Удома в Рустама Росула нині – до 20 медалей із національних і міжнародних спортивних змагань. Срібні, бронзові та навіть дерев’яна, яку він привіз із велозаїзду в Лондоні. Медалі ці здобуті потом, кров’ю та надзвичайними зусиллями: всі вони – з ветеранських змагань, в яких Рустам брав участь без можливості спинатися на ноги.
Змагався і перемагав – так само, як колись переміг смерть. Як переміг зневіру й відчай. І як дотепер раз по раз перемагає обставини, дістаючись на кріслі колісному спортивної зали, де продовжує тренуватися – попри все.
Інтерв’ю з Рустамом Росулом
Поранення й реабілітація
Рустам Росул мобілізувався до війська одразу після початку російської агресії в 2014 році. До того займався ремонтами і знати не знав, що доведеться захищати країну. У жовтні 2014-го прикордонний підрозділ, де ніс службу мукачівець, потрапив під ворожий обстріл. Дехто з побратимів Рустама загинув на місці, сам він через 2 тижні коми і кількох операцій отямився у шпиталі в Дніпрі.
«4 кулі попало: в легені, черевну порожнину, ногу, ще одна перебила хребет. Ну, і всілякі осколки ще дрібні. Коли очуняв, уже все зовні наче й позаживало на мені, лише трубка стирчала з кадика», – згадує Рустам Росул.
З цього моменту розпочалося тривале важке лікування. Куля, що потрапила у хребет, відколола шматок кістки, який перетиснув нерв у спинному каналі. Видаляли його вже нейрохірурги в Києві, куди через 8 місяців перебування у Дніпрі і після 8 операцій Рустама доправили гелікоптером.
«Може, якби той шматочок видалили одразу, було би краще. У Києві нейрохірурги казали, що я б мав ходити. Але ось уже 10 років я щось аж ніяк не ходжу», – посміхається Рустам.
Рустам Росул отримав важку травму хребта під час АТО у 2014 році
… Він загалом багато усміхається, жартує і не цурається міцного слівця. Ми спілкуємося з Рустамом в одному зі скверів у його рідному Мукачеві, поруч шумить фонтан, набережною вздовж Латориці гуляють мами з дітками. Він сидить навпроти у кріслі колісному – гарний, самодостатній, з твердим відкритим поглядом. Не знаючи його історії, ніколи й не здогадаєшся, що за його спиною – незліченні кілометри шляху повернення до життя й до себе…
У 2015 році завдяки волонтерам та українській діаспорі Рустам Росул вирушив на реабілітацію до США. Упродовж року в профільному реабілітаційному спортивному закладі реабілітологи намагалися повернути йому здатність ходити.
Поміж іншим, Рустам разом з іншим бійцем, що також був на реабілітації, відвідували українські церкви та спілки, розповідали про війну в Україні, збирали кошти на лікування й протезування для поранених. «За рік об’їздили всю Каліфорнію, познайомилися з нашими одеськими євреями, тримаємо з ними зв’язок і досі», – каже Рустам.
«Ігри нескорених»
Наприкінці 2016-го мукачівець повернувся додому – все так само у кріслі колісному. Рік реабілітації нехай і не поставив його на ноги, зате стабілізував загальний фізичний та психологічний стан. Хотілося щось робити і не втрачати час дарма, тож Рустам вирішив – піде тренуватися у спортзал: «Вдома було нудно, а в залі дівчата, весело і не так буденно», – жартує ветеран.
Згодом, після регулярних тренувань, подався на національний відбір «Ігор нескорених». Уперше – не пройшов. Але не зневірився й подався знову, на цей раз – успішно: Рустам став першим закарпатцем, який потрапив до Національної збірної України Invictus Games (Ігри нескорених).
Мультидисциплінарні змагання для поранених військових і ветеранів Ігри нескорених мали відбутися 2019 року, однак їх проведенню завадив ковід. Відбулися вони в Нідерландах аж у 2022-му, Рустам Росул виступав там одразу в кількох дисциплінах: стрільба з лука, велоспорт та штовхання ядра. Зрештою, саме у змаганнях зі штовхання ядра й виборов «срібло».
«Тренуватися стріляти з лука їздив у Львів, лучники-тренери в основному були звідти. Хотіли з тренером Дмитром Сидоруком розвивати цей спорт у Мукачеві. Але почалася повномасштабна війна, Діма був у війську. Мав їхати з нами в Нідерланди, вже документи всі зробив. Казав: іду ще на бойовий вихід, як повернуся, одразу до вас. Але не повернувся – загинув внаслідок обстрілу», – розповідає Рустам Росул.
Спеціальний ручний велосипед для тренувань надала національна збірна Invictus Games. Його специфіка в тому, що велосипед приводиться в рух виключно силою рук. На ньому ж Рустам Росул після успішного «срібного» виступу на «Іграх нескорених» готувався потім і до інших своїх міжнародних змагань – марафонської велогонки в Лондоні.
Рустам Росул став був першим закарпатцем у складі національної збірної Ігор нескорених
100-кілометровий лондонський веломарафон і змагання у США
«Перед марафоном щодня їздив по 55 кілометрів Мукачевом – це таке нормальне тренування. На марафоні мав здолати 100 кілометрів на велосипеді, – згадує Рустам. – На маршруті нам чомусь не давали жодних снеків, я теж не взяв ніяких вуглеводів. То весь маршрут проїхав на одній воді. Останні 20 кілометрів уже руки почало судомити, підйоми затяжні були. Думав, що не доїду. Але потрохи-потрохи – та й фінішував».
Ще один потужний досвід міжнародних змагань Рустам Росул здобув на «Іграх воїнів» в Орландо у США. Власне змаганням передували 6 тижнів інтенсивної підготовки у Великій Британії. Опісля – переліт у Сполучені штати і 10 напружених днів випробувань власних сил і можливостей.
Змагалися, не оглядаючись ні на спеку +35 градусів, ні на щоденні грози та високу вологість. «Ігри воїнів», каже Рустам, – змагання масштабні й серйозні, участь у них беруть ветерани різних родів військ, великими групами по 100 спортсменів. Змагаються в різних дисциплінах, зокрема в командних, як-от регбі на візках, баскетбол і волейбол. Того року саме українська збірна з волейболу виборола «золото».
Рустам Росул на «Іграх воїнів» в індивідуальних заліках здобув дві медалі, ще одну допоміг вибороти команді в груповій гонці на хендбайку: «У мене якраз заживало плече після нещодавньої травми – надірвав зв’язки. А мені без рук ніяк, я ж навіть з ліжка не злізу… У велоспорті взяв «срібло»: на 1 секунду програв американцю у швидкості. Також мав «бронзу» у стрільбі з лука».
Рустам Росул під час розмови поміж серйозними темами багато жартує
Уже незабаром, у червні, в Україні стартує черговий нацвідбір на «Ігри нескорених», цього року вони мають відбутись у Ванкувері. Рустам, навіть якщо і братиме участь, до збірної все одно не потрапить: за умовами, вдруге той самий спортсмен на міжнародні змагання не допускається. Роблять це, щоби й інші спортсмени могли спробувати свої сили.
Разом із тим, каже чоловік, закарпатці не надто активні в бажанні долучитися до родини «інвіктусів»: «Чомусь хлопці не дуже хочуть іти, не знаю, чому. Скільки разів не був на відбірковому – завжди 2-3 спортсмени, і все».
Припускає, що частково це може пояснюватися відсутністю належного заохочення та зацікавленості місцевої влади. За його словами, у Кривому Розі ветеранам і військовим, що привозять з міжнародних змагань медалі, виплачують грошові премії.
«Хлопці вже реально зібрали у себе 2 команди з волейболу, ходять тренуються, за кожну медаль отримують від міста по 20 тис. гривень. А не як у нас: ну, привіз медаль – молодець, але кому вони потрібні? Кому ти взагалі потрібний?», – каже Рустам Росул.
- Завдяки твоїй підтримці наша команда створює ще більше важливих матеріалів. Підтримай нашу роботу — долучайся до спільноти Varosh.
Рустам проїхав 100 кілометрів марафону на ручному велосипеді
Безбар’єрне Закарпаття
Нині ветеран тричі на тиждень відвідує спортзал, аби повернутися у форму й надалі її тримати. Взимку діставатися зали було важко. Та й майже всі такі заклади в місті не пристосовані для людей з інвалідністю: багато з них розташовані на верхніх поверхах, куди треба підніматися сходами.
Спортзал, де тренується Рустам, облаштований, навпаки, в підвальному приміщенні. Спускатися йому щоразу допомагають хлопці з персоналу закладу: Рустам на колісному кріслі контролює хід коліс, працівники спортзалу – обережно штовхають-зносять його сходами до локації.
Персонал допомагає дістатися спортзалу
Питаю, чи не важко змушувати себе щоразу з такими «пригодами» отак діставатися до спортзалу. Каже, що за роки дисципліни вже звик, важко даються хіба перельоти або мандрівки потягом до інших міст: на перонах залізничних вокзалів українських міст немає спеціальних платформ для маломобільних груп населення, «доводиться чекати, поки тебе люди в потяг затягнуть».
Загалом питання доступності для Рустама – серед основних занять сьогодні: він є одним із активних членів мукачівської громадської організації «Безбар’єрне Закарпаття». Разом з однодумцями вони досліджують населені пункти району й області на предмет доступності, зустрічаються з посадовцями та проводять роз’яснювальну роботу з населенням.
За словами Рустама, навіть коли питання доступності через війну максимально актуалізувалося, багато людей досі відмовляються розуміти тих, хто має проблеми з пересуванням.
Багато людей досі відмовляються розуміти тих, хто має проблеми з пересуванням
«Деколи ти пояснюєш проблему з доступністю, а у відповідь чуєш: «Та навіщо нам то треба? У нас інвалідів нема!». Але навіть якщо зараз немає людей з інвалідністю, це не означає, що не буде завтра. От ти ходиш, а завтра тебе лупнув інсульт – і все, ти вже не ходиш… Коли бачу, як монтують пандуси, завжди підходжу, кажу: хлопці, ви ж то не для книжки робите, для людей», – розповідає Рустам Росул.
Прогулянка містом
З побратимами, з якими пройшов пекло на початку російського вторгнення 10 років тому, Рустам нині спілкується мало. Не тому, що не бажає: хтось нині служить, багато – загинули, виборюючи майбутнє України. Каже, що повномасштабне вторгнення для нього несподіванкою не стало: знав, що ворог піде війною, відколи стало відомо про накопичення військ на кордонах «для навчань».
… Після тренування, як, зокрема, й після кожної «вилазки» в місто, Рустам повернеться додому, де на нього чекає Рокі – сіамський кіт, названий на честь боксера-персонажа Сильвестра Сталлоне у франшизі про Рокі Бальбоа. Вибір назвиська для домашнього улюбленця – ще один пазл для розуміння, крізь що пройшов і як нині живе життя Рустам Росул. Уперто, завзято, щиро, іронічно, пристрасно і з любов’ю.
Рустам Росул прямує на тренування
Ми створили цей матеріал як учасник Мережі “Вікно Відновлення”. Все про відновлення постраждалих регіонів України дізнавайтеся на єдиній платформі recovery.win.
- Після фронту. Гори, плавання, собаки, або Немедична реабілітація військових на Закарпатті
- Від лінії фронту до університетських буднів: інтерв’ю з ексвійськовим, а зараз студентом Нікітою Пацаловським
- Окрім зустрічей та прощань. Бути коханою воїна – це як?
Тетяна Клим-Кашуба, Varosh
Фото Наталки Павлик
Не пропускайте цікаве з життя Закарпаття! Читайте більше в наших соцмережах — Facebook та Instagram.
