Люди

Бар-шеф Олексій Пуртов: Якщо не осягати нові можливості, можна швидко залишитися позаду

28 Жовтня 2020 307

Олексій Пуртов – співзасновник, співвласник, бар-шеф закладу YeahNot Bar&Kitchen. Спільно з однодумцями він розвиває актуальне бачення коктейльної культури в Ужгороді. Його бар – немов музика, двіж, яскраве життя, свіжа хвиля у сфері гостинності Ужгорода і Закарпаття загалом. Хлопець переїхав із Дніпра в Ужгород і саме тут повноцінно розкрив себе і продовжує рухатися. Він переконаний: на Закарпатті реально зробити себе, започаткувати свою справу і достойно заробляти. Якщо для цього багато і якісно працювати.


Наші три історії до теми:

Олексій народився в Запоріжжі, мешкав у Криму, Дніпрі, подорожував Індією, Непалом, мандрує Європою. Він повсякчас працював у ресторанній індустрії, у концептуальних закладах великих міст, займався гастрономічним бізнесом. До Закарпаття мешкав із родиною у Дніпрі, однак події на сході наштовхнули приїхати на Закарпаття. Завітали на кілька місяців і залишилися. Якщо коротко: хлопець встиг попрацювати у кількох топових закладах Закарпаття і зрештою став співзасновником, співвласником, бар-шефом проєкту YeahNot Bar&Kitchen, де, мабуть, кращі коктейлі в Ужгороді. А ще тут народився його син, а дружина Світлана знайшла себе у сфері SMM.

Далі – інтерв’ю з Олексієм. Розмова про те, що на Закарпатті реально себе реалізувати, якщо є бажання, знання, досвід і активна наполеглива робота.

ОПуртов 4

— Олексію, що наштовхнуло вас приїхати саме на Закарпаття?

— У Дніпрі ми з другом достатньо серйозно розвинули сервіс доставки продуктів харчування у ресторани. Коли почалася війна, наша справа опинилися під загрозою, адже імпортна продукція мала прив’язку до курсу долара. Я вийшов із цього бізнесу з думкою, а що робити далі. Я вже два роки не працював за стійкою… Був стан спустошення. У нас із дружиною народилася перша дитина. Дніпро перетворилося у нестабільне, неспокійне місто, адже поруч – Донецька область, де стріляли, наше місто стало великим госпіталем для поранених. Плюс – ситуація із бізнесом… І ми з родиною вирішили просто поїхати звідти, перечекати цей неспокійний час. В Ужгороді живе мій давній друг Саша Сливканич (власник Eat me cafe, співзасновник Riverside). Він допоміг нам знайти житло, ми приїхали, аби перебути тут певний період і повернутися в Дніпро. Але там ситуація погіршувалася, тому я почав шукати роботу в Ужгороді. Ми залишилися тут жити, я все почав наново.

— Чим ви зайнялися в Ужгороді?

— Я повернувся в ресторанний бізнес, почав працювати бариста в Eat me cafe. Також започаткував свою невеличку справу: на велосипеді розвозив спеції у міські заклади. Це було нескладно, адже в мене вже була налагоджена співпраця із постачальниками.

Згодом я познайомився із хлопцями, які приїхали сюди з Донбасу. Олег Горбачов (він був шеф-кухарем у Деренівській Купелі та в Кухня. Гастрономічний бутік) запросив мене у проєкт Деренівська Купіль. Тоді я усвідомив, що почалася серйозна двіжуха, адже це солідний об’єкт, який вимагає дуже багато сил. Тож ми почали там працювати. Згодом ми звільнилися, з’явився інший проєкт – Кухня. Між тим ще було кілька місць роботи – Kontrabass і так далі.


Після Кухні в моєму житті з’явився YeahNot (сезонна тераса). Саша Полуденний запросив мене у проєкт YeahNot, аби створити кілька коктейлів, допомогти з організацією бару. Згодом він запропонував залишитися працювати, я погодився, адже відчував, що ми на одній хвилі, ми двоє – зі спільними цілями. Розвиваючи терасу, ми усвідомили, що нам потрібне місце, яке працюватиме весь рік. У нас розширювалася команда, яка горіла цим проєктом, була віддана бренду. Тож ми розуміли, що нам треба більше. Ми відкрили заклад у Драмтеатрі, у нього я вклав власні гроші, ми з Сашею і Віктором Жулканичем стали партнерами.

ОПуртов 3

— Вам було складно починати з нуля?

— Я ніколи не боявся нічого нового. Одна людина дала мені розуміння, що щось нове – це завжди круто. Не можна боятися нового, не можна завжди сидіти на одному місці, треба постійно пробувати і не шукати причини щось не робити. Навпаки – слід намагатися бачити можливості – це правильне мислення. Тепер усе динамічно розвивається, тому, якщо не осягати нові можливості, можна швидко залишитися позаду.

Любов до справи, бажання відкрити для людей щось нове – це певна квінтесенція. Тому мені абсолютно не було важко починати з нуля. Можливо, траплялися технічні труднощі, бо не все легко давалося… Важливо було зібрати волю в кулак, аби робити щось нове.

— Яким чином формувався ваш персональний бренд на Закарпатті?

— У мене не було цілі побудувати персональний бренд. Ви розумієте, в індустрії гостинності все відбувається природно. Ти просто є відкритим і щирим до гостей, а гості, зрозуміло, щирі до тебе. У мене тут дуже багато друзів, з якими ми так і познайомилися – за барною стійкою. Я з усіма легко спілкуюся.

Частково я відчуваю, що на Закарпатті сформувався мій персональний бренд. Люди вітаються (усміхається, – ред.). З іншого боку, це така індустрія, в якій ти завжди на виду, ти – публічна особистість. Тим паче, коли виділяєшся у своїй сфері.

ОПуртов 1

– Які у вас емоції від Закарпаття?

— Я абсолютно нічого не очікував від Закарпаття. Можливо, тому неймовірно полюбив цей регіон. Це справжня любов! Закарпаття – це благодатна земля, гори, рослинність, клімат, чисте повітря. Крим, у якому я мешкав, для мене трансформувався у Закарпаття. Дуже люблю мандрувати областю, гуляти в лісі.

Я реально не згадаю нічого поганого про Закарпаття. У мене жодного разу не виникло бажання поїхати звідси. Для моїх дітей – це теж блаженне місце.


А ще я дуже вдячний людям, які допомогли мені тут влаштуватися.

— За що Закарпаття варто любити?

— Я скажу так: мені здається, що основна кількість місцевих людей реально дуже сильно недооцінює потенціал Закарпаття. Дуже багато їдуть працювати в Польщу, Угорщину, Словаччину. Навіть з великих міст, де точно можна себе проявити, люди все одно їдуть.

Нещодавно я спілкувався зі знайомими про те, як у нас мало музикантів, кавер-гуртів, які можна запросити в заклад. Як тільки люди починають усвідомлювати, що вони можуть себе реалізувати, вони їдуть. А цей регіон варто качати. Це ж ворота України перед Європою! Тут можна навести приклад Львова, який теж біля кордону. Завдяки туризму Львів колосально розвинувся. У нас також багато місць, які можна показувати туристам. На Закарпатті безумовно – природа, повітря, гірський і гірськолижний туризм, рафтинг і так далі. Тут дуже багато речей, які варто розкачувати, розвивати.

ОПуртов 2

— Тобто ви переконані, що на Закарпатті можна заробляти?

— Гроші – це результат твоєї роботи, її наслідок. Неважливо, де ти перебуваєш, якщо ти спрямовуєш свою енергію у правильному руслі, то в тебе з’являться гроші. Я переконаний, що серед людей, які їдуть на будівництва, поля, одиниці привозять ті гроші, на які вони розраховували. А так це просто процес: поїхав—заробив—витратив. А для чого тоді залишати родину, друзів? Коли я приїхав сюди – у мене не було грошей. Проте я мав певні знання, досвід і знайшов нішу, у якій їх втілити.

— Чого бракує на Закарпатті і які ніші слід розвивати?

— Я скажу так, що ресторанний бізнес – це та ніша, яка перебуває у стані ембріона. У Києві , Одесі вже бачимо перенасиченість у цій сфері, а на Закарпатті її неодмінно потрібно розвивати. Тим більше, туризм і ресторанна справа дуже тісно пов’язані. Я впевнений: якщо просувати індустрію гостинності, це притягне ще більше туристів. Адже ж є поняття гастротуризму. Проте тут він – у стані зародження.

Наприклад, якби в регіоні було активніше занурення у національну чи в інші культури. Якби ресторатори намагалися більше працювати з локальним продуктом…

Другий момент – виноробство. Так, тепер воно розвивається завдяки певним крупним і мілким виробникам. Звісно, є дуже класне вино від місцевих виробників, але все одно ця ніша вимагає ще дуже великої праці. Те саме можу сказати про міцний алкоголь. Необхідно розширювати роботу з дистилятами із закарпатського продукту.


Якщо говорити загалом, то слід розвивати туризм, залучати інвестиції. Аби тут було, як у … Непалі. Ця країна живе по суті за рахунок туризму. Звісно, що там древня культура, Гімалаї, але ж вони качають свій туризм.

Три історії до теми:

— А які проєкти ви хотіли би бачити на Закарпатті?

— Якось ми з друзями були в Лісабоні, де потрапили на ринок їжі. Для мене це був культурний гастрономічний шок. Багато закладів відкривають свої точки на одній території, всі разом перебувають в одному місці. Було би класно, якби хтось заснував тут грамотний ринок їжі. Якщо говорити про наші ярмарки з шашликами, то хотілося би, аби це було більш цивілізовано.

А ще хочу, аби в нас було більше професійних спортивних подій.

ОПуртов 5

— Як Закарпаття вплинуло на ваш світогляд?

— Звісно, я змінився тут. Можливо, став більш спокійним, розсудливим. Я усвідомив, що щастя не залежить від того, де ти живеш. А ще мені здається, що чим більше місто, тим менше щастя у людей, вони там більш самотні. В Ужгороді у мене дуже багато друзів.

Евеліна Гурницька, Varosh

Портретні фото: Карл Смутко


10 #
# yeah not # Олексій Пуртов