Допомога окремих волонтерів та організацій, співпраця з державою та критичні моменти в цій сфері стали темою чергової панельної дискусії на форумі Re:Open Zakarpattia. Зі слів письменника, волонтера Андрія Любки за останній рік з боку держави практично не було кроків назустріч волонтерським організаціям.
Є велика проблема з “релігією актів прийому-передачі”, коли ти не можеш допомогти тому, хто потребує цієї допомоги, — каже він. Стосовно ж волонтерства і бізнесу, він вважає, що часто волонтерство перетворюється на певну ширму або алібі, щоб відгородитися від війни.
— Часто це виглядає досить дивно: люди проводять весілля у дорогому комплексі, а потім передають 13 тисяч грн, які вони зібрали на цьому весіллі. …Моя волонтерська ініціатива часто полягає в тому, що я часто говорю, що я не волонтер, а керівник туристичної фірми. Всі бізнеси, яких я намагаюсь залучити, пропоную з’їздити разом, і потім, коли вони вертаються і кажуть – буду донейтити, я кажу – не треба донейтити, підключайтеся – і робіть, — каже Любка.
З його слів, якщо ми хочемо справді глибоких змін у суспільстві, нам потрібно зрозуміти, що це твоя держава, зміни робляться тут і тобою. Найголовнішим нашим викликом залишається війна і допомога армії.
Коли людина займається волонтерством і допомагає армії, то в якийсь момент відчуває, як починає битися головою в стелю: є речі, які їй фізично не під силу, є те, що не в її силах.
— І тоді волонтер постає перед вибором: крок далі з волонтерства – або на державну службу, коли ти інкорпоруєшся у прийняття чи ухвалення рішень у ширшому полі, щоб масштабувати це, або рух у ЗСУ. Це 2 адекватні кроки, коли ти можеш зробити більше, ніж волонтер, — каже Андрій Любка.
Юрій Назарук, співзасновник Холдингу емоцій «!FEST», каже, що сьогодні в Україні замість того, щоб створювати середовище інновацій, – створюється бізнес-гестапо від держави: на кожного бійця має бути 9 працюючих людей, але у нас є, крім того, ще 9 людей, які перевіряють тих дев’ятьох, котрі працюють.
Бізнес досі в сірій зоні, а це і створює можливості для корупції, і видимість корупції, — каже він.
— Одна з цілей цієї війни – щоб не існувало не тільки історії чи культури, а й бізнесу. Який інвестор зайде в країну, в якій немає судів? У нас практично відсутня ця гілка влади. Тому багато наших колег транслюють тепер свої здобутки, наприклад із Польщі. Чи є їм куди повертатись? А мені б хотілось, щоб сюди повернулись талановиті люди і продовжили тут працювати, а ми маємо зробити для цього відповідні умови, — каже Юрій Назарук.
Проблема в тому, що деякі люди прийшли без розуміння, що волонтерство – це синергійна царина, яку дехто сприймає, як конкуренцію, — вважає Сергій Притула. — Треба розуміти – ми маємо виграти у росії, а не одне у одного чи у Міністерства оборони. Протиставлення – згубно, синергія – рятує.
Волонтери по бюджетах не стоять поруч з державою, але мають перевагу по швидкості забезпечення. Волонтер не має доводити державі, що він волонтер. Сама держава має створити умови, щоб їх відсіяти. Водночас, волонтери теж мають бути відповідальні у взаєминах з державою: як мінімум, піти у податкову та записатися у реєстр волонтерів.
— Всі активісти зараз на фронті, або загинули, тому цивільним у тилу треба брати більше відповідальності на себе, — каже Притула. — У тилу ми маємо працювати у 3 рази більше.
Varosh,
Фото Наталії Радченко
Не пропускайте цікаве з життя Закарпаття! Читайте більше в наших соцмережах — Facebook, Instagram та Тelegram.
