Local

Як дослідити свій родовід? Антон Бондарєв про генеалогію на Закарпатті і не тільки

13 Червня 2023 941

Війна і боротьба проти ворога неабияк об’єднала українців – не тільки географічно, а й углиб поколінь. Тому родинне дерево або родовід – тепер ще популярніший запит для дослідників генеалогічних зв’язків.

Хто були наші пращури, чим займалися, який у них був побут? На багато важливих запитань, на жаль, зараз непросто відповісти. Тут у пригоді стає генеалогія – історична дисципліна, що вивчає походження, родинні зв’язки, історію сімей, їхню роль у важливих подіях країни.

Дослідники працюють із різноманітними джерелами – письмовими, усними, речовими пам’ятками. Важливими в пошуку інформації про людину, її життя та оточення є архіви, зокрема метричні книги, записи актів цивільного стану, сповідальні розписи церков, фіксація перепису населення тощо.

У всьому світі зараз побільшало людей, які шукають своє українське коріння, – такою думкою ділиться дослідник історії Харкова та Закарпаття часів Першої світової війни, генеалог, експерт спільноти UAGenealogy Антон Бондарєв.

Історик 100 днів після повномасштабного вторгнення росії провів у рідному Харкові, згодом таки погодився на вмовляння друзів переїхати з мамою до відносно безпечної Закарпатської області, де вже протягом чотирьох років працював над спільними з місцевими дослідниками проєктами на тему боїв у Карпатах під час Першої світової війни. Тут продовжує роботу над генеалогічними запитами, долучається до різноманітних ініціатив, читає лекції, став одним із пів сотні персонажів виставки Ужгородського пресклубу «Переселенці на Закарпатті: життя без стереотипів».

Далі – пряма мова.

Photo 2023 06 13 15 06 00

Фото – Ужгородський пресклуб

ЗНАЙТИ В СОБІ УКРАЇНСЬКИЙ ГЕН

– Дуже важливо знати, хто ми є, ким були наші пращури, яке в них було життя, родинні історії, трагедії… Після повномасштабного вторгнення попит на дослідження роду значно зріс. Чимало замовників – це мої земляки з Харкова: і ті, які сидять під обстрілами, і ті, що виїхали в Європу, хоча я працюю із запитами з усієї України. Узагалі генеалог – це та людина, яка замість замовника шукатиме необхідні документи, місця, де ті зберігаються, зможе вичитати рукописи, розібрати почерки 1750-х – 1900-х років, усе це скомпонувати.

Зараз людям особливо важливо встановити контакт зі своєю землею, знайти нових родичів, про яких і не знали, залишити – було таке замовлення – онукам з-за кордону родовід як спадок.

Якщо раніше спостерігали моду, що всі хотіли бути або дворянами, або представниками різних національностей, то зараз, мені здається, всі просто хочуть бути українцями. Я спілкуюся з колегами, і навіть у Західній Європі люди активніше цікавляться своїм корінням, якщо був хоч один далекий прадідусь з України…. Там дуже важливо знайти в собі український ген. І така мода – знайти в собі українця – мені подобається. Зараз людей уже не бентежить, що пращури, до прикладу, були простими селянами. Бо це, розуміємо знову ж таки – цінний контакт із землею. 

Крім того, у кожної людини в родоводі є багато різних прізвищ. Генеалогія дозволяє дізнатися навіть дівочі прізвища наших прабабусь… І коли ти врешті знаєш 15-20 своїх прізвищ, які є в твоїх генах, – це такі відчуття!

Чимало інформації генеалогічного характеру часів Першої та Другої світових воєн, зокрема щодо центру і сходу, знаходиться на ресурсах країни-агресорки. Вони через те своє «побєдобєсіє», «діди воювали», відцифровували багато архівних документів, індексували їх. До прикладу, в інформації щодо українських регіонів, які дуже зачепила Друга світова, можна дізнатися навіть дівочі прізвища прабабусь – якщо когось із пращурів розшукувала його дружина, відповідно там вказували і її дівоче прізвище. 

Photo 2023 06 13 15 06 13

З архівів: нагородний лист українцю часів Другої світової

1897 року в російській імперії був перший перепис населення, щодо кожної губернії видавалися томи, і, що цікаво, національність там фіксували за мовою, якою говорила людина. Якщо ми відкриємо перепис населення Харківської губернії, бачимо, що 83-85% населення вписані, як тоді імперці називали, малоросами, тобто українцями. Бо говорили українською мовою. Або щодо східно-центральної частини України аналізуємо акти громадянського стану, там теж вказувалася національність.

Дуже часто в документах щодо центральних і східних терен бачимо, якщо писар був росіянин, він змінював прізвища, писав їх на свій лад. Звідси і поширені російські закінчення в українських прізвищах. Був випадок, коли працювали із замовником і читаємо: національність – українець. Він аж видихнув із полегшенням (усм. – ред.). 

ЗАКАРПАТТЯ І ГЕНЕАЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ

– Чимало сучасних закарпатців мають східноукраїнське та центральноукраїнське коріння, бо в 1920 році тут була величезна міграція з цих регіонів. До прикладу, багато в кого є бабця з Полтавщини або Київщини. В Ужгороді в 1920-х навіть діяв комітет підтримки таких людей.

Ще раніше, 1914 року, російська імперія кинула наступати на терени тодішньої Австро-Угорщини підрозділи, які були сформовані з українців. На Торунському перевалі підрозділи Харківської тодішньої губернії, на ужгородському напрямку – Вінниця, місто Дніпро, Київ. І ось зараз втретє світова війна, будемо відверті, – й нащадків тих, кого примусово посилали захопити Ужгород, приймають місцеві. Своєю чергою, Слобожанщину – Дике поле – часто заселяли люди із західних терен України – сучасної Закарпатської, Львівської областей. І ось зараз багато мешканців східних регіонів є внутрішньо переміщені на західні терени. Циклічність історії…

Над темою таких досліджень ми міркували ще до повномасштабної війни з місцевим істориком, професором, а зараз військовослужбовцем Федором Шандором, бо на Закарпатті було чимало важливих для історії подій, і так званий військовий туризм допоміг би зараз нащадкам учасників тих подій краще дізнатися про життєві сторінки своїх пращурів.

Photo 2023 06 13 15 06 23

Ілюстративне фото. Державна архівна служба

Тут багато матеріалу для досліджень. Наприклад, якщо ми знаємо, що пращури людини, яка мешкає на Закарпатті, були репресовані, існує фонд СБУ в державному архіві Закарпатської області – у випадку, якщо в 30-40-і рр. були заведені кримінальні справи або якщо людина була репресована.

Якщо говорити про ще давніший час, то чимало документів, наприклад за 1600-ті роки, є не тільки в українських архівах, а й, на жаль, у російських (маю надію, що після закінчення війни українці отримають ці копії, і там можна дослідити у деяких населених пунктах родину умовно до 1650  року й дізнатися, з якого населеного пункту Заходу України родина приїхала.

На центральних і східних частинах України ще до сучасної війни спостерігали моду на родоводи, на різноманітні видання генеалогічного характеру. Наприклад, у паперовому варіанті видавали перепис Сумського козацького полку 1691 року, Полтавського, Чернігівського… І можна побачити, наскільки та козацька минувшина була популярною, активно продавалися навіть дороговартісні книги з такою інформацією.

На Закарпатті, на жаль, моди на друк документів генеалогічного характеру не було. Хоч знаємо про переписи населення 1920 року, Ужгорода – 1930-го, але друкованого варіанту немає, хоч як було б цікаво знайти свої прізвища, вулиці… Про ті переписи знає вузьке коло фахівців. А в угорських архівах, упевнений, зберігаються переписи Ужгорода й за 1700-ті роки. Їх можна перекласти, адаптувати українською мовою.

Мені відомо, що на Закарпатті чимало метричних книг було відцифровано корпорацією FamilySearch International (США). Узагалі більше про дослідження краю розповідав у своєму онлайн-проєкті «Ніч історії Харкова та Закарпатття» на ютюбі.

Photo 2023 06 13 15 06 15

Приклади сучасних друкованих видань з інформацією генеалогічного характеру

ПИШАЮСЬ ТИМ, ЩО КОРІННИЙ СЛОБОЖАНИН

– Коли людина знає, звідки вона походить, це доповнює внутрішньо. Я знав, звідки мої пращури. Є на Слобожанщині таке село Шипувате. І далекий прапрадідусь у переписі 1730 року фіксується як козачий отаман – він був із тих, хто заснував цей населений пункт, родина проживала там із 1700-х років до 1860-тих, потім переїхала. Одного разу я знайшов етнографічні розвідки, записи про забобони, міфологію, тогочасні українські пісні… То були записи з мого родового села – очі на мокрому місці. Я читав ті пісні, колискові і розумів, що саме їх мої далекі прабабці співали своїм дітям. Як уже писав на фейсбук-сторінці, пишаюсь тим, що я східняк та корінний слобожанин. Коли ти знаєш, звідки твоє коріння, це теж підсилює зв’язок із рідною землею. 

Photo 2023 06 13 15 06 16

Архівне фото з родового села генеалога Антона Бондарєва

Одна з гілок мого роду походить зі села Мілова, що під Балаклією. І на початку березня 2022 року на нього, де мої предки мешкали ще з 1800-х, російська авіація посипала бомби. Для мене це була особиста трагедія.

Узагалі якщо говорити про центр чи схід України, аналізувати генеалогічні документи, метричні книги – там можна навіть дізнатися причину смерті свого далекого пращура. Більшість із них були простими селянами, й коли бачимо з документів, що в родині народжувалося по 10 дітей, а з них вижило, наприклад, дві чи три – тут міркуємо про причини тогочасної високої дитячої смертності, найголовніша з яких, зрозуміло, – низький  рівень медицини.

Часто правдиву інформацію приховували: наприклад, під час генеалогічних досліджень іноді спостерігаю неправдиві роки народження. Усе для того, щоб мати можливість раніше почати працювати і забезпечувати себе та родину у важкі часи післявоєнної розрухи. Якщо людині умовно 15 років, вона могла після Другої світової війни сказати, що документи були втрачені і зазначити, що їй не 15, а 18 років – як зробили це мої рідні бабуся і дідусь. 

Також чимало людей, в яких було дворянське коріння чи які брали участь у національно-визвольних змаганнях, приховували це, щоб не наражатися на небезпеку. Наприклад, мій рідний прапрадід у часи Першої світової був старшим унтерофіцером у полках, сформованих у Харкові, він загинув 1915 року. І його донька, моя прабабця, змінила ім’я й по батькові, бо могла отримати багато неприємностей. Крім того, чимало людей під час Другої світової були в окупації, полоні й не хотіли про це згадувати й розповідати онукам.

ВІДЦИФРОВУВАННЯ, АБО ВБЕРЕГТИ ВІД ВІЙНИ ПАМ’ЯТЬ

– Чим більше ми знаємо подробиць про своїх рідних, тим більше є за що зачепитися під час дослідження родинної історії. Хоча, на жаль, багато документів знищували. Росіяни продовжують це робити і зараз. 

Нині під час війни ми втрачаємо безцінні документи. Усі пам’ятаємо нещодавній ворожий приліт у Куп’янський краєзнавчий музей. Там були унікальні документи, фотографії панських садиб Слобідської України. Невимовно жаль, що це втрачено. Крім того, маємо великі генеалогічні втрати з Херсонського архіву, який був одним із найкращих у відцифровуванні документів. Скановані матеріали зберігалися на жорстких дисках, і під час окупації Херсону, про це неодноразово писалося, окупанти розграбували все, вивозили звідти цілі вантажівки з документами. 

Знаємо, що й за совітів метричні книги в Україні знищувалися, а те, що збереглося і входить до складу національного архівного фонду, зараз часто зберігається не в обласних архівах, а в музеях. Там із цими матеріалами не попрацюєш, що ускладнює дослідження.

Тому зараз ми з колегами-генеалогами працюємо над створенням громадської організації, яка б займалася цими питаннями. Одна з цілей – дарувати музеям України техніку для відцифровування наявних там генеалогічних матеріалів. Бо всі ми розуміємо, що електронні копії рятують документи – цінну пам’ять про наших пращурів, нашу власну історію.

Img 20230613 193055 834

З перепису Закарпаття 1921 року

 

Там, де вже є така техніка, знаю, що за один тиждень українські архіви відцифровують і публікують у відкритому доступі на сайтах стільки цікавих документів генеалогічного характеру – просто знахідка!  І тішить, що людина, наприклад, із Південної Африки чи Ірландії може зайти на сайт Центрального державного історичного архіву й відкрити для себе Україну.

ЯК ДОСЛІДИТИ СВІЙ РОДОВІД

Найперше потрібно, поки живі наші рідні, бабусі-дідусі або й пра-, максимально випитати, що вони знають, і це якось зафіксувати. У багатьох сім’ях зберігаються родинні архіви, старовинні клаптики паперу, фотографії, які є носіями генеалогічної інформації. Там може бути примітка, наприклад «Батько, 1905 рік», або, якщо служили, звернути увагу на погони, форму. Важливо дізнатися рік народження, національність, адресу, де людина працювала, повний склад родини…

Чи були пращури репресовані, розкуркулені, позбавлені громадянських прав? Чи брали участь у Другій світовій війні? Чи були у полоні? Загинули чи зникли безвісти? Отримали нагороди? Після цього відштовхуватися, з якими далі документами потрібно працювати. Навіть мізерна інформація дає шалений фундамент і старт для початку ґрунтовного генеалогічного дослідження, яке може привести до пращурів минулих століть.

Photo 2023 06 13 15 06 25

Відцифровування документів. Фото – Державна архівна служба України

Якщо відомий населений пункт, потрібно чітко розуміти тогочасний адміністративно-територіальний устрій. Для прикладу, Сумська область – частина Харківської та Чернігівської губерній. Тобто чимало документів генеалогічного характеру можуть знаходитися, окрім Сумського архіву, в державних архівах Харківської і Чернігівської областей. Якщо Південь, Херсонщина, мав таке замовлення, – то збирав документи аж у шістьох обласних архівах. У багатьох архівах України є переписи мешканців, зроблені або німцями, або радянською владою, які мешкали в окупації. Також на сході України були аналоги перепису населення, яке сплачувало податки, вказувалися соціальні категорії людей.

Крім того, читаємо метричні книги, а в них записи про народження, шлюб та смерть. Звісно, метрики церков різних конфесій відрізняються. Наприклад, у православних метриках дівоче прізвище жінки вказане тільки в документах про шлюб, у документах про народження дитини чи смерть – ні. У греко-католицьких і римо-католицьких  метричних документах дівоче прізвище вже вказувалося всюди. 

Цікаво, що в православних церквах ще існував аналог перепису – кожного року люди мали бути на сповіді й це фіксувалося, вказувався склад родини, вік людей. 

Якщо відомо про навчання людини, наприклад, у тогочасному Імператорському Харківському університеті (1805–1917), то можна дізнатися про дореволюційні фонди і знайти особисту справу на свого пращура. Або попрацювати в родових архівах України. Існує картотека всіх військових радянської армії, які перебували в полоні. І в Харківському, і в Полтавському архівах, до прикладу, знаходимо інформацію з повним іменем, номером військової частини, часом, коли людина потрапила в полон, навіть фото й відбитки пальців, що теж цікаво. 

Знахідкою також є будинкові книги міст, де переписані мешканці не те що за кожною вулицею, а навіть квартирою, є повне ім’я, рік народження, національність, місце проживання, з котрого року мешкає у населеному пункті й конкретному будинку, адреса попереднього помешкання, професія, місце роботи, перебування в червоній армії тощо.

А як зараз цінно відшукувати своїх родичів – навіть на іншому краю планети! У наших пращурів, звісно, бували родинні сварки, хтось пішов «червоних» підтримувати, хтось «білих»  денікінців, третій, до прикладу, в армію Симона Петлюри. Зв’язок втрачався.  

Існує ресурс «My Heritage» («Мій Родовід»). Там зареєстровані мільйони людей з усього світу. Є профіль, родове дерево, а далі починається найцікавіше – чим більше людина вносить інформації, тим більше шансів, що вона може відшукати свого п’яти- чи шестиюрідного кузена, наприклад. Бо в людини на іншому куточку землі може бути такий же родовід – і маємо повний збіг!

Ілюстративне зображення з ресурсу My Heritage

Так було і в мене, коли за батьківською лінією досліджував родовід. Прапрадід мав трох синів, я знав лише рік народження, але завдяки цьому ресурсу зумів знайти свого чотириюрідного кузена. Виявилося, що мій брат – достатньо відомий київський композитор, аранжувальник Борис Кукоба. Ми почали товаришувати, чим дуже пишаюсь, він уболівав за мене, намагався витягнути з небезпеки після повномасштабного вторгнення – повівся, як справжній родич.

Українцям важлива комунікація. І просто неймовірно, що людина, до прикладу, з Канади може знайти свого семиюрідного кузена… Були випадки, що людина вносила подробиці і виявлялося, що якийсь десятиюрідний кузен – її сусід або навіть керівник на роботі. Як на мене, досліджувати і зберігати свою унікальну сімейну історію дуже цінно, особливо зараз.

Юлія Войціховська, Varosh

Фото надані співрозмовником

0 #
# антон бондарєв # генеалогія # історія Закарпаття # родовід