Надія Пуга — ужгородка, яка разом з родиною живе у маленькому селі біля Відня.
Вона — одна з представниць ГО Austria stands with Ukraine (ASWU), яка допомагає цивільному населенню України, яке постраждало від війни.
У розмові з нею про те, як об’єднуються українці за кордоном, як австрійці відкривають для себе Україну та чому зараз треба змінювати підходи у комунікації з іноземцями.
— Як зустріли 24 лютого?
— З величезним шоком. По-перше, від самого слова “війна”. Та ми відразу зрозуміли, що треба щось робити, всі відчували відповідальність за нашу країну, навіть не знаходячись поруч…
Так виникла ідея передати гуманітарну допомогу власним авто, і самостійно поїхати додому. Ми обдзвонили всіх знайомих, долучилися й наші австрійці-односельчани й вже в перший вечір в нас вдома було стільки різноманітних речей, що однієї машини було б замало…
На очах сльози, адже ми не думали, що люди, що живуть поруч так швидко відреагували на наші потреби!
Всі наші друзі-українці у Відні й не тільки хотіли допомогти країні. Хоч у кожного своє життя, але відповідальність за свою країну не зменшується.
Так, спільними зусиллями на другий тиждень повномасштабної війни вдалося сформувати й відправити цілу фуру з допомогою.
— Чому вирішили зареєструвати свою благодійну організацію?
— При зборі необхідного, виникли певні проблеми. От прийшла людина, дає 400 євро. Я просто боялася брати ці гроші, адже їх треба було якось задекларувати, потім прозвітувати. Ти відповідальна за ці кошти. Австрія дуже бюрократична країна, тут стежать за дотриманням законів. Тому один з наших друзів — Філ Шоварго запропонував зареєструватися офіційно. Так і виникла наша ГО “Австрія разом з Україною”.
Після офіційної реєстрації з’явилося більше можливостей — почали комунікацію з Міністерством, підприємствами. Також створили власний сайт, сторінки в соцмережах, айдентику.
Водночас є й мінуси. Оскільки Австрія вважається нейтральною країною, то ми більше не можемо постачати амуніцію військовим — ні шоломи, ні бронежилети, ні окремі медичні набори. Тому ми сконцентрувалися на допомозі цивільним, які постраждали від війни.
Всього нас зараз 15 людей, якій є професіоналами у своїх сферах та які знаходять час, аби допомагати.
— Кому ви допомагаєте зараз?
— Один з головних напрямків діяльності — формування боксів з їжею “Food for families”.
Його вартість сьогодні 35 євро. Продуктами з боксу сім’я з 3-4 людей може харчуватися тиждень. В останній фурі, яку днями відправили, було 220 таких штук.
Також відправляємо медичне обладнання та навіть шкільне обладнання, як от парти. Воно згодиться й для закарпатських шкіл. Адже, як кажуть знайомі, приїхало дуже багато дітей, і просто немає умов, аби вони могли з вересня повноцінно розпочати навчання у новому місті.
Ми намагаємося допомогти дітям. Закуповуємо підгузки, спеціальне харчування, медикаменти. В цьому нам допомагають БО “Комітет медичної допомоги в Закарпатті” та БФ “Серце до Серця” на Закарпатті.
Більшість волонтерів нашої організації із Закарпаття. У кожного тут є родина або багато друзів, залишилися зв’язки по роботі, тож логістика доставки всієї допомоги йшла саме через цей регіон, через знайомих тут.
Тож, ми маємо свій хаб в Ужгороді, яким керує батько одного з учасників — Андрій Шоварго. А Таїсія Симочко керує нашим сестринським фондом, яким формує заявки та відправляє гумдопомогу по Україні.
— Є історія пожертви, яка вразила найбільше?
— Так, коли 12-річна дівчинка передала нам 250 євро. Це дуже розчулило, адже вона могла витратити ці кошти на якісь дитячі розваги, натомість вона віддала їх нам, аби допомогти своїм одноліткам в Україні.
— Як багато австрійці взагалі знають про Україну? Чи займаєтеся ви культурним просвітництвом?
— Так, це наша не декларована мета. Ми навіть наше лого розробили на основі орнаменту українського рушника.
Насправді австрійці у своїй більшості мало цікавилися Україною. Вони вважають, що вареники й борщ — це російські або польські страви, а мова у нас — російська.
Тому ми намагаємось брати участь у різноманітних подіях, де можемо не лише розповісти австрійцям про нашу організацію та її мету, але й нагодувати українським стравами. Робимо колаборації й з місцевими підприємцями, наприклад, рестораном української кухні у Відні.
Ми також організовуємо благодійні квізи. Англомовні CharityQuiz, аби більше місцевих іноземців долучалося до допомоги, та україномовні Sho?Шо?Show!, аби згуртовувати українців. Ми, до речі, перші, хто робить україномовні квізи у Відні.
— Зараз відчувається спад підтримки України з боку австрійців?
— Так, люди перестали читати новини про Україну. Зараз період відпусток, люди витрачають гроші на відновлення власного ресурсу, час з родиною.
— Люди звикли до війни?
— Так. Але треба зважати, що австрійці мислять наступним чином: “Ми платимо податки, з яких уряд надає допомогу Україні”. І мають в цьому рацію. Тому я була здивована щедрістю тих австрійців, які ще додатково жертвували кошти.
Взагалі, для них війна — це щось дуже далеке. Одні з перших нам почали допомагати люди з колишньої Югославії, які якихось 20-30 років тому самі мусили тікати від війни.
Тому зараз ми шукаємо інші методи, як залучати австрійців і, звичайно, працюємо на культурному фронті, аби про Україну, як країну, знало набагато більше людей. Аби європейці знали, що ми — не росіяни, маємо свою державу, за яку готові боротися.
Команда проєкту запустила функцію донатів та буде вдячна за підтримку. Більше дізнавайтеся на сайті організації.
Галина Гичка, Varosh
Фото: з архіву Надії Пуги та фейсбук-сторінки “Austria stands with Ukraine”
Не пропускайте цікаве з життя Закарпаття! Читайте більше в наших соцмережах — Facebook, Instagram та Тelegram.
