Як це — вивчити з нуля незнайому словацьку мову й дорости у перекладацтві до рівня синхронного перекладу найвищих політиків? Як воно — працювати в Посольстві України у Чехії та допомагати співгромадянам зберегти свою українськість?
Про це і не тільки в інтерв’ю Varosh розповіла перекладачка, а зараз друга секретарка з гуманітарного співробітництва і зв’язків з українською діаспорою в Посольстві України у Чеській Республіці Надія Мальована.
ВИВЧИЛА МОВУ З НУЛЯ І ПОЧАЛА ПРАЦЮВАТИ В НАЙСКЛАДНІШІЙ НІШІ ПЕРЕКЛАДУ
— Надю, розкажи, чому вирішила пов’язати своє життя зі словакістикою?
— Мені завжди подобалося вивчення іноземних мов. Я обирала професію, яку б могла практично вживати, щоб диплом не лежав на поличці. Словацька дуже близька нам, схожа, поруч кордон і я розуміла, що з цією спеціальністю можна буде себе знайти та працювати. А ще чула позитивні відгуки про кафедру словацької філології в УжНУ. Я словацькою не володіла, взагалі її і не розуміла. А в нас із першого дня вели лекції словацькою мовою — зокрема лектор зі Словаччини Ярослав Джоганик. Спочатку я нічого не розуміла, але поступово після першого семестру почала і розуміти, і читати могла, і писати навчилася.
— Багато років ти працювала перекладачкою у найскладнішій ніші — синхронному перекладі. Розкажи, із чого все починалося
— Так, синхронний — один із найважчих видів перекладу, бо потрібно добре володіти складною технікою цього перекладу. Іноді хтось дуже добре володіє мовою, але не береться за усний переклад взагалі. Пам’ятаю, як у нас був спецкурс «проблеми усного синхронного перекладу» і після першої лекції пан Ярослав нас дуже налякав розповідями про те, як щось іде не так, а в тебе немає часу на помилку, немає можливості подумати.
Тоді я собі сказала, що ніколи цього не робитиму. Але все склалося навпаки. Мені як перекладачці хотілося спробувати себе і я мала хороших вчителів. Почала із послідовного усного перекладу. Тоді моя викладачка Світлана Пахомова сказала, що наступного тижня потрібно поїхати у Пряшів і тиждень поперекладати послідовно. Я боялася, що не зможу. А вона сказала, що це не питання і що у мене вийде, я зможу. Я подумала, що колись потрібно починати. Це був мій перший досвід і мені дуже сподобалося, вирішила що буду вчитися, тренуватися і пробувати ще.
Перший мій синхронний переклад був на якійсь конференції у Словаччині. Важливо не боятися, тому що коли ти вперше це робиш, розумієш, на що треба звертати увагу в майбутньому: на темп, швидкість, словниковий запас.
— Поясни, будь ласка, нашим читачам, чим відрізняється синхронний і послідовний переклад.
— При послідовному перекладі спікер сказав кілька речень, зробив паузу і ти перекладаєш. А в синхронному ти перебуваєш у кабінці в навушниках із мікрофончиком, а спікер не робить пауз. Потрібно вичекати перших декілька секунд, щоб вловити суть і почати перекладати думку.
У синхронному перекладі має значення, із ким ти перекладаєш, бо зазвичай у парі працює двоє перекладачів. Ситуації бувають різні: звук не пішов, закашлявся, не можеш згадати слово — другий перекладач тебе врятує і підхопить, якщо він професійний та надійний напарник. На щастя, у мене немає негативного досвіду, в мене завжди були хороші колеги-перекладачі.
— Що тебе приваблювало у перекладацтві? Можливість налагодження контактів, подорожі, розширення кругозору, самоствердження чи, можливо, щось інше?
— Так, переклад це цікавий вид діяльності. Завдяки цьому ти постійно знайомишся із новою темою, яку відкриваєш для себе: діджиталізація, медицина, міжнародні відносини. Це розвиток для себе, розширення кругозору, збагачення словникового запасу на будь-яку тему, знайомство з дуже цікавими людьми. Так, і подорожі теж. Багато перекладів у мене було виїзних. І, напевно, самоствердження теж. Я вважаю, що це нормально, коли ти прагнеш впевненості у собі.
ТРУДНОЩІ ПЕРЕКЛАДУ
— Зараз ми говоримо і я паралельно записую розмову та слухаю, щоб ставити додаткові запитання. Це, порівняно із синхронним перекладом, коли ти і слухаєш, і говориш, нескладно. А чим ще складна ця техніка?
— У синхронному перекладі дуже важливо мати бекграунд: добре володіти мовою, мати словниковий запас. Чудово, якщо ти маєш наперед матеріал заходу: коли знаєш тематику, програму, можеш пошукати інформацію, начитатися, спробувати поперекладати усно. Якщо бачиш, що плаваєш у термінології, можеш підготуватися заздалегідь.
Буває, що спікери надають тексти своїх промов. Але навіть якщо є готовий перекладений текст, його не можна читати, бо мовець може щось змінити і це може зашкодити. Важливо записувати імена, регалії, щоб не образити людину і коректно її відрекомендувати. Також дуже важливо тренуватися постійно. Ти можеш за місяць мати 6 перекладів, а потім кілька місяців нічого — можна втратити навички, якщо їх не тренувати.
Але головне — не боятися. Страх потрібно відкидати і концентруватися. У мене був мандраж перед кожним перекладом, а потім я починала говорити і вже концентрувалася на перекладі. Важливо почати.
— Із власного досвіду знаю, що від вимови дуже сильно залежить те, наскільки ти зрозумієш зміст того, що каже співрозмовник. Як бути перекладачам у такому випадку?
— Буває, що діалектом говорять — тоді намагаєшся здогадатися з контексту. Звісно, ми вивчали діалекти, але я не є носієм мови й це не є літературною нормою. Тому на заходах завжди попереджають, що мова спілкування словацька та українська. Коли є дефекти мовлення, ти так само не всі слова можеш добре почути і теж за змістом доводиться здогадуватися. Це стосується і послідовного перекладу.
У синхронному ти не тримаєш інформацію у голові, а в послідовному маєш запам’ятати інформацію, якщо можеш — записуєш і відтворюєш. Але часто, коли спікер хвилюється і забуває робити паузи, втрачається багато. Людина ненароком унеможливлює переклад своїх думок, бо це неможливо перекласти 100%. Тож усе залежить від спікера.
— Із початком повномасштабної війни в ужитку з’явилося дуже багато нової для нас лексики: обстріл, ракета, зґвалтування, озброєння тощо. Як узагалі у перекладацтві працюють із термінологією?
— Термінологія — тематика дуже важлива. Я кілька разів перекладала на медичних заходах. Для немедика незрозуміло багато термінів навіть українською мовою. Тому потрібно зрозуміти, що це означає рідною мовою, а тоді шукати відповідники іноземною. У таких випадках дуже важливо мати матеріали наперед — тоді ти можеш порадитися з фахівцями, знайти правильний відповідник.
- Нетрадиційне Різдво за кордоном, або як біженці відзначатимуть одне із найшанованіших свят в Україні
У контексті війни. Я почала працювати у посольстві України в Чехії наприкінці грудня 2021 року. І коли рашисти на нас напали, я вже була в Празі. Тут перекладацтво — не мій профіль, але були випадки, коли я перекладала і потрібно було гуглити багато термінології. Уже під час повномасштабної війни я перекладала, коли з офіційним візитом в Україну приїздила президентка Словаччини Зузана Чапутова. Із міркувань безпеки та конфіденційності, звичайно, матеріали наперед не отримуєш. Я вважаю, що це правильно. Тож я готувалася загалом.
Нові терміни дійсно з’явилися доволі швидко. Після повномасштабного вторгнення ці слова вже стали для нас буденними, на жаль. Однак загалом у мові вони не нові, тому знайти відповідники можна.
ПЕРЕКЛАДАЛА ЗЕЛЕНСЬКОГО ТА ІНШИХ ПЕРШИХ ОСІБ ДЕРЖАВИ
— Власне, у своїй перекладацькій кар’єрі ти встигла попрацювати з першими особами держави. Ти щойно згадала зустріч Зеленського та Чапутової. Чи можеш розповісти про нюанси таких заходів?
— Звичайно, попрацювати на перекладі з першими обличчями країни — це мрія. У мене були прекрасні викладачі, які мали з цим досвід. Ольга Ласлівна Мадяр та Пан Ярослав Джоганик перекладали перших облич і я дивилася на це із захватом. Я про це постійно мріяла і не уявляла, за яких обставин це може статися.
Одного разу мені зателефонували і запросили на зустріч президентів через 4 дні. Той дзвінок для мене був максимально неочікуваним та несподіваним. Я думала, що це якийсь жарт. Це було шоком, але, звісно, я сказала «так». Це була величезна мрія, та водночас величезна відповідальність: чи впораюся я. Коли ведуть переговори перші обличчя, боїшся щось не так сказати.
Але я розуміла, що у мене за плечима величезний досвід. Після перекладу неймовірне відчуття, що ти це зробив.
Коли перекладаєш для перших облич, найголовніше, про що треба пам’ятати — конфіденційність. Бо навколо дуже багато людей, яким це цікаво. Але ти не можеш це коментувати — це дуже і дуже важливо. Це і про професійність. Тому ти маєш про це пам’ятати. Я мала досвід перекладу прем’єр-міністрів, спікера Верховної Ради тощо.
— Знаю, що зі словацькою делегацією ти відвідала міста Київщини, які найсильніше постраждали від лап росіян. Розкажи про те, що залишилося за кадром та й чого камера не могла передати: якою була реакція Зузани Чапутової та словацької делегації на побачені наслідки російської окупації та воєнних злочинів у Бучі, Бородянці й Ірпені. Як тобі особисто дався цей переклад?
— Перебування як перекладачки в розбитих Бородянці, Ірпені і Бучі — це був психологічно найважчий переклад, який у мене коли-небудь був. Тому що голос тремтить, від побачених наслідків руського міру сльози навертаються постійно. Розбиті будинки, прапор, який чудом тримається на майже зруйнованому будинку без вікон та дверей — це все дуже сильно б’є по психіці,весь час ком у горлі. Але попри все потрібно концентруватися та виконувати свої обов’язки й продовжувати перекладати.
Реакція словацької делегації та зокрема президентки Словаччини Зузани Чапутової була дуже виразною. У пані президентки, щойно вона вийшла з автівки, проступили сльози. Я думаю, що така реакція у кожної людини, яка співпереживає — кожен буде в шоці від побаченого та думок про те, як можна настільки зруйнувати мирні міста, запускати ракети у школи, будинки, культурні центри. У всіх був шок. Однозначно.
ПРО ПЕРЕКЛАД МАТЮКІВ І путіна
— Напевно, це найпопулярніше питання до синхронних перекладачів, але я не можу втриматися: чи бували випадки, коли сказане потрібно було певною мірою фільтрувати, бо перекласти все буквально було б нетактовно? Якщо можеш, розкажи про це.
— У мене не було таких випадків. Мені пощастило, напевно. Але коли ти не можеш перекласти чи вважаєш непотрібним дослівно перекладати почуте, то доносиш суть. Бувають емоційні люди, може проскакувати нецензурна лексика. Але я не перекладала такі речі — доносила зміст. Вставляєш фразу «нецензурна лексика»: дослівно ти це не доносиш, але всі все зрозуміли. Головне донести зміст, але при цьому не додавати нічого від себе.
Часто буває, що перекладаєш чутливу тему особисто для себе. Наприклад, те, з чим ти не погоджуєшся. І це емоційно напружує. Але в цей момент ти перекладач — голос, який доносить чиюсь думку. Це неприпустимо додавати щось від себе, навіть якщо ця думка суперечить твоїм переконанням.
Я знаю, що деякі колеги не беруться перекладати людей, які їм неприємні. Я вважаю, що це теж нормально, але в мене такого списку нема, я перекладала всіх, навіть якщо мені ця людина несимпатична.
Був випадок, коли ми з колегою були надзвичайно морально виснажені, бо не погоджувалися зі сказаним, але перекладали і старалися свої емоції в це не вкладати. У неформальній бесіді ти вже можеш виплеснути свої емоції, але тільки коли це неформальна бесіда.
— Окей, а чи погодилася б ти перекладати путіна?
— Хороше питання.
Після витриманої паузи додає:
Я би не перекладала путіна в жодному разі. Я завжди на перекладах на найвищому рівні перекладаю голос України. Від іншої сторони є інший перекладач. Тому я дуже радію, що у мене не було би такої нагоди його перекладати. Цього б не могло статися.
Утім, якщо ми фантазуємо, то якби такий переклад якимось чином приносив позитив і рятував Україну і я розуміла, що від цього залежатиме перемога України, можливо, тоді й так.
— Ну або якби трибунал відбувався у Братиславі…
— Звичайно, було б цікаво бути безпосереднім свідком цього процесу і бачити все на власні очі.
ПРО РОБОТУ В ПОСОЛЬСТВІ ТА УКРАЇНЦІВ У ЧЕХІЇ
— Що зараз входить у твої обов’язки другого секретаря?
— Я почала працювати у Посольстві України в Чехії за два місяці до повномасштабної війни. У Чехії велика українська громада, яка була і до початку повномасштабного вторгнення. Зберегти українство за кордоном дуже важливо. Ми працюємо з діаспорою, є багато українських організацій, які зберігають українську культуру за кордоном, зараз це і надання гуманітарної допомоги. Це зараз одне з найважливіших питань.
— Як зараз чехи ставляться до українців у контексті війни та як змінилися їхні настрої за ці півтора року?
— 24 лютого я була у Празі. Це був шок для всіх. Якась суцільна фрустрація: треба щось робити. Чехи з першого ж дня максимально згуртувалися і почали надавати допомогу. Телефон постійно розривався: чим допомогти Україні? Що ми можемо зробити? Одразу були величезні черги на всю вулицю: люди купували ліки, засоби перших потреб і несли у центри гуманітарної допомоги. Багато чехів почали пропонувати надання прихистків. Особливо, коли почали їхати люди з тих міст, де все знищено. Чехи з відкритим серцем допомагали житлом, влаштуванням у садочки.
Як на мене, ставлення не змінилося. Часто відбуваються багатотисячні акції на підтримку України. Чехи добре пам’ятають 1968 рік, коли на головній площі Праги стояли російські танки.Вони постійно донатять хто на зброю, хто на гуманітарну допомогу. Звісно надання допомоги уже не в таких об’ємах, як на початку, але така ж тенденція і в Україні.
— Петер Павел обійняв посаду Президента Чеської Республіки вже під час повномасштабної війни в Україні. За твоїми спостереженнями, чи позначилося це на суспільній думці щодо України?
— Уряд Чехії був на нашому боці з самого початку й підтримував Україну всеохоплююче. Так само громадяни. І прихід нового президента тільки підсилив підтримку з боку уряду. І громадяни були дуже раді, що на пост президента прийшла людина, яка підтримує Україну.
— На слуху було два гучних випадки з приниженням українців у Чехії: булінг школярки та випадок у ресторані, коли офіціант увімкнув російський гімн. Причина обох випадків — національне підґрунтя. Якою була реакція суспільства та влади?
— Ми намагаємося не проходити повз такі ситуації. Але не варто судити Чехію по поодиноких випадках. Звичайно, є люди з іншими поглядами, які підтримують іншу сторону. На жаль, такі люди трапляються і в Україні. Але самі чехи не підтримують таких вчинків.
Як на мене, підтримують ту сторону люди, які потрапляють під вплив пропаганди, часто вони незадоволені своїм життям, особливо нічого не досягли і намагаються свій негатив на когось скидати. Мовляв, усі їхні негаразди через українців.
У випадку зі школяркою, до речі, Президент Петер Павел зустрівся з дівчинкою особисто.
— Які основні проблеми, з якими стикаються українці у Чехії?
— Працевлаштування. Через незнання мови на це потрібен час. Знайти роботу, щоб змогти себе утримувати без знання мови дуже складно. Плюс дітки. Влаштуватися в садочок — це ще той квест: садочки тут з 3 рочків і їх не дуже багато. Але вони відкривають групи для українців. Плюс українці згуртовані: кілька мам домовляються, що хтось сидить з дітьми, а хтось працює. Це було великим навантаженням на освітню систему. Але зараз тут створюють і групи адаптаційні, щоб діти змогли вивчити мову і піти в школу. Плюс 80% сімей тут без чоловіків, хтось не зміг вивезти рідних з окупованих територій. Психологічно це дуже важко.
— Чи бачиш тенденцію до того, що люди повертатимуться додому? Від чого це залежить?
— Радує, що більшість людей хочуть повернутися додому. Звичайно, люди звикають, що немає бомбардувань, сирен, але все ж кажуть, що як тільки буде можливість, будуть повертатися додому. Я не бачу тенденцію, що менше людей хочуть повернутися. Тут більшість навпаки хочуть в Україну. Це стосується і дітей, і дорослих. Вони кажуть, що як тільки так зразу.
— Зараз саме завершується вступна кампанія і ти — яскравий приклад людини, яка здобула освіту, працювала й змогла досягти кар’єрних успіхів. Що б ти порадила абітурієнтам? Чи маєш особисту формулу успіху?
— Я закінчила кафедру словацької філології УжНУ і залишилася там працювати, багато років викладала. Я дуже сумую за студентами. Це величезний приємний досвід, я обожнювала працювати зі студентами. Мої викладачі мені казали: якщо ти щось робиш, то роби це на 100% або не роби.
Не варто просиджувати студентський час, а діяти по максимуму, щоб себе знайти. Якщо ти щось робиш, роби це натхненно і на 100%. Тоді щось вийде. Якщо ти це робиш для когось аботому, що це потрібно, краще це не робити. Варто знайти те, що тобі до душі і віддаватися цьому на повну.
Я хочу додати, що я дуже вдячна своїм викладачам, а згодом і колегам Світлані Пахомовій, пану Ярославу Джоганику, Ользі Мадяр та Тетяні Ліхтей за те, що навчили мене перекладацькій діяльності, за всі знання та своїй чудовій родині за постійну підтримку у всіх ініціативах.
Ксенія Шокіна спеціально для Varosh
Фото Офісу Президента, Дмитра Кулеби, Закарпатської ОВА та Надії Мальованої
Читайте більше про людей, які змінюють Закарпаття в наших соцмережах — Facebook, Instagram та Тelegram.
