– Ой, як тобі не соромно, ти ж такий великий хлопчик і плачеш, ай-яй-яй!, – вигукує мимохідь жінка, яка бачить, як мій 6-річний син плаче, впавши з велосипеда.
Я ледь стримуюся, щоб не відповісти їй грубо, а поміж тим вкотре задумуюсь про те, що я зі своїми синами чула це вже сотню разів, і вперше – ще коли вони не вміли ходили. “Не плач, ти ж хлопчик!” – залізний аргумент, який має на меті нівелювати твої почуття, миттєво заспокоїти і подарувати відчуття на все життя, що все, що тебе болить, ти маєш переживати мовчки.
Про цей та інші стереотипи щодо поведінки та ролі чоловіків, які побутують у суспільстві, ми поговорили із експертом з гендерної політики Миколою Ябченком. Спробували розкласти по поличках, як такі стереотипи впливають на чоловіків (спойлер – вони впливають і на жінок теж), на якому етапі формуються та що ми можемо зробити з тим, щоб зменшити їхній вплив уже зараз.
Далі – пряма мова.
Джерело фото: Бюро гендерних стратегій і бюджетування
Стереотипи обмежують
Найбільш виразних, які впливають на багато процесів, на мою думку, є два. Це стереотип “чоловіки не плачуть” і стереотип “чоловік – годувальник”. І обидва ці стереотипи впливають і на жінок теж.
Щодо того, що чоловік має бути годувальником, то у нас чомусь так заведено, що чоловіки протиставляються жінкам, і якщо чоловік – годувальник, то жінка автоматично має бути берегинею. І це порушує баланс.
Будь-які гендерні стереотипи – це погано, тому що вони обмежують. Вони узагальнюють і рівняють всіх під одну гребінку, а це неправильно, тому що не всі чоловіки хочуть бути керівниками і годувальниками. Вони так само можуть хотіти приділяти більше часу своїй сім’ї.
“Чоловік – годувальник”, значить, має більше заробляти
Джерело фото: Petropavlivka.City
Якщо чоловік – годувальник, то значить, він має більше заробляти. На жаль, це часто працює так, що жінка має заробляти менше, ніж чоловік. Ми бачимо навіть статистично підтверджений розрив в оплаті праці на одній посаді залежно від того, хто її обіймає: чоловік чи жінка.
Жінки, з одного боку, часто не мають вибору і погоджуються на меншу заробітну плату. А з іншого – це найпростіший спосіб, як зробити так, щоб чоловік-годувальник заробляв більше – просто платити менше жінці. Це стримує багато речей, в тому числі й економічний розвиток.
Через оцей стереотип, що жінка – берегиня, суспільство очікує, що передусім жінка буде “сидіти” вдома з дітьми в разі потреби: на лікарняному, у “декретній” відпустці тощо (хоча насправді все те саме може робити й чоловік). Через це жінок рідше розглядають як кандидаток на підвищення: їй же треба бігти в садочок за дитиною, або бути вдома, коли дитина хворіє, а значить вона не зможе бути повноцінною працівницею.
Ці всі аспекти тісно переплітаються і це підтримує патріархальну систему, коли жінки обмежені в правах заради того, щоб чоловіки могли бути “годувальниками”.
“Чоловіки не плачуть”, значить, не говорять про свій психологічний стан
Джерело фото: фейсбук-сторінка “Психолог Лариса Чаплінська”
Щодо того, що “чоловіки не плачуть” – то це має дуже серйозні негативні наслідки, які ми особливо відчуємо в найближчі роки. “Чоловіки не плачуть” – це значить, що чоловіки не говорять про свої емоції, про свій психологічний стан.
Війна – це надзвичайно страшна річ, і багато людей повертаються з війни з посттравматичним синдромом чи іншим травматичним досвідом, який потребує фахової допомоги. Але через оцей стереотип чоловіки не будуть (чи рідше це робитимуть) звертатися по допомогу, і це матиме негативні наслідки як для самих чоловіків, так і для їхніх родин, для їхнього оточення.
Якщо ми хочемо, щоб наші військовослужбовці, наші герої мали гідне життя після фронту, то ми повинні змінювати це ставлення в суспільстві. Ми маємо заохочувати чоловіків звертатися по допомогу: це не про слабкість, це про те, що є речі, які потрібно долати за допомогою фахівців, іноді навіть медикаментів. Будь-яка суперсильна і психологічно стійка людина в якийсь момент може потребувати допомоги, і в цьому немає нічого поганого.
На якому етапі формуються гендерні стереотипи і як цього уникнути
Стереотипи, на превеликий жаль, всюди. Вони йдуть як від батьків, так і від будь-якого оточення; вони на дитячому майданчику, в магазині, в мультфільмах. Зараз, коли батьки мають не так багато часу, дитина часто опиняється сам на сам з ютюбом чи з телевізором. А там насправді багато контенту, який транслює стереотипи.
Я якось купив книжку для дітей, де на першій сторінці ішлося про те, як хлопчик щось будував, а на другій сторінці – про те, що дівчинці було сумно, бо вона не мала, чим зайнятися. А тут бабуся каже “А ти візьми й поприбирай”, і дівчинка поприбирала і одразу стала весела.
Тобто, про що ми можемо говорити, якщо навіть на такому рівні примудрилися запхати стереотипи і показувати рольові моделі, немов хлопчики повинні займатися наукою, будувати, завойовувати, а дівчата повинні дбати про затишок вдома і бути щасливими від прибирання.
- Мріяла про медицину, а стала гірською рятувальницею. Василина Ломага про гори, параплани та переломи
Є такий вислів: “Щоб сталося щось погане, достатньо, щоб хороші люди нічого не робили”. Зі стереотипами так само. Якщо ми не будемо стежити за тим, який контент споживають діти, що вони читають, тобто не докладатимемо ніяких зусиль – дитина обов’язково підхопить ці стереотипи. Можливо, ще навіть до того, як навчиться говорити. Бо стереотипи і в кольорах одягу (рожевий для дівчат, блакитний – для хлопців), і в підборі іграшок (дівчаткам – ляльки, хлопчикам – машинки), всюди.
Є суспільний запит на нові ролі й приклади
Depositphoto
Загалом, якщо порівнювати з 90-ми роками чи з початком 2000-х, то прогрес однозначно є. З’являються нові рольові моделі в масовій культурі: твори, фільми і мультфільми.
Є суспільний запит на нові ролі і приклади. Зараз, наприклад, через війну – маю таке припущення – багато чоловіків вступили до лав війська, що означає, що дуже багато роботи в тилу роблять саме жінки. І тут ідеться не лише про волонтерство, а й про займання посад, в тому числі керівних, на яких раніше були чоловіки.
Водночас зараз багато жінок воює разом з чоловіками у війську. І вони прекрасно виконують цю роботу, маючи, на щастя, можливість бути, наприклад, гранатометницями і фактично, і в штатному розписі (а не кухарками чи медсестрами, як раніше). Тут є сенс говорити не про чоловічий чи жіночий обов’язок, а про обов’язок громадянина чи громадянки захищати свою державу, про особисту вмотивованість. Це вже не про стереотипи.
Що може зробити кожен і кожна з нас, щоб зменшити вплив гендерних стереотипів
Передусім – це виховання дітей. Старше покоління ми навряд чи перевиховаємо, а от не “напихати” дітей цими стереотипами можемо. Не керуватися при виборі одягу, хобі, спортивних секцій тощо уявленнями про те, що з цього жіноче, а що – чоловіче.
Я як хлопець, який жив у гуртожитку, можу засвідчити, що вміння готувати їсти – це однозначно перевага. Так само і жінкам, мені видається, абсолютно корисно знати, як у разі чого розкрутити розетку. Це абсолютно ніяк не пов’язано зі статевими органами і ці знання доступні як одним, так і іншим. Набагато краще, якщо діти – і хлопці, і дівчата – будуть якомога більш пристосованими до життя і його непередбачуваних поворотів.
Якщо батьки будуть своїх дітей виховувати, не обмежуючи стереотипами, – вони зроблять добру послугу своїм дітям. І за умови довірливих, теплих стосунків між батьками і дітьми це матиме значно більше значення, ніж те, що із чим вони зіштовхнуться у дворі, в дитсадку чи школі.
Ірина Сов’як, Varosh
Фото зі сторінки Миколи Ябченка у соцмережі Фейсбук
