Війна

Люди з великими серцями. Марія Рущак про роботу медико-логістичного центру “Серце до серця” на Закарпатті

31 Липня 2022 510

До війни благодійний фонд “Серце до серця” займався допомогою діткам з вадами здоров’я та устатковував необхідним обладнанням медзаклади, де вони лікувалися.

У 2022 році весняний збір коштів на допомогу діткам з вадами слуху зупинили російські ракети. Проте напрямок роботи організації зберігся — волонтери займаються медициною. Команда фонду створила медико-логістичний та координаційний центр “Серце до серця” в Ужгороді.

Відтак збільшилися масштаби роботи, виникла потреба у своїх складах, сформувалася потужна всеукраїнська команда та додалися міжнародні партнери. За цей час тонни медикаментів та сотні одиниць медичного обладнання потрапили у різні куточки країни, де їх найбільше потребували. Тут консультували та сортували медикаменти десятки лікарів.

Сьогодні говоримо про синергію сердець та організацію роботи з керівницею Центру Марією Рущак.

Sklad (2)

… 24 лютого Марія прокинулася від дзвінків друзів, які з жахом розповідали про вибухи, та просили притулку. В перший день повномасштабного вторгнення росії ще було розгублення — а як допомогти?

Вже наступного дня, 25 лютого відбулася онлайн нарада з координаторами «Серця до серця» по всій Україні. Марія Рущак, разом з Анною Сабадош та Іриною Міллер вирішили об’єднатися та створити гуманітарний медико-логістичний штаб в Ужгороді, оскільки у більшості областей неможливо було працювати через бойові дії. Згодом до координації роботи центру приєдналася і Наталія Риженкова.

Відтак, до Ужгорода приїжджають представники фонду з різних регіонів країни, долучаються друзі, вимушено переміщені особи, котрі хотіли допомогти й в результаті стали нашими добрими знайомими.

З самого початку штаб було розміщено в приміщенні німецького центру, що на вул.Духновича, а потім із зростанням масштабів роботи та відновлення діяльності, центр переїхав до студентського центру дозвілля «Ювентус», що по вулиці Мукачівській.

Sklad (1)

Одним з перших завдань було створення колцентру та систематизація інформації, адже за декілька днів з проханням допомогти звернулося сотні людей. 

На початку там працювало 5 людей, які постійно приймали дзвінки, налагоджували логістику та вносили всі дані в базу. У витоків систематизації стояла дієва й активна волонтерка ВБФ “Серце до серця” Оксана Стахневич, яка приїхавши з Запоріжжя вже з перших днів війни намагалася долучитися до впорядкування роботи центру.

Другим етапом було створення гугл-форми, яка на той час дуже розвантажила та полегшила роботу волонтерам.

—  Кожен потроху давав свій вклад та відчував себе важливим на своєму місці. Як, наприклад, Олександр Стафоркін — киянин, який перші три місяці війни день-у день й пліч-о-пліч віддано працював з нами. Завдяки його мудрому підходу до роботи, невичерпному почуттю гумору, ми змогли закрити багато запитів та відправити допомогу в різні куточки України.

Зараз Олександр вже повернувся до Києва, але команда з Ужгорода підтримує з ним зв’язок. Чоловік часто допомагає знайти необхідні турнікети, бандажі чи гемостатики. 

— Спочатку ми роздавали допомогу всім, хто до нас приходив. Бо як кажуть, Бог дає, то й ти маєш віддати. Але коли ми стали помічати, що люди беруть, і не довозять, то змінили правила отримання — стали просити документи, записувати контакти.

До питання безпеки підійшли серйозно, адже ліки потрібні були багатьом й не можна було допустити, аби медикаменти потрапили не в ті руки.

— Завдяки нашим друзям-айтішникам – подружжю Володимиру та Марині Шандаків, що, до речі, приїхали із Запоріжжя та Криму, вдалося вдосконалити та запустити потужну  CRM-систему, яка дозволяє швидко опрацьовувати запити та зберігати інформацію про всі відправки, бачити зворотній зв’язок та при потребі надавати звіти.  На сьогодні там тисячі закритих запитів.

Кістяк роботи організації — це медичний штаб, де сортують медикаменти. Останнім часом збільшилися надходження продуктів харчування, одягу та засобів гігієни. За кожним напрямком закріплена відповідальна особа, яка веде облік, приймає та віддає. Великий обсяг роботи беруть на себе і місцеві волонтери. Наприклад, подружжя Баліцьких, які довгий час безкоштовно годували волонтерів Центру, а згодом почали відповідати й за один з напрямків роботи штабу; Оксана Волошина, Ольга Толвай – «газдині», які тримають все в ладу.

З фондом працюють люди з медичною освітою, які допомагають сортувати, адже ліки приїжджають з-за кордону, рецепти іноземними мовами, тож сортувати можуть ті, хто здатен визначити активну речовину, знайти аналог з українськими препаратами та кваліфіковано зібрати замовлення, як от волонтерки Центру Вікторія Петрусь та Еріка Вейгеші.

До сортування долучаємо і молодь з медичною освітою, неодноразово приходили допомагати студенти, інтерни Анна Корицька (студентка-медик родом з Чернігівщини), Марія Гринчук та інші.

Допомагали як місцеві лікарі з клінік Ужгорода, так і ті фахівці, які евакуювалися з гарячих точок. Одним з таких є Сергій Пінчук лікар-терапевт з Харкова, який практично з початку війни сортує ліки, пакуємо замовлення, дає консультації.

— Вони також консультували пацієнтів дистанційно. Бувало, що зверталися люди просто з бомбосховищ. Консультація відбувалася телефоном, пацієнти надсилали фото на вайбер за потреби. До того, лікарі виписували їм ліки, ми в міру необхідного намагалися висилати їх і до цих місць.

У бомбосховищах під обстрілами залишилося також багато людей з інвалідністю, з розумовими вадами. З ними працювали фахові лікарі, як от неврологи, які могли виписувати ліки, які видають тільки за рецептом.

Масштаби з кожним днем зростали, адже допомога надходила з різних країн. Відгукнулася як українська діаспора, так й просто небайдужі іноземці.

— Першою відізвалася Польща, завдяки допомозі звідти вдалося повністю обладнати новими апаратами 11 лікарень по Україні.

— Ми вдячні Яні Сидор, голові правління “Серце до серця”, яка проживає в Кракові, але всіма силами підтримує Україну. Завдяки їй польська допомога була настільки потужною і цінною. Вона допомогла залучити майже мільйон гривень на обладнання у лікарні, допомагала українцям у Польщі знаходити житло, місця для навчання дітей, продукти харчування, а також поселила у своїх будинках багато людей, які тікали від війни. 

А також Словаччина, Угорщина, Австрія, Німеччина, Данія, Швейцарія, Швеція, Канада, США, Нідерланди, Іспанія, Італія. Від української діаспори з Португалії 17 фур допомоги прибуло.

Na Skladi

Масштаби зростали, у приміщеннях “Ювентусу” все не вміщалося, тому ще одну локацію з сортування ліків розмістили на складах медичного центру Prevention.

Команда медичного центру також допомагала сортувала ліки й 2 місяці разом з нами обробляли заявки.

Налагоджена була співпраця з лікарями та різними медичними центрами міста. Окрім Prevention, це Асклепій, АстраДіа, об’єднанням Лікарі SOS, Волонтерською клінікою, адже з кожним днем війни запитів та замовлень було все більше.

— Це дуже показовий випадок, коли медики об’єдналися над одним благодійним проєктом.

— Важливо, що ми не збирали кошти. Ми оголошували потребу ліків на передову, наприклад, в аптечках, й люди приносили потрібні ліки, потім додалася величезна допомога із закордону. Так і закриваємо всі потреби.

Окремо існував також комунікаційний міжнародний центр, який очолює Марія Юріна. Тут працюють волонтери, які володіють іноземними мовами та мають можливість поїхати на перемовини чи оформити отримання гуманітарної допомоги з-закордону. Вони перекладають листи та ведуть комунікацію з іноземними партнерами.

Окрім цього працюють команди логістів, водіїв, вантажників. Серед них є місцеві, а також вимушено переміщені особи, як наприклад, Андрій Петрович з Харкова.

Я пишаюся, що нам вдалося налагодити дуже злагоджену і структуровану роботу. Ми працюємо майже як бізнес, тільки без прибутку.

На цей час Центр закрив близько 5000 великих заявок з різних куточків України. Посортовано та перенаправлено 300 т. медикаментів, завдяки польським друзям передано в 11 лікарень різноманітне обладнання та інструментарій. У військові шпиталі передано близько 5 тисяч карематів та спальників, розкладних ліжок. Укомплектовано всім необхідним 10 швидких (ШВЛ, дефібрилятор, шини, ноші, медикаменти, турнікети тощо. Регулярно для військових передають потрібні медикаменти, мобільні мультифункціональні ліжка, інвалідні візки та харчові продукти. На схід України передано 950 т. харчових продуктів, 600 т  гігієнічних засобів, 800 т. одягу для солдатів та населення.

Військової амуніції від друзів з Америки надійшло близько на 100 тисяч доларів. Сотні медсанбатів забезпечено лікарськими сумками, рюкзаками зі всім необхідним для збереження життя військових.

— Ми напряму працюємо з усіма військкоматами кожної області та лікарями госпіталів, де приймають поранених. Постійно опікуємось переселенцями та шелтерами у нашій області, щоб підсилити громади.

Likari

Зараз відчувається зменшення допомоги з-за кордону. Пані Марія каже, що це прогнозована річ:

— Всі хвилі допомоги мають свою циклічність. Звісно, всі видихалися, але ми будемо залучати все більше партнерів, які, можливо, не допомагали до цього.

Так само втомлюються й волонтери, які працюють зранку до ночі. Люди повертаються на роботу і допомагають у вільний час. Та всі готові працювати до переможного кінця.

Всього у Центрі в різний час працювало понад 100 волонтерів з різних куточків України.

— Вони дуже добре тримаються. Ще ні разу такого не було, щоб людина сказала: “В мене дві вищі освіти, я заслужений лікар, чого я маю ящики носити?”

Це суперкомплексні люди — все можуть, все вміють. Постійно вдосконалюють методи ефективної роботи. Одного разу я заходжу й бачу, як лікар з Харкова сортує ліки з навушником, паралельно надаючи консультацію.

Відзначає, що 50% волонтерів — переселенці. Це друзі друзів, які приїхали в Ужгород, але почували себе настільки відірвано та депресивно, що їх треба було чимось зайняти

— Люди не знали, як їм бути. Були чоловіки, які привезли сюди сім’ї та мали протипокази до служби. Тому знайшли себе у волонтерстві. Це — лікарі, айтішники, вантажники. Багато людей з Харкова, Дніпра. Цілі сім’ї з дітьми.

Sklad

— Коли за три місяці щоденної роботи вибралися на екскурсію містом, то передати не можна наскільки вони буди у захваті. Кажуть, що змінилося враження про Закарпаття, вони не очікували, що тут така краса, такий колорит.

Всі у Центрі розмовляють українською. Каже, що спочатку було складно всім налаштуватися, але через підтримку та поради поступово всі перейшли.

— У мене родичів багато, які говорять російською. В мене самої багато русизмів у мові. Але я завжди стараюся розмовляти не тією мовою, з якою нас знищують. Нам цю мову десятки років тому нав’язали.

Навіть маємо з Криму дівчину, яка зараз спілкується такою українською, що ми б позаздрили. Й навіть діти у сім’ї теж почали так розмовляти.

Волонтерка Центру Тетяна Дронь приїхала з Харкова. Розповідає, що на Закарпатті бувала часто, адже звідси її дідусь та бабуся. Зараз вона релокувала сюди свій бізнес та планує залишатися назавжди. Каже, що волонтерство допомогло їй не збожеволіти.

— Дівчата у Центрі роблять величезну роботу. Захоплююся ними — це наші герої сучасності. Я дуже щаслива, що маю ці знайомства. Якби не вони, мені було б дуже важко психологічно впоратися з усіма подіями війни. В цій компанії отримую мотивацію жити далі та віру в добро.

— В мене ніколи не було стереотипів про Закарпаття, бо я тут виросла, фактично, й дуже добре його знала. А в Харкові я завжди займалася тим, що розвіювала ці стереотипи. В першу чергу про те, що російськомовних тут піднімають на вилах. А взагалі, багато хто переходить на українську. Я теж намагаюся розмовляти українською. Складно, але я вчуся. І бачу підтримку збоку, від наших волонтерів. Ще цікаве спостереження — дуже багато моїх знайомих, половина так точно, які навіть не виїхали з Харкова, пишуть на вайбер чи в інші меседжери українською.

Ще один волонтер Центру — Павло Живетьєв, з родиною приїхав з Дніпра. До початку повномасштабного вторгнення працював журналістом на місцевому телеканалі. Розповідає, що виїхали з дружиною, адже через перебої у логістиці не було медикаментів для старшого сина з діабетом 1 типу. Так вони приїхали в Ужгород, де у “Серці до серця” отримали все необхідне для сина. Так і залишилися там допомагати.

— Ми не могли не допомогти, тим паче, що нас так підтримали й тепло прийняли у свою команду.

Традиційно я виконую чоловічу роботу, дружина організаційну та формує замовлення. Діти за можливості теж долучаються.

Найголовніше, не маючи можливість бути у війську, я хочу допомогти на волонтерському фронті. Стереотипів про Закарпаття абсолютно не мав, адже бував тут по роботі. Але ще більше утвердився в думці — Закарпаття то є гостинна колоритна земля з привітними людьми, які завжди прийдуть на допомогу та підтримають.

Pakuvannia

Також Центр працює й з вимушено переміщеними особами — допомагає з ліками, одягом, їжею.

У Ювентусі, де розташувався медико-логістичний центр, почав діяти кінозал «Кіносховище», клуб української та англійської мови. Він став також штаб-квартирою для молодіжної організації «Нова генерація» та ФРІ, наразі планується ремонт із БУРом, щоб мати місце для тренувань молодіжного бенду, який створився за час війни.

На запитання, в чому секрет менеджменту у воєнний час, як вдається організовувати роботу з людьми, яких майже не знаєш, пані Марія відповідає:

— В нас вийшла синергія сердець добрих людей, які хочуть допомогти країні в час війни. Панує повна довіра і взаємопідтримка одне одного. Без цього ніяк, бо уявіть, що у нас на складі ліків на мільйони, одна ампула, буває, вартує 5 тис. гривень. І ніхто ніколи нічого не взяв, не запитавши. Навіть цукерку з ящика діти не візьмуть.

Інколи я себе питаю — Боже, чим я заслужила мати біля себе таких фантастичних людей! У них стільки добра! Люблю їх. Як кажуть, у темні часи добре видно світлих людей. І вони з нами.

— Після Перемоги поїду до всіх наших друзів у гості, з якими ми познайомилися у нашому волонтерському хабі. Подивитися, як живуть і тепер вже я буду гоститися в них (усміхається).

Я знала, що українці — неймовірні люди, але війна показала, що насправді в нас неймовірно багато.

Галина Гичка, Varosh

Фото: з особистого архіву Марії Рущак

Про закарпатців, які надихають, читайте в соцмережах Varosh — Facebook, Instagram та Telegram.

0 #
# волонтери Закарпаття # волонтери Ужгород # Серце до серця Закарпаття