Війна

Патрульна поліціянтка Марія Семенюк: “На фронті наш загін займається евакуацією та допомогою пораненим”

11 Квітня 2024 1 049

У місті щотижня лунає “Плине кача”. Ця мелодія — страшніша за звуки вибухів

Ужгородка Марія Семенюк, або ж “Лисиця”, — патрульна поліціянтка, яка ось уже другий рік поспіль несе службу на фронті у складі зведеного загону поліції. Працює безпосередньо в медичній роті: займаються евакуацією та допомогою пораненим на Донеччині. У дівчини — освіта реабілітолога, за плечима — робота з дітьми із пішохідного туристичного орієнтування, вступ і служба в Патрульній поліції Закарпатської області.

лисиця (16)

На розмову ми зустрілися на набережній, “місці сили” для Марії

Ми зустрічаємося з Марією під час її короткої відпустки в Ужгороді, щоб поговорити про неї — патрульну з 7-річним досвідом, яка зараз на фронті: чи важко й чим керувалася у рішенні піти в патрульну поліцію, а потім — на війну?

Окрім зустрічей та прощань. Бути коханою воїна – це як?

Від кожної зі своїх робіт я отримувала задоволення. Від роботи в патрульній поліції теж, інакше не працювала б тут уже 7-й рік, — каже вона. — Немає важкої чи неважливої роботи, усі вони важливі, і всюди є свої складні моменти”.

— Наш Ужгород просто прекрасний! Трава росте, стільки зелені! — каже Марія. Приїхавши у відпустку, вона найперше пішла на набережну — її місце сили, каже — Ходжу і радію всьому… Зараз на Донеччині значно холодніше. Сніг уже зійшов, але все одно холодно. А в нас липи вже листя випустили і сакура зацвіла!

лисиця (7)

Марія Семенюк

Дівчина розповідає: коли створювалась патрульна поліція, дуже хотіла піти, однак стримала її сестра, Аня. Вони двійнята і дуже близькі. Та коли оголосили другий набір, то Марію вже було не втримати — таки пішла.

Я не вмію збирати дрони, але можу робити те, що вмію: Христина Єрем – про волонтерів-стоматологів на передовій

— Це була доля. Чому пішла? Мабуть, хотілося долучитися до того, аби встановити порядок у місті… Я розумію, що злочинців повністю позбутися не вийде, тому що світ повний добрих і поганих людей, просто погані видніші… А тут була реформа і Нацполіція вже впродовж року показала себе в дії. Моя знайома, яка раніше працювала вчителем, теж пішла в Нацполіцію, в перший набір.  Для мене це було певним викликом. 

— Ти не пошкодувала?

— Навіть у період складнощів не пошкодувала про це рішення. І думаю, не пожалкую ніколи. Це колосальний досвід. Складнощі є і є у всіх. Але, попри все, це справді колосальний досвід. Мені відкрились сторони людей, зовсім інакше дивишся на світ і бачиш його в більшій палітрі кольорів і відтінків. 

Єден кінопоказ. Олексій Уманський про свій кіноклуб і культуру сприяння під час війни

— Недавно почула фразу “емоційний військовий — це мертвий військовий”. Ти згодна з цим висловом?

— Я би, напевно, додала поправку про те, що важливий час, коли ці емоції проявляти. Бо я сама доволі емпатична й емоційна, але є миті, коли ти просто ці емоції відключаєш. Це стається автоматично. Емоції є у всіх, як і страх, але є час, коли їх можна проявляти, а є час, коли їх треба притримати і “подумати про це завтра”, ну, якщо завтра настане…

лисиця (18)

Марія Семенюк

— Що для тебе зараз найскладніше?

— Напевно, говорити з рідними людей, з якими сталася трагедія — загиблих чи серйозно травмованих. Іноді буває так, що ти перший, від кого вони про це дізнаються, та ти маєш поставити їм низку запитань…  Важко в цей момент ставити людям такі, на перший погляд, банальні, безглузді запитання про травмованого чи загиблого родича. Людина переживає страшний вир емоцій, а ти такий: який-який рік народження? Це неприємно робити. Але ситуації різні бувають…

Як жінки наближають перемогу. З топменеджменту – в армію: шлях Касатки

Тим патрульна поліція і цікава, що за один день ти можеш оформити ДТП, виписати штраф, побувати на пожежі, допомогти доправити в лікарню людину, відреагувати на виклик і знайти песика, який не прийшов додому на обід (це ще до війни таке було) — і все це за одну зміну. Такий доволі широкий спектр усього. 

— Час від часу лунають думки, що в Ужгороді не відчувається війна…

— …Як “не відчувається в Ужгороді війна”, якщо на Довженка щотижня кілька разів лунає “Плине кача…”? Хто таке каже? Не відчувається війна? Я думаю, що ця мелодія — страшніша за вибух…

Я минулої відпустки зробила висновок, що мені, можливо, треба менше бачитись із людьми, а найперше, куди я маю піти, — зустрітися зі знайомими, колегами, друзям, які вже на Кальварії (цвинтар в Ужгороді — ред.), все інше — другорядне… І коли чуєш такі речі, що тут війна не відчувається, то це обурює. Так, контраст є, тут, слава Богу, не лунають вибухи, але війна відчувається скрізь, по всій країні!

Меморіал VS кладовище: що не так з облаштуванням Меморіального парку воїнам в Ужгороді

Тим більше Закарпаття дуже сильно включене в допомогу фронту і військовим. Постійно тривають збори на необхідне — дрони, машини, ліки чи бинти — і до них підключаються всі, щоб зібрати кошти і придбати все необхідне.

— Вам всього вистачає для роботи при евакуаціях та наданні допомоги?

— Так! Наш керівник і наша команда дуже допомагають нам, тим поліціянтам, які зараз на сході. А начальник постійно пильнує і як тільки в нас є певна потреба, то робить усе, щоб її забезпечити, щоб ми мали все необхідне для роботи.

лисиця (6)

Марія Семенюк

— Як ти утримуєш нормальне сприйняття реальності?

— Почуття гумору і філософське ставлення.  Це про поліцейську роботу ми говоримо, так? У військових все набагато серйозніше, йдеться про життя людей, тому по-філософськи важко ставитись… Люди, наші військові, роблять неймовірне, ризикуючи життям. Це неможливо забути.  

Поліцейська Тетяна Щерба: “Я піддавалася домашньому насильству і готова про це говорити”

— Якби не патрульна поліція, ти пішла б служити на фронт?

— Впевнена, що так! Просто мені було би трохи важче. Я вдячна долі, що зі мною стався туризм і поліція. Мені легше сприймати багато речей, а ще я навчилася швидко ухвалювати рішення, коли довкола паніка. Це найважливіше.

По-друге, мене не дивував, на відміну, напевно, від цивільної людини, порядок, певні обмеження, розпорядок, дисципліна. Поліціянту в цьому плані легше, бо він до цього звик.

Крім того, завжди є колеги, які підтримають, допоможуть, бо ми працюємо в команді, і поки вони є, то все добре.

лисиця (11)

Марія Семенюк

— Як сестра сприйняла твоє рішення? У вас не було суперечок, хто з вас піде служити?

— Аня для мене найрідніша людина у світі, рідніша за обох батьків, взятих разом і помножено на двоє… Батьки наші це знають і розуміють. І я впевнена, що Анька відповість так само. У нас абсолютно різні роботи, але схожий, можливо, підхід до людей. Буває, що через графіки ми не можемо вийти на каву чи нормально поговорити, але ми найрідніші. Ми одна одну відчуваємо. 

Я думаю, що їй важче, ніж мені, тому що вона переживає за мене… Я там, і мені легше знати, що вона тут, у безпеці…

Ми дуже часто дивимося в один бік, і якщо я десь вчинила не так, як зробила би Аня, то вона розуміє, чому я так зробила. Їй навіть пояснювати не треба. Коли я мобілізувалась, то вона мене зрозуміла. Цей мій крок був тільки питанням часу, і так сталося, що я пішла у зведений загін 24 лютого 2023 року. В Ані теж такі думки були, просто ми розуміємо, що комусь одному треба залишитись в Ужгороді, а я поки не готова помінятися. 

Якщо вам подобається те, що робить команда Varosh — підтримайте нас донатом тут.

Зоряна Попович, Varosh

Фото Наталки Павлик та з особистого архіву Марії та Ані Семенюк

Не пропускайте цікаве з життя Закарпаття! Читайте більше в наших соцмережах — Facebook та Instagram.

0 #
# Анна Семенюк # війна # Війна в Україні # війна Ужгород # жінки на війні # закарпаття # Зоряна Попопвич # Лисиця # Марія Семенюк # Наталка Павлик # Патрульна поліція Закарпатської області # поліція закарпаття # поліція на війні # ужгород