Війна

Не змарнуймо. Колонка Ксенії Шокіної

4 Жовтня 2023 191

На цю думку наштовхнуло відео про безплатне протезування українських військових та цивільних в американському Protez Foundation. Його співзасновник — випускник Ужгородського національного університету лікар-протезист і ортезист Яків Градинар. 

Зараз українці попри виснаженість, втому, недоспані ночі, біль пекучих втрат перебувають у шаленому піднесенні та мотивації діяти. Ми мотивовані робити все, що потрібно, стільки, скільки потрібно. Ми в тилу донатимо, волонтеримо, шукаємо та збираємо гуманітарну допомогу, велика частина щодня ризикує життям, бо власноруч вершить та наближає нашу Перемогу. Хоча, можливо, це лише життя в моїй інформаційній бульбашці, з якої я не хочу виходити.

шокіна кавер

Проїжджати повз цвинтарі сіл та міст України невимовно боляче. Ви бачили, скільки там прапорів майорить над могилами полеглих Захисників та Захисниць? Дивитися на кількість прапорів на майдані Незалежності в Києві просто неможливо.

Найстрашніше усвідомлювати: тут навіть не половина.

Після завершення війни, якщо ми дізнаємося реальну кількість жертв і ціну, яку ми заплатили за свободу наступних поколінь, ми будемо дуже довго і боляче це приймати. Головне при цьому не втратити надію та мотивацію рухатися і робити Україну такою, за яку віддали життя десятки, якщо не сотні тисяч наших співгромадян.

шокіна 001

Цвинтар у Харкові. Фото: Аркадій Шиншинов

Зараз наша основна задача не лише зберегти країну, а й думати над тим, як допомогти їй відновитися, оговтатися та розквітнути вже після завершення війни. 

Як каже журналіст, аналітик Віталій Портников, країна зараз живе в стані гіпнозу. Справжню картину ми побачимо лише тоді, коли бойові дії припиняться і доведеться все відновлювати. У стані відносного спокою та шаленої втоми чи вистачить нам сил? Чи вистачить енергії, щоб відновити країну з попелу? Що робити із людьми, які живуть із чорною випаленою пусткою всередині, де до того буяли вишневі садки з маминими квітами, батьковим старим Запорожцем і дитячим сміхом? Що робити з тисячами, а то й сотнями тисяч молодих людей, що втратили кінцівки, очі, зрештою, здатність ходити? Я щиро вірю, що українці — нація, яку неможливо здолати, а кожен удар нас лише загартовує. 

шокіна 002

Фото Оксани Йоханнессон

Але із Перемогою проблеми не зникнуть. Імовірно, їх побільшає, вони набудуть ще більшої гостроти. Попереду — повернення десятків тисяч військових, реінтеграція жителів деокупованих після десятиліття гібридної війни територій. Попереду ще не одна «Буча» й «Ізюм», бо навіть попри намагання росіян приховати правду й спалити тіла, ми ще будемо глибоко шоковані не одним лише Маріуполем.

шокіна 003

Тому зараз нам дуже важливо напрацьовувати план дій, змінювати суспільство, наше мислення, ставлення до людей з інвалідністю, аби мати дорожню карту, а не питання «Ого, а що тепер робити?».

Мені дуже хочеться, аби ми — перепрошую, але саме це слово найяскравіше описує мою думку — не просрали той запал, із яким зараз допомагаємо одне одному, з яким шукаємо гуманітарку, несемо речі для жителів затоплених територій, закликаємо донатити, носимо смаколики військовим у лікарні, відгукуємося на повідомлення про пошук житла чи роботи для вимушених переселенців.

Щоб ми НЕ повернулися до нашої традиційної національної розваги — срачів.

шокіна 004

Будь ласка, бережімо в собі Людей. Бо тільки наша людяність та нульова толерантність до росіян допоможе пройти довгий час відновлення країни. Вже не для нас. Для наших нащадків.

* Цей матеріал опубліковано, як авторська колонка, відтак редакція Varosh може не розділяти погляди та думки, які автор висловив у даній публікації.

Ксенія Шокіна, спеціально для Varosh

Фото: Аркадій Шиншинов та з особистого архіву Ксенії Шокіної

Не пропускайте цікаве з життя Закарпаття! Читайте більше в наших соцмережах — FacebookInstagram та Тelegram.

0 #