо нашим хлопцям дофіга дронів, щоб вони вбивали руських». Тому так, доводиться, часом, досить серйозно прокачувати креативну складову.

– Як визначаються пріоритети і те, на що буде наступний збір? 

– Все дуже просто: філософія існування волонтера як одиниці, що допомагає військовим, полягає в тому, що ми робимо те, про що нас просять бійці. Військові ставлять задачі і ми їх вирішуємо.

– Ваші шанувальники жартують, що для Притули немає нічого неможливого, і якщо купили супутник, то можна назбирати на що завгодно – найновітнішу зброю чи завод, наприклад, який буде її виробляти.  

– Так, але, на жаль, згідно із Законом України про благодійні організації та благодійну діяльність, я не можу інвестувати кошти у побудову оборонних заводів.

притула 005

– На минулорічному форумі звучала думка про те, що волонтерство має підставити плече, допомогти державі, поки вона сама не стане на рейки і не буде самостійно забезпечувати армію. Далі волонтерам необхідно повернутися до своїх основних занять, утримувати сім’ю, забезпечувати роботу економіки. Ви погоджуєтеся з цим? 

– Ні. Волонтерство не має зупинятися і повинно існувати до завершення бойових дій. Тому що нам треба наближати перемогу своєю роботою. Вона сама по собі не прийде. Масштаб тотальної війни такий, що держава сама, навіть з допомогою західних партнерів, не впорається. Тому розслаблятися зарано – маємо бути включені всі.

 Лариса Липкань, Varosh

Фото Наталії Радченко, Сергія Денисенка

0 #