Війна

Волонтерка з Іршави Віра Глушко: “Я не стану чекати, поки російський чобіт зайде у мій двір”

28 Квітня 2023 2 262

Віра Глушко — місцева депутатка, керівниця ГО “Іршавські промені”, працює у відділі економічного розвитку та інвестицій Іршавської міської ради та вчителькою початкових класів за сумісництвом.

 За час повномасштабного вторгнення змогла налагодити співпрацю з волонтерами з містечком Ліндау, що у Баварії. Її організація займається адресною допомогою військовим, цивільним, і вимушеним переселенцям як в Іршавській громаді, так і в будь-якому куточку України.

— Для мене найцінніше — це радість людей, які отримали свої маленькі посилки з пошти. Вони так дякують, ніби отримали скарб, хоча для багатьох це дійсно так і є. 

Розповідаємо про волонтерку з маленького міста та з великим серцем.

Prapor

ГО як інструмент позитивного впливу у громаді

Громадська організація “Іршавські Промені” була створена у 2016 році й називалася “Батьківська районна рада Іршавщини”. Вона об’єднувала голови батьківських комітетів шкіл колишнього Іршавського району й мала за мету забезпечити зв’язок між учнями, батьками, школою і районним відділом освіти.

— У той час працювала з учнівськими лідерами, була заступницею директора Іршавського районного будинку дитячої творчості, спільно з проактивними батьками створили ГО. Тому спочатку я була більше ідейною натхненницею організації, а коли початкова мета організації була вичерпана, члени ГО обрали мене головою, й ми змінили вектор роботи.

У 2019  вдалося реалізувати перший  проєкт із БФ “Центр громадських ініціатив” — створення Молодіжної ради при Іршавській міській раді, згодом — екопроєкт із Товариством Лева “Добриво зі сміття”, завдяки якому закупили для 6 компостерів.

Kompostuvannia

— З впровадженням адміністративно-територіальної реформи в Україні у 2020 ми зрозуміли, що наша назва вже неактуальна. Так з’явилися “Іршавські промені”. Назва нова, але досвід реалізації проєктів залишився і потім став дуже помічним.

Пані Віра каже, що громадська організація — це дієвий інструмент для впровадження позитивних змін у громаді через проєкти.

— Громадський сектор — це перш за все людські зв’язки, коли ти в одному чаті можеш мати таких же активних людей, як і ти, але з різних регіонів. Це все знадобилося у волонтерстві, адже ключовими навичками є вміння знаходити людей та скомуніковувати їх між собою.

Aktyvna Hromada

Учасниці тренінгів від “Активної громади. Закарпаття” в Іршаві

Співпраця Іршава-Ліндау: 2 тонни яблук та пожежне авто

— По-перше, я громадянка своєї держави. І коли настав кривавий лютий 2022, я не стала чекати, поки російський чобіт зайде у мій двір. В мене є багато друзів за кордоном — це однокласники, одногрупники, до яких я впевнено могла звернутися по допомогу, тож не стала зволікати.

Одна з них — однокласниця Віри — Анжеліка Донат (Степанова). Вона з чоловіком Луцом і сином Генрі мешкає у Дрездені, у Німеччині. Луц дуже проникнувся бідою українців і створив коло знайомих, які на регулярній основі стали збирати гуманітарну допомогу для України. То  вже незабаром він очолив свою волонтерську організацію Lindau Hilft, оскільки він з друзями працює у курортному містечку Ліндау на березі Боденського озера.

Вже 8 березня Луц із двома друзями привезла на український кордон з Угорщиною перший вантаж на двох бусах. Там було все: від касок та броніків до ліків, одягу та харчування.

Наступні вантажі приходили майже щомісяця: різні за наповненням, адже потреби щоразу змінювалися. У травні німці навіть привезли понад 2 тонни яблук. 

— Ці яблука роз’їхалися по всій Україні (Бровари, Бородянка, Львів), в Іршавській громаді теж роздавали. І навіть військові собі на фронт частину повезли. 

— Один мій знайомий військовий дуже просив авто на свій підрозділ — і наші німецькі друзі тут так само допомогли. Сам Луц поїхав за нею, оформив всі папери. Цікаво, що власник, коли дізнався, кому ця машина, то продав за пів ціни. Він взагалі й переселенців приймав, теж такий дуже співчутливий чоловік.

Vijskovi

Авто віз до кордону з Україною вже мій племінник, який з родиною вже роки живе в у Швейцарії. Гроші на авто теж він з друзями назбирав.

— Ми не планували більше купляти авто, зосередилися на засобах гігієни, продуктах тощо. Однак на початку квітня  спільноті Lindau Hilft передали пожежну машину, яку вони подарували ДСНС. Тож автопарк  Іршавської пожежної частини поповнився на ціле пожежне авто!

Пані Віра також ділиться історією, як в Україну привезли аж 7 дронів.

— Доктор Бьотке з Ліндау мав хобі — колекціонував дрони. Тож коли дізнався, що українцям їх дуже треба на фронт, то передав їх нам. 3 ми віддали військовим відразу, а ще 4 дали у Львів на ремонт. До речі, найбільший серед них забрали хлопці з “Азову”.

V Linday

Волонтери з міста Ліндау

Громадянське суспільно у Німеччині мотивує владу приймати рішення на користь України”

— Я бачила, як з перших днів звичайні німці своїми власними зусиллями почали допомагати Україні. І це не тільки Луц, який мав дружину-українку, це і його друзі, і друзі друзів.

Коли я була в Ліндау з візитом, то я запитала, чому ж вони  нам допомагають? Вони відповіли грубо, але прямо: “Нас Путін за***в!”

Пані Віра каже, що повномасштабне вторгнення та цинічна брехня росії сильно зачепили саме звичайних громадян.

— Перші 2-3 тижні уряди багатьох країн просто чекали, чим все закінчиться. І якби ми, не дай Боже, впали — світ би змирився з цим, всі б це проковтнули. І неясно, як би події пішли далі.

Але звичайні німці були обурені: вони не стали чекати, а почали відразу допомагати. Якщо влада бачить ризики на вищому рівні, то звичайні люди побачили біль, страждання, несправедливість щодо українців.

Громадянське суспільство — це те, що мотивує владу приймати рішення на користь України. Звичайні люди — рушії дій держави.

Водночас пані Віра каже, що не все так гладко, як хотілося б. По-перше, у Європі суттєво зросли ціни. До того ж не так на бензин, як на продукти харчування. І це позначається на гаманцях громадян.

— 24 лютого цього року в Ліндау відбувався захід на підтримку України. Туди були запрошені Анжеліка та Луц. Але вони не пішли, оскільки там вийшли й люди, нещодавно звільнені з підприємства, яке працювало на російський ринок. “Люди були злі й навіть не було сенсу їм щось пояснювати” — сказала подруга.

Також німці вірять у “хароших рускіх” і у те, що це війна тільки путіна та російських політиків. 

— Але що ще дратує німців, так це поведінка деяких українських біженців. Їздять на дорогих авто, живуть на соціальну допомогу, а працювати мало хто хоче, розмовляють російською, розказують, як вони “об’їздили вже всю Європу”. Німці просто не розуміють, чому вони мають за це все платити.

— Але я не перестаю дякувати всім, хто продовжує підтримувати Україну. Бо кожна, навіть найменша допомога, дуже важлива.

Довіра і бажання допомогти зводить людей

Разом з пані Вірою волонтерить і вся її сім’я — чоловік, діти, брати, племінники, а також сусіди та друзі, колеги, волонтери з числа ВПО.

— Можна сказати, що так, волонтерство — це заразно (усміхається). Бо кого в першу чергу ти попросиш завантажити речі на потяг чи пригнати авто, чи упакувати коробки й відвезти на пошту? Звичайно, рідних та близьких. От племінник зі Швейцарії гнав авто, до кордону, а інший — Андрій — хлопцям зі 128 бригади на схід. Бо як можна відмовити улюбленій тітці? (усміхається).

— На Новий рік ми зробили собі такий подарунок — до нас приїхали наші волонтери з Німеччини, а також з Бородянки та Броварів. Ми разом відсвяткували, під сиренами та з відключеннями світла. І це дійсно було маленьке свято, бо всі познайомилися між собою, до цього були знайомі тільки по чатах. А до цього, восени, приїздили волонтери з Малої Виски на Кіровоградщині. Тому ми вже жартували, що нам треба вже не міст, а стіл дружби через всю Україну.

Vpo

Щорічна акція в Іршаві з висадки дерев. Вже два роки поспіль до озеленення громади долучаються і вимушені переселенці.

— Є дуже круті люди, які роблять дуже багато для нашої перемоги. Мені дуже болить війна. Та разом з тим я думаю, що якби не вона, ми б не дізналися, які ми насправді сильні і як готові захищати й боронити своє. Нас змушує триматися і перемагати любов — до своїх рідних, до своєї країни, до землі.І з Божою поміччю, ми пройдемо ці страшні випробування, обов’язково переможемо і розквітнемо як держава.

Галина Гичка, Varosh

Фото з архіву Віри Глушко та з фейсбук-сторінки Linday Hilft

Не пропускайте цікаве з життя Закарпаття! Читайте більше в наших соцмережах — FacebookInstagram та Тelegram.

0 #