Думки

«Я не військовий, я не повинен». Колонка Дениса Мана

2 Квітня 2023 973

Під час перших обстрілів наших позицій із мінометів та ракетних систем залпового вогню на Донбасі навесні 22-го року були моменти, коли здавалося, що світ не готував нас до такого, а Бог таки карає за щось наш народ: за невизначеність на політичній карті світу, за корупцію у владі, за неповагу один до одного, за ту хату, котра скраю…

Мільйони українців у один день зрозуміли, що ніякі не брати нам той (не)братній народ, пора б вивчити свою рідну мову, годі відмовляти собі в насолоді слухати українською пісні, а віра в армію досягла точки довіри на рівні майже 100%.

Минув рік, який багато хто у війську відслужив без жодного дня відпустки, а черги до військкоматів майже зовсім зникли, в кожній області (і на Закарпатті також) у соцмережах створюються платформи, куди її користувачі поширюють інформацію про “мобільні пункти роздачі повісток”, волонтери раз у раз постають перед судовими органами за часто притягнутими за вуха звинуваченнями, люди в глибокому тилу дуже сильно втомилися від війни, але воєнні дії не зупиняться ні на мить.

Денис Ман

Я не був військовим до початку повномасштабного бою українців за своє право на існування. Навчання на стаціонарі в університеті, умовно придатний за станом здоров’я, державний службовець за фахом, посади якого потрапляли під бронь держави від служби в армії для виконання функцій управління не створили умов, за яких військкомат мав підставу призвати мене на службу до війська. Однак 24 лютого 2022 року це абсолютно не завадило мені прийняти рішення взяти до рук зброю й опинитися там, де я зараз із моїми товаришами.

Місяць інтенсивного тренування — і вже у квітні наш підрозділ заступив на бойові позиції.

Чи достатньо часу було на підготовку? Ні, його завжди бракує. Тому ми продовжуємо готуватися, за першої ліпшої нагоди.

Є неписане правило для підрозділів тероборони, яка часто не має важкого озброєння: у тебе є дві ключові функції — ти або захищаєшся, або копаєш. За рік служби ставлення до ТРО змінилося, оскільки такі підрозділи вже давно довели, що можуть ефективно працювати зі зброєю в руках. І неписане правило вже обросло додатковими функціями. Я вважаю, що підготовка за першої ліпшої нагоди допоможе зберегти життя у бою. Тому як сержант, який відповідає за підготовку, сам усвідомлюю значення навчання і підштовхую до цього своїх бійців.

Man Denys D

Коли до нас у підрозділ потрапляє щойно призваний новобранець, з ним ми починаємо з азів — правила поведінки зі зброєю, чистка зброї, заряджання та розряджання магазинів, з “бувалими військовими” займаємося тактичними задачами, розвитком набутих раніше навичок. Днями мені надіслали відеосюжет Майкла Щура, у якому той показує, як псевдоінструктор готує військових. Неправильно закладені навички можуть коштувати здоров’я, і навіть життя, тому робота сержантів — дуже відповідальна, а тому ми постійно працюємо над собою, і також навчаємось. Навіть в бойових умовах ми шукаємо можливості вдосконалювати свою роботу та роботу наших хлопців.

Коли в когось із них щось не виходить, ми часто чуємо фразу: “я не військовий, і я не повинен це вміти!” Не знаю, чи є щось, що дратує мене більше. Хоча ні, знаю — це той момент, коли будь-яку дурницю виправдовують фразою “ну що ти, це ж армія, тут все не логічно”.

Але повернемось до першої фрази: “я не військовий!”.

Я вважаю, що за аналогією “кожен із нас Президент” (цією фразою ми бавилися часто), маємо почати вірити в те, що кожен із нас військовий. Напавши на Україну, путін та його армія напала на кожного з нас. Пам’ятаєте, як активізувалися в столиці українці, як захистили ключові центри прийняття рішень в державі? Кожен готовий був дати відсіч ворогу, бо ворог вже був під хатою в них.

Ця хвиля котилася Харковом, Миколаєвом, Херсоном, Дніпром, та чого вже там — Ужгородом, Львовом, Тернополем, кожним містом і селом в Україні.

Здається, мало хто з тих, хто взяв до рук зброю, казав собі, що не військовий. Чому сьогодні так часто ми чуємо цю фразу? За час ми звикаємо до всього, змирилися, зневірилися, втомилися?.. Я чув чимало варіантів. Але я їх не розумію, бо війна не зупинилася. І той, хто вважає, що вона ось-ось завершиться, помиляється.

Man Denys Ver 1

Ми між собою навчили спілкуватися із військовими, які зловживають фразою “я не військовий, я цивільний, але тимчасово в армії”, а вони зі свого боку отримують аргументи про те, що за їх спинами — жінки, діти, матері, дідусі й бабусі, і на них сподіваються, в них вірять. А от із мотивацією мільйонів українців, які навчилися вживатися з війною та розслабилися, мусимо працювати всі спільно — військові та члени їх родин, волонтери, військкомати та безумовно — влада. Телебачення, якому довіряють українці, через “Єдиний марафон” має стати платформою для підтримки армії, рішення парламенту та уряду — підтримувати військових та їх сім’ї, чоловіки та жінки, що відчувають у собі сили, мають вступати до війська.

Я вітаю рішення керівництва держави створити спеціалізовані підрозділи “Гвардія наступу”, “Лють”, “Сталевий кордон” та інші, бо вступаючи до кожного із них, українці розуміють спеціалізацію війська та приблизно уявляють задачі такого підрозділу. Закликаю тих, хто планує служити, вступати до цих військ. Разом повернемо кожен клаптик окупованої території нашої держави, а згодом і відбудуємо зруйноване. Треба повернути віру в себе, власні сили і в те, що кожен із нас — Армія!

Денис Ман, головний сержант 1 роти 68 обТРО 101 бридади

Цей матеріал опубліковано, як авторська колонка, відтак редакція Varosh може не розділяти погляди та думки, які автор висловив у даній публікації.

0 #