Ми прагнемо розповісти більше про команду видання Varosh, про людей, які за кадром наших матеріалів. Тому продовжуємо серію інтерв’ю із редакцією. Ми ставимо питання своїм колегам, а також додаємо запитання від читачів, які вони публікували в інстаграмі Varosh.
- Лариса Липкань, журналістка Varosh: «Люблю надихаючі і мотивуючі історії»
- Евеліна Гурницька, журналістка Varosh: Про сучасну журналістику, тайм-менеджмент та пошук внутрішнього балансу
- Карл Смутко, фотограф і журналіст Varosh: «Мені реально підфартило, бо працюю у насправді незалежному колективі»
Цього разу – розмова з Росаною Тужанською, головною редакторкою Varosh. І якщо кожен у редакції має свій напрямок діяльності, то Росана може і вміє все! Адже працює за різними векторами: організація роботи команди, підготовка стратегій, планування, налагодження процесів, комунікація з партнерами та рекламодавцями, написання матеріалів і так далі, за довгим списком задач. Вона створює баланс нашого видання й команди, вигадує ідеї, творить концепції, мислить прогресивно й стратегічно. Смілива в рішеннях. Справедлива. Напрочуд дипломатична. Наша Росанка. ♥
— Найважливіше запитання – як ти все встигаєш?
— Найважливіша відповідь – я нічого не встигаю. Хронічно. Принаймні, так мені здається, скільки себе пам’ятаю. Але, якщо відверто, то я завжди багато працювала та вчилася, а отже, довелося розібратися і з плануванням. Тому кожен день намагаюся розпланувати заздалегідь. Колись мені здавалося, що я непоганий тайм-менеджер, але з появою сина зрозуміла, що раніше то була лише розминка. (ред. – сміється).
— Розкажи про свою роботу сьогодні. З чим працюєш найбільше?
— Найбільше працюю саме як медіаменеджерка, хоча й досі створюю деякі матеріали. Якщо ж загалом про моє редакторство, то це переважно координація роботи редакції та видання загалом, планування тем, дат записів та виходу матеріалів, деяка робота з соцмережами, планування бюджету, спілкування із рекламодавцями і багато іншого. Але й матеріали люблю створювати. Особливо до розділу “Спецпроекти”.
— Коли взагалі в житті з’явилися тексти, журналістика?
— До речі, тексти не відразу. Бо спочатку було радіо, потім – телебачення і лише років 8 тому з’явилися тексти. Працювати журналісткою я почала ще до 18 років.
— Ти вчилася і в Мукачеві, і в Рівному, і в Києві. Це факультети журналістики?
— Інколи жартую, що в мене стільки однокласників та одногрупників, що з ними можна зробити закарпатське весілля на 300 чоловік. Але я, насправді, вчилася у трьох школах, педагогічному училищі та двох вишах. В Мукачеві – це було педагогічне училище та спеціальність “вчитель початкових класів та англійської мови”. Але на початку третього курсу я вирішила не продовжувати навчання далі, відчувала, що це зовсім не те, що мені потрібно, хоча й добре вчилася, була старостою групи, брала участь у майже всіх масових заходах. Та все ж…
Напередодні цього рішення я вступила до рівненського університету на “психологію”. Там закінчила бакалаврат, а далі вступила до КНУ ім. Шевченка, де й завершила свою вищу освіту. За фахом я психолог, хоча жодного дня в житті не працювала ним. Утім, якщо б не ті знання, які маю з цієї галузі, то переконана, що працювати в журналістиці мені було би значно складніше. Особливо – з соціальними проєктами.
— Які професійні гілки в житті ти виділила би першочергово?
— За 13-14 років я фактично працювала в кількох напрямках: радіо, телебачення, онлайн-ЗМІ та маркетинг. Кожен із них для мене дуже важливий, бо саме вони всі разом створили мене професійно.
— Де найбільш органічно себе почувала: телебачення, радіо, маркетинг, тексти?
— Всюди добре, бо все пов’язане з медіа, які є моєю пристрастю. Обожнюю людей, розумні розмови, щирі емоції; працювати в кадрі і писати, радіоефіри; вигадувати нові назви, продукти, слогани, маркетингові стратегії; організовувати події, на які приходять і про які говорять.
— Розкажи, будь ласка, що входило в твої обов’язки на “Шустер Студії”? Чи працювала ти в політичній програмі?
— Я працювала в соціальному проект “Адреналін”, який створила “Шустер Студія”. Це формат, який дуже сильно відрізнявся від п’ятничної політичної програми і був справді дуже соціальним та щирим. Кожна програма мала свою тему – від СНІДу до домашнього насильства та інших соціально важливих блоків. До кожної теми були залучені по троє журналістів, які шукали історії, працювали з героями на їхніх територіях (різні міста України), готували їх до ефірів, намагалися вирішити проблему героїв, а також працювали безпосередньо на майданчику разом із Савіком.
На політичній програмі я працювала фактично лише один раз, коли Савік поїхав на Євро-2012 до Польщі і робив включення звідти, а ми з Георгієм Тихим заміняли його в студії. Це був неймовірний досвід роботи. Перш за все, через ту надпрофесійну команду, яка знала свою справу бездоганно. Дуже радію, що мала цей досвід та можливість, а також – що в мене повірили.
— Як ти почувалася на Закарпатті після Києва? Що найбільше дивувало, якщо говорити в порівнянні?
— Хотілося би сказати, що все було круто, але насправді це був досить непростий період, бо я дуже любила свою роботу на “Шустер Студії”, і тоді була така команда, з якою працювати було справжньою мрією. Але ми з чоловіком вирішили повернутися на Закарпаття через той ненормальний і ненормований ритм життя, який у нас був у Києві, та відсутність життя після роботи. Дмитро (Дмитро Тужанський, – ред.) переїхав, здається, у травні чи в червні, а я ще допрацьовувала і переїхала наприкінці серпня. Близько трьох місяців я не знала “куди себе подіти” і що ж робити далі. На місцеве телебачення не планувала повертатися, а інший варіант треба було вигадати.
У грудні ми зареєстрували сторінку Varosh на Facebook, а в лютому презентували сайт. Далі – ви все знаєте;)
— Тобто Varosh з 2012 року – твоя основна робота?
— Майже. Загалом Varosh ніколи не був збитковим, бо ми з самого початку не роздували штат і фактично багато років із сайтом працювала лише я та фотограф. Утім, це була доволі специфічна модель роботи – фактично маркетингова агенція. Чому? Коли з’явився Varosh і наше оточення зрозуміло, наскільки це свіжий та потрібний продукт і наскільки ми вміємо легко спілкуватися із аудиторією та формувати справжні дружні відносини, до нас почали звертатися власники бізнесів, наші добрі знайомі з проханням та пропозицією “зробіть і мені так круто, тільки в моїй галузі”. Так, водночас із Varosh, я почала працювати з кількома закладами, як-от Порядний Ґазда, Chizay. Мала гора.
Потім у моєму житті з’явився напрямок ІТ і я кілька років працювала з компанією TranSoftGroup – ми разом оновили позиціонування, омолодили лого та стиль, осучаснили сайт, почали працювати із соцмережами, запустили чудові продукти для програмістів-початківців, почали стандартизувати та формувати HR-відділ, розробили дизайн приміщень, в яких працюють програмісти та тестувальники програмного забезпечення, почали працювати з комунікаціями всередині компанії та активно брати участь у соціальному та благодійному напрямках.
Згодом розпочалася моя кількарічна співпраця з ILKO Gallery – як журналістки, контент-менеджерки та частково комунікаційниці.
А потім у моєму житті з’явився син і, власне, ще під час очікування на нього я зрозуміла, що якось забагато всього і різного, і навіть якщо я й не сидітиму в затяжному декреті, то суто психологічно не осилю такий масив. Це був прекрасний момент усвідомлення «а що ж далі?». Так ми зрозуміли, що настав час перетворити Varosh з видання “для душі” в системну медіасправу. І щиро цьому радію, бо щодня переконуюся в правильності цього рішення.
— Як відновлюєшся, поєднуючи власну справу та материнство?
— У мене справді не дуже вистачає часу на повноцінний відпочинок, бо син лише починає ходити в садочок, тому мої дні доволі щільно розписані, зйомки завжди планую заздалегідь, аби делегувати свої інші задачі. Відносно нещодавно почала прокидатися о шостій ранку, аби мати ще дві години на роботу, поки син досипає свій ранковий сон. У цьому є й плюс – вирівняла графік сну і вже давно не працюю “ночами”, бо коли встаєш о 6-7 ранку, то о 22-23:00 просто вимикаєшся.
Щодо відпочинку, то якщо треба якесь швидке розвантаження, то сідаю за кермо і просто їду. Водіння дозволяє мені побути з думками наодинці і відпочити.
— Якщо б тобі запропонували бути ведучою на якомусь із всеукраїнських телеканалів – пішла би?
— Можливо, кілька років тому я відповіла би на це запитання ствердно, але зараз не впевнена. Все залежить від того, що це за пропозиція і що буде після неї. Для мене важлива перспектива, не цікаво робити щось просто для того, аби робити. Ще один надважливий момент – свобода. Особиста та професійна. За ці роки було кілька пропозицій, про які кажуть, що “від таких не відмовляються”. Але коли думаєш про те, що буде через п’ять років, якщо я погоджуся на це зараз? Чи дасть це мені розвиток? Чи буду я вільна робити власний вибір, керувати своїм часом та собою? Чи розвиватимусь професійно?
У мене є розуміння, що я хочу робити через п’ять років, ким працювати і з ким співпрацювати, тому такі рішення даються мені доволі легко.
— Ви з чоловіком разом працюєте над Varosh – чи легко це? Чи бувають непорозуміння? Як справляєтесь?
— Мій чоловік –це людина, яка розуміє мене найкраще. Мені теж не потрібно навіть слів, аби зрозуміти його – досить погляду або мовчання. Тому ми завжди команда – і в родині, і в роботі.
Чи легко працювати разом? Ні, не легко. Часто в нас різні погляди на явища, людей, проєкти. Він – дипломатичний, врівноважений, любить все добре обдумувати. Я – імпульсивна, холерична, роблю швидкі рішення. Але ми поважаємо всі особливості одне одного і завжди знаходимо спільну мову.
— Які з твоїх матеріалів викликають в тебе найбільше емоцій?
— Таких направду дуже-дуже багато. Є герої матеріалів, з якими після записів ми спілкуємося вже понад 10 років. Але для мене була найбільша честь познайомитися із Блаженнійшим Любомиром Гузаром. Це була недовга розмова – близько 30 хвилин – але точно одна з найважливіших у моєму житті. І більше не через те, що було сказано для публікації, а через те, що сказано особисто.
Також дуже ціную знайомство з Тиберієм Сільваші та його запрошення до своєї майстерні. Це неймовірна людина, якою захоплювалася і захоплююся.
— Складається враження, що ти постійно вчишся. Наскільки для тебе важлива самоосвіта і які з проєктів були для тебе найкорисніші?
— З останніх дуже важливих для мене – це Regional Champions Accelerator від Media Development Foundation. Це програма для медіаменеджерів – саме завдяки ній мені вдалося розпочати перетворення Varosh на медіабізнес та стартувати роботу комерційного відділу. До речі, від Media Development Foundation кілька років тому я їздила на стажування в одне з найпрогресивніших медіа Білорусі KYKY, у відділ Reformation, який пише про реформи.
Важливими були також дві програми від Kyiv-Mohyla Business School – “Системне мислення” та “Стратегічний маркетинг”. Інші програми не перераховуватиму, бо їх направду було багато.
Дуже важливо й уміти стежити за колегами, рефлексувати, синтезувати та шукати точки дотику з власним проєктом.
— Яким ти бачила Varosh 8 років тому, а яким він є нині?
— 8 років тому – це був сітігайд, сьогодні – доросле видання з місією, цілями та зрілими ідеями. Ми пишемо про важливе – про те, що потребує обговорення та уваги. Створюємо супутні менші та більш глобальні проєкти, які можуть змінити нашу область та точно змінюють середовище.
— Як ставишся до критики видання або ж до хейту в соцмережах?
— Все залежить від ситуації. Інколи бувають цінні критичні коментарі, які спонукають інакше подивитися на роботу, матеріал, подачу. Але часом трапляються люди, які хейтять все і всіх, їм погані будь-які ініціативи і проєкти – до такого ставлюся спокійно. Розумію, що людині більше немає чим зайнятися, а мені є – тому йду працювати далі.
— Розкажи про команду Varosh. Чи легко вам усім працювати разом?
— Наша команда не є великою, але ми ростемо і плануємо рости й надалі. Це люди, на яких можна покластися, за роботу кожного з них можна бути спокійною. Кожен у команді розуміє, в якому проєкті працює, що робить і для чого. Це дуже цінно, бо ми всі йдемо в одному напрямку. При тому, що з абсолютно горизонтальним та демократичним управлінням.
Що ж до легкості, то бувають різні періоди та різне навантаження. Інколи потрібно попрацювати надпотужно, але після цього обов’язково можна буде трохи відпочити. Зі свого боку завжди намагаюся попередити вигорання чи емоційне виснаження, і запитати, чи все в порядку, чи потрібен відпочинок, перезавантаження. Це справді важливі речі, які інколи можуть врятувати.
— Цьогоріч ви з родиною два місяці жили в Будапешті. Як він тобі в порівнянні з Ужгородом? Чи не закохалася в угорську столицю?
— Закохалася у зручність життя в місті для людей. Особливо це добре відчувається, коли є маленька дитина і є десятки безкоштовних, чудових, чистих, сучасних майданчиків; пандуси; хороші тротуари. Також – загалом дещо інакша культура спілкування. Але в будь-якому разі вдома ми почуваємося лише вдома. Тому я з тих людей, які готові змінювати середовище, в якому живуть, аби воно ставало таким, як в омріяних країнах та містах.
— Що в людях тебе приваблює, а що відштовхує?
— Приваблюють розум, свобода, відкритість до світу. Відштовхують – нетактовність та суміш глупості з наглістю.
— Скільки часу ти проводиш в телефоні/ноутбуці?
— У телефоні – дуже мало. У мене немає прокрастинаційного гортання стрічки соцмереж чи залипання, тому – лише за потреби. У ноутбуці – значно більше – від 3 до 6-7 годин на добу.
— Як ти бачиш майбутнє Varosh?
— Бачу його онлайн- та офлайн-майданчиком для дискусії, обговорень та вирішення проблем міста та області.
Varosh
