З якими викликами зіштовхуються українські компанії за останній рік? Безпека працівників, порушення логістики, волонтерство, мобілізація, допомога армії та ВПО, внутрішня нестабільність у команді. Життя українського бізнесу дуже нагадує мем з песиком серед полум’я: “I’m fine”.
Закарпатській компанії “Ліка Комфорт”, яка спеціалізується на системах вентиляції, кондиціонування та теплових насосах вдалося зберегти робочі місця й навіть надати їх тим, хто вимушено приїхав до Мукачева. Зараз у компанії понад 40 працівників, в тому числі й з числа вимушено переміщених осіб. Всі офіційно працевлаштовані.
Тут дбають про психологічний комфорт у команді — від прибиральниці до керівника, аби робота приносила не тільки зарплату, але й спокій та стабільність.
Співвласниця і директорка “Ліки Комфорт” Олена Ціва розповідає, як вдалося подолати виклики війни, зміцнити свою команду та стати сильнішими.
Війна і психологічний клімат у команді
Кожного четверга в open space компанії Ліка Комфорт перед початком робочого тижня відбувається мотиваційна нарада. Всі працівники, від монтажника до директора, у спільному колі щиро діляться своїми здобутками або ж невдачами за тиждень. Ось відділ бухгалтерії розповідає про прибутки, а монтажники — про роботу на новому об’єкті. А хтось просто дякує колезі за зроблену чашку кави зранку.
За всіма у колі пильно наглядає Сергій Іванович. Це — мальтійський пудель, який вмостився на руках директорки й теж уважно слухає, що обговорюють працівники. Коли комусь сумно, то Сергія Івановича (хоча насправді його звуть Нобель) можна можна взяти на руки та погладжуючи його пухнасту спинку, трохи відволіктися. У часи особливого напруження чи стресів песик був для працівників необхідною психологічною підтримкою.
Такі мотиваційні кола — це теплий формат взаємодії, коли з жартами та за кавою команда може поговорити про серйозні й не дуже речі та з позитиву розпочати робочий день.
Олена Ціва каже, що такі формати спілкування між працівниками вони запровадили 2 роки тому.
— Не скажу, що все прийшло відразу, адже впровадження наших мотиваційних нарад, тестів чи завдань спочатку сприймалося скептично: “А навіщо ми це робимо? Кому це треба? Може, варто просто заробляти гроші?”. Але я не втомлювалася пояснювати, чому ми це робимо і що це дає, і звичайно, власний приклад — проводити регулярно і не пропускати.
Я вірю, що компанія буде розвивати краще, якщо вкладати у команду, її навчання, психологічний комфорт. Це кроки для росту компанії й розвитку нашої сфери бізнесу в цілому.
— Зараз, у час війни й особливого стресу, видно, чому це потрібно команді. І я радію, що зернята, які ми колись посіяли, зараз проростають. Це дуже важливі моменти, які допомагають команді стати одним цілим, відчувати цінність роботи кожного.
Монтажник Сергій каже, що формат такого ранкового спілкування допомагає краще відчувати команду:
— У нас такі наради постійно. Вони дуже позитивні, і це допомагає гарно розпочати день. Хтось подякував, хтось розказав про успіх. У нас ще є формати, коли ми чимось хвалимося і це допомагає у роботі. Якщо нам є чим похизуватися, то це дає впевненість, що ми всі успішно займаємося своєю роботою.
Еліна деякий час працювала у компанії на посаді happines mamager в айчар відділі. Зараз вона розпочала навчання за кордоном. “Я піклувалася про те, щоб всі були щасливі” — усміхається дівчина.
— Ми проводимо тестування рівня тривожності наших працівників. У нас є випадки, коли доводилося відправляти людей у добровільно-примусову відпустку, аби вони відпочили. Або даємо можливість консультацій з психологом. На щастя, все вдається погасити на початкових стадіях, до депресії у нас ще не доходило.
— З початком повномасштабного вторгнення я помітила, що всі почали більше хворіти. Це психосоматика. Особливо після таких новин, як-от ракетні обстріли, людям важко зібратися і заспокоїтися.
Наші щотижневі “кола” — це теж такі собі острови стабільності. Якщо всі вранці зібралися, побачилися, поговорили, отже, всі живі-здорові й можна починати працювати.
— Ще цікаве спостереження. Зараз дуже багато людей хочуть повністю змінити своє життя — роботу, житло, стосунки. Але часто це перша стадія вигорання. Тому тоді ми намагаємося пояснити, що спочатку варто зробити паузу й інколи після здорового сну все вже не здається таким нестерпним і неприємним. Раджу спробувати)
- Кульбабовий мед та фіалковий сироп. Новий бренд органічної продукції “Лісостеп” від Валерії Попович
- Як простір українських брендів SOBI культивує любов до вітчизняних брендів
- Пальта з ковдр моделює та шиє ужгородка Валерія Ворожильник
Від виснаження до другого дихання
В перші дні повномасштабного вторгнення перед компанією постали нові виклики, й на відновлення роботи пішло до 3-х тижнів. До того ж команда працювала по 2-3 години в день, весь інший час займало волонтерство.
— Влітку, коли ще тепло, всі працювали й вірили, що війна швидко скінчиться, ми були мотивовані тим, що ми — економічний тил для фронту. Ми справді багато донатили й продовжуємо робити це досі. Але осінь 2022 була важкою для всієї команди, в емоційному плані особливо, — ділиться спогадами Олена Ціва.
Критичним моментом для компанії були обстріли критичної інфраструктури та відключення електроенергії.
— Ми робили ставки на те, що не буде газу абощо, але не були готові до відсутності електроенергії. Всі наші товари — це електротехніка, а генератори на той час були не у всіх клієнтів. Пішов різкий спад у продажах. Це відобразилося на команді і її впевненості у завтрашньому дні.
— В той момент невизначеності та виснаження я наважилася бути слабшою, і дозволила зробити це і команді теж.
— Звичайно, я хвилювалася, як це сприймуть у колективі, адже побутує думка, що керівник завжди має бути сильним, не має права на слабкість. Але це природно так склалося. І все вийшло якнайкраще — ми пливли за течією, але не втопилися.
Момент слабкості та випробовування став для компанії й моментом для підсилення внутрішнього ресурсу. Ми почали більше турбуватися одне про одного, хоча офіційно це ніде не задекларували та не вимагали. Просто ми так відчували.
Показником для мене було те, що люди, які мали йти на лікарняний, все одно приходили на роботу, бо казали, що тут “світло, тепло і комфортно”. Ми вже жартували, що треба відкривати окрему палату і для таких працівників компанії (усміхається).
Підсилення команди: делегування та горизонтальні зв’язки
На думку пані Олени, українським компаніям доводиться щоразу адаптовуватися під нові виклики.
— Однозначно, вже ніколи не буде так, як було. Війна зруйнувала відстані між нами, люди стали ближчими одне до одного. Підхід в управлінні зараз зміщується до налагодження горизонтальних бізнес-зв’язків, адже так збільшується рівень адаптивності команди у період змін. Зараз у мене у команді є ті керівники своїх напрямків, на яких я повністю можу покластися. Я знаю, що за спиною в мене надійні працівники.
— Звичайно, це не виключає роль та відповідальність директора. Ми мусимо радитися, що робити, а що — ні, де зменшити витрати тощо. Але багато працівників почали вирішувати завдання, які раніше ніколи не робили. І делегування тут важливе, бо дозволяє розкрити прихований потенціал.
— Я завжди мріяла про ініціативних працівників. Я не боюся делегувати, хоча треба розуміти, чи готові самі люди це приймати. Вважаю, що зараз у нас якраз є ті відповідальні люди, яким можна довірити будь-які завдання.
Емілія працює в компанії вже майже рік. Вона особиста помічниця Олени Вікторівни, а також веде соцмережі компанії. Емілія студентка, навчається дистанційно, але встигає все поєднувати. Каже, що це її перший досвід роботи у цій сфері.
— У нас співпраця вдало пішла вже з першої співбесіди. Це новий для мене рівень, тому що щодня доводиться вирішувати дуже багато задач. Довелося навчитися працювати зі своїм часом, комунікувати з різними людьми, опановувати нові навички.
— Звичайно, не все зразу вдається, особливо, якщо ти новачок у всьому. Тому дуже важливо чути слова підтримки й від керівництва, й від колег. Це допомагає зрозуміти й виправити свою помилку, а також мотивує не опускати рук. Я бачу, як я росту, і це завдяки підтримці Олени Вікторівни та команди.
— У нас у компанії дуже добре працюють соціальні ліфти: є успішні випадки, коли з монтажника людина ставала менеджером. Наша компанія відкрита для того, щоб працівники навчалися, і розвивалися всередині.
Працевлаштування ВПО: допомога чи ризик?
За час великої війни компанія “Ліка Комфорт” прийняла на роботу й вимушено переміщених осіб. За словами Олени Ціви працевлаштування людей з числа ВПО — це і необхідна, і ризикована справа водночас.
— Ми за те, щоб працевлаштовувати людей і допомогти їм облаштуватися на новому місці. Але раджу ще на початку співпраці обговорювати, чи надовго з вами людина.
— У мене був досвід, коли ми взяли на роботу чоловіка з Херсонщини. Ми дуже добре спрацювалися, довіряли одне одному, але коли почалася посівна на вже деокупованій території, то він швидко зібрався і не чекаючи заміни на своїй керівній посаді — поїхав. Звичайно, він закрив всі робочі питання, все здав. Було боляче і неприємно, коли людина їде не попрощавшись, адже ми багато вкладаємо у наших працівників і просимо, як мінімум, дати нам час адаптуватися до звільнення.
Компанія має і позитивний досвід працевлаштування вимушених переселенців.
Олексій зараз виконує обов’язки керівника інженерно-монтажного відділу. Він родом з Волновахи, Донецької області. Розповідає, що багато років був головним інженером, технічним директором підприємства на Донеччині. Тому чоловік помічає і різницю у підходах до керування на Закарпатті:
— Люди ментально трохи відрізняються. На сході працівникам притаманний груповий підхід до виконання завдань, а тут всі — газди, більш самостійні в ухваленні рішень.
— Хоча прийшов спочатку як звичайний монтажник, але зараз працюю і на керівній посаді. Тут, у компанії, чітко відчувається більш прогресивний підхід до управління персоналом.
Я маю широкий коридор у прийнятті рішень, це дозволяє розвивати систему. Звичайно, так само зростає й рівень помилок, але це завжди про розвиток і навчання на цих помилках. У нас нема іншого виходу, як запроваджувати такий підхід в управління по всій Україні після Перемоги, ми мусимо бути більш гнучкими, якщо прагнемо залишати конкурентоспроможними на ринку.
Олена Ціва відзначає, що приплив нових людей на Закарпаття має стати потужним драйвером розвитку краю:
— Мені подобається цей мікс менталітетів і те, що в регіон заїхало дуже багато людей з іншою освітою, іншим баченням та стилем життя. Я вважаю, що їх треба залишати тут, аби область отримала новий потенціал для розвитку. Тому що ми на Закарпатті трохи розслаблені, звикли, що якщо щось не виходить завжди можна поїхати на заробітки.
Зараз Закарпаття отримало шанс стати більш сервісним. Мені здається, що ми можемо підсилити одне одного.
- Працевлаштування ВПО: що пропонує закарпатський ринок праці та які перспективи очікують на шукачів роботи
- Погляд збоку. Анна Стожко про можливості для Закарпаття стати по-справжньому надійним тилом
Мобілізація та допомога армії
— Некоректно говорити, що ми на економічному фронті, бо неправильно це ставити у порівняння з реальним бойовим фронтом.
— Але ми свідомі, що якщо не допоможемо своїй країні і її захисникам зараз, то вже завтра не буде ні компанії, ні будь-якого заробітку. Те, що компанія донатить, навіть не обговорюється. Це щира допомога своїй країні та своїм людям.
- Бізнес під час війни. Троє підприємців із Закарпаття — про роботу в новій реальності та волонтерство
Сергій працював монтажником вентиляційних систем у “Ліка Комфорт” біля 3-х років. Сергій пішов добровольцем на фронт у лютому цього року. Там вже воює його брат, який повернувся з Чехії, аби стати на захист своєї країни з перших днів повномасштабного вторгнення. Проводжали Сергія всім колективом.
— Я раніше теж працював монтажником. І коли змінював місце роботи, то вирішив перейти до Ліки саме через позитивні відгуки про керівників і колектив. Мені тут дуже подобається, тут комфортно. Я б ще працював, але зараз треба захищати країну.
— А після Перемоги я повернусь на Ліку Комфорт! — усміхається Сергій і його словами не можна не вірити.
Компанія, де цінують кожного
Ірина, клінінг-менеджерка компанії й справжня подруга команди, яка дбає не тільки про чистоту, а й про гарний настрій.
Каже, що все починається з чистоти: “Як нема порядку, то нема й роботи”.
— Я вже багато прожила, тому скажу, що найважливіше — це ставлення людей одне до одного. Я відчуваю повагу до себе. Я відчуваю себе тут добре. Я аж помолоділа у цьому колективі (усміхається). І нас так у всіх — всі намагаються піклуватися один про одного, і мають таку ж віддачу.
— Вважаю своїм найбільшим досягненням 2022 року, що нам вдалося зберегти позитивний мікроклімат всередині команди. Ми зберегли сильну команду зі спільними цінностями. Чесно зізнатися, моя особиста батарейка була геть виснажена. Але приємно усвідомлювати, що коли ти піклуєшся про команду, то і вона це зробить для тебе, — підсумовує Олена Ціва.
У нас є традиція, коли хтось хворіє, ми йому надсилаємо символічний “пакунок здоров’я” коштом компанії з різними фруктами, мультивітамінним соками тощо.
Коли вся моя родина восени хворіла на грип, то й нам теж прийшли такі пакунки. І команда хвилювалася, як ми, але поки я лежала у гарячці й нічого не могла робити, всі процеси у компанії йшли своїм ходом. Я впевнена, що у мене за спиною люди, на яких я можу покластися.
— Ми плануємо свою роботу до 2025 року, маємо амбіції працювати по всій Україні. Наша ціль — бути кліматичним хабом Закарпаття та навчати працівників інших компаній кліматичної галузі.
Я впевнена, що нам вдасться цього досягти амбітні цілі, тому що маємо команду, з якою можемо це зробити, і віру у нашу країну, де хочемо розвиватися та зростати.
- “Не плач, ти ж хлопчик”. Які гендерні стереотипи існують щодо чоловіків
- Тихі наслідки війни. Як музикант Василь Лютий живе з порушенням слуху після поранення
- Антоніо Лукіч про «Люксембург, Люксембург» та кіно під час війни
На правах реклами
Гичка Галина, Varosh
Фото: Ксенія Пинзеник
Більше про свідомий бізнес, який розвиває Закарпаття й Україну читайте в соцмережах Varosh! Підписуйтеся на наш Facebook, Instagram та Тelegram.
